Інноваційні явища україномовного Інтернету

Практика регулярного фіксування нових слів і нових значень, що з’являються в мовленні, дозволить лінгвістам об’єктивно оцінювати стан функціонування української мови в конкретний часовий проміжок, вчасно реагувати на ті явища, що можуть негативно позначитися на її лексико-семантичній системі.

Отже, простеживши процес зародження й розвиток української неології як окремого напряму лінгвістичних досліджень та узагальнивши вітчизняні традиції в лексикографічному опрацюванні нових слів на тлі здобутків провідних дослідницьких центрів Європи, розглянемо трактування поняття «неологізм» різними науковцями.

Виникнення нового слова чи стійкого сполучення слів зумовлено вітальною необхідністю відтворити у структурі мовного знака певної інформації чи «нового знання» про той чи інший предмет, явище, подію матеріального чи духовного світу людини.

Виникнувши в мовленні, неологізм є передусім індивідуальним новотвором, що має певні шанси перетворитися на соціальний факт і відповідно до потреб людини увійти до системи мови, тобто стати кодифікованим, унормованим, узуальним. У будь-якому випадку «життя» неологізму, який органічно вплетений у тканину мови, позначається на її системі, яка чутливо реагує на ті чи інші зміни екстралінгвістичного чи інтралінгвістичного характеру.

У зовнішньому часі новизна виявляється у рамках багатьох взаємозв’язків, існують різні підходи до виокремлення інновацій. Згідно з експресивно-стилістичним критерієм основною ознакою нового слова вважається «відчуття новизни» при його сприйнятті [31, с. 248]. В основі функціонального критерію – номінативна функція, через посередництво якої нові реалії отримують нові імена [31, с. 248]. Лексикографічний та статистичний критерії своїм підґрунтям мають невідміченість слова словниками або врахування частоти вживання слова у сучасних текстах літературної мови. На думку Л. П. Попко, «наиболее распространена точка зрения, согласно которой новые слова определяются чисто хронологически. Новыми считаются лексические единицы, существующие в языке в определенный период и отсутствующие в нем ранее» [31, с. 250].

Поява новоутворень у мові викликана комплексною дією як інтралінгвальних, так і позамовних чинників. Позамовна детермінованість у збагаченні словникового складу відображає необхідність позначати нові актуальні концепти певного часового періоду, виокремлені в картині світу її носіїв. Лексико-семантичні нововведення як у мові, так і в мовленні надзвичайно різноманітні, що створює суттєві труднощі у визначенні відмінних рис у масі можливих інновацій.

Для уточнення поняття неологізму в лінгвістичній літературі існують такі параметри: 1) «час»; 2) «новизна»; 3) «мовний простір»; 4) «мовна свідомість». На їхній основі ми пропонуємо таке визначення неологізмів: слова (або сполучення слів), нові за змістом чи формою або за змістом і формою, що виникли в певній мові та сприймаються як нові мовною свідомістю її носіїв у певний період часу [3, c. 10].

На думку О. В. Лутовинова, неологізми являють собою функціональні новоутворення, які служать якійсь інформаційній або комунікативній меті, і в зв’язку з орієнтацією сучасної лінгвістики на дослідження процесів розвитку мови, глибоке і всебічне вивчення неологізмів викликає безсумнівний інтерес [22].

Г. О. Козьмик виокремлює два підходи до інтерпретації поняття «неологізм»: «З одного боку, термін «неологізм» використовується, коли йдеться про новоутворення, тобто про наново створені на матеріалі мови, відповідно до існуючих в мові словотворчих моделей слова та словосполучення, що позначають нові, невідомі раніше або зовсім не існуючі поняття, предмети, ланки науки, професії, рід діяльності та ін. З іншого боку, термін «неологізм» застосовується до слів у новому значенні, а також до наново створених синонімів вже існуючого в мові слова на позначення відомого поняття» [15, с. 14].

Ж. Колоїз вважає, що неологізм – це:

• Будь-яке нове слово або вислів, що з’являються в мові;
• Нове слово, яке не увійшло до загальновживаного словника;
• Слово чи мовний зворот, що недавно з’явився в мові для позначення нового або вже усталеного поняття, предмета;
• Слово, що не є загальновживаним, але може ним стати, яке з’явилося в мові  в певний період і не існувало раніше й яке сприймається як нове в свідомості носіїв мови;
• Слово, а також його окреме значення, вислів, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюються мовцями (загальномовні неологізми) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми) [16, c. 79].

