Впровадження системи єдиного голосу, що передається, на практиці

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ………………..….6

1.1. Категоріальний апарат  дослідження………………………………...6

1.2. Система єдиного голосу, що передається, як об´єкт наукового  дослідження……………………………………………………………………...9

1.3. Теоретичні переваги  та недоліки системи єдиного  голосу, що передається……………………………………………………………………..12

РОЗДІЛ2. СПЕЦИФІКА СТАНОВЛЕННЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЄДИНОГО ГОЛОСУ, ЩО ПЕРЕДАЄТЬСЯ…………..............15

2.1. Причини виникнення системи єдиного голосу, що передається…..15

2.2. Впровадження системи єдиного голосу, що передається, на практиці…………………………………………………………………………16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….……..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Система єдиного голосу,  що передається може бути актуальною і для України, а саме для виборів парламенту, оскільки за часів незалежності вибори в Україні проходили за різними виборчими системами. За системи єдиного голосу, що передається кожен виборець мав би можливість позначити цифрами на бюлетені найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваги, відповідно до того, кого з кандидатів він хотів би бачити у парламенті в першу чергу, другу, третю і так далі, а також при запровадженні даної виборчої системи зменшилася би втрата голосів.

Система єдиного голосу, що передається може бути однією з найкращих виборчих систем, бо вона дозволяє виборцям проголосувати за будь-який набір кандидатів незалежно від причин, за яким перевага надається саме ним. Адже голосування за партійного кандидата в цій системі не означає голосування за партії в цілому (з точки зору розподілу місць поміж партіями). Голос віддається лише за даного кандидата. В результаті система єдиного голосу, що передається,  дає виборцям максимальну свободу вибору, а контроль партійного керівництва зводить до нуля. Звичайно, партії можуть давати своїм прихильникам рекомендації стосовно найкращої для них розстановки преференцій, але цим і обмежується їхній вплив на результати виборів.

Аналізуючи та систематизуючи практичне використання системи єдиного голосу, що передається, в Австралії, Ірландії, Мальті стверджуємо, що дана система цілком може вважатися однією з кращих виборчих систем.

Проблеми системи єдиного голосу, що передається розглядали у своїх працях мало дослідників. Особливе значення, на думку автора мали праці Т. І. Чурсіної, яка у своїй праці «Сучасні виборчі системи» досліджувала виборчу систему Австралійського Союзу, де обгрунтовувала всі виборчі процедури в даній країні. Дж. Ст. Мілль у праці «Про справжню та вдавану демократію» наводив переваги системи єдиного голосу, що передається. Незважаючи на те, що дана проблема розглядалася багатьма науковцями, окремі аспекти все ж залишаються недостатньо висвітлені, зокрема історія виникнення та становлення.

Об´єкт дослідження – система єдиного голосу, що передається.

Предмет дослідження – специфіка становлення та впровадження системи єдиного голосу, що передається.

Мета дослідження – визначити як відбувалося становлення і впровадження системи єдиного голосу, що передається.

Завдання дослідження:

1.Визначити стан наукової розробки проблеми.

2. Встановити етапи наукової розробки системи єдиного голосу, що передається.

3. Виокремити основні переваги та недоліки системи єдиного голосу, що передається.

4.Встановити основні  причини виникнення системи єдиного  голосу, що передається.

5.Розглянути застосування  системи єдиного голосу, що передається  в сучасному світі.

У ході роботи було використано широку методологічну базу.

 Історичний метод був  використаний при запровадженні  системи єдиного голосу, що передається  в Австралії.

За допомогою математичних методів було надано математичні дані щодо перерозподілу голосів кандидатам. Був використаний якісно-кількісний метод (контент-аналіз), при аналізі документів.

 При дослідженні процедури  виборів в Ірландії та Мальті  було використано порівняльний  метод.

Новизна курсової роботи полягає в тому, що подібна тема залишається маловивченою, адже система єдиного голосу, що передаються мало запроваджується в сучасному світі.

Матеріал дослідження можна використовувати для підготовки студентів семінарських занять з таких дисциплін: Вступ до політології, Виборчі системи держав світу, а також для студентських конференцій.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

 

1.1. Категоріальний апарат дослідження

 

При розумінні суті виборчої системи єдиного голосу, що передається,  застосовується досить великий обсяг політологічних термінів, за допомогою яких, буде краще зрозуміла дана виборча система.

Виборча система – сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних, представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними. В кожній виборчій системі функціонує виборча квота.[12, с.19]

Виборча квота – найменше число голосів, необхідне для обрання одного депутата. Виборча квота може визначатися як для кожного виборчого округу, так і для країни в цілому.[11, с.105]

Виборчий округ – територія, від якої виборцями обирається депутат (депутати) представницького органу або виборна посадова особа (виборні посадові особи).[11, c.154]

Відповідно при проведенні виборів використовується виборчий бюлетень.

Виборчий бюлетень – головне свідчення волевиявлення виборця. Саме при аналізі знаків у цьому документі виборча комісія здатна винести вердикт про перевагу того чи іншого кандидата. Бюлетень не є агітаційним матеріалом, однак вигляд бюлетеня може вплинути на результат виборчої компанії, наприклад, якщо прізвище кандидата розташована першим, то як правило, це додає близько 5-10 % голосів виборців. Якщо прізвище кандидата розташоване на іншій стороні бюлетеня, то це забирає таку ж кількість голосів.

