Шпаргалка по "Культорології"

1. Метолодогічні проблеми визначення поняття культури.
2. Поняття національної культури.
3. Народна культура та фольклор.
4. Джерела формування української культури.
5. Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології.
6. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель.
7. Київська Русь як соціокультурна система.
8. “Слово про Закон, Благодать та Істину” Іларіона Київського; зміст, значення та основні проблеми твору.
9. Запровадження християнства в Київській Русі та його значення для української культури.
10. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
11. Література доби Київської Русі.
12. Загальна характеристика філософської думки Київської Русі.
13. Архітектура Київської Русі.
14. Галицько-Волинська земля як політичний і культурний правонаступник Києва.
15. Західні культурні впливи на розвиток Галицько-Волинської культури.
16. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі XV – XVI ст.
17. Зміст та основні проблеми праці Ст. Оріховського “Напучення польському королеві Сигізмунду Августу”.
18. Творчість І. Вишенського.
19. Скульптура і живопис України XVI ст.
20. Розвиток книгодрукування в Україні XVI ст.
21. Специфічні риси Відродження в Україні.
22. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи (Ю.Дрогобич, Павло Русин та ін.).
23. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
24. Братський рух в Україні.
25. Розвиток полемічної літератури в Україні.
26. Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки в Україні.
27. Діяльність Ф. Прокоповича.
28. Загальна характеристика культури українського бароко.
29. Ренесансна сутність та барокова форма літератури в Україні XVII ст.
30. Значення творчості Г.С.Сковороди для розвитку української культури.
31. Вияви класицизму в Україні.
32. Живопис в Україні XVIII ст.
33. Музична культура в Україні XVIII ст.
34. Творчість І.Котляревського.
35. Періодизація та загальна характеристика української культури XIX ст.
36. Дворянський період в українські культурі XIX ст.
37. Народницький період в українській культурі XIX ст.
38. Модерний період в українській культурі XIX ст.
39. Романтизм та його розвиток в Україні: загальна характеристика.
40. Життя і творчість Т.Г.Шевченка.
41. П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко як представники романтизму в Україні.
42. Розвиток науки та освіти в Україні XIX ст.
43. Львівський університет та його значення для української культури XIX ст.
44. Харківський університет та його внесок у розвиток української філософії та науки.
45. Київський університет Св. Володимира та його внесок у розвиток науки та освіти в Україні.
46. Загальна характеристика філософської думки в Київському університеті Св. Володимира.
47. Архітектура в Україні XIX ст.
48. Просвітництво в Україні першої половини XIX ст.
49. Роль Кирило-Мефодіївського братства в духовному відродженні Наддніпрянської України.
50. Культурні товариства “Громада”, “Просвіта”.
51. Розвиток музичного та театрального мистецтва в Україні XIX ст.
52. Українська література XIX ст.
53. Загальна характеристика української культури XX ст.
54. Національно-культурне становище українців у 20-30-і рр. XX ст.
55. Стиль “модерн” в українському мистецтві.
56. Культурно-історична та політична сутність феномену “українізація”.
57. Феномен “Розстріляного Відродження”.
58. Розвиток освіти і науки в Україні в першій половині XX ст.
59. Феномен “шістдесятників” в українській культурі XX ст.
60. Українська культура у 80-90-х рр. XX ст.
61. Специфіка розвитку української культури в сучасних умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Метолодогічні проблеми визначення поняття культури.

 

Об’єктом дослідження укр. культури є феномен культури у його цілісності.

Однією з характерних рис  поняття «культура» є його принципова багатозначність.  На сьогоднішній день можна виділити бл. 500 значень  поняття «культура». Ця багатозначність  має об’єктивний характер, адже термін «культура» використовується як у повсякденному значенні так і для означення об’экту  окремої науки.

Багатозначність наукового терміну культури пояснюється комплексністю, комплексним характером явищ культури, їх проникнення у різні сфери. В сучасній культурології  було використано декілька підходів до розуміння і визначення поняття «культура».

 

Основні підходи:

• описовий підхід (поняття «культури» визначається на основі переліку окремих властивостей, тем, артифактів та явищ культури)
• історичний підхід (культура розуміється як продукт історичного розвитку людства, як форма трансляції суспільного досвіду)
• нормативний підхід (в межах нього культура розуміється як система норм і правил, які визначають поведінку людини та спосіб буття суспільства.)

 

Окрім названих виділяють:

• антропологічний
• адаптивний
• функціональний
• психологічний
• дидактичний
• символічний
• ціннісний
• соціологічний
• герменефтичний
• світоглядний
• семіонтичний

 

на сьогоднішній день загальноприйнятими вважають:

• світоглядний
• семіотичний

Відповідно до світоглядного підходу  культура розуміється як форма, в  якій реалізовується система принципів  світовідчуття, світорозуміння та світовідношення.  На основі цього підходу була сформована__

Зміст семіотичного підходу полягає  в тому, що культура розглядається  як особлива система знаків, як знаковий процес, у якому фіксується суспільний досвід.

Ці два підходи можна поєднати. Під культурою можна розуміти комплекс характерних духовних, матеріальних, інтелектуальних та емоційних  рис  суспільства, що задають певну систему  історично визначених програм, порядків та об’єктів діяльності людини, які  створюють особливий тип індивідуального  та суспільного досвіду, що фіксується у специфічній знаковій формі  у вигляді знакових систем.

 

Під функцією культури розуміють сукупність ролей, систему значень і смислів, які виконує культура у житті людини і суспільства. Найбільш загальною серед усіх функцій культур є соціальна функція або функція соціальної інтеграції. Її зміст полягає в тому, що культура постає формою фіксації і накопичення соціального досвіду, формою соціалізації людини  у суспільстві.

