Функції держави в ринковій економіці

Ринок нав'язує людям все нові й нові потреби, що веде до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідно зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: ''Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самі самотужки не можуть робити взагалі або не можуть робити належно''. Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення.

Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільнозначимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпечення умов функціонування ринкового механізму; розробки й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові методи). Як правило адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах - в період війн, природних катаклізмів, епідемій та ін., рідше - в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки -підтримка конкурентного середовища, забезпечення • необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.

Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним і могутні підприємства - трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими об'єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до колосальних витрат. Процес злиттів та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції - монополістична, олигопо-лістична, чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монополістична конкуренція практично не веде до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, що здійснює перехід від командної економіки до ринкового. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка - дистрибутивна. Ринок - система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше -усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав ''Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну волю вибору, -немислимо без правової системи, без влади закону''.

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені.   Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно мінливі умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство - процес творчий і безперервний.

Визначення мети - початок державної економічної політики, її здійснення - її продовження. З цим зв'язана функція - визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон'юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи, сприяють підтримці макроеконо-мічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику.

Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, з допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний по максимуму забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і господарської, і економічної діяльності існує правило - збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за яких попадає під удари приватний бізнес, що або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні доходи, що при значно високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера.

Використання інструментів грошово - кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон'юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей, взаємозв'язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші; Збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво.

Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси. Зменшує розмір обов язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, ростуть виробництво і зайнятість.

Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій. У певній мірі використовувались у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу привело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікро рівні - пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань. А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забезпечують майбутнє. Світ без науки - це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спрямувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть найбільшу вигоду.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей - найважливіша економічна функція держави, що зв'язана з функцією фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і самостійне значення. Ринок - найдосконаліший механізм формування доходів у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і більш сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу - рівень освіти, професійна підготовка - не однакові), зарплата когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на позбавлення і півголодне існування. Така сувора реальність ринку. Нерівність прибутків у теорії описана кривою Лоренца

Теоретичні основи ринкової системи

2.1 Ринкові системи: поняття, основні елементи, функції, структура

Ринок - одна з найпоширеніших категорій в економічній теорії, одне з основних понять господарської практики та економічної теорії. Найчастіше поняття «ринок» застосовується як всім відоме і не потребує будь-яких пояснень. У дійсності, є самі різні тлумачення ринку в білоруській економічній теорії і за кордоном. Ринок розглядають як сукупність товарного обміну або представляють як обмін, організований за законами товарного виробництва і обігу. Ринок також характеризується як сукупність існуючих і потенційних покупців товару і як механізм, який зводить разом покупців і продавців будь-якого продукту або послуги. Ринок є фундаментом для розуміння ключових шляхів економічного розвитку і шляхів підвищення ефективності на мікро-і макрорівні. Його сутність відображає сукупність відносин товарного обміну всіх господарюючих суб'єктів, людей і суспільства в цілому. Цілком обгрунтовані твердження економістів і про те, що ринок представляє собою певну систему економічних відносин між продавцями і покупцями у сфері обміну. Вплив ринку на економічні відносини продавців і покупців забезпечується через використання таких атрибутів, як ці на, попит і пропозиція, конкуренція, прибуток і збитки, тобто всього того, що включається в поняття В «ринковий механізм». У найзагальнішому вигляді ринок - це система економічних відносин, що складаються в процесі виробництва, обігу та розподілу товарів, а також руху грошових коштів. Ринок розвивається разом з розвитком товарного виробництва, залучаючи в обмін не тільки вироблені продукти, а й продукти, які не є результатом праці. В умовах панування ринкових зв'язків всі відносини людей у суспільстві охоплені купівлею-продажем. Більш конкретно ринок представляє сферу обміну (обігу), в якій здійснюється зв'язок між агентами суспільного виробництва у формі купівлі-продажу, тобто зв'язок виробників і споживачів, виробництва і споживання.

Суб'єктами ринку є продавці і покупці. У якості продавців і покупців виступають домогосподарства (у складі одного або кількох осіб), фірми (підприємства), держава. Більшість суб'єктів ринку діють одночасно і як покупці, і як продавці. Всі господарські суб'єкти тісно взаємодіють на ринку, утворюючи взаємозалежний В «потік» купівлі-продажу. Об'єктами ринку є товари і гроші. В якості товарів виступає не тільки вироблена продукція, але і фактори виробництва (земля, праця, капітал), послуги. В якості грошей - всі фінансові кошти, найважливішими з яких є самі гроші. У своєму впливі на економічну систему ринок суперечливий і багатогранний, виконує як позитивну, так і негативну роль.

