Методи гармонізації національного законодавства з європейським та міжнародним правом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1.  Методи гармонізації національного законодавства з європейським та міжнародним правом………………………………………………………..........4

2. Етапи гармонізації національного законодавства з європейським та міжнародним правом……………………………………………………….….....8

3. Механізми гармонізації національного законодавства з європейським та міжнародним правом…………………………………………………………….12

ВИСНОВОК…………………………………………………………..…………15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Відповідність національного законодавства будь-якої країни з міжнародним правом, зокрема економічним, передбачає узгодження їх змісту. Розглядаючи питання гармонізації законодавства України з міжнародним економічним правом, передусім необхідно мати на увазі, що воно є частиною міжнародного права, а це обумовлює потребу аналізу загальних проблем, пов’язаних із названою гармонізацією. Загальні підходи, властиві гармонізації права будь-якої країни з міжнародним, характерні і для гармонізації міжнародного економічного та інших галузей міжнародного права.

Насамперед слід зазначити, що сьогодні у світі практично не існує держав, які б, здійснюючи свою внутрішню та зовнішню політику, не співробітничали з іншими державами безпосередньо або через відповідні міжнародні організації. Це, у свою чергу, вимагає від кожної з них виваженості порівняння своїх дій з діями інших держав, а коли потрібно, то й узгодження їх прийняттям спільних оптимальних рішень. Нині практично всі держави розуміють, що саме так, на основі їх рівноправного співробітництва та мирного співіснування можна досягти не лише загального всесвітнього прогресу, а й відповідного розвитку кожної з держав. Саме такий підхід до організації відносин з іншими державами юридично визначений Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України, Законом України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Створення та розвиток національної правової основи міжнародного співробітництва — один із чинників, який сприяв визнанню України, встановленню з нею дипломатичних відносин біля 160 держав світу. Вона співпрацює нині більше ніж із 100 міжнародними організаціями. Це дає можливість нашій країні не тільки успішно співробітничати з державами світу в різних напрямах, а й відігравати вагому роль у забезпеченні миру і безпеки на Землі.

1. Методи гармонізації національного законодавства з європейським та міжнародним правом

Інтеграційні процеси, що відбуваються у різних регіонах та на різних континентах між країнами з різними правовими традиціями, відрізняються за темпами, змістом та глибиною. Обов’язковою умовою інтеграційних процесів, що відбуваються у світі, є сумісність правової, економічної та політико-правової систем та відповідна синхронність правової, економічної та соціально-політичної трансформації держав, що об’єднуються.

Створення спільного правового простору для регулювання міжнародних відносин через гармонізацію правових приписів норм міжнародного права і національного законодавства є об’єктивною потребою і вимагає цілеспрямованої та скоординованої діяльності різних держав і міжнародних організацій.

Останнім часом значна увага дослідників прикута до права Європейського Союзу. Європейський Союз – найбільш розвинена на сучасному етапі форма об’єднання країн, які передали частину своїх суверенних прав наднаціональним інститутам. Гармонізація законодавства України та ЄС означає процес зближення національної правової системи та її підсистем з правовою системою Європейського Союзу та вимогами міжнародно-правових норм і стандартів. Історично ця проблема не є лише проблемою України, вона постала майже перед усіма державами – колишніми членами СРСР, системи законодавства яких потребували глибинного реформування. Україна була першою, що стала на шлях євроінтеграції, який передбачає декілька етапів та тривалого часу. Цей вибір має об’єктивні передумови, є цивілізаційним на користь європейських цінностей, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку, рівня та якості життя населення.

Важливим джерелом дослідження процесів гармонізації права виступають також міжнародні договори, конвенції, регламенти, конституції та конституційні акти країн світу. Незважаючи на достатньо велику кількість наукових досліджень, пов’язаних із характеристикою різних аспектів зближення правової системи України з міжнародним правом, слід наголосити, що на разі є відсутніми комплексні теоретико-правові пошуки.

Гармонізація відбувається за допомогою різних засобів (адаптація, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації законодавства або ж застосовуватися тоді, коли потреби в такій уніфікації немає.

1. Адаптація (лат. adapto – пристосовую) – процес пристосування до  умов, які змінюються; у міжнародному  праві адаптація є процесом  приведення національного законодавства  до норм і стандартів міжнародного  права шляхом удосконалення національного  законодавства (внесення змін і  доповнень, прийняття нових нормативно-правових  актів), укладання або приєднання  до міжнародних договорів.

Адаптація національного законодавства до законодавства міжнародних організацій здійснюється уповноваженими органами державної влади за шляхом правотворчості, планування, координації та контролю. Адаптація є складовою інтеграційних процесів, передумовою гармонізації національного законодавства із законодавством міжнародних організацій. Це планомірний процес, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких має досягатися певний ступінь відповідності національного законодавства міжнародно-правовим нормам і стандартам.

2. Стандартизація – це  діяльність, що полягає у встановленні  положень для загального і  багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. В результаті впровадження стандартизації створюється стандарт. Тобто документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі,розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (мається на увазі згода всіх зацікавлених сторін з урахуванням більшості їх вимог). В якості об’єкта стандартизації можуть виступати продукція, процеси та послуги. Зокрема: матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

3. Уніфікація права (франц. unification, від лат. unus – один і facere – робити) — процес приведення чинного права до єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких видів суспільних відносин. Зумовлена ускладненням суспільного життя і розвитком суспільних відносин. Стосується як правотворчості, так і правозастосування. Необхідність уніфікації в праві виникає при: утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем; формуванні єдиної правової системи союзних держав; у процесі зближення правових систем держав, які утворюють різні міждержавні об’єднання тощо. В історичній ретроспективі характерним прикладом уніфікації в праві булла систематизація радянського законодавства в 1950–60-х pp. на засадах галузевих Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік. У сучасний період уніфікаційні процеси здійснюються країнами в рамках СНД, ЄС тощо. Скандинавські країни (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) уніфікували морське, торговельне, договірне, вексельне, сімейне, спадкове, зобов’язальне законодавство; законодавство про інтелек - туальну власність. Це сприяє інтеграції правового регулювання у міжнародних відносинах, зближенню національного і міжнародного права, забезпеченню гармонізації правових систем. Головними методами уніфікації в праві є систематизація національного законодавства, імплементація норм міжнародного права у національне законодавство, його адаптація до вимог міжнародного права тощо.

