Лексико-семантична група «pastry» в англійській мові

 

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Одеський національний університет  імені І.І. Мечникова

Факультет романо-германської філології

Кафедра лексикології і стилістики англійської мови

 

Курсова робота

на тему:

Лексико-семантична група «pastry» 

в англійській  мові

                                                                                                 

 

                                                                                                   Студентки 3 курсу

      англійського  відділення

              денної форми навчання

              Гринів І.

             

              Науковий керівник: к.ф.н.

              Строченко Л.В.

 

 

 

 

Кількість балів: _____

Оцінка: ECTS ______

Національна шкала: ______

 

 

 

 

 

 

 

Одеса - 2013

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….. .. 3

Розділ І. Теоретичні засади дослідження…………………………………. .6 

1. . Лексична підсистема мови……………………………………………….. 6
2. . Парадигматичні угрупування лексики та методи їх дослідження……...8

Розділ ІІ.  Лексико-семантична група "pastry" в англійській мові....... 15         2.1. Загальна характеристика вибірки……………………………………….. 15                                                                         2.2. Структура лексичного значення англомовних номінацій випічки……. 17 
2.3. Етимологія англомовних номінацій випічки…………………………….24 
Висновки………………………………………………………………………..28 
Список використаної літератури……………………………………………30  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Однією з центральних  проблем сучасного мовознавства є проблема системної організації  лексичного складу мови. Вивчення лексико-семантичної  системи мови можливо шляхом виділення  її структурних елементів, одним  з яких є лексико-семантичне поле (далі – ЛСП) та його складові – лексико-семантичні групи (далі – ЛСГ). У сучасній лінгвістиці  інтенсивно досліджуються як окремі мовні поля, так і польовий характер мови в цілому. Проведені дослідження  показують ефективність польової моделі, яка представляє систему мови як безперервну сукупність полів, що переходять одне в інше своїми периферійними  зонами та мають багаторівневий характер [10].

Дана робота присвячена дослідженню  ЛСГ «pastry» в англійській мові та мовленні.

Незважаючи на широке застосування польової концепції при вивченні лексичної системи мови, недостатньо  дослідженою на сьогоднішній день залишається  так звана конкретна лексика, до якої відносяться і назви різноманітних  десертів, зокрема випічки, що і обумовлює  актуальність даної курсової роботи.

Мета роботи полягає у дослідженні семантичних, мотиваційних та структурних параметрів ЛСГ «pastry» в англійській мові та розглядові особливостей парадигматичних угрупувань лексики та методів їх дослідження.  

Поставлена мета передбачає розв‘язання таких основних завдань: 

• розглянути основні положення польового підходу до вивчення лексичного складу мови;
• визначити поняття ЛСГ та дослідити його характерні риси;
• з’ясувати семантичні та мотиваційні особливості конституентів англомовної ЛСГ «pastry»;
• вивчити особливості парадигматичних зв’язків лексики та методики їх дослідження;
• визначити структуру досліджуваної ЛСГ «pastry» та проаналізувати відношення між його конституентами.

Зазначені мета і завдання роботи зумовили використання таких методів дослідження, як компонентний аналіз, який застосовується для опису структурної організації значення лексем, що позначають випічку, як набору мінімальних семантичних компонентів (сем); дефініційний аналіз, який використовується для дослідження словникових визначень номінацій випічки, а також кількісний метод.

 Матеріалом дослідження  ЛСГ «pastry» в англійській мові та мовленні слугували 3 англомовних словника: New Webster’s Dictionary, The Oxford English Dictionary, The Concise Oxford dictionary of English Etymology .

Новизна роботи зумовлена  вибором саме номінацій випічки  як об’єкту дослідження.

Структурно робота складається зі вступу, двох  розділів, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

 У Вступі розкрита  мета та основні завдання роботи, зазначені методи роботи, її новизна  та актуальність.

Перший розділ – теоретичний  – становить собою огляд літератури з досліджуваного питання, де розглядається  історія лексичної підсистеми мови, розглядаються особливості парадигматичних угрупувань лексики, аналізуються основні підходи до визначення вивчення ЛСГ у сучасному мовознавстві, а також його характерні риси.

Другий розділ – практичний – представляє результати нашого дослідження. В ньому детально аналізується рівень представленості досліджуваного ЛСГ у англомовних тлумачних  словниках, особливості словникових  дефініцій конституентів даного поля, аналізуються гіперо-гіпонімічні відношення між одиницями ЛСГ, досліджується етимологія зазначених номінацій.

