Технологія літературного редагування

багаторазового повторення. Можна  володіти тільки технікою  тематичного аналізу і не володіти іншими техніками, через що про редактора не можна буде сказати, що він володіє технікою редагування в цілому. Володіння технікою редагування — це вищий рівень редакторської майстерності. Для оволодіння технікою будь-якого рівня потрібне опанування відповідною методикою, а значить методами праці. Техніка не може прийти до фахівця сама собою, якщо фахівець не володіє методами, а значить і методиками в цілому.

Техніка аналізу 

Для володіння технікою аналізу  необхідно володіти  методиками аналізу тематичної організації твору, інтерпретації  актуальної теми, аналізу розкриття теми.

Знайомство літредактора з матеріалом

Методика аналізу тематичної автора завжди починається з тематич-організаціїтвору ного аналізу, в результаті якого  редактор повинен зробити висновок, про що пише автор і чи придатна для опублікування тематична  організація твору.

Для тематичного аналізу редактор повинен застосовувати такі методи, які допомагають йому якнайшвидше  і якнайточніше екстеріоризувати1 тематичну будову твору. Уміння  застосовувати необхідні методи залежно від твору, умов аналізу, уміння поєднувати методи становлять основу для формування методики аналізу тематичної організації твору. Застосування методів і  методики має бути творчим.

Методи, необхідні для тематичного аналізу, повинні  моделювати реальні процеси сприймання змісту твору, але відрізнятися від справжньої перцептивної діяльності аполітичністю.

Редактор не повинен піддаватися  дії суб'єктивного  сприймання твору. Його завдання — максимально об'єктивно  показати тематичну організацію твору. Через це редакторові  доводиться цілісний процес сприймання твору перетворювати на окремі акти професіональної, аналітичної перцепції, розкладаючи  процес сприймання й розуміння твору на їх складові. В результаті певні перцептивні операції перетворюються в підсистеми, які називаються способами, або методами, тематичного аналізу.

До таких методів належать метод  фразового членування твору, метод  пофразового визначення тематичної системи твору, метод тематичного прогнозування (антиципації), метод  рубрикації, метод тематичних зіставлень, метод моделювання тематичної структури.

Метод фразового членування твору. Основною одиницею вираження теми є фраза. З фраз утворюється фрагмент. Під фразою необхідно розуміти мовні структури, які забезпечують повну або можливу предикацію змісту (ствердження або  заперечення існування факту). Такими предикативними структурами є ті структури, що мають підметово-присудкову групу: прості речення, головні речення складних речень, частини сурядних речень, деякі, наприклад з'ясувальні, підрядні речення, частини безсполучникових речень. Окремими, але спаяними фразами

можна вважати речення з однорідними  підметами, присудками, додатками. Нижче  поданий приклад фразового членування  тексту:

( ]) Шановні співвітчизники!

B) Ми знаємо, C) що більшість із  Вас втомилася від політичної  демагогії. D) Вважаємо, E) що довіру  здобувають не словами, а ділами.

F) Рух пропонує до нового парламенту послідовних, порядних і компетентних людей.

G) Вони зуміють співпрацювати  з усіма, (8) хто прагне добра  Україні та її громадянам.

(8) Обстоювання Ваших інтересів  — (9) справа їхньої честі. 

A0) Обираючи людей Руху, A1) Ви  обираєте зміни на  краще. 

Основним критерієм розмежування предикативних і напівпредикативних структур (фраз) є здатність даної фрази реально або потенційно предикувати, тобто щось стверджувати або заперечувати. Безперечно, предикація — річ відносна, оскільки відчуття реальності твердження відносне — відносно автора й читача. Тема ж тримається тільки на рівні  повноправних предикативних структур, хоч зачатки теми, потенційне темоутворення може відбуватися на рівні напівпредикативних структур. А звідси редактор робить висновок, що напівпредикативні структури є великою загрозою для автора щодо тематичних відхилень і утворення побічних тем.

Отже, з погляду механізму темоутворення  необхідно виділити предикативні фрази  й напівпредикативні фрази, а  також говорити про предикацію й  потенційну предикацію. 

Предикація й предикативні структури виражають тему, потенційна предикація й напівпредикативні структури задають потенційні теми.

