Стратегія і тактика фінансових інвестицій підприємства

 

Стратегія і тактика фінансових інвестицій підприємства

Зміст

ВСТУП......................................................................................................................5

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ. ЕКОНОМІЧНІ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ…8

1.1 Фінансові  інвестиції підприємств: сутність  та класифікація ……………...8

1.2 Джерела інвестиційних  ресурсів та їх збалансованість  …………………..21

1.3 Еволюція методології  та методики оцінки економічної

ефективності  інвестицій ………………………………………………………...25

2. ОЦІНКА ТА  МЕХАНІЗМ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ  ПРОЕКТІВ НА РИНКУ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ  ПОСЛУГ……………..35

2.1 Визначення  джерел фінансування діяльності  телекомунікаційних підприємств……………………………………………………………………....35

2.2 Механізм фінансування інвестиційних проектів та етапи його впровадження…………………………………………………………………….42

2.3 Оцінка ефективності  фінансування на етапах життєвого  циклу інвестиційного проекту………………………………………………………….52

3. ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ  ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ………………………………………………………63

3.1 Важелі підвищення  ефективності фінансових інвестицій………………..63

3.2 Шляхи удосконалення  інвестиційної політики……………………………67

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...72

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….76

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

     Інвестиції  торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. Створення нової економічної системи, спроможної стимулювати економічне зростання за умови стабільних саморегульованих цін, є центральним завданням економічних реформ. Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. У сучасних умовах інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи,структурних зрушень  у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

     Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього сполучення визначається різними обставинами, у тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тім чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Імовірно, керування все-таки в більшому ступені є мистецтвом, чим наукою. Проте, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.

     Актуальність  теми. Відновлення економіки та її розвиток починаються випереджального зростання інвестицій. Перед суб’єктами господарювання, крім проблеми пошуку джерел інвестування, постає проблема формування оптимального портфеля інвестиційних ресурсів.

     Телекомунікаційна галузь є однією з базових інфраструктурних галузей, що характеризуються динамічним розвитком та мають потенціал  довгострокового економічного зростання. Вона не тільки підтримує розвиток суспільства, а й сприяє забезпеченню безпеки держави та збереженню її територіальної цілісності. Разом з тим телекомунікаційні мережі є одним з джерел, що забезпечують функціонування та підйом економіки держави. Саме тому телекомунікаційна галузь як основа майбутньої інформаційної економіки приваблює інвесторів.

     В умовах кризового стану актуальними  виявляються практичні рекомендації щодо оптимізації фінансування розвитку телекомунікаційної мережі України. В  зв’язку з цим особливо актуальним є визначення форм і методів фінансування інвестиційних проектів, а також оцінка їх ефективності, що й обумовило вибір теми дипломної роботи.

     Сучасні умови потребують більш досконалих методів пошуку напрямків використання інвестиційних ресурсів, які, спираючись на існуючі методології, можуть сформувати досконалий механізм фінансування інвестиційних проектів.

     Метою дипломної роботи є дослідження теоретико-методичних основ формування та регулювання фінансових інвестицій. Виходячи з мети необхідно вирішити наступні завдання:

• Розкрити теоретичні основи інвестиційної діяльності;
• Дослідити механізм оцінки фінансових інвестицій на ринку телекомунікаційних послуг;
• Запропонувати напрями підвищення ефективності інвестиційної діяльності.

     Об’єкт  дослідження – процес фінансування інвестиційних проектів телекомунікаційних підприємств.

     Предмет дослідження – форми фінансування інвестиційної діяльності, методи оцінки ефективності фінансування.

     Як  джерела інформації використовувалися  законодавчі акти Верховної Ради України та постанови Кабінету Міністрів України щодо регулювання інвестиційних процесів, офіційні дані статистичної звітності, документація окремих підприємств.

     В економічній літературі питання  інвестування, джерел фінансування інвестиційних  проектів, оцінки ефективності інвестиційної  діяльності розглянуто як у теоретичному, так і у практичному аспектах. Цим питанням присвятили свої роботи зарубіжні вчену М. Альберт, В. Беренс, Г. Бірман, М. Бромвич, М. Мескон, П. Хавранек, Ф. Хедоурі, С. Шмідт, російські вчені В. Бочаров, А. Васильєв, П. Вахрін, І. Волков, М. Грачова, П. Завлін,            В. Золотогоров, А. Ідрісов, О. Лаврушин, А. Кноль, В. Ковальов,                     Я. Мелькумов, М. Назарчук, Л. Сатуновський, вітчизняні вчені О. Амоша,   С. Аптекар, І. Бланк, І. Булєєв, О. Галушко, М. Герасимчук, А. Гойко,             М. Денисенко, А. Загородній,  Л. Кобияцький, В. Мец, А. Пересада,                А. Пешко, В. Савчук, М. Чумаченко.

     В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної  підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли кількість інвестицій, яких не вистачає для перспективного розвитку народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання.

 

      1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ФІНАНСОВОЇ ІНВЕСТИЦІНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ. ЕКОНОМІЧНІ  ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ  ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

     1.1 Фінансові інвестиції  підприємств: сутність, проблеми і перспективи  розвитку 

     В умовах перехідної економіки великого значення набуває інвестиційна діяльність в країні. Від її інтенсивності й результативності залежить успіх перетворень, насамперед, у сферах економічного, політичного та соціального життя, побутова цивілізованого суспільства. Тому викликають інтерес питання, пов’язані з інвестуванням, заходами щодо його активізації, вивченням умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їхнім ефективним використанням.

