Французькі фразеологізми в аспекті перекладу на українську мову

Вступ

 

 

Інтеграція України до європейського простору, поширення її контактів із Францією та іншими франкомовними країнами, необхідність спільної праці у різноманітних галузях висуває на порядок денний проблему досконалого володіння французькою мовою, підготовки високоякісних фахівців у сфері перекладу. Вирішення цієї проблеми неможливе без наявності досконалих словників, складених на основі виявлення повного тезаурусу, опису корпусу одиниць та дослідження функціонування різних особливостей стилів мови.

 

Проблема високоякісної підготовки перекладачів зумовлює необхідність детального вивчення ряду аспектів теорії комунікації, функціонування одиниць мови, удосконалення моделей перекладу.

 

Проблеми фразеології у мовознавстві активно досліджуються в роботах О.І. Чередниченко, Д.В. Ужченко, В.Я. Теклюк, А.І. Молоткова та інших вчених [13, 18, 21, 22]. Ними неодноразово зазначалося, що повсякденна мова не містить увесь арсенал виразних засобів, які є в літературній мові, що позначається на її якості. Необхідне правильне застосування цих художніх засобів, тому що їх недоречне або неправильне використання робить мову не тільки убогою, але і стилістично неграмотною. Доречно ж застосовані фразеологізми оживляють і прикрашають як усне мовлення, так і літературні твори.

 

Дослідження природи фразеологічних зворотів необхідне для висвітлення проблеми співвідношення фразеологізмів різних мов з метою перекладу, пошуку міжмовних універсалій для створення фразеологічних словників, розробки викладання теорії фразеології для майбутніх перекладачів та викладачів французької мови.

 

Ряд питань, які стосуються теми роботи вже були об’єктом наукового дослідження у роботах таких науковців як Н.Ф. Алефіренко, Ш. Баллі, В.Г. Гак та інших [2, 4, 7]. Але незважаючи на це французька фразеологія залишається досить мало дослідженою в аспекті зіставлення та перекладу. У той же час, без вирішення цієї проблеми неможливим є забезпечення якісного перекладу з французької мови. Все викладене вище зумовлює актуальність обраної теми.

 

Метою роботи є виявлення особливостей перекладу фразеологічних одиниць з французької мови на українську.

 

Для досягнення поставленої мети були сформовані такі завдання:

  -Визначити поняття перекладу у науковій літературі та типи відповідників при перекладі.

-Визначити поняття фразеологічного звороту у сучасній лінгвістиці та надати класифікацію фразеологізмів.

-Виявити особливості передачі змісту французьких фразеологізмів українською мовою.

 

Об'єктом роботи є засоби перекладу фразеологічних одиниць з французької мови на українську.

 

Предметом роботи є особливості перекладу французьких фразеологізмів.

 

РОЗДІЛ 1 Фразеологія та її розвиток

 

1.1. Фразеологія та об’єкт  її вивчення

 

Слово «фразеологія» (від грецької phrбsis - «вираз, зворот мови») має декілька значень. Щодо лінгвістичного терміна, то вона застосовується для особливої галузь мовознавства, що вивчає стійкі словосполучення, називається фразеологічними одиницями або фразеологізмами (рідше фразеологічними зворотами), а також для позначення сукупності подібних словосполучень, які характерні для даної мови.  Як синонімічні термінам «фразеологічна одиниця» та «фразеологія» в лінгвістичній літературі також вживається «ідіома» (з грецької «своєрідне вираження») та «ідіоматика» - наука про ідіоми. Але за звичай використання цих термінів небажано, так як вони багатозначні та, більш важливе те, що різними дослідниками трактуються по-різному.

Найбільш поширеним терміном, який у французькій мові називають об’єкт фразеології вважається locution (від латинського «зворот мови»). Але цей термін не можна вважати вдалим, тому що ним позначаються словосполучення та звороти мови нефразеологічного характеру, а іноді і різноманітні фразеологічні конструкціі.

