Технологія літературного редагування

комунікативна мета, мотив, комунікативний смисл, а також  комунікативна ситуація, зокрема її параметр — аудиторія, якій адресується матеріал. Як бачимо, фактично весь комплекс факторів діяльності має бути обговорений під угтливом лише одного найпростішого запитання "Для чого?".

2. Мета аналізу актуальності теми: зафіксувати у матеріалі реально або потенційно актуальну тему.

Предмет аналізу: мікротеми в системі  факторів мовлення автора.

Структура аналізу актуальності теми:

— інтерпретація факторів написання  матеріалу, зокрема  комунікативної мети;

— аналіз мікротеми в системі  інтерпретованих факторів;

— визначення причин, що послаблюють  актуальність теми або роблять усі  мікротеми неактуальними.

Аналіз фактів має здійснюватися  в межах Аналіз розкриття теми заданого авторові світогляду, дотримання певної ідеї.

Мета аналізу: правильно визначити  фактологічну систему твору (вона відносна, неоднозначна).

Предмет аналізу: редакторський аналіз розкриття теми  автором є аналізом її систсмно-структурної поняттєвої організації, що включає визначення поняттєвої повноти, обсягу теми,

зв'язків між поняттями, що становлять основу теми. Для визначення системно-структурної  поняттєвої організації теми обирають логіко-психологічний аспект, зумовлений 

комунікативно-мовленнєвими факторами.

До логіко-психологічного аспекту відносять авторську логіку, обумовлену його ідейними установками, тобто говорять про зв'язок теми з ідеєю тексту та зв'язок між поняттями.

До комунікативно-мовленнєвих факторів відносять  мотиваційно-цільову, смислову сферу автора, соціальну ситуацію. Логіко-психологічну організацію журналістського тексту розглядають переважно у формі тезисно-аргументально-висновкової організації теми. Тобто тезисно-аргументальна чи фактологічно-висновкова організація теми є предметом  безпосереднього аналізу редактора на етапі розгляду розробки теми  автором. Основною формою існування поняттєвої системи теми у журналістиці визнають ФАКТ як поняття про певний елемент дійсності, відображений у свідомості автора. Фактично  аналізується зв'язок між фактами у тексті. І теза — факт, і аргумент

— факт, і висновок — факт. Але  кожен із цих фактів різного рівня  узагальнення, точності, чіткості. Завдання редактора й полягає в тому, щоб не залишити в тексті недоведсних, неточних, 

непрозорих для читацького розуміння фактів. Так, аналізуючи  художній твір, редактор звертає увагу насамперед на фактологічні засоби, на деталь, які б допомогли авторові розкрити образ, 

поглибити художні узагальнення. Аналізуючи ж журналістський матеріал, основну  увагу необхідно звертати на факт-аргумент або факт-основу висновків, шоб у тексті не залишалися неточні, недоведені тези або безпідставні висновки. Інша річ, коли теза є аксіоматичною, доведеною життям, тоді аргументації можна уникати.

Журналістські тексти мають різні типи тезисночіргументально-висновкової форми організації теми. Так, Н.В.Муравйо-ва в навчальному посібнику "Структура газетного текста*1,

аналізуючи структуру нарису, виділяє  серед основних елементів змісту такі: основну тезу, уточнювальні тези і розвиваючі тези.

Структура аналізу розкриття теми:

— окреслити фактологічну систему  матеріалу,  встановлюючи логічні  зв'язки між фактами і аналізуючи логіку цих зв'язків,

а саме:

а) чи не порушуються логічні зв'язки між тезою і її  аргументами,

б) чи випливає логічно висновок з фактів;

в) чи задовільна композиція й архітектоніка  подання фактів.

— дати оцінку фактичному матеріалові 

а) з погляду його достатності  для розкриття теми;

б) з погляду його якості.

Основні критерії аналізу при цьому  випливають з  особливостей творення тексту, зокрема соціальної ситуації, мотиваційно- цільової сфери. Тобто основним критерієм оцінювання  фактичного матеріалу є комунікативно-мовленнсві особливості.

4. Редакторський висновок

Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура редвисновку така: загальний висновок, конкретні висновки; діагноз (причини

порушень); рекомендації авторові у  вигляді програми правки (система  завдань для автора або редактора).

Формулювання редакторського висновку є надзвичайно  важливою справою, оскільки на цьому етапі редакторської діяльності проявляється кібернетичний аспект праці редактора, який 

виконує по відношенню до автора регулюючу, управлінську функцію. Це той момент праці, коли встановлюється  комунікативний зв'язок між редактором і автором. Зміст цього зв'язку надзвичайно важливий, адже від нього залежить реакція автора на зауваження, та й наступна робота самого автора.

Мета редакторського висновку: поставити  перед автором або самим же собою, редактором, конкретні завдання шодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу.

Під час формулювання загального й  конкретних висновків необхідно  уникати багатозначних, неточних, поетичних  висловів типу "мова твору барвиста, соковита, яскрава; недостатньо розкрита тема" тощо. Висновки мають бути лаконічними,  точними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діагнозів, коли 

називається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається "хвороба" твору. Для цього необхідна система термінів, які позначали б порушення у творі та їх 

причини. Так, замість формулювання "незрозуміла тема" потрібно давати вислів типу "твір тематично аморфний", оскільки існує визначення тематичної аморфності як неоднорідної тематичної структури, яка утворюється в результаті асоціативних  тематичних відхилень. Останні спричиняються або відсутністю усвідомленої комунікативної мети, або поганою роботою 

механізмів уваги й пам'яті.

Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єдиним документом після аналізу твору, на який може посилатися  редактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

Правка твору 

"Текст — живий організм, а  правка — хірургічна операція  на ньому. Щоб вона не перетворювала  хворого в каліку, потрібно чітко дотримуватися умов, за яких загроза шкоди неможлива або

дуже мала.

А.Е.Мільчин виділяє такі умови  правки. Основна умова — правити  самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього зробити. На жаль, у засобах масової інформації ця умова найчастіше порушується, оскільки рідко випадає змога співпрацювати з автором над його матеріалом.

1. Не починати правку, не познайомившись  із твором у цілому.

2. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба"  твору. 

3. Під час правки не виходити за межі доцільного  редакторського втручання в авторський твір.

4. Робити мінімум правок, намагаючись  зберегти  авторський текст і  використовуючи авторські мовні  засоби.

5. Не зосереджуватися довго на  важких місцях правки,  повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.

6. Брати під сумнів свої власні  правки.

7. Погоджувати усі правки з  автором. 

Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами  літературної правки:

1. Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.

2. Починати правку з актуалізації  теми, визначивши перед цим актуальну  комунікативну мету.

3. Визначити тематичний обсяг  фактичного матеріалу. 

4. Залишати для розкриття теми  тільки якісні факти. 

5. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.

6. Обирати найкращі  архітектонічні форми вираження   теми.

1. Тільки після цього  зробити правописну й мовну  правку з погляду літературної  мови.

Мета правки: літературно  досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні  порушення.