Інженерна психологія

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Февраля 2013 в 15:15, курсовая работа

Краткое описание

Актуальність теми даного дослідження полягає в тому, що вивчення особливостей діяльності операторів в малій групі є важливим у процесі здійснення підвищення ефективності працездатності членів групи, а знання специфіки взаємодій дозволить вивчити шляхи подолання та корегування відхилень у взаєминах, адже саме, досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Вложенные файлы: 1 файл

Розділ 1.docx

— 69.62 Кб (Скачать файл)

ВСТУП

 

Надійність і  ефективність складних систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою однією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і певними засобами діяльності. Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням загальних групових норм і специфічної групової культури; впливом на особистість. Реальною малою групою називається невеликий загал людей який існує у спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування.

Ефективність  групової діяльності значною мірою залежить від рівня взаєморозуміння, взаємовідносин і взаємодії як психологічних ефектів, що виникають у процесі спільної діяльності. Цілеспрямоване їх формування можливе тільки з урахуванням інженерно-психологічних вимог і рекомендацій, які, своєю чергою, складають систему інженерно-психологічного забезпечення підтримання позитивного психологічного клімату в малі  групі операторів.

  Актуальність  теми даного дослідження полягає  в  тому, що вивчення особливостей  діяльності операторів в малій  групі є важливим у процесі  здійснення підвищення ефективності  працездатності членів групи,  а знання специфіки взаємодій  дозволить вивчити шляхи подолання  та корегування відхилень у  взаєминах, адже саме, досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Предмет дослідження  – діяльність малої групи операторів.

Об’єкт дослідження  – специфіка та особливості діяльності малої групи операторів.

Завдання дослідження:

    • виявити та дослідити особливості структури малої групи;
    • проаналізувати динаміку групової діяльності операторів;

охарактеризувати специ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Особливості  структури і поняття малої  групи операторів.

 

Сучасний етап розвитку механізації і автоматизації виробничих процесів характеризується тим, що управління іонічними комплексами здійснюється групою операторів. Ефективність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність складних систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою однією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і певними засобами діяльності,

У вивченні групової діяльності інженерна психологія поєднується з соціальною. Найбільший інтерес викликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах [12; C.49].

Мала  група має складну систему  спілкування та структуру взаємин  між її членами. У більшості таких  груп ці взаємини мають подвійний  характер. 
Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це - сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій. 
Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами ширшого рівня - вторинними колективами, а через них - із соціальною структурою суспільства.

Діяльність  особистості в такій структурі  розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч  і залишають їй певну свободу  вибору, але все ж досить жорсткі  й обмежені. 
Отже, формальна структура групи - це зовнішні комунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури є: поділ праці та спеціалізація функцій; ієрархія посад; наявність системи координації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації.

Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють  її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної  загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами  групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням  загальних групових норм і специфічної  групової культури; впливом на особистість [8; C.45].

Реальною малою групою називається невеликий загал людей який існує у спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі спеціальні підрозділи.

Групову динаміку, під якою розуміють сукупність процесів, що відбуваються в малій групі й  характеризують її з погляду руху, розвитку. Передусім маються на увазі  ті групові процеси, які відтворюють  увесь цикл життєдіяльності групи: її утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад. Традиційним є також розгляд  групових процесів, як нормативний  вплив, феномен групового тиску, групова згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

Під розвитком малої групи операторів, як і малої соціальної групи, розуміють процес зміни етапів чи стадій, які різняться за характером домінантних тенденцій у внутрішньогрупових стосунках. Відомі кілька підходів до виокремлення етапів розвитку малої групи. Розглянемо деякі з них.  
В основі підходу, запропонованого американським психологом Б. Такменом, лежить двовимірна модель розвитку групи, яка передбачає виокремлення двох основних сфер (вимірів) групової життєдіяльності: інструментальної (ділової), пов'язаної з виконанням групового завдання, і експресивної (емоційної), котра виходить на міжособистісний контекст розвитку групової структури. Дві лінії (сфери) групового розвитку хоча і впливають одна на одну, однак мають свої внутрішні особливості й закономірності. Передбачається, що кожна з них має чотири власні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Так, сфера міжособистісної активності складається з таких стадій:  
·                   «перевірка й залежність», тобто орієнтація членів групи щодо 
характеру дій кожного й пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки;  
·                   «внутрішній конфлікт», пов'язаний з порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі; 

·                   «розвиток групової згуртованості», яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв'язання конфліктів;  
·                   «функціонально-рольова погодженість», тобто утворення рольової структури групи, яка відповідає змістові групового завдання.  
Щодо сфери ділової активності, то автор виокремлює такі стадії:  
·                   орієнтування в завданні й пошук оптимального способу його виконання;  
·                   факт емоційної реакції на вимоги завдання, протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з виконанням завдання;  
·                   відкритий обмін думками та інформацією з метою досягнення глибшого розуміння намірів один одного й пошуку альтернатив;  
·                   прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації [19; C.20-21].