Поряд із цим варто виділити і  латентні предикативні  структури, які приховано від ока с  носіями потенційних тем. Латентні (приховані) предикативні структури і латентна предикація 

теоретично можливі від кожної морфеми, від кожного слова,  словосполучення. На основі латентної предикації утворюються  асоціативні теми. Так, у фразі 6 вищенаведеного тексту 

словосполучення "послідовні, порядні  і компетентні люди1' несе в собі латентну предикацію, яка й стала явною предикацією у  наступній, сьомій, фразі, що й привело до виникнення нової теми

"людей Руху". Тематично однорідні  фрази формують тематичний  фрагмент.

Метод пофразового визначення тематичної системи твору.

Оскільки фраза є носієм теми, природно, що тематично об'єднаний  зміст твору формується зі змісту фраз. Це дає підстави редакторові  простежити процес розгортання теми, сприймаючи фразу за фразою.

Застосування методу пофразового  визначення теми твору є зручним способом тематичного аналізу, оскільки цей метод  дозволяє вловлювати різні тематичні відхилення, бачити загальну тематичну систему й структуру твору.

Редактор завжди має справу з  журналістськими  матеріалами, у  яких наявні тематичні відхилення, тобто тематична система твору є неоднорідною. Крім того, необхідно нагадати, що однотемний твір є ідеалізованим об'єктом, реально не існуючим. Реальні твори завжди мають у тематичній структурі відхилення. Інша річ, скільки і якого характеру ці відхилення мають бути. Завдання редактора одне — максимально наблизити тематичну організацію конкретного твору до ідеальної 

структури.

Для застосування методу пофразового  визначення  тематичної організації  твору редакторові необхідно  спочатку застосувати метод фразового членування твору. Потім після прочитання  першої фрази поставити запитання "Про що розповідається у цій фразі?". До кожної наступної фрази редактор ставить тс саме запитання і намагається об'єднати кожну наступну фразу з 

попередніми тематично, на основі умовиводу "Якщоу фразі 5  розповідається про.... і в фразах І—4 розповідається про те ж, то фраза 5 є "в темі" і входить у фрагмент І—5".

Сфера літературного редагування  вимагає такої деталізації поняття  про тему, яка б забезпечувала  працю редактора як у плані діагностики, так і в плані правки твору.

Необхідність розмежовувати різні  види тем викликана тим, що редактор найчастіше мас справу з тематично  неоднорідними системами творів, коли автор переходить від однієї теми до іншої,

коли він не мас навичок контролю за розгортанням однієї теми.

Редактор завжди виділяє першу, початкову тему твору. Всі інші теми, друга, третя, четверта і т.д., є для  редактора похідними темами. Відповідно початкова тема стас вихідною темою. Кожна 

наступна тема може бути вихідною.

Термінологічним для редактора  буде і називання тем по  порядку: перша тема, друга тема, третя  тема і т.д.

Похідні теми поділяються на: категоріально-поняттєві  і побічно-асоціативні.

До категоріально-поняттсвих тем  відносяться макротема і підтема (субтема) (див. далі схеми 5 і 7).

Макротсма утворюється на основі ієрархічно організованої поняттєвої системи, коли здійснюється перехід від конкретного  до загального. Загальна тема відносно конкретної і є макротемою. Наприклад, вихідна перша тема породжує похідну макротему — другу тему на основі катсгоріально-поняттсвого відношення між поняттями "літературознавець" і більш  загальним поняттям "діячі культури".

Як необхідно оцінювати категоріально-тематичну  організацію поняттєвої системи  твору? Чи не є зв'язок "тема — макротсма" або "тема — підтема" тематичним відхиленням, на основі якого утворюються побічні теми? Безперечно, розповідь взагалі про діячів культури і про літературознавця Яра Славутича — неодней те ж. Тому перехід від цілісної розповіді про діячів культури до цілісної розповіді про літературознавця Яра Славутича при кількісному співвідношенні обсягів розповідей близьким до 0.5 : 0.5  (загальний обсяг 1) — необхідно вважати тематичним відхиленням, оскільки важко виділити основну тему. Допустиме категоріально-поняттєве "коливання"  тематичної системи, коли менш загальні й більш загальні поняття чергуються, виступаючи на лексичному рівні засобами тематичного зв'язку у фрагменті. При цьому темою фрагмента необхідно вважати макротему. Наприклад:

(І) На вечорі виступили українські  діячі культури. B) Відкрив вечір  літературознавець Т.Т. C) Він, зокрема,  сказав, D) що українська письменниця  Г.Г. зробила значний внесок  у розвиток української культури. E) Українські письменники,  поети,  актори читали поетичні твори письменниці. F) У своїй палкій промові поет Н.ІІ. відзначив...

