Шпаргалка по "Культорології"

 

9. Запровадження  християнства в Київській Русі  та його значення для української  культури.

Прийняття християнства в  Київській Русі мало ряд особливостей.

Якщо в західноєвропейській  культурі християнство виникає і  розвивається внаслідок кризи міфології, то в межах Київської Русі християнство приймається в момент розквіту міфології.

В культурі Київської Русі християнство особливим чином поєднується  із міфологією, внаслідок чого особливий  феномен – двовір’я, тобто елементи слов’янської міфології проникають і починають функціонувати в  християнському каноні і навпаки  – елементи християнства проникають до міфологічних систем.

Християнство в Київській  Русі стало формою, в межах якої продовжив свій розвиток міфологічний зміст. Саме двовір’я стало чинником націостановлення української культури.

Розклад первіснообщинного  ладу і виникнення класової держави  підготували умови для заміни язичницької релігії християнством. Уже всередині IX ст., через тісні  звязки Русі з Візантією, християнство в його греко-православній формі  поширилося серед панівних верств населення  Русі. У X ст. християнами були деякі  прибічники князя Ігоря та його дружина  велика княгиня Ольга. Однак державною  релігією воно стало лише у звязку з прийняттям християнства і масовим  хрещенням словян у 988-989 рр. князем Володимиром  Святославовичем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і  церквою.

 Уведення християнства  як єдиної державної ідеології  сприяло консолідації руських  земель і зміцнення давньоруської  держави. Була створена централізована  організація священнослужителів. Спорідненість  релігії давньої Русі з релігіями  давніх країн Європи зробило  її частиною світового християнського  суспільства, зблизило Русь з  Візантією. Руська церква стала  частиною.

 Константинопольської  патріархії, і Візантія тривалий  час прагнула поставити Русь  у залежність від себе.

 Прийняття християнства  призвело також до змін у  культурі давньоруського суспільства.  Зявилися церкви та собори, які  ставали головними осередками  громадського і культурного життя.  При церквах та монастирях  засновувалися і діяли школи,  переписувалися і зберігалися  книги, творилися літописи. Введення  християнства на Русі мало  суттєве значення для розвитку  тогочасної філософської думки.  Завдяки цьому Київська Русь  отримала можливість прилучитися  до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти з Візантією  і Болгарією дали можливість  використовувати здобутки античної  і візантійської філософії.

 Окрім античного, Візантія  мала великий художній досвід  християнського мистецтва, якому  церква завжди надавала винятково  великого значення. В часи розвитку  середньовізантійського мистецтва,  що розпочався після іконоборських  війн VIII — IX ст., були розроблені  канони богослужіння, іконопису,  будівництва та оздоблення церков. За цими канонами встановлювалися  правила зображення святих, композицій  на біблійні та євангельські  теми, типи церковних споруд, з  яких домінуючим став так званий  хрестовокупольний тип, що найбільше  відповідав характеру православного  богослужіння та найдоцільнішій  системі будівництва.

 Єдність релігії з  іншими європейськими країнами  робила Київську Русь частиною  світового християнського суспільства.  Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією — найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.

 

10. Візантійський канон та його  інтерпретація у мистецтві Київської  Русі.

 

З прийняттям Київською Руссю в 988р. християнства православного візантійського зразка на її території почалося активне  поширення візантійської культури, що була тісно пов’язана з християнською  вірою і церквою.

 Прийшовши  на Русь з прийняттям християнства, будучи перш за все християнською  і церковною, візантійська культура, змішуючись з місцевими традиціями, стала основою для розвитку  культури Київської Русі у  всіх її виявах література, освіта, наука, архітектура, образотворче  мистецтво, музика. Таке швидке  поширення відбулося завдяки  підтримці духовної та світської  влади. Прийняття православного  християнства мало логічним наслідком  запозичення візантійської релігійної  літератури. Значний вплив на  розвиток культури справила поява  в Київській Русі богослужебних  книг Євангелія та Псалтиря. Їх  досконала літературна форма  зміст та стиль викладу стала  зразком та основою для подальшого  виникнення оригінального давньоруського  письменства, Біблія стала джерелом  образів та сюжетів для руських  митців.

