Кольорова металургія

Придніпровський металургійний  підрайон розташований вздовж правого  і лівого берегів Дніпра — від  Кременчука до півдня Дніпропетровської  і Запорізької областей. За своїм  значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних  металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і Криворізький.

У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в Дніпропетровську — три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Новомосковську — трубний завод.

В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт, об’єднаних рудоуправліннями.

В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі — металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з підприємствами, які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується переважно по Дніпру.

Донецький металургійний  підрайон охоплює металургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву  коксу і чавуну. На його території  сформувалися три вузли: Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.

Донецько-Макіївський вузол — найбільш потужний із трьох. До його складу входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський коксохімзавод, Єнакїівський металургійний комбінат, Єнакіївський і Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське, Ново-Троїцьке та ін.).

На півночі Донецької  області знаходиться невеликий  Приторецький вузол у складі Краматорського металургійного і коксохімічного заводів, Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів знаходяться крупні центри видобутку сировини і виробництва вогнетривких матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.

На території Луганської області сформувався металургійний  вузол, до складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м. Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний заводи. Недалеко від цього вузла знаходиться Луганський трубний завод.

Приазовський металургійний  підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома  металургійними комбінатами — «Азовсталь»  та ім. Ілліча, коксохімзаводом, а також  північну і східну частини Керченського півострова, де знаходиться залізорудний район і Комиш-Бурунський залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни металургійний завод ім. Войкова. Зв’язок між цими частинами підрайону здійснюється морським транспортом по Азовському морю.

Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у  державу. Вартість експортної продукції  чорної металургії України становила  в окремі роки понад 3 млрд. доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні понад 40%. В  країни СНД експортується більша частина металопродукції України [10]. 

4. Проблеми розвитку чорної металургії України

Рівень розвитку чорної металургії України відстає від  світового рівня з багатьох причин, найважливішою з них було рішення  центральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були переадресовані на розвиток лише східних і центральних  регіонів Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

Відставання чорної металургії від світового рівня є наслідком  недостатньої технічної реконструкції, браку внутрішніх і зовнішніх  інвестицій, значних втрат металу при виплавлянні. Парадоксальне  явище: на світовому та українському ринках сировинний бум, ціни на нафту, газ, руду, вугілля, золото за два роки зросли удвічі-втричі, металургійні комбінати  відчувають потребу в сировині, а  в Україні з часів СРСР не з'явилося  не те що нових ГЗК, шахт, свердловин, а навіть нових родовищ. І це за значних покладів залізних, марганцевих  і титанових руд, наявності розвіданих запасів золота, урану, за величезного  потенціалу видобутку рідкісних  металів, таких як цирконій та ніобій. Проекти будівництва нового кар'єру  на Полтавському ГЗК, спорудження Приазовського  ГЗК у Запорізькій області  та Федорівського у Житомирській — досі залишаються лише на папері. Нині простоюють навіть видобувні потужності, збудовані (чи недобудовані) у 80-х роках: Криворізький ГЗК окислених руд, Таврійський ГЗК (видобуток марганцевої руди), комплекс шахт у Жовтих Водах (видобуток цирконію, скандію, урану, залізної руди) [11].

Причин такого становища  принаймні три.

Перша — специфіка світового  ринку сировини: продати свою продукцію  на закордонному ринку значно важче, ніж видобути сировину в Україні. Більшість потенційних покупців українських корисних копалин пов'язані  довготерміновими контрактами з  найбільшими світовими видобувними  монополіями: ВНР Billiton, CVRD, Anglo, Rio Tinto. Відповідно, купивши сировину українського виробництва, навіть за низькими цінами, покупець неодмінно увійде в конфлікт зі світовими гігантами. Втрати на контрактах з "великим" постачальником набагато вищі за потенційні вигоди від одноразової закупівлі навіть дуже великої партії української сировини.

Друга причина — структура  власності української видобувної галузі: сировинний бізнес не є профільним для великих вітчизняних фінансово-промислових  груп.

