Книгоиздательская библиография

В українській книготорговельній  бібліографії ХVІІІ-ХІХ ст. сформувалися основні суспільні функції, які виокремили її серед інших бібліографічних явищ, та свій бібліографічний продукт; була опрацьована методика бібліографування; визначилися основні елементи рекламування книготорговельної бібліографічної продукції на сторінках періодичних та неперіодичних видань. Разом з тим, несприятливі суспільно-політичні та економічні умови на українських етнічних землях в зазначений період значною мірою гальмували розвиток книготорговельної бібліографії.

зокрема зосереджується увага на тому, що початок ХХ ст. позначився досить швидким розвитком книговидавничої справи та книжкової торгівлі, посиленням конкуренції та активізацією демократичної преси. Найбільш поширеною видавничою та книготорговельною бібліографічною продукцією були каталоги, бюлетені, листи об’яв та списки запропонованої до продажу літератури, що вміщувалися в періодичних виданнях різного політичного спрямування. Переважна більшість цих матеріалів переслідувала рекламні цілі і швидко застарівала.

На початку ХХ століття підвищується роль української державності, що сприяє відродженню української культури, зокрема, книжкової, бібліотечної та бібліографічної справи. Уряд Української Народної Республіки започатковує у 1919 році державну бібліографічну службу з метою здійснення повної реєстрації друкованих видань.

20-ті роки ХХ ст. визначають як період ренесансу  в українській бібліографії. Зростає кількість видань спеціалізованої книготорговельної періодики, що задовольняли потреби книжкової справи і особливо книжкової торгівлі. Серед них журнали “Голос друку”, “Книга”, “Книгаръ”, “Бібліологічні вісті”, “Радянський книгар”, бюлетені торговельних і видавничих організацій. Провідні видавництва розпочали ретроспективний облік своїх видань. Однак книготорговельна бібліографічна інформація в даний період переважає на сторінках періодики.

Під час другої світової війни не припиняється видання української  книги та періодики як на території  України, так і за її межами. Поточна  книготорговельна бібліографічна інформація про нову літературу видавництв України продовжувала друкуватися на сторінках журналу Спілки письменників України “Українська література”, журналу “Україна”, літературного журналу “Літаври”, львівського часопису “Наші дні” тощо. Розвивалася книготорговельна бібліографія діаспори, зокрема, у Празі та Кракові.

В повоєнні роки відновлюється  та розширюється книготорговельна мережа. Книготорговельні організації і видавництва випускають численні рекламні матеріали у формі проспектів, плакатів, листівок, буклетів, книжкових закладок тощо. Значно розгорнулася бібліографічна робота у книгарнях та інших книготорговельних організаціях. Налагоджується книготорговельна освіта. Створюється підґрунтя для формування системи видань книготорговельної бібліографії. Набуває сили централізація книжкової торгівлі. Формується перспективна ланка книготорговельної бібліографії. Розповсюдженими типами поточного книготорговельного бібліографічного інформування були: бюлетень Всесоюзної книжкової палати “Новые книги”, “Інформаційний бюлетень” Управління книжкової торгівлі Міністерства культури УРСР та Укоопспілки, бюлетень “Нові книги УРСР” республіканської книжкової палати та ін.

У 60-80-ті роки було сформовано систему видавничих та книготорговельних бібліографічних посібників, в якій визначились три основні напрями бібліографічного інформування: перспективний, асортиментний та обліково-видавничий. Однак дана система не задовольняла повною мірою інформаційні потреби користувачів.  У зв’язку з цим постійно ведеться пошук шляхів поліпшення книготорговельної бібліографічної інформації, удосконалюється її структура. Продовжується реорганізація видавничої та поліграфічної галузей. В той же час посилюється заідеологізованість книговидавничої справи. Характерним для даного періоду є поширення централізації у видавничій та книготорговельній діяльності.

Наприкінці  розділу робиться висновок, що демократизація суспільства другої половини 80-х років сприяла структурному і змістовному аналізу науковцями загальнодержавної системи бібліографічних посібників в СРСР. Разом з тим, її видавнича та книготорговельна ланки в Україні не стали об’єктом спеціальних наукових досліджень.

У другому розділі – “Концепції розвитку книготорговельної бібліографії” – викладено теоретичні підходи до проблеми становлення і розвитку книготорговельної бібліографії і проаналізовано основні праці з цього питання.

Проведений теоретичний  аналіз об’єкту дослідження  дозволив дати визначення понять “видавнича бібліографія” і “книготорговельна бібліографія” як двох самостійних видів.