Виборча система – це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна система (фр. majогіtе – більшість ) – система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними.[12]

Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості(обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (Україна та більшість інших країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну. Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.

Пропорційна система (лат. proportіo – спів розмірність) – система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.[5]

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками.При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна).[3] Система префенцій (лат. praeferre – перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Змішана система – система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої – пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б)система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів стільки мандатів у окрузі і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).

Таким чином, для вивчення та засвоєння будь-якої дослідження потрібна значна термінологічна база, яка надасть можливість краще засвоїти знайдений та систематизований матеріал.

 

1.2.Система єдиного голосу, що передається, як об´єкт наукового  дослідження.

 

Система єдиного голосу, що передається (далі СЄГП) є виборчою системою квотно-преференційного голосування, мета якої полягає в тому, щоб мінімізувати втрату голосів виборців і забезпечити пропорційне представництво всіх груп населення, при якій виборці голосують за окремих кандидатів, а не за партійні списки. Це досягається у багатомандатних округах шляхом передавання надлишкових голосів від кандидатів, які вже здобули мандат, до інших, також обраних виборцями.[19]

Виборчу систему єдиного голосу, що передається розробили незалежно один від одного в середині XIX ст. у Великобританії юрист Томас Геєр (Thomas Hare) та у Данії математик Карл Андре (Carl Andræ). Вона використовується на виборах до парламентів Ірландії та Мальти, на місцевих виборах у Північній Ірландії, Шотландії, Австралії, Новій Зеландії, деяких муніципалітетах США. На Тасманії її впровадження у 1896 році завдячує Ендрю Кларку (Andrew Inglis Clark), тому її іноді називають системою Геєра-Кларка. Виборчу систему високо оцінював з ліберальної точки зору Джон Стюарт Мілль.[9]

Система застосовується тільки у багатомандатних виборчих округах. Виборець, як при альтернативному голосуванні, маючи один голос і голосуючи за одного з маси кандидатів, може разом з тим вказати кілька преференцій. Проти прізвища того кандидата, обрання якого для виборця найбільш бажано, він ставить цифру 1, без якої бюлетень буде недійсним. Проти прізвища іншого бажаного кандидата він поставить цифру 2 і т.д. Виборець може об'єднувати своєю симпатією кандидатів залежно від їх політичної приналежності (партійності), так і з будь-яких інших підстав. При підрахунку голосів після виключення недійсних бюлетенів дійсні бюлетені розкладаються по кандидатах у відповідності з вказаними на бюлетенях першими преференціями. Потім визначається виборча квота (в Ірландії, наприклад, це квота Друпа).  Кандидати, у яких число перших преференцій склало квоту або перевищило її, вважаються обраними.[8]

У багатьох обраних кандидатів виявляються надлишки голосів, і їх потрібно відповідно з другими преференціями передати іншим кандидатам. Для цього переглядають всю пачку бюлетенів подають за обраного кандидата, і визначають, який їх відсоток віддає другу преференцію кожному з невибраних кандидатів. При цьому, природно, відсіваються бюлетені, в яких другої преференцій взагалі немає, або вони віддані обраним кандидатам. Кожен з невибраних кандидатів отримує даний відсоток не від загального числа бюлетенів обраного кандидата, а тільки від надлишку понад квоту. Якщо в результаті такої операції хтось із спочатку невибраних кандидатів добрав голоси до квоти, він теж вважається обраним. При цьому спочатку розподіляється найбільший надлишок, а потім інші у порядку спадання.[19]

Потім відповідно з другими преференціями перерозподіляються бюлетені кандидатів, що отримали найменше число перших преференцій і вибули з розподілу мандатів.

Якщо всього цього виявилося недостатньо для повного розподілу мандатів , використовується третя преференція і т. д.

Проілюструємо сказане гіпотетичним прикладом.

Припустимо, що в трьохмандатному виборчому окрузі було подано 100 000 голосів, розподіливши між кандидатами, які можуть вказувати свою партійну приналежність, по першій преференції таким чином: А - 55 000, Б - 20 000, В - 5000, Г -11000, Д - 9000. Застосовується квота Г. Друпа : [100 000 : :( 3 + 1 )] + 1 = 25001. Кандидат А буде обраний при першому розподілі, маючи надлишок в 29 999 голосів. Припустимо, що друга преференція в бюлетенях кандидата А наступна: Б - 3000, В - 6000, Г - 35 000, Д - 10 000. Не надіслання голосу (тобто виборець не поставив другу преференцію) - 1000. Коефіцієнт передачі становитиме 29 999 : 55000 = 0,5454. В результаті кандидату Б додадуться 3000  0,5454 = 1636 голосів, і він буде мати 20 000 + +1636 = 21 636. У кандидата В вийде 5000 + 3273 = 8273 голоси; у кандидата Г - 11 000 + 19 090 = 30 090; у кандидата Д - 9000 + 5454. = 14 454. Непередаваних голосів залишилося 545. Кандидат Г буде обраний завдяки другій  преференції кандидата А і буде ще мати надлишок у 5089 голосів, тобто 30 090 - 25 001).