     Інвестиціями  є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. У Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки зазначено, що активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій є актуальним завданням держави, а збільшення притоку інвестицій – пріоритетним напрямом діяльності центральних органів виконавчої влади.

     Світовий  досвід неодноразово демонстрував, що підйом економіки починається з випереджального зростання інвестицій (інвестиційного бума), без чого неможливо докорінним чином поновити застарілі за роки спаду виробничі фонди. Прискорене зростання інвестицій є основною передумовою економічного розвитку країни. Це доволі актуально для України, виробничі фонди якої безнадійно застарілі та непридатні для виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг. Функціональні можливості виробничих фондів суттєво зменшилися через їхнє фізичне та моральне старіння. І якщо в 1991 році ступінь зносу виробничих фондів дорівнював 36,5%, то в 2000 р. – 42,3%, зокрема у промисловості цей показник дорівнював відповідно – 49,7% та 50,1%.

     Крім  того, технологічне відставання більшості  галузей народного господарства України можна пояснити політикою керівництва колишнього Радянського Союзу щодо пріоритетного розвитку підприємств військово-промислового комплексу.

     Поновлення  застарілих основних фондів можливе  за умов наявності інвестиційних  ресурсів у вигляді певних фондів нагромадження капіталу, що формують внутрішній інвестиційний потенціал. В Україні співвідношення інвестицій в основний капітал та валового внутрішнього продукту (ВВП) не перевищує 22,0% (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Динаміка співвідношення інвестицій та ВВП в Україні

(у фактичних цінах)

 
 

     Відношення обсягу інвестицій до ВВП є нормою нагромадження. В країнах із розвиненою економікою цей показник коливається в діапазоні 20-40%, що не є характерним для економіки України. Із наведених даних стає очевидним, що українська промисловість має невисокий рівень відновлення основних  фондів,  що  не  створює  необхідної  бази  для  підвищення конкурентоспроможності. Враховуючи також дані про ступень зносу основних виробничих фондів, можна зробити висновок, що для їх оновлення та досягнення рівня технічного озброєння підприємства, при якому підприємство стане здатним забезпечити виробництво конкурентоспроможної продукції, стратегічному інвесторові потрібно вкласти значні кошти в розвиток підприємства. Разом з невисокою вартістю основних фондів це створює умови для приходу тимчасових інвесторів, які не мають довгострокових інтересів, не зацікавленні в розвитку українського виробництва, а підчас мають авантюрні цілі.

     Здійснення інвестицій насамперед передбачає:

• попереднє документальне оформлення необхідності їхньої реалізації, фінансових потреб для успішної реалізації та результатів реалізації у вигляді інвестиційного проекту;
• залучення інвестиційних ресурсів для реалізації проекту.

   Останнім  часом спостерігається розповсюдження методу фінансування проекту, коли сам  проект стає забезпеченням одержаних  від банку коштів для його реалізації, тобто проект стає єдиним засобом  обслуговування боргових зобов’язань без залучення додаткових джерел. Цей метод, найбільш розповсюджений в США, має назву проектного фінансування. Прикладом проектного фінансування на Западі є проект Євротунеля, що поєднав Англію та континентальну Європу. В кредитуванні проекту взяли участь 198 банків. Погашення кредиту (7 млрд. ф. ст.) відбувається за рахунок зборів за користування тунелем.

   Зазвичай  учасники проекту розподіляють між  собою відповідальність за реалізацію проекту. Залежно від частки інвестиційного ризику, яку бере на себе кожен учасник проекту, розрізняють наступні форми проектного фінансування:

• без регресу на позичальника;
• з повним регресом на позичальника;
• з обмеженим регресом на позичальника.

     Найбільш  розповсюдженим є проектне фінансування з повним регресом на позичальника через швидкість, простоту та низьку, в порівнянні з іншими формами, вартість її одержання. Така форма застосовується для проектів, які мають державне значення та реалізуються за його підтримкою, або для малоприбуткових проектів, сплатити кредити за які можна за рахунок інших джерел. Значно рідше зустрічається на практиці проектне фінансування без регресу на позичальника, за яким кредитор бере на себе майже всі ризики, пов’язані з реалізацією проекту, і не має від позичальника жодних гарантій. Така форма має найбільшу вартість для позичальника, оскільки кредитор подівається одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Без регресу на позичальника фінансуються, як правило, проекти, що характеризуються високою рентабельністю. При проектному фінансуванні з обмеженим регресом на позичальника ризики проекту розподіляються між всіма учасниками проекту. До переваг цієї форми можна віднести помірну ціну і максимальний розподіл ризиків за проектом для позичальника. Проектне фінансування на консорційних засадах передбачає залучення капіталу шляхом створення спільних підприємств або різних видів стратегічних альянсів. Можна сказати, що ця форма проектного фінансування характеризується деякими рисами проектного фінансування з обмеженим регресом на позичальника, відрізняючись тим, що всі учасники в цьому випадку беруть участь в проекті з моменту його створення (розробки) і протягом всього його життєвого циклу.