Одним із перших до питання  створення книготорговельних бібліографічних посібників, розкриття основного змісту опублікованих книжок через бібліографію звернувся наприкінці ХІХ ст. відомий український вчений, академік А.Ю. Кримський у статті: “Про потребу каталогів руських книжок”. Зародження теорії як складової частини українського бібліографознавства припадає на 20-ті роки ХХ ст. і характеризується широким колом наукових розвідок. Провідні українські бібліографознавці Д.А. Балика, М.А. Годкевич, М.І Ясинський ввели до наукового обігу фахові терміни, поняття та уявлення про функціонально-видову структуру бібліографії як галузі знання.

Науково вартісними є  роботи українського дослідника С.І  Маслова, в яких розглядається книготорговельні каталоги як результат діяльності приватних книгарень, роль книготорговельної бібліограффічної інформації в книгорозповсюдженні.

 Особливе значення  має фундаментальна праця І.І.  Корнєйчика, присвячена історії української бібліографії з ХІ ст. до 1917 року і написана із залученням ґрунтовної джерельної бази, де використані як друковані документи, так і архівні матеріали не лише України, але й інших республік колишнього СРСР. І.І. Корнєйчик представив українську бібліографію як явище української національної культури, визначив основні етапи формування окремих видів бібліографії. Разом з тим, хоча в деяких розділах дано характеристику книготорговельних каталогів, книготорговельна бібліографія як окремий вид автором не розглядається.

З-поміж українських  бібліографознавців, які здійснили спробу визначити основні напрями розвитку книготорговельної бібліографії, важливий внесок зробив М.Л. Бутрин, який опублікував ряд статей, присвячених історії української книготорговельної бібліографії, зокрема і на західноукраїнських землях.

Найбільш повно з точки зору фактографії радянської доби дане питання висвітлено в навчальному посібнику “Українська радянська бібліографія”⁴. Цінні відомості містять праці Т.І. Ківшар та М.С. Тимошика, присвячені історії книжкової та видавничої справи в Україні, де представлено окремі дані стосовно розвитку видавничої та книготорговельної бібліографії.

У третьому розділі – « Книготоргово – бібліографічна діяльність» визначені особливості книготоргово - бібліографічної діяльності, основними цілями яких є поширення й продаж друкованої продукції.  Дається аналіз найважливішим напрямкам книготорговельної бібліографічної діяльності.

Досконало аналізується основні  напрямки діяльності Книжкових палат.

Бібліографічна  діяльність є одним із провідних  напрямків у діяльності книжкових палат. Її своєрідність полягає в тім, що на основі контрольного екземпляра добутків друку здійснюється бібліографічне інформування про друковану продукцію, що виходить у країні, у вигляді поточних бібліографічних покажчиків - "літописів". Їхнє провідне положення в системі бібліографічних посібників визначається тим, що вони носять базовий характер: на їхній основі формуються бібліографічні системи по різних напрямках.

Також у розділі розглянуто проблему розвитку електронної видавничо-книготорговельної бібліографії, яка спрямована на більш успішне виконання завдань, які стоять перед видавництвами й книжковою торгівлею: інформування про видання, намічених до випуску; інформування про книги, що перебувають на складах видавництв або в магазинах; реклама книжкової продукції; сприяння роботі із замовлення друкованої продукції; сприяння комплектуванню фондів бібліотек; координація діяльності видавництв. Визначені пріоритети розвитку видавничо-книготорговельної бібліографічної інформації на сторінках web-сайтів.

Розділ 4 .  «Видавнича та книготорговельна бібліографічна інформація й сучасні моделі інформаційно-бібліографічного забезпечення книжкового ринку в зарубіжних  країнах» присвячений міжнародним аспектам видавничої та книготорговельної  бібліографії.

 Бібліографія, яка враховує досягнення людської думки, зафіксовані в документах, завжди прагнула до загального, глобального їхнього охоплення. Каллимах, К.Геснер, Міжнародний бібліографічний інститут  П.Отле й  А. Лафонтена, сучасні проекти універсального бібліографічного контролю й обміну інформацією, бібліографічні ресурси Інтернету - найбільш значимі прояви цієї тенденції. Російські й українські  вчені  постійно приділяють увагу закордонному досвіду. Праці М.Н.Куфаева, Г.Г. Кричевского, К.Р. Симона, И.В. Гудовщиковой, А.Н. Верьовкіній, Б.А.Семеновкера й інших авторів є класикою вітчизняного  бібліографознавства.

Проте за останні 10 - 15 років кількість  досліджень, присвячених міжнародним проблемам бібліографії, різко скоротилося. Очевидно це пов'язане з бурхливим всеохоплюючим розвитком комп'ютеризації інформаційних процесів. Бібліографічна інформація стає практично необмежено доступної у всесвітньому масштабі.

