Проблемы и перспективы привлечения иностранных инвестиций в экономику Украины

Іноземні  інвестори - це суб'єкти, які провадять  інвестиційну діяльність на території  України, а саме:

1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

2) фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

3) Іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації:

4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сумм в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сумм провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій. [30, с.350].

 

 

  Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

1. іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

2) валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування, відповідно до законодавства України, за умови сплати податку на прибуток (доходи);

3) будь-якого рухомого та нерухомого манна та пов'язаних із ним майнових прав;

4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками та мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

7) прав на здійснення господарської діяльності, у т.ч. права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

8) інших цінностей відповідно до законодавства України.

 

 

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

1) часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

  2)створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

3) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, у т. ч. будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

4) придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

7) в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

 

Іноземні  інвестиції класифікують за такими ознаками:

1) за суб'єктами інвестицій: приватні, державні, інвестиції міжнародних організацій та змішані;

2) за видами інвестицій: в іноземній валюті, у національній валюті, рухоме та нерухоме майно, цінні папери, грошові вимоги, об'єкти та/або права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги;

3) за формами: створення підприємства, яке повністю належить іноземному інвестору, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії;

4) за розміром: великі, середні, малі;

5) за терміном: короткострокові, середньострокові, довгострокові, безстрокові;

6) за джерелом формування ресурсів: первинні, реінвестиції;

7) за методом інвестування, прямі, портфельні

Залежно від ступеня  контролю над зарубіжнми компаніями інвестиції поділяються на прямі  та портфельні. [30, с.381].

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. Як зазначаєтся у вітчизняній економічній літературі ПІІ існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25% статутного капіталу акціонерного товариства.

Прямі інвестиції поділяютьна дві групи:

- трансконтинентальні  вкладення, зумовлені кращими  умовами ринку, тобто тоді, коли  існує можливість поставляти  товари з нового виробничого  комплексу безпосередньо на ринок  даної країни;

- транснаціональні  вкладення – прямі вкладення,  часто в іншій країні, з метою  мінімізації витрат порівняно  з материнською компанією [15, с.56].

Портфельні інвестиції – кошти, вкладені в цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, зокрема й за участю держави. Залежно від того, де вкладають капітал (у межах країни чи за кордоном), портфельні інвестиції бувають внутрішніми або зовнішніми (чужоземними) [11, с.196];

8) залежно від об'єктів інвестування:реальні, фінансові, інтелектуальні та інноваційні;

9) за формами створення об'єктів: самостійні, акціонерні та неакціонерні;

10) за призначенням: для створення та розширення підприємств чи їх філіалів, які повністю належать іноземному інвестору; придбання раніше створеного та діючого підприємства, надання довгострокових позик. за сферами діяльності: соціальна сфера та реальний сектор економіки зарубіжних країн.

При здійсненні іноземних інвестицій інвестор має  врахувати їх специфіку, а саме:

Психологічні бар'єри. Психологічні бар'єри обумовлені незнанням економіки, політики та культури інших країн, іноземних мов, метолів торгівлі на фінансових ринках, порядку звітності та інше. Тому іноземні інвестори здійснюють свою діяльність через брокерів відповідних національних ринків.

Інформаційні проблеми. У інвестора можуть виникати проблеми з одержанням інформації про іноземні ринки та емітентів. Найчастіше для одержання інформації для іноземних інвестицій використовуються такі міжнародні інформаційні системи:

· інформаційні системи Reuters, Telerate, Ten/ore, Forex, які не тільки повідомляють новини, але й приводять  ціни по окремим ринкам та цінним паперам;

· спеціальні цінові системи Exshare, Telekurs та інші, які  дають повну інформацію по усім світовим ринкам, зокрема, дані про рух капіталів  та дивідендів;

· спеціальні пакети комп'ютерних програм (Datastream), які забезпечують дані з котировок  цінних паперів та надають допомогу при фінансовому аналізі [13, с. 60].

Юридичні проблеми. В різних країнах можуть існувати юридичні проблеми для іноземних інвесторів, при розміщенні їх капіталу та повернення його з одержаним доходом, у т. ч. особливості оподаткування. У зв'язку з цим іноземному інвестору слід ґрунтовно вивчити законодавчу та нормативну базу країни, куди вкладатимуться кошти.

Додаткові витрати. Іноземні інвестиції, зазвичай, пов'язані з додатковими витратами, які містять: більші комісійні посередникам на іноземних ринках; більшу плату за оформлення угод; більшу плату керуючим портфелем іноземних інвестицій.