Неологізми ще називають лексичними інноваціями. На думку О. Сербенської, інновації – це  “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [34, c. 108].

На думку О. Г. Ликова, оказіоналізми не можуть бути новими словами, а тому їх слід відмежовувати від неологізмів. «Нові слова мають лінійний характер на часовій осі, вони з’являються в певний період і згодом перестають бути новими, потрапивши до активної або застарілої лексики; оказіональні слова не мають здатності «старіти» (у зв’язку з синхронно-діахронною дифузністю), а тому позбавлені можливості бути «новими» словами, тим самим позбавлені можливості називатися неологізмами» [23, c. 43].

Оказіоналізми – це новотвори разового характеру, що реалізують експресивно-образну функцію нового слова. Для них характерними є такі ознаки: свідомий акт творення нового слова не для номінації реалії, а для увиразнення, уточнення вже відомого; такі слова виконують важливі художньо-зображальні функції, вони дають емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові; використання вже наявних й усталених в мові лексичних і словотворчих ресурсів з певною стилістичною метою; належність до сфери мовлення; вони мають статус “вічно нових” слів; факультативність у вживанні (індивідуальні новотвори функціонують лише в тих контекстах, для яких були створені).

У довідковій та науково-методичній літературі терміном «неологізм» позначається будь-яке «нове слово або вислів, що з’являються в мові» [6, c. 609], «нове слово, яке не увійшло до загальновживаного словника» [14, c. 53], «слово або мовний зворот, творені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття» [8, c. 151], «слово чи мовний зворот, що недавно з’явився в мові для позначення нового або вже усталеного поняття, предмета» [33, c. 670], «слово, що не є загальновживаним, але може ним стати, яке з’явилося в мові в певний період і не існувало раніше й яке сприймається як нове в свідомості носіїв мови» [27, c. 8], «слово, а також його окреме значення, вислів, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюються мовцями (загальномовні неологізми) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми)» [40, c. 377]. Подібні тлумачення неологізму не викликають принципового заперечення, зокрема коли йдеться про лексичні неологізми.

Відмежувати поняття «нові слова» від поняття «оказіональні слова» намагалася також О. К. Чиркова. «Поняття «нові слова» лежить у зовсім іншій площині, ніж «узуальні-оказіональні слова» і неспіввідносні з цими останніми; воно виникає при діахронічному підході до лексики, що вивчається у вузьких часових межах» [44, c. 93]. Дослідниця не заперечує той факт, що момент спільного між новими і оказіональними словами є, оскільки оказіональні слова зазвичай мають відтінок свіжості і новизни, що зближує їх із неологізмами, «новизна яких об’єктивна, але встановлюється по відношенню до певного часу, вибраному довільно» [44, c. 94]. Однак, як нам здається, уже в подальшому твердженні з’являються деякі суперечності: «Неологізми – це слова мови, тобто узуальні нові слова, це регулярно відтворювані одиниці мовної системи, тоді як оказіональні слова – одиниці мовлення» [44, c. 95]. Заперечуючи приналежність оказіоналізмів до неологізмів, О. К. Чиркова разом з тим пропонує таку класифікацію нових слів: а) нові літературні слова; б) нові позалітературні слова; в) нові оказіональні слова [44]. Тому, відповідно, спроба відмежувати оказіоналізми від нових слів виявилася невдалою.

Неологізми кваліфікуються як такі, що є частиною мовної системи й можуть бути використані кожним мовцем утипових ситуаціях; оказіоналізми – як слова, що виникають під час мовленнєвої комунікації і не виходять за межі конкретних ситуацій спілкування. Подібна класифікація знаходить багато прихильників і займає відповідне місце в довідковій, посібниковій, науковій та науково-методичній літературі.

У широкому розумінні неологізмом можна вважати все те нове, що характеризує зміни і розвиток мови. У залежності від мовного рівня неологізми доцільно було б диференціювати на лексичні, семантичні, фразеологічні, граматичні тощо.

Неологізми, що з’являються на периферії мовної системи, певний час залишаються там і лише поступово, але й не всі, а тільки найбільш відповідні комунікативним потребам мовців, переміщуються до центру мовної системи – основного лексичного фонду. Збагачення словникового складу завжди супроводжується якісними змінами у шляхах, способах та засобах утворення лексичних одиниць.

Розглянемо визначення неологізмів у іноземній науковій літературі.

Р. Сімеон: неологізм – це мовний новотвір, новоутворене і ще не загальноприйняте слово чи вислів; створення і вживання старих слів у новому значенні; слово, вислів, конструкція, яка недавно ввійшла в мову.