Третя причина — великий  український бізнес просто не знає, як видобувати сировину. Багато фахівців-геологів радянської школи зараз працюють за кордоном — у Росії, Австралії, США, або втратили колишні навички, зайнявшись іншим бізнесом. Технолога  будівництва ГЗК і шахт або  застаріли, або вдало продані  за кордон у перші роки незалежності.

Інвестиції у видобуток  обчислюються сотнями мільйонів  доларів. Однак проекти будівництва  Приазовського ГЗК і розробки родовища залізної руди в Гуляйполі  зазнали невдач не внаслідок браку  коштів. Будівництво ГЗК, навіть на розвіданому родовищі, — справа щонайменше трьох років, і це за наявності  фахівців та технологій. Ще рік доведеться витратити на пошук покупців сировини та підписання контрактів. За цей час  бум попиту на сировину може й припинитися.

Чорна металургія України  є прибутковою. Продукція її гірничодобувної  промисловості — основна стаття валютних надходжень. Проте потенціал  її зменшується внаслідок технічної  відсталості. Киснево-конверторним способом виплавляють близько 44 % сталі, методом  безперервного розливу — лише 10 %, тоді як середньосвітовий рівень становить 95 %. Внаслідок цього втрати металу сягають 11 % на 1 т прокату. Значним  є зношення (спрацювання) обладнання у галузі (65 %), високою залишається  собівартість виробництва чавуну, значною  — частка браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у  середньому на 25 % вищі за світові.

Необхідність пришвидшення модернізаційних зрушень у металургійному виробництві в Україні обумовлено наявністю ряду причин, а саме :

- висока енергоємність  виробництва, неефективне споживання  паливно-енергетичних ресурсів, що  призводить до значних витрат  природного газу, збільшуючи залежність галузі від імпорту енергоресурсів. Енергоємність виробництва чавуну на українських металургійних підприємствах на 30 % вища, ніж на провідних підприємствах світу. Особливо енергоємним є мартенівське виробництво сталі, витрати енергоресурсів при цьому майже у 5 разів (а природного газу в 15 разів) більші, ніж при конвертерному виробництві. Щорічно вітчизняна металургія споживає  6-7 млрд. куб. м газу, тоді як більшість світових виробників вже давно відмовилися від використання цього енергоносія, впровадивши технології пиловугільного палива. Крім того, споживання коксу на тонну виплавленого чавуну в Україні складає 500‑550 кг, тоді як середня норма в світі становить 270‑300 кг;

- відсутність інноваційних  зрушень, занепад галузевої науки  та недієвість механізмів залучення  потенціалу академічних інститутів  для виконання прикладних розробок, що призводить до поглиблення  технічної і технологічної відсталості  металургійної галузі (25 % сталі все  ще плавиться в мартенах, на  машинах безперервного лиття  заготовок розливається 53 % сталі,  за середніх показників у світі 1,1 % і 93 % відповідно);

- високий ступінь зношеності  основних фондів (до 70-80 %). Більшість  вітчизняних підприємств чорної  металургії оснащені старим обладнанням,  експлуатуються понад нормативні  терміни. Утримання морально застарілого  та зношеного устаткування (мартенівських  печей, енергоємного обладнання  аглофабрик, збагачувальних підприємств,  прокатних цехів, доменних печей тощо) призводить до зростання збитковості металургійного виробництва;

- скорочення іноземного  інвестування галузі: у 2011 р. проти  2010 р. річний обсяг прямих іноземних  інвестицій зменшився в 2,8 разу  і був на рівні 138,4 млн. дол. США;

- неефективне використання  виробничих потужностей, зокрема  у доменному виробництві з  наявних 36 печей у 2011 р. використовувалося  лише 28, при виробництві сталі  з 15 наявних електропечей у  2012 р. експлуатується лише 7;