Фраза 5 є посієм макротсми —  темп фрагмента. Асоціативні теми в  тематичній структурі твору є  побічними. На основі них формуються тематичні відхилення, тобто відхилення від основної теми. Тематичні відхилення бувають контрольованими і ^контрольованими, експліцитними 

(явними) і. ііеекспліцитннмн.

Серед побічно-асоціативних тем можна  виділити такі:

1) ланцюгові теми (див. далі схему  6), які виникають у  результаті  активізації другорядних членів речення попередньої фрази, при цьому на лексичному рівні зв'язок між фразами може виражатися синонімами, повторами, займенниками,  парафразами тощо:

(І) "Спортивна газета" напередодні  Нового року з  допомогою  читачів та київських журналістів визначила кращих спортсменів України. B) У десятці найпопулярніших троє  киян.

Тема фрази 1 — "Спортивна газета*1... Тема фрази 2 — "трос киян...", яка  виникла під впливом активізованого у першій фразі додатка "спортсменів  України111;

2) суміжна тема, що утворюється за суміжністю понять. Так, у тексті з темою "друге видання підручника11 тема авторського колективу є суміжною:

(І) Істотно доопрацьовані також  глави... B) Авторський колект ив  сп одіваст ься...;

3) паралельні теми (див. далі  схему 4) — теми, перехід до яких прихований, незрозумілий або й справді відсутній.  Найчастіше підставою для виникнення паралельних тем с звукові асоціації, зовнішні подразники, конситуація, специфічні психічні стани, пов'язані з плином свідомості, неконтрольованих асоціацій, емоції, глибинні змістові асоціації, невловимі для співбесідника, латентна предикація.

Паралельні теми можуть траплятися у матеріалах типу описів або розповідей. Головна тема розглядається автором  як актуальна. Проте реально вона може бути й неактуальною.

Будь-яка тема фрагмента, яка не отримала ще достатнього, аргументованого  редакторського визначення, називається  мікротемою.

Теми можуть бути авторськими і  читацькими. Тема, виділена читачем, називається  читацькою. Читацька тема не завжди збігається з авторською. Застосування методу пофразового визначення тематичної організації твору дозволяє редакторові у явній формі зафіксувати реальну тематичну систему й структуру твору.

Метод тематичного прогнозування (антиципації). Цей метод використовується паралельно з попереднім. Він дозволяє від кожної фрази спрогнозувати подальше логічне розгортання 

теми, створюючи при цьому у  свідомості уявний загальнотематичний фон. Зіставляючи реальний зміст наступних фраз зі спрогнозованим змістовим фоном, редактор робить висновок про їхній

збіг чи їхнє розходження. Останнє, звичайно, є сигналом для редактора  про недосконалість тематичної організації  твору. Редакторський тематичний прогноз, або "гіпотеза" теми, є 

зручним способом виявлення тематичних відхилень, оскільки вони, як на лакмусовому папірці, проявляються на фоні  реального змісту, зіставленого з очікуваним.

Схематичне моделювання тематичних структур, крім того, виконує навчальну  функцію і допомагає редакторові  швидше опанувати методику аналізу  тематичної організації твору,  перевести уміння тематичного аналізу в ранг навички.

Метод якісної оцінки теми. Даний метод застосовують для з'ясування можливої розбіжності між основною і головною,  головною й актуальною темами або у випадку, коли неможливо виділити потенційну головну тему через наявність багатьох мікротем. Яка з цих мікротем с головною? А можливо, головна тема захована у підтексті?

Застосування методу якісної оцінки теми передбачає  виконання шести  операцій: інтерпретацію головної теми у межах тематичної структури; інтерпретацію соціальної ситуації, в якій був написаний твір, і мотиву написання; включення теми у  читацький контекст; прогноз читацьких реакцій; інтерпретацію комунікативної мети; інтерпретацію комунікативного смислу.

Метод прогнозування читацьких реакцій. Одним із  важливих завдань редактора в аспекті осмислення актуальності теми є передбачення можливих реакцій сприймачів на журналістський

матеріал. Тема твору тільки тоді актуальна, коли твір виконує комунікативну  функцію, тобто певним чином впливає на  людину.