Протягом  перших століть, поки оригінальні твори  ще не були написані, перекладали візантійське письменство. Ці твори формували  новий світогляд читачів, давали зразки моральності, дотримання віри. За зразком візантійських житій  пізніше були створені Києво-Печерський Патерик і княжі житія. Загалом  новий християнський світогляд  створювався на базі візантійських  тенденцій до аскетизму і більша частина культури Київської Русі є його виявом.

Між релігійною та світською літературою стояли апокрифи — твори на біблійну тематику, що уточнювали або доповнювали зміст  Святого Письма і через часті  розходження з офіційним догматичним  віровчення заборонені церквою. Походження апокрифів — візантійське через  Болгарію. Вони набули великої популярності на Русі, даючи митцям нові сюжети та образи, а головні герої багатьох апокрифів — Бог та апостоли Петро  й Павло — стали героями  народних переказів.

 Через  Візантію прийшли і нечисленні  зразки світської літератури. Часом  вони мають давніше, східне  чи давньогрецьке походження. Це  Александрія напівфантастична повість  про Александра Македонськогота  інші.

 

11. Література доби  Київської Русі.

 

Особливого розвитку література в КР набуває під впливом християнства. Хоча і в дохристияснький період елементи літератури існували.

Літературу в КР ділять на дві групи:

• перекладна література;
• оригінальна література.

Перекладна література ґрунтувалась на християнській, перекладалася Біблія, тексти кападофісьтського гуртка, перекладались описи життя святих, отців церкви. Також в межах перекладної літератури можна віднайти збірники тогочасних наукових знань, які назвивались ізборниками. В основному через перекладну традицію в КР потрапляють всі жанри. Ця традиція формує основу.

Пам’ятки перекладної  літератури:

• переклади біблійних текстів давньоруською мовою;
• агіографічна література (життя святих)
• хроніки (історико-мемуарна проза)
• ізборники.

До оригінальної літератури сучасні дослідники відносять:

• літописна традиція, символом якої вважається Повість минулих літ.

Важливо відмітити, що літописи в руській літературі набувають  крім історичного, художнього характеру. Також до літописної традиціх можна  віднести Лаврентіївський, Іпатіївський, Київський літопис та інші.

• повчальна література: «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Руська правда», учительні твори Феодосія Печерського, Кирила Дровського, Луки.
• Філософсько-публіцистична і ораторська проза. До таких пам’яток належать твори «Слово про закон і благодать Іларіона київського», «Послання племен та слов’ян», В цій літературі вирізняється «Слово про закон і благодать», в ньому є філософський характер. Наступним жанром є агіографічна література. Це література про життя отців, вчителів і видатних діячів церкви. Пам’яткою такого типу літератури вважається «Києво-Печерський патерик». Твір Нестора «Життя Бориса і Гліба», «Життя Феодосія Печерського» тощо. Окрім елітарної літератури в КР продовжує розвиток і усна народна творчість у вигляді обрядових пісень, переказів, билин, обрядової поезії. Література стає певним об’єднавчим чинником.

 

12. Загальна характеристика  філософської думки Київської  Русі.

 

Найдавніші збережені  пам’ятки писемності Київської Русі, що є джерелом пізнання історії філософської думки народу, датуються кінцем Х  — серединою XI ст. Вважають, що наприкінці Х ст. була написана включена до складу Повісті временних літ Промова  філософа, де відтворюється відповідно до християнського віровчення історія  створення світу. У середині XI ст. створюються Слово про Закон  і Благодать Іларіона, Ізборники  Святослава 1073 та 1076 рр. та низка інших  пам’яток, що насичені глибинним філософським змістом.