- низький рівень продуктивності  праці на металургійних підприємствах.  В Україні обсяг реалізації  металургійної продукції на одного  працюючого у 2009-2011 рр. у середньому  за рік становив лише 70 тис.  дол. США (у РФ – 130 тис. дол. США);

- недостатній рівень  бюджетного фінансування галузі (на виконання Державної програми  розвитку та реформування гірничо-металургійного  комплексу за період 2004-2011 рр. з  Держбюджету передбачалось спрямування  35,39 млн грн., фактично ж виділено  лише 7,17 млн грн (20 % від запланованої суми);

- зростаючі екологічні  проблеми, особливо в регіонах, де  металургійна галузь є домінуючою. Найбільш забрудненими є м.  Донецьк з розташованими поряд  з ним Авдіївкою, Горлівкою, Єнакієвим, Макіївкою, а також Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Константинівка, Кривий Ріг, Маріуполь, в яких вміст у повітрі канцерогенних речовин у 12 раз вищий, ніж в інших містах або сільській місцевості [12].

Висновки

Отже чорна металургія має велике значення для України, але вони із собою приносить і  проблеми, наприклад, забруднення навколишнього  середовища, це проблема є найважливішою, ми розкрили в даній курсовій роботі дуже багато проблем і як їх можна  вирішити, можливо не повністю, але  на дуже великий відсоток так їх можна зменшити. Взаємодія суспільства  і природи, вплив науково-технічної  революції на розвиток суспільств, формування світових макроекономічних процесів, посилення життя країни і народу набули планетарних масштабів  і породжують низку глобальних проблем.

Щоб вирішити ці проблеми треба  перейти на сучасну технологію і  з відходів, які ми випускаємо у  повітря можна використовувати  як сировину для іншої продукції. Нам слід слідкувати за своїми вчинками, бо якщо ми не будемо слідкувати за цим, а всі будемо ставитись до цього  байдуже, то через декілька десятиліть, ми можемо вимерти і від нас  навіть і сліду не буде. Так, що нам  потрібно уважніше поставитися до цієї проблеми і старатися якнайкраще її усунути. Хоча ми займаємо значне місце  у світі по видобутку чорної металургії, нам слід задуматись і за іншими проблемами які вона завдає Україні.

А також для поліпшення якості металу потрібен марганець. Під  час виплавлення чавуну він «зв’язує» сірку й виводить її в шлак, запобігає окисленню заліза. Марганець надає міцності сталі, тобто легує її.

Список використаних джерел

1. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994. – 472 с.
2.   Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є. П. Качан, М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана. – К.: Вища шк., 1998. – 375 с.
3. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 88 с.
4. А.Й. Сиротинко, Б.О.Чернов, В.Я. Плахута "Географія України", Київ "Освіта" 1996. – 245 c.
5. Масляк П. О., Олійник Я.Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 829 с.
6. Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1996. – 304 c.
7. Ю. Долгоруков. Економічне забезпечення структурної перебудови металургії України.  // Економіка України. – 1995. - №10 – с.40-45.
8. Ялковский В. Черные металлы. // Обзор укр. рынка. – 1999. – №2. – с.24-32.
9. Воробйов С.Л. Пріоритети та інструменти модернізації металургійної галузі України / Воробйов С.Л., Собкевич О.В. // Стратегічні пріоритети: науково-аналітичний щоквартальний збірник Національного інституту стратегічних досліджень. – К., 2012. - №4 (25) С. 118-124
10. Мазур В., Смірнова О. Шляхи розвитку гірнично-металургійного комплексу України // Економіка України. – 2000. - №4. – С.4.
11. Інтернет-портал компанії «Економічна правда» [Електронний ресурс]: Публікації: Бойко і Ставицький вирішили задушити металургію. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications/2013/03/18/366412/
12. Ковалевський В., Голодников О., Григорак Н., Косарев О., Кузьменко В. Про підвищення рівня енергетично-екологічної безпеки України // Економіка України. – 2000. - №10. – С.34.