Основні результати дослідження  висвітлені у Висновках. Список використаної літератури нараховує 26 позицій. Загальний обсяг роботи – 32 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

Теоретичні  засади дослідження

1. Лексична підсистема мови

Лексико-семантична система  — одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю, віддзеркаленням якої вона є. Все це ускладнює її вивчення.

  Якщо системність  фонологічного рівня і граматики  в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець   А. Мартіне стверджував, що лексика несистемна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти [1, 49].

У вітчизняному мовознавстві про системність лексики було заявлено ще в минулому столітті. Український  мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно  опрацював загальну теорію слова  як у плані форми, так і в  аспекті змісту (теорія внутрішньої  форми слова, вчення про ближче і  дальше значення слова, його багатозначність  та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і  правила внутрішніх змін у групах семантично пов’язаних слів [11, 257].

Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов’язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, сильний», а його антонім слабый відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень — слабый парень). Коли з часом слово крепкий набуло значення «сильний за концентрацією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення слабый (слабый чай)[9, 76].

   Лексика як система  являє собою безліч семантичних  полів, одиниці яких не тільки  взаємопов'язані  між собою,  але й взаємодіють між словами  – поняттями інших полів. Тому  одним з найважливіших проявів  системності лексики є принципова  можливість  послідовно описати  словниковий склад шляхом перерозподілу  його одиниць за  семантичними  полями, класами слів зі спільним  значенням. Увесь словниковий  склад  поділяється на великі  класи слів, потім на підкласи, на лексико-семантичні групи,  такі як: для  позначення спорідненості,  переміщення, передачі, створення,  руйнування, позначення  кольору  та ін. Одиниці лексики, що розподілені  за такими групами, можуть бути  протиставлені один одному. Така  систематизація ґрунтується на  послідовному включенні  одиниць  більш низького рівня в класи  одиниць більш ієрархічно виконаного рівня [21, 155].

    Інший прояв  системності лексики полягає  у широко представлених в ній  відношень  полісемії, синонімії,  антонімії, конверсії, словотвірної  деривації. Мінімальні лексичні  одиниці з однаковими звуковими  оболонками групуються в багатозначні  слова – своєрідні  мікросистеми, в утворенні яких полягають  певні закономірності.

   На утвердження  думки про системність лексики  великий вплив мали дослідження  німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсена, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізуючи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної позиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір висунув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматичних ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги). Далі Е. Оксар і О. Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лексико-семантична система, а О. І. Смирницький — лексико-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мовознавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні [19, 98].

     1.2. Парадигматичні відношення і методики їх дослідження

  Значення слова, його цінність залежить тією чи іншою мірою від значень інших семантично пов’язаних із ним слів, від місця слова в лексико-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень. Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі — відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень [7, 58].

   Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знаходяться  між собою в різних опозиціях  і об’єднуються в різноманітні  парадигми. Найбільшим парадигматичним  об’єднанням є лексико-семантичне  поле. У сучасному мовознавстві  семантичне поле визначається  як сукупність мовних (головним  чином лексичних) одиниць, які  об'єднані спільністю змісту (деколи  також спільністю формальних  показників) і відображають понятійну,  предметну або функціональну подібність позначуваних явищ [3, 34].  Лексико-семантичне поле характеризується такими основними властивостями: 
1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами; 

2) системним характером  цих відношень; 

3) взаємозалежністю та  взаємообумовленістю лексичних  одиниць; 
4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення  його смислового простору;  
6) взаємозв'язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи [8, 10].

    Отже, лексико-семантичні  поля характеризуються зв’язком  слів або їх окремих значень,  системним характером цих зв’язків, що забезпечує безперервність  смислового простору. Кожне поле  — це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має  певне місце в лексико-семантичному  просторі. Ця мозаїка не збігається  в різних мовах, бо кожна  мова по-своєму членує об’єктивний  світ.

    Розглядаючи семантичне  поле, варто зупинитись на його  структурі. У структурі семантичного  поля можна виділити такі частини:  
  1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми; 

  2) центр поля складається  з одиниць, які мають інтегральне,  загальне з ядром і між собою,  значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у зв’язку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є  вертикальною ядерною і центро-периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу [2, 26].

Отже,  лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У  ядрі містяться найважливіші слова, вони пов’язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють  синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.