 Істотне значення  для розвитку філософської думки  мало запровадження на Русі  християнства. Завдяки цьому постала  можливість прилучитися до досягнень  світової культури. Інтенсивні контакти  з Візантією, Моравією, Болгарією  дають змогу використовувати  як джерело розвитку філософської  думки здобутки античної і  візантійської філософії. Твори  візантійської та болгарської  літератури переважали серед  памяток світової культури того  часу, що засвою вались у процесі  становлення й розвитку філософської  думки Київської Русі. Залучались  і здобутки культури народів  Західної Європи й Сходу. Із  сирійської мови перекладається  повість про Акира Премудрого, з давньоєврейської — біблійна  книга Есфірь, з грузинської —  Сказання про іверську царицю  Динару тощо. На Русі були відомі  деякі церковні твори, княжі  житія, створені представниками  чеської культури, що містили  виклад, у тому числі філософськи  значущих ідей. Традиція української  філософської думки, що визначає  специфіку філософського мислення  українського народу, складається  у результаті взаємодії двох  чинників — світової інтелектуальної  традиції, що ґрунтувалась на  ідеях давньогрецьких мислителів, переосмислених візантійською християнською  філософією, і вітчизняної культури, яка зберігала чимало міфологічних  уявлень східних слов’ян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13. Архітектура  Київської Русі.

 

Розвиток архітектури  в КР має два основні етапи:

1. Візантійський канон.
2. Виникнення оригінальних архітектурних шкіл.

 

За призначенням архітектура КР поділялася на:

• житлову;
• храмову (культову);
• оборонну.

 

Пам’яток житлової архітектури  майже не залишилося. Міста мали власний архітектурний образ  та структуру.

В КР формується особливий  архітектурний тип міста. Його складовими були так званий «Дитинець», або  «днешній град», в якому розташовувались  князівські і боярські двори, це була центральна частина міста. Другою складовою  був окольний град, нажня частина  міста, в якому проживало міське населення. Третьою складовою є  посади, або кінці, тобто кінцева  частина міста, яка була заселена ремісниками, торговцями, нижчими верствами  міста.

Храмова християнська архітектура  має окреме значення. Вона починає  розвиватись під впливом візантійських  зразків. У давньоруському храмовому  будівництві панувала так звана  хрестово-купольна конструкція, яка  виникає в архітектурі малої  Азії і практикувалась в візантійському каноні. Відповідно до цієї системи  приміщенню надавався прямокутний  характер і це прямокутне приміщення розділялось стовпами на подовжені  нефи. Спочатку архітектура мала дерев’яний характер і згодом починає будуватися на основі технології мішаної кладки: тобто чергування цегли на вапняному  цементовому розчині та шар дикого каменю. Інтер’єр в храмі візантійського канону був оздоблений мармуровими  канонами, мозаїками, фресками тощо. Першою мурованою церквою вважається церква богородиці або ж Десятинна церква. Вона являла собою тринефну хрестову-купольну споруду, інтер’єр якої був прикрашений  мозаїками, фресками та оздоблений мармуром. На сьогодні залишився лише фундамент.

До першого періоду  відносять: церква імені Василя, церква Преображення, ряд споруд, що присвячені Богородиці, Христу в Києві, Новгороді. Відомими пам’ятками візантійського канону є Софійський, Спаський собор в Чернігові,  Успенський храм Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий храм, Михайлівський собор Видубицького монастиря. З 12 століття візантійський канон в архітектурі зменшує свій вплив і формується київська, чернігівська, переяславська, новгородська школи. По-перше в будівельній практиці зникають техніки змішаної кладки, зникає мозаїчне оздоблення в архітектурі, натомість більшою мірою застосовується фреска.

Оригінальна традиція більше схожа на романський стиль. Наприклад, Федорівський монастир, церква Богородиці Пирогові на Подолі, Кирилівська та Василевська церкви в Києві, Юріївська церква в Каневі, Борисоглібський собор в Чернігові, Якутська церква в Чернігові,Михайлівська церква в Смоленську тощо.

 Разом з культовою  архітектурою розвивається оборонна архітектура.

Як правило це були огороди, які були захистом від зовнішнього  впливу:

• Золоті Ворота;
• оборонні споруди Галича, Камянця, Луцька, Дрогобича;
• вежа у м. Стовп тощо.