Т.Ф. Лиховид і Л.Б. Грузинова  розкривають міжнародні аспекти  найважливіших ділянок  бібліографічної діяльності - національної, видавничої й книготорговельної бібліографії, на яких послідовно проявляються універсальні тенденції міжнародних зв`язків

У загальних висновках викладено основні науково-теоретичні підсумки роботи над темою і зазначено, що:

1. Формування та розвиток книготорговельної  бібліографії залежить від тих  суспільних функцій, які вона  виконувала в певний історичний  період. Доведена її основна (родова) функція – комерційна. Однак,  зауважено, що в процесі свого  становлення книготорговельній бібліографії були притаманні і інші функції, зокрема, реєстраційна та рекомендаційна.

Проведений теоретичний аналіз об’єкту дослідження дозволив дати визначення понять “видавнича бібліографія” і “книготорговельна бібліографія” як двох самостійних видів.

Видавнича бібліографія – це галузь інформаційної діяльності, яка спрямована на підготовку бібліографічної інформації про твори друку, що випущені або намічені до випуску одним або декількома видавництвами, та доведення її до книготорговельних працівників та інших користувачів. Книготорговельна бібліографія – це галузь інформаційної діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до покупців бібліографічної інформації про твори друку, які знаходяться в книготорговельній мережі, з метою їхнього продажу та отримання книготорговельною установою комерційного прибутку.

2. Передумови виникнення книготорговельної  бібліографії в Україні були  закладені книговидавничою діяльністю  друкарень Києво-Печерської Лаври,  Почаївського монастиря, Львівського Ставропігійського братства, книгознавців і викладачів Києво-Могилянської академії, Харківського та Київського університетів, а також книгопродавців, що мали власні книгарні та бібліотеки (кабінети) читання при них.

3. Книготорговельна бібліографія  в Україні виникла на рубежі ХVІІ-ХVІІІ століть. Пріоритет у складанні першого книготорговельного посібника належить Україні і датується 1672 роком.

Еволюцію української  книготорговельної бібліографії зумовили історичні обставини досліджуваного періоду, у межах якого відбувався пошук оптимальних шляхів її становлення, розвитку та перетворень.

4. У розвитку української книготорговельної бібліографії можна виділити такі етапи:

Перший – XVIII ст. – має такі характерні риси: 1) зародження видавничої та книготорговельної бібліографії, що пов’язано з виникненням звітно-видавничої бібліографії, за допомогою якої здійснювався цензурний контроль за книгодрукуванням в Україні; 2) створення книготорговельних бібліографічних посібників у вигляді реєстрів, цінників, такс, в яких переважно представлена богослужбова література. Одночасно зароджується бібліографія книг гражданського друку, які потрапляють до книготорговельних бібліографічних покажчиків; 3) поширення на українських етнічних землях реєстрів і розписів російських видавців та книготорговців.

Другий етап – перша  половина ХІХ століття – характеризується тим, що: 1) з’являються приватні книгарні та бібліотеки (кабінети) читання при  них; 2) удосконалюється методика книготорговельного бібліографування: у книготорговельних бібліографічних покажчиках починає застосовуватися систематичне розташування літератури, з’являються анотації, допоміжні покажчики; 3) зароджується галузева книготорговельна бібліографія; набуває розповсюдження світська література; до книготорговельних посібників вперше потрапляють книжки українською мовою.

Під час третього етапу  – друга половина ХІХ століття – 1) збільшується випуск універсальних книготорговельних каталогів; зростає кількість “внутрикнижкових” видавничих та книготорговельних списків; 2) утворюються спеціалізовані книготорговельні каталоги: галузеві та каталоги з продажу книжок українською мовою; 3) удосконалюється структура книготорговельних бібліографічних покажчиків; 4) підвищується роль книготорговельної бібліографічної періодики, широко пропагуються українські та українознавчі видання, книжки, періодика, ноти, твори образотворчого мистецтва, зарубіжна україніка.

На четвертому етапі  – ХХ століття – продовжує поширюватися книготорговельна бібліографічна інформація на сторінках періодичних видань; політичні партії та інші угрупування використовують видавничу та книготорговельну бібліографію для поширення своїх ідей. Значно скорочується кількість універсальних каталогів та збільшується випуск спеціалізованих,  відбувається відродження державності та розвиток національної самосвідомості українського народу у тісному зв’язку із відродженням книжкового руху та розвитком української бібліотечної справи та бібліографії, здійснюється формування державних основ книговидавничої та бібліотечно-бібліографічної діяльності шляхом створення державних бібліографічних служб, централізації видавництв тощо. Зароджується теорія бібліографії, яка характеризується широким спектром поставлених та досліджуваних наукових проблем, що були зумовлені всім попереднім розвитком української книжкової культури. Ведуться теоретичні дискусії щодо існування двох паралельних систем: книготорговельної бібліографії та державної, а також ролі та місця книготорговельної бібліографії в загальній системі класифікації видів бібліографії. Поступово починає формуватися система посібників книготорговельної та видавничої бібліографії. Характеризуються подальшим утвердженням централізації у видавничій та книготорговельній бібліографічній діяльності.