Ризики іноземних інвестицій. Ризики, пов'язані з іноземними інвестиціями, містять, по-перше, ризики національних ринків, тобто загальні ризики для усіх інвесторів - резидентів та нерезидентів. Наприклад, інвестори з країн з розвиненою економікою можуть зіткнутися з такими ризиками, як політична нестабільність, корупція, недосконале податкове законодавство та законодавство про права власності акціонерів, погане інформаційне забезпечення, недостатній рівень корпоративного управління, низька ефективність роботи юридичної та адміністративної систем. По-друге, додаткові ризики для нерезидентів пов'язані з можливим введенням обмежень на їх діяльність та вивіз капіталу та доходу. По-третє, існують ризики падіння курсів іноземних валют, що призводить до зменшення дохідності інвестицій в перерахунку на валюту інвестора. [13, с. 70].

Переваги  іноземних інвестицій. Незважаючи на зазначені проблеми та ризики, обсяг іноземних інвестицій у світі постійно збільшується. Ріст іноземних інвестицій пов'язаний із тим, що вони дають можливість отримати більшу дохідність та менший ризик щодо суто національних інвестицій. Додаткова дохідність іноземних інвестицій пов'язана з можливим ростом курсів іноземних валют по відношенню до валюти інвестора, бо існує взаємозв'язок між основними фінансовими інструментами та курсом національної валюти (ріст національного ринку акцій призводить до росту курсу національної валюти). Крім того, ріст валюти певної країни дає можливість одержати вищу дохідність вкладень в облігації її емітентів, навіть якщо їх дохідність буде менше дохідності облігацій в країні інвестора. Іноземні інвестиції можуть мати і менший ризик. Це пов'язано з тим, що економіка різних країн розвивається нерівномірно, і якщо деякі національні ринки акцій будуть падати, то інші будуть зростати. Досвідчений інвестор для зменшення ризику іноземних інвестицій буде формувати портфель шляхом диверсифікації, тобто купувати цінні папери різних національних ринків.

 

1.3.Державно-правове регулювання іноземних інвестицій: міжнародна та вітчизняна практика

 

Створення сприятливого інвестиційного клімату  багато в чому залежить від діючої системи прийому капіталу. Під  системою прийому капіталу розуміють  сукупність правових актів та інститутів, що регламентують державну політику в частині зарубіжних вкладень.

У країнах  розвиненої ринкової економіки по відношенню до іноземних інвесторів використовується так званий національний режим. Дане положення, закріплене в ряді документів МВФ, МБРР, Міжнародної торгової палати та ОЕСР, означає, що залучення іноземних  інвестицій і діяльність компаній з  іноземною участю регулюється, як правило, національним законодавством. При цьому  останнє в основному не містить  відмінностей в регламентації господарської  діяльності національних та зарубіжних інвесторів. Іноземні інвестори можуть мати доступ до місцевих виробничих, трудових і фінансових ресурсів, створювати підприємства на основі будь-якої організаційно-правової форми діяльності, прийнятої в даній країні, здійснювати господарювання на тих же умовах, що й національні підприємці, користуватися значними місцевими пільгами.

Зокрема, розроблені МБРР спільно з МВФ  принципи прийому прямих іноземних  інвестицій включають: національний режим, недискримінацію іноземних інвесторів, захист і гарантії. У зазначених Принципах містяться рекомендації безперешкодного переказу відповідних  валют, недопущення експропріації  іноземних капіталовкладень, звернення  для вирішення спору між іноземним інвестором і державою, що приймає до арбітражу Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів [1, с. 55].

Важливою  умовою залучення іноземних інвестицій, що сприяє мінімізації ризиків зарубіжних інвесторів, є їх державне гарантування прав та інтересів закордонних інвесторів, що може здійснюватися: 
          1) на основі конституцій або спеціальних нормативних актів; 
          2) у рамках двосторонніх і багатосторонніх міждержавних угод про захист і стимулювання іноземних інвестицій;

3)через участь в Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державами та громадянами інших країн [22, с. 101].

У конституціях багатьох країн містяться положення  про недоторканність власності  та про можливості її експропріації  тільки в суворо визначених випадках (як правило, при порушенні громадських  інтересів). Конституційно закріплюються  права на справедливу компенсацію  і способи врегулювання спорів при  незгоді власника з фактом, розмірами, термінами конфіскації. Ці гарантії зазвичай поширюються і на іноземних  власників. У країнах, де прийняті спеціальні закони і кодекси в галузі інвестиційної  діяльності, зазначені положення  конкретизуються в даних нормативних  актах.