Інші функції:

• адаптивна
• пізнавальна
• комунікативна

Тип культури – сукупність норм, правил, моделей поведінки людей, які являють собою відносно замкнені сфери, але не постають частинами цілісності культури.

Галузь культури – сукупність правил та моделей поведінки людей, але та відміну від типу культури вони складають відносно цілісну сферу у межах культури як цілісності.

Вид культури – сукупність правил, норм, моделей поведінки, які є різновидом більше загальної культури.

Форма культури – певна система норм та правил, яка не є ані самодостатньою, ані складовою якоїсь більш загальної культури.

Українська культура має власний  тип, форму, галузь, вид.

Сучасним типом укр. культура є  національною культурою.

 

2.Поняття  національної культури.

 

Слово нація  вживається у 2-х значеннях:

1. Етнічне.Під нацією розуміють спільноту людей,  які об’єднані культурно-історичним та психологічним контекстом, який сформувався історично.
2. Політичне. Під нацією розуміють єдність або солідарність громадян в межах певної держави.Етнічні нації виникають і формуються в результаті етногенезу – процесу поступового розвитку певної спільноти від найпростіших форм до більш розвинутих.

 

Політична нація виникає внаслідок утворення  держав.

Риси  нації та національної культури:

1. Національна самосвідомість (універсальна риса)
2. Національна ідея (універсальна)
3. Наявність історично визначеної території, мови, держави, домінуючої релігії та ін. (не універсальна)

Національна свідомість – це така властивість, здатність культури визнавати і розуміти інші культури.

Національна ідея – здатність культури зберігати єдність у просторі та в часі, здатність мислити себе як суб’єкт історичного простору.

Національна культура – це така культура, яка характеризується здатністю до визнання і розуміння інших культур.

Національна культура формується під впливом  певних чинників і цей процес називається  націотворення або націостановлення. Кожна культура має універсальні і не універсальні чинники становлення.

 

Основні чинники  становлення національної культури:

1. Природне оточення та особливості територій
2. Наявність національної еліти.
3. Слов’янська міфологія.
4. Християнство
5. Зовнішні культурні впливи: схід та захід
6. Етногенез слов’ян

Предмет науки «історія укр. культури» - становлення національної культури.

Основний  метод історії української культури є метод раціональної реконструкції  історії, тобто побудова такої історичної моделі, яка може бути застосована  до вирішення розв’язання проблем  сучасної укр. культури.  Окрім цього  є інші методи наукового дослідження: описовий, історичний, порівняльний, філософський та ін..

 

3.Народна  культура та фольклор.

Народна культура визначається на основі наступних властивостей:

1. Завжди історично визначена
2. Має непрофесійний, тобто усний характер
3. Колективність
4. Варіативність

 

До 2 пол. 19 ст. ці ж самі ознаки мав і фольклор, але на поч. 20 ст. завдяки НТП і  розвитку ЗМІ, завдяки фундаментальному розподілу культури на елітарну і  масову, фольклор набуває відмінних  від народної культури ознак. фольклор починає виконувати функції масової  культури. Фольклор стає особливою  сферою реалізації суспільно свідомості у її буденних потребах, стає реалізованою ментальністю.

Елітарна  і масова культура відрізняється  тим, що перша спрямована на створення  нових цінностей, форм і способів життя, а масова – на внутрішні  повсякдення потреби.

 

4.Джерела  формування української культури.

 

Основні джерела укр. культури:

1. Найдавніші джерела внутрішнього та зовнішнього походження:

• До індоєвропейські
• Індоєвропейські
• Праслав’янські
• Балканські
• Іранські
• Алтайські

2. Античні

• Германські
• Візантійські
• західноєвропейські

Джерело укр. культури – сукупність культуротворчих елементів , які стали чинником формування української культури.

Історичні джерела формування української  культури:

1. трипільська культура
2. культура кочових племен
3. слов’янська

 

5. Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології.

Важливим світоглядним джерелом формування української культури та чинником, який продовжує визначати  її розвиток і нині, постає слов’янська  міфологія. Дослідження специфічних  рис слов’янської міфології , її основних концепій та форм функціонування є  ключем до розуміння багатьох процесів , явищ та закономірностей розвитку вітчизняної культури. Така форма  суспільної свідомості як міф , була домінуючою у розвитку всіх стародавніх культур. Якщо узагальнити різноманітні дослідження  різних народів , можна побачити змістовну  та формальну спільність їх міфологічних уявлень. Незважаючи на це , міфологічні  уявлення окремих етносів мають  унікальні формальні та змістовні  риси, які є важливими для дослідження формування особливостей національної культури.

Специфічні риси слов’янської міфології можна розкрити шляхом структурно-функціонального аналізу , міфологічного простору давніх слов’ян ,пантеону слов’янських богів , домінуючого  сюжету міфології тощо. Для початку  варто визначити саме поняття  міфу.

Міф(з давн.грец. - «оповідь, легенда,сказання») - оповіді про створення і занепад світу, про богів, походження людини і суспільства, про першопредків, про виникнення елементів культури, норм, цінностей, традицій. Не будь-яку оповідь можна вважати міфом.

 

Характерними рисами міфу є :

1. Дифузність;
2. Образність ;
3. Сакралізований час та нормотворчість;
4. Синкретичність.

 

Дифузність - це така ознака міфологічного мислення, яка полягає у нечіткому розрізненні суб’єктивного і об’єктивного, реального та ідеального, свідомого і позасвідомого, індивідуального і колективного, речі та її атрибуту, одиничного та множинного, початку і принципу, просторових і часових відносин, генезису і сутності.