Позитивна роль ринкової системи полягає в тому, що конкурентний ринок виконує розподільчу і стимулюючу функції. Він сприяє ефективному розподілу ресурсів, направляючи їх у виробництво тих товарів і послуг, в яких суспільство найбільше потребує. Він стимулює розробку і впровадження найбільш ефективних технологій виробництва, забезпечуючи суспільство необхідними товарами, створеними в найбільшій кількості з наявних ресурсів. Тим самим стихійно забезпечується максимально можлива економічна ефективність. Будучи орієнтиром для розвитку вигідного виробництва і показуючи невигідність інших виробництв, конкурентний ринок регулює галузеву структуру, стимулює технічний прогрес, забезпечує ресурсозбереження.

Через попит - двигун ринкової економіки - конкурентний ринок повертає виробництво до споживача, створює матеріальну зацікавленість всіх учасників у задоволенні їхніх потреб. Ринок виявляє суспільну значимість виробництва і товарів, реалізує валовий національний продукт, звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг. У цілому ринок через конкурентне ціноутворення забезпечує збалансованість економіки, виробництва і споживання. Заснований на особистій свободі суб'єктів, конкурентний ринок координує економічну діяльність людей без примусу, створюючи добровільну змагальність між ними за допомогою купівлі-продажу. Таким чином, механізм «самонастроювання» (автоматичне функціонування та коригування ринкової економіки з допомогою «невидимої руки») і свобода економічної поведінки людей свідчать на користь ринкової системи. Проте можливості ринкового механізму не безмежні. Конкурентний ринок не гарантує вирішення всіх соціально-економічних проблем, найважливішими з яких є безробіття та інфляція. Ринок не забезпечує право на працю тим, хто може і хоче працювати; не гарантує права на стандартне добробут, що, безсумнівно, грає негативну роль. Корекцію ринкового механізму здатне здійснити лише держава. Воно постійно має контролювати ринок, тобто система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру здійснюється державними установами з метою адаптації соціально-економічної системи до постійно змінюваних умов. Втручання держави в ринок впливає на стан справ на ньому, формування попиту та пропозиції, перерозподіл доходів, вирішує глобальні проблеми розвитку економіки, забезпечує соціальний захист суспільства. Суб'єктами державного регулювання є республіканські та місцеві органи управління. Державне регулювання ставить перед собою цілі: дотримуватися інтересів держави, суспільства, соціально незахищених верств суспільства, дотримуючись прав і свобод особистості. Держава прагне мінімізувати негативні наслідки ринкових процесів, створити правові, фінансові передумови ефективного функціонування ринкової економіки. Правове регулювання розробляє закони, які забезпечують захист прав покупців та інтересів суспільства, рівноправність ринкових суб'єктів, боротьбу з тіньовою економікою. Цим займається антимонопольне законодавство і дефляційна політика. Антимонопольна політика веде жорстокий контроль над цінами підприємств-монополістів, проводить антимонопольну експертизу прийнятих законів. Дефляційна політика - політика стабілізації рівня цін. Ця політика обмежена вибором: або стабілізація платоспроможного сукупного попиту, або перехід до вільних цін на продукцію, що може призвести до зростання цін, або збільшення пропозиції, що потребує стимулювання підприємницької активності. За допомогою фінансів держава вживає заходів щодо стимулювання ринкових відносин у періоди економічних спадів. Державне втручання необхідне, коли ринок виявляє свою неспроможність і для усунення наслідків своєї ж діяльності. Фінансове регулювання відбувається за рахунок фіскальної політики. У проведенні цієї політики велику роль відіграють урядові витрати. Вони діляться на урядові закупівлі - регульовані законодавством державні витрати, які включають в себе всі витрати держави на кінцеву продукцію виробників і на прямі покупки ресурсів, і трансфертні платежі - виплати з боку держави з бюджету та позабюджетних фондах підприємством і населенням (субсидії, пенсії, відсоток по державному боргу). Податкова політика полягає в тому, що в періоди економічних спадів застосовувати стимулюючу політику - зниження податків і збільшення державних витрат. У періоди економічних підйомів застосовується стримуюча політика - збільшення податків і скорочення державних витрат. Державні позики є методом фінансового регулювання в силу того, що використовуються урядом для фінансування видатків та дефіциту бюджету. Об'єктивна необхідність ринку зумовлена  тими ж причинами, які викликають необхідність існування товарного виробництва. Найважливішими історичними умовами виникнення ринку є наступні. Суспільний поділ праці та спеціалізація. У будь-якому численному співтоваристві людей ніхто з учасників господарства не може жити за рахунок повного самозабезпечення всіма виробничими ресурсами, всіма економічними благами. Окремі групи людей займаються найрізноманітнішими видами господарської діяльності, тобто спеціалізуються на виробництві тих чи інших товарів і послуг. Це положення пояснюється принципами порівняльної переваги, тобто виробництвом продукції при відносно менших витратах втрачених можливостей.