Кольорова металургія

На території Криворізького  басейну діє більше двох десятків крупних шахт і кар’єрів, працює п’ять ГЗК: Північний, Центральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них —  Південний.

До гірничорудної промисловості  України належать також Кременчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар’єри Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.

Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів, вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів, необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських печей, розливки сталі та ін.

Головні родовища цієї сировини, які  експлуатуються, знаходяться в Донбасі  і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну флюсові  вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького Донецької області. Великі запаси їх знаходяться також  в районі Балаклави (біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва  флюсів є магнезіальні вапняки. Основні  поклади їх знаходяться в Докучаєвському і Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В Донецькій області також зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ). Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер розробляються, є Часів’ярське і Новорайське Донецької області. Їх запаси доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях.

 Важливе значення для виробництва  вогнетривких матеріалів має  каолін. Його запаси в Україні  перевищують 80% всіх їх запасів  в СНД. Найважливіші з розвіданих  родовищ каоліну знаходяться  в Дніпропетровській, Донецькій,  Черкаській, Вінницькій, Полтавській  областях.

В Україні на базі крупних запасів  нерудної сировини і великого попиту на неї з боку чорної металургії значного розвитку набула промисловість  по виробництву вогнетривких матеріалів (шамотної і динасової цегли для  печей, магнезитових, хромомагнезитових  виробів та ін.) і флюсів. Вона представлена 13 основними спеціалізованими підприємствами.

В Донецькій області розташована  переважна більшість підприємств  цієї галузі. Вони дають 90% всього обсягу її валової продукції. До найбільших з них відносяться Часів’ярський і Велико-Анадольський заводи вогнетривкої цегли, Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат, Красногорівський і Кіндратівський дінасові заводи, Микитівський доломітний завод, Артемівський комбінат вогнетривів.

До цієї групи підприємств належать також Запорізький завод вогнетривких матеріалів і Приазовське рудоуправління (Запорізька обл.), Ватутінський комбінат вогнетривких матеріалів (Черкаська  обл.), Христофорівський завод вогнетривких блоків і бетонів (Дніпропетровська обл.) [7].

3. Структура,  сучасний стан та особливості  розміщення чорної металургії  України

Виникнення більшості металургійних  заводів України відбулося по суті в останній чверті ХІХ ст. З 1872 по 1899 рр. їх було збудовано 14. Частина  їх з різних причин через короткий час припинила своє існування.

 У радянський період розвиток  чорної металургії в Україні  відбувався швидкими темпами.  Були реконструйовані і розширені  старі малопотужні заводи —  Алчевський, Макіївський, Єнакіївський, Донецький, Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін.

Одночасно були збудовані такі гіганти  чорної металургії, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», Криворізький ім. В. І. Леніна.

Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.

Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу  України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо  забезпечити виробництво металу. Це такі:

• видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;
• виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;
• виробництво електроферосплавів;
• повторна переробка чорних металів;
• коксування кам’яного вугілля;
• видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;
• випуск металевих конструкцій тощо.

Металургійний комплекс України досяг найвищого рівня розвитку в 1980—1990 рр. У зв’язку з розривом інтенсивних економічних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки та значним скороченням внутрішнього споживання металу в тяжкому стані опинилася і металургійна промисловість.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів — 30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4—5%. Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський — збанкрутів [8].

Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з повним і  неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво  чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного  циклу мають, як правило, один або  два з трьох технологічних  циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється  різними причинами, а саме:

• історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв’язків тощо;
• економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини змінилася в зв’язку з їх виснаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві тільки одного із трьох видів основної продукції;
• екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах  розвинутого машинобудування, де нагромаджуються  значні відходи металообробки і  металобрухт.

Крім зазначених металургійних  заводів, є ще і так звана «мала  металургія». Вона представлена окремими цехами по виробництву сталі і  прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою  використання відходів металу і забезпечення безперебійного постачання конструкційного  матеріалу.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств України являє собою сучасні потужні комбінати.

Для розвитку чорної металургії в Україні є всі умови: величезна, компактно розміщена сировинна база (залізні, марганцеві руди, вогнетриви, флюсові вапняки тощо); споживач (металоємне машинобудування); густа транспортна мережа; значні паливні (коксівне вугілля) та трудові ресурси.

Підприємства повного  циклу тяжіють або до джерел сировини (Придніпров'я), або до споживача  і джерел палива (Донбас), або знаходяться  між ними (Приазов'я). Для виплавлення 1т чавуну витрачається 1,2-1,5 т вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т флюсових вапняків і 30 м3 води.

Металургійні комбінати України, як і в індустріально розвинутих країнах, є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Україна має найбільші  в світі металургійні агрегати за їх потужністю. Так, наприклад, в Кривому  Розі споруджено найбільш потужну доменну  піч об’ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.

Розвиток металургії в  Україні в радянський період відзначався  великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу  широкого розвитку набуло швидкісне  сталеваріння в мартенівських печах  і в конверторах, а в 80-х роках  активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї виплавки [9].

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобутку коксівних  марок кам’яного вугілля або  в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів  Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість  — цінною сировиною.

Головним виробником коксу  є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

Усього в металургійному районі України працює 16 коксохімічних  заводів, з них у Донецькій  області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській  — 4, Запорізькій — 1.

Значного розвитку в  металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування  потужностей трубного виробництва  в Україні, стало інтенсивне будівництво  магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу  в Західну Європу. В зв’язку  з швидким зростанням попиту на труби  особливо великого діаметра їх виробництво  збільшилося не тільки на основних трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах.

Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і  сталі, забезпечується трьома феросплавними  заводами — Запорізьким, Нікопольським  і Стахановським.

В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових, транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.

Сучасне розміщення підприємств  металургійного комплексу України  формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів  значний вплив зробили такі основні  фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку  коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.

З метою максимального  наближення до бази палива будувалися заводи в Донбасі. Друга їх група  розмістилась з урахуванням сприятливих  залізничних зв’язків і з орієнтацією  на крупне джерело водопостачання —  р. Дніпро. На шляхах між джерелами  руди і палива виник також крупний  металургійний центр — Маріуполь. Із встановленням залізничного зв’язку  між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку однієї тони чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування, виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного підприємства в Кривому Розі.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.