Окрім locution у французькій мові використовуються, хоча і набагато рідше, терміни locution figйe, expression idiomatique, gallicisme, idiotisme та інші. Найближче всього до українського терміну «фразеологічна одиниця» стоїть вираз locution phrasйologique, який запропонував Ш. Баллі, але у сучасному французькому мовознавстві він вживається досить рідко.

Існують ідіоми, в яких не розкривається зміст всього словосполучення зі значень окремих слів. Ідіоми вважаються результатом народної творчості та часто Ідіоми вважаються результатом народної творчості та дуже часто переживають ті соціальні умови, що їх породили. Багато ідіом в теперішній час застаріли, але зустрічаються у класичній літературі та зберегли своє історичне значення.

Деякі фразеологізми та ідіоматичні вирази перекладаються на французьку мову аналогічними словосполученнями; іншим відповідають у французькій мові еквіваленти, які поєднують в собі інші словосполучення.

Французька мова багата словосполученнями з різною зв’язаністю компонентів. В поняття словосполучення входять як напіввільні та стійкі сполучення, так і ідіоматичні вирази. В цій роботі будуть в більшості випадків загальновживані вирази, загалом нейтрально-літературні, рідше – просторіччя та фамільярні, які не порушують літературну норму та деякі книжні – літературні вирази. В тому випадку, коли це можливо, ряд синонімічних словосполучень перекладаються на російську та українську мови декількома синонімічними еквівалентами зі збереженням стилістичних та експресивних відмінностей, в інших показується загальний зміст.

Однією з характерних рис теперішнього етапу розвитку фразеології являється досить вагоме розширення її проблематики.

Увагу мовознавців привертають нові аспекти цієї дисципліни, які збагачують та доповнюють наші уявлення , що переважна більшість робіт з фразеології посвячено її синхронному вивченню  та лише мала частина – діахронічному. Зокрема питання генезису ще не стали предметом серйозного дослідження питання генезису та історичного розвитку фразеологічного складу мови, а також питання становлення фразеології як наукової дисципліни., ещё не стали предметом серьёзного исследования вопроса генезиса и исторического развития фразеологического состава языка, а также вопросы становления фразеологии как научной дисциплины. Подібний стан речей, поза сумнівом, негативно позначається на розвитку цієї дисципліни, так само як і на її вивченні у вузах, бо неувага до історичних досліджень або ігнорування їх приводять до того, що суть фразеологізму або спотворюється, або не повністю розкривається. Вивчення французької фразеології має давні традиції. На ці традиції, поза сумнівом, спирався Ш. Баллі, що заклав на початку нашого сторіччя теоретичні основи фразеології.  Фразеологія, як і мова в цілому, знаходиться в постійному розвитку, динаміка якого відчувається як в діахронії, так і в синхронії. І також, враховуючи швидкий розвиток фразеології в даний час і її все зростаюче значення для теоретичного і практичного вивчення мови, слід визнати, що допомоги явно недостатньо. Фразеологізмам, подібно до інших мовних одиниць, властиві певні закономірності розвитку як в діахронії, так і в синхронії, що дозволяє говорити про системний характер явищ фразеологізмів. Цей характер виявляється у відносинах між компонентами одиниць фразеологізмів, так і між різними одиницями фразеологізмів. От чому в ширшому плані об'єктом вивчення фразеології є система фразеологізму мови, що включає всю сукупність його одиниць фразеологізмів разом з властивими ним закономірностями розвитку.