4. Імплементація (англ. implementation – «здійснення», «виконання») –  процес транспонування актів законодавства, включаючи створення порядку та процедур їхнього впровадження (імплементація у вузькому розумінні); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та вико нання норм права, органами державної влади (імплементація в широкому сенсі). В міжнародному праві – це фактична реалізація міжнародних зобов’язань на національному рівні, а також один із способів включення міжнародно-правових норм у національну правову систему за умови дотримання мети і міжнародних норм.

Способами імплементації є інкорпорація (міжнародно-правові норми без змін відтворюються у нормативно-правових актах держави що імплементує міжнародні норми), трансформація (відбувається переробка міжнародних норм при перенесенні у національне законодавство з метою урахування національних особливостей, в т.ч. юридичної техніки), а також загальна, приватна або конкретна відсилка (міжнародно-правові норми безпосередньо не включаються в текст закону, в якому міститься інформація про нього. Таким чином, при імплементації шляхом відсилання застосування національної правової норми є неможливим без звернення до тексту міжнародного договору).

В якості способу імплементації окремі дослідники називають також рецепцію, яка передбачає сприйняття національним правом приписів міжнародного права через механізм ратифікації або схвалення міжнародних договорів, а також передачу (трансмісію) прав і обов’язків, покладених договором на державу, компетентним державним органам з метою їх безпосередньої реалізації. При цьому сама норма міжнародного права, як регулятор міждержавних відносин, залишається незмінною та обов’язковою для суб’єктів, що її створили.

2. Етапи гармонізації національного законодавства з європейським та міжнародним правом

Гармонізація національного законодавства з європейським та міжнародним правом передбачає узгоджену діяльність всіх суб’єктів, що здійснюється в межах їх компетенції, послідовно та поетапно.

На першому етапі визначаються критерії гармонізації в різних сферах інтеграційної взаємодії відповідно до укладених договорів та визначаються галузі законодавства, що потребують гармонізації, окреслюється відповідне коло проблем правового регулювання в цій галузі. Крім того здійснюється переклад та опрацювання відповідних нормативно-правових актів (наприклад директив, регламентів ЄС) з метою їх практичного використання; матеріально-технічне забезпечення аналізу і розроблення національних правових актів; набуття теоретичного і практичного досвіду особами, причетними до зазначеної діяльності з питань законодавства, моніторингу, інформаційного забезпечення та ін. шляхом організації навчальних візитів до окремих країн.

На другому етапі відбувається співвідношення мети і завдань правового регулювання інтеграційної взаємодії, правова експертиза та порівняльно-правовий аналіз національних законодавчих та інших нормативно-правових актів, визначення їх відповідності укладеним міжнародним договорам та вироблення пропозицій щодо їх гармонізації з урахуванням наслідків гармонізації на національному рівні та впливу на національну правову систему; узгодження понять і термінів національного права та права міжнародних організацій, міжнародних договорів.

На третьому етапі визначається та затверджується перелік нормативно-правових актів, що потребують гармонізації з урахуванням їх юридичної сили, а також перелік міжнародних договорів, які необхідно укласти з метою гармонізації. Крім того, відбувається визначення оптимальних форм та засобів, рівнів та меж гармонізації.

На четвертому етапі відбувається синхронна розробка та прийняття нових нормативно-правових актів або внесення змін у діюче законодавство відповідними державними органами. Важливим на даному етапі є подолання існуючих колізій між національним та міжнародним правом або правом міжнародних організацій чи їх об’єднань шляхом застосування відповідних процедур, а саме: визнання загальновизнаних принципів права, правових стандартів та їх закріплення у національному законодавстві; врахування загальних і специфічних вимог під час входження нормативних приписів актів міжнародних організацій у національну правову систему і т.ін.

Гармонізовані нормативно-правові акти мають відповідати наступним вимогам: містити норми права, що відповідають положенням діючих міжнародних договорів; забезпечувати одноманітне розуміння та застосування правил, які встановлені всіма учасниками правовідносин та містяться в укладених

міжнародних договорах; здійснювати юридичну дію, що за можливості виключає або мінімізує необхідність прийняття відомчих актів, а у випадках, коли така необхідність виникає – передбачати можливість гармонізації підзаконних актів; містити реальні гарантії та механізми виконання правовстановлюючих норм та положень правових актів суб’єктів гармонізації, а також заходи відповідальності протиправної та стимули правомірної діяльності; передбачати системність та внутрішній зв’язок національних актів та актів інших держав чи міжнародних організацій – суб’єктів інтеграції9. Це видається можливим за умови дотримання

основних вимог нормотворчої техніки, а саме: понятійний апарат і нормотворча техніка повинні мати наскрізний характер; у нормативно-правових актах мають бути визначені терміни, що вживаються в ньому; чітко визначений об’єкт правового регулювання; норми права, у переважній більшості, мають бути нормами прямої дії (слід уникати бланкетних норм).