Д. Герберґ: неологізм – це лексична одиниця, тобто значення, які з’являються в певний період історичного розвитку в певній мовній спільноті, а потім поширюються  і сприймаються як мовна норма, а більшість мовців певний час сприймає їх як нові.

С. Бабич неологізми відносить до часово-частотних маркерів, які вказують на період і частотність вживання окремого слова [1].

Беручи до уваги всі розглянуті вище критерії віднесення слів до лексичних новотворів, у даній роботі спиратимемося на таке визначення поняття неологізму: неологізми – це слова або вирази, створені для найменування нових реалій або понять. Ця нова лексика розглядається нами як та, що з’явилася на певному етапі розвитку мови і була відсутня раніше.

Інноваційні процеси, що проявляються на лексичному рівні, охоплюють: 1) появу нових слів – як питомих, утворених на ґрунті української мови, так і запозичених; 2) появу на конкретному етапі розвитку мови нових значень у загальновідомих словах; 3) активну міграцію слів у межах лексичної системи від периферії до центру і навпаки.

Виникання в мові нових слів, як і нових значень, зумовлене двома основними причинами: 1) потребою назвати нове поняття; 2) бажанням дати нове (виразніше, конкретніше чи коротше) найменування тій реалії, яка вже має назву. Разом із цим на появу нових слів і їх активне функціонування в окремих стилях літературної мови впливають естетичні уподобання суспільства в цілому й окремих його представників зокрема. Індивідуальні смаки тих, хто має змогу впливати, наприклад, на добір лексичних засобів у періодиці, формують своєрідну “моду” на вживання окремих нових слів.

Найпродуктивнішим джерелом інноваційних явищ останнього двадцятиліття стало інтенсивне проникнення в систему української мови англізмів. Це міжнародне явище, викликане, насамперед, глобалізацією, супутником якої в більшості країн є дво- чи багатомовність. Воно позначається на словниковому складі мови, на її морфології та синтаксисі і частково – на звуковій системі. Мовна інтервенція здійснюється через такі середовища, як телебачення й радіо, преса, масова культура, Інтернет, інформаційне обслуговування споживчого ринку, зокрема рекламу. Глобалізаційні впливи стають дедалі помітнішими в системі освіти. Цьому сприяє вивчення в середній та вищій школі інформатики та англійської мови, зростання ролі Інтернету в освіті. Набуває поширення система дистанційного навчання й тестування через Інтернет, що не знає міжнародних бар’єрів, крім мовного.

Сферами найширшого проникнення англізмів є молодіжний жаргон: (крейзуха, хелпонути), ділове мовлення працівників іноземних представництв та українських фірм чи організацій, що підтримують з ними регулярні ділові контакти (СV, аплікація, дедлайн, кешнути), політичний лексикон (саміт, лідер), науково-технічна термінологія (інтерфейс, дифракція), лексикон масової культури, модної індустрії, дизайну тощо (фронтмен, рімейк, сіквел) [1, c. 79].

Основними причинами масового притоку лексичних запозичень є:

1) потреба в найменуванні нового об’єкта, явища (пентхауз, маркетинг);

2) потреба в розмежуванні змістовно близьких, проте відмінних понять (паб, фаст фуд, лаунж-бар);

3) наявність в англійській мові розгалужених терміносистем, що активно впливають не тільки на професійне мовлення, але й на загальномовну практику. Слова браузер гігабайт, інтерфейс стрімер і т.п., що недавно були відомі здебільшого фахівцям з комп’ютерної техніки, стали сьогодні звичною частиною молодіжного і навіть дитячого лексикону, починаючи з дошкільного віку;

4) соціально-психологічні причини: сприйняття іншомовного слова як престижнішого: стронгмен «богатир, силач», спікер «голова представницького органу влади, зокрема Верховної Ради України»;

5) дія принципу мовної економії, що виявляється в конкуренції стислих номінативних одиниць англійської мови із менш компактними слов’янськими назвами: юзер «користувач»; байк  «велосипед, мотоцикл»;

6) українсько-англійський білінгвізм чи частковий білінгвізм представників певних соціальних прошарків (наприклад, працівників міжнародних фірм) і пов’язана з ним практика спонтанного перемикання кодів;

7) тенденція до розподібнення з російською мовою та пошук альтернативи цій мові як джерелу інновацій; використання одиниць англійського походження як альтернативи русизмам чи словам, що сприймаються як русизми (гелікоптер замість вертоліт, мапа замість карта) [1, c. 80].