 

 

 

1.2..Історична характеристика  фразеології

 

Хоча  фразеологія як розділ мовознавства утвердилась досить недавно, проте, її коріння йде в глиб століть і сходить до найранішої стадії розвитку мови. Дослідження показують, що одиниці фразеологізмів виникають і розвиваються разом в з мовою. Правда, їх роль і значення в різні епохи визначаються по-різному. Наприклад, зіставлення французьких літературних творів, що відносяться до різних епох, показує, що питома вага фразеологізмів в пізніших творах вища, ніж в творах раннього періоду. Разом із збільшенням питомої ваги одиниць зросли також і роль і значення як стилістичних засобів художньої, образної і експресивно-емоційної характеристики. Все це дає нам підстави вважати що одиниці фразеологізмів є важливим чинником, сприяючому розвитку і збагаченню французької мови, а також одним з джерел поповнення його словарного запасу. Вирази, відтворні в мові в готовому вигляді, давно привертали увагу французьких учених і дослідників-мовознавців. Вже по-перше лексикографічних роботах, виданих у Франції, разом із словами проводяться і різного роду стійкі словосполучення, багато хто з яких є фразеологізмами в сучасному розумінні. У цих роботах одиниці фразеологізмів об'єднуються з прислів'ями, приказками, афоризмами, крилатими висловами під однією рубрикою proverbes, що, поза сумнівом, пояснюється відсутністю яких-небудь критеріїв виділення вказаних одиниць і їх відмежування від інших раздельнооформленних мовних утворень характеру нефразеологізму. Змішення одиниць фразеологізмів з прислів'ями і приказками пов'язане також з тим, що історія фразеології, особливо на ранньому етапі її розвитку, дуже тісно переплітається з історією пареміологиі. Доказом глибокого і неослабного інтересу до образних засобів мови служить наявність численних робіт по пареміологиі і фразеології, створених у Франції в ранні часи, починаючи від середньовіччя і до наших днів. Ці роботи, несхожі по своїх достоїнствах і значенні, належать перу людей різних професій і станів, що свідчить про велику популярність прислів'їв-фразеологізмів в народі. Серед них ми знаходимо учених-філологів, письменників духівництва, військових діячів і т.д. Їх всіх об'єднує любов до французької мови, турбота про збереження його багатств, прагнення зробити ці багатства надбанням всього народу.

 

1.3. Теоретичні проблеми  історичного вивчення французької  фразеології

Останні 25 років були для фразеології періодом надзвичайно інтенсивного розвитку, внаслідок чого вона виділилася в самостійну лінгвістичну дисципліну. Це заслуга перш за все радянського мовознавства, що веде роль якого в розробці рішенні проблем фразеології зараз ні у кого не викликає сумнівів. Фразеологію по праву називають дітищем радянського мовознавства.

Віддаючи належне великій дослідницькій роботі радянських учених і їх досягненням в області фразеології, не можна не відзначити, що багато її кардинальних проблем до цих пір залишаються невирішеними. Зокрема, ще не знайшов свого остаточного рішення принципово важливе питання  про суть об'єкту фразеології, що викликає гарячі спори. Навіть у мовознавців, що вивчають фразеологію однієї і тієї ж мови, в трактуванні одиниці фразеологізму спостерігається значні розбіжності в поглядах.

Невизначеність в питанні про суть об'єкту фразеології у свою чергу утрудняє вироблення методологічних принципів  вивчення цієї дисципліни, оскільки «немає такої науки, де можна було б почати будувати метод, не маючи концепції про предмет вивчення.»[1. c3]

Невирішеність цих і подібних проблем, очевидно, послужила для деяких дослідників приводом заговорити про «кризу» фразеології. [5, 13]

Для пояснення положення, що склалося, найчастіше посилаються на складність і суперечність об'єкту фразеології, що утрудняє його систематизацію і теоретичне осмислення. Якщо з цим погодитися, то доведеться визнати, що специфіка явищ фразеологізмів недостатньо враховувалася і, отже, до неї не був знайдений вірний методологічний підхід. Причину невирішеності самої проблеми одиниць фразеологізмів потрібно шукати в тому загальному напрямі, який визначав розвиток фразеології в цей період.