Під конформізмом зазвичай розуміють пасивне пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання узвичаєних порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Таке визначену конформізму може означати три різні, хоч зовні подібні між собою явища:  
·                   відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування; 

·                   однаковість у поведінці, згода особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, які її оточують;  
·                   результат тиску групових норм на індивіда, котрий внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.  
При цьому конформна поведінка — це відповідна дія чи певне поводження індивіда за умов конкретної ситуації і групового (реального чи лабораторного) тиску (впливу). Йдеться про проблему відповідності вербальної реакції дійсній поведінці, яка в дослідженнях учених формулюється таким чином: чи змінюється думка внаслідок того, що індивід переконався в чомусь, тобто чи відбулися зміни його когнітивної структури, чи він лише ззовні демонструє зміни, а насправді залишається при власній думці. Причиною такого зовнішнього поводження може бути небажання конфліктувати, прагнення зберегти хороші стосунки з членами групи й т. п. Стосовно таких варіантів поведінки, то перший одержав назву раціоналістичного, а другий — мотивованого. 

Щодо конформності, то під нею розуміють таку особливість чи властивість індивіда як члена групи, яка виявляється в його схильності обирати і підтримувати думку групової більшості, піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Іншими словами, конформність — це певна властивість поведінки людини [16; C.78-79].

Чинники, що викликають конформну  поведінку, впливають на хід її протікання та визначають рівень конформності: 

·                   наявність конфлікту (реального чи уявного) між індивідом і групою (конформна поведінка виникає в разі конфлікту; можливість появи конфліктної ситуації пов'язана із розбіжністю думок чи позицій індивіда і групи; побоювання індивіда залишитися наодинці, в ізоляції призводить до прийняття ним точки зору групи); 

·                   ситуація тиску (впливу) групи (тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт тощо);  
·                   розмір групи, її кількісний склад (було виявлено, що в групах чисельністю від трьох до п'яти осіб рівень конформізму вищий, аніж в об'єднанні із двох індивідів; збільшення чисельності групи веде до зниження конформізму та ін.); 

·                   одностайність більшості (у ситуації абсолютної одностайності піддослідні передусім демонструють конформну поведінку; у ситуації, коли в групі два «наївних» піддослідних, ступінь незалежності підвищується, тобто легше протистояти чомусь або комусь, якщо хтось ще є поруч і протистоїть разом з вами та ін.); 

·                   згуртованість групи (думка меншості, яка не належить до тієї 
групи, з якою людина себе ідентифікує, не так сильно впливає на індивіда, аніж думка, висловлена членом «своєї» групи; члени групи, для яких значущою є належність до неї, підвладніші цій спільності та її впливу й т. п.);  
·                   особливості ситуації (вплив більшості посилюється, коли зростає невизначеність ситуації; чим вищою є суб'єктивна авторитетність групи для «наївного» піддослідного, тим частіше він підпадає під вплив більшості);  
·                   специфічність взаємозв'язку індивіда і групи (люди з високим 
статусом наділені найбільшим впливом; люди з низьким статусом охочіше виконували вказівки експериментатора, аніж піддослідні з високим статусом тощо);  
·                   особливості групи (йдеться про залежність інтенсивності конформної поведінки від особливостей діяльності групи; майбутні педагоги частіше демонструють залежність від групового впливу, аніж майбутні інженери; підлітки, котрі грають в оркестрі, залежніші у своїх твердженнях від однолітків, аніж підлітки, що стали переможцями фізико-математичних олімпіад й т.п.); 

·                   своєрідність відповіді (найвищий рівень конформізму проявляється в тому випадку, коли відповіді даються публічно; коли ж піддослідні могли написати відповідь, то менше піддавалися тискові групи; висловивши думку публічно, люди, як правило, продовжують її дотримуватися; попередня заява може зменшити ступінь конформізму не тільки тому, що люди беруть на себе певні зобов'язання, але й тому, що не бажають мати нерішучий вигляд);  
·                   гендерні й вікові особливості (жінки загалом конформніші, ніж чоловіки, а діти — аніж дорослі; водночас жіноча конформність не набагато перевищує чоловічу, саме тому ряд дослідників вважає за доцільне вести мову про більшу зорієнтованість жінок на інших, про їхню більшу відкритість, гнучкість, турботу щодо міжособистісних стосунків; підлітки схильні демонструвати конформізм у спілкуванні з групою однолітків і негативізм — у спілкуванні з дорослими); 

·                   індивідуальні особливості піддослідного (Р. Кричевський та О. Дубовська наводять дані про те, що між схильністю людини до конформної поведінки й такими її психологічними особливостями, як високий інтелект, здатність до лідерства, толерантність до стресу, соціальна активність і відповідальність, виявлена негативна залежність); 

Информация о работе Інженерна психологія