 Фразеологія як невід'ємна  частина мови не може розвиватися  ізольовано від самої мови. Розвиток  фразеології, при всій його своєрідності, в значній мірі обумовлений загальним розвитком мови і науки про мову. Також почало розглядатися вельми спірне питання про те, що тільки синхронічний аспект дозволяє вивчати мову  як систему, абсолютизувалися поняття система і системність, наявність яких у багатьох випадках швидше постуліровалось, ніж доводилося. Розвиваючись в подібних умовах, фразеологія не встояла перед тиском ідей і методів ортодоксального структуралізму, хоча було зроблено не мало спроб втягнути її в орбіту цієї лінгвістичної течії. Ці спроби, проте, не увінчалися успіхом, бо статистичний методи, які застосовувалися до фразеології, суперечили її динамічній природі. Більш того, ці спроби зайвий раз підтвердили ту істину, згідно якої зі всіх лінгвістичних дисциплін фразеологія менше всього піддається формалізації. Проте фразеологія не могла випробувати відомого впливу з боку згаданих лінгвістичних течій.

Подолавши кризовий період в своєму розвитку, фразеологія, як і мовознавство в цілому, стала долати  також його негативні наслідки. Важливість  історичного вивчення фразеології підкреслюється в працях Н.Н. Амосової, В.Л. Архангельського, Ю.А. Гвоздарева і ін. Можна вважати що історичне вивчення фразеології вельми перспективним напрямом в сучасному мовознавстві. Оскільки подібне вивчення фактично тільки починається, представляється необхідним сформулювати головні теоретичні і методологічні принципи, які повинні визначати цей новий напрям.[10, с1]

Основою історичної фразеології є положення про те, що фразеологія знаходиться в постійному русі, динаміка якого відчувається в будь-якому етапі його розвитку, у тому числі і сучасному. От чому предметом дослідження історичної фразеології може бути як діахронічний так і синхронічний аспект. [3, с17]

 Історична фразеологія - це перш за все певний методологічний принцип, заснований на всесторонньому підході до явищ фразеологізмів і що дозволяє вивчати ці явища в процесі їх розвитку, в їх взаємозв'язку, різноманітті і суперечностях.

Специфіка одиниць фразеологізмів така, що навіть вивчаючи цю одиницю в синхронному плані, ми завжди маємо перед собою її генетичне джерело – вільне або лексично стійке (нефразеологізм) сполучення, від якого неможливо повністю абстрагуватися. Це поєднання для фразеологізму є його минулим станом, його історією. Ось чому будь-яке вивчення одиниць фразеологізмів фактично засноване на свідомому і несвідомому зіставленні цієї одиниці з її прототипом, на тлі якого вона виявляє свою суть.

 Відмінна особливість історичної  природи одиниць фразеологізмів  полягає в тому, що через специфіку внутрішньої форми цих одиниць вона має експліцитне вираження  в мові. Форми подібного вираження різноманітні і багатообразні.

Фразеологізми властиві всім мовам, на якому рівні розвитку вони не знаходилися, що служить ще одним доказом того, що фразеологія – невід'ємна і органічна частина мовної системи.

 Важливе значення для дослідження  історії фразеології мають джерела  її вивчення, основними з яких  є:

а) матеріал фразеологізму різних епох, представлений в різних збірках, словниках, довідниках.

б) фразеологія літературних пам'ятників, що відносяться до різних історичних етапів її розвитку.

в) роботи, присвячені дослідженню одиниць фразеологізмів і рівень, що відображають, і характер розвитку фразеології в ту або іншу епоху.

Французька мова багата фразеологічною літературою, окремі зразки якої сходять до найбільш раннього періоду його розвитку. Ця література може дати об'єктивну картину системи фразеологізму французької мови різних епох, а також дозволяє прослідкувати її еволюцію, її кількісні і якісні зміна в часі.  Письмова література є найважливішим джерелом вивчення історії фразеології. Вона виступає як хранителька фразеології, властивої тій або іншій епосі, тому чи іншому ареалу, стилю і т.д. Серед різних видів літератури найбільший інтерес, поза сумнівом, представляє художня література, яка через свої функціонально - стилістичні особливості  значно більше і частіше користується фразеологізмами, чим інші види літератури. А деякі форми художньої літератури, такі як комедія, фарс і ін., просто немислимі без фразеологізмів.