Інженерна психологія

·                   соціокультурні особливості (є результати досліджень, які вказують на те, що соціалізація особистості в різних культурах передбачає різний ступінь соціальної зумовленості поведінки); 

·                   значущість ситуації для піддослідного (чим більш значущою є для індивіда ситуація, тим нижчою є вірогідність прийняття ним залежних рі Розгляд проблеми групової згуртованості є, одним з найважливіших в контексті вивчення особливостей формування малої соціальної групи. Під груповою згуртованістю розуміють утворення, розвиток і формування особливого типу зв'язків у групі, котрі дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, злагоджений психологічний організм, який живе за своїми нормами й законами відповідно до цілей і цінностей групи [25; C.45-46]. 

Основні детермінанти згуртованості  за Д. Кортрайлом:  
·                   якою мірою індивіди розглядають дану групу як можливість задовольнити свої потреби й цілі; 

·                   спонукальні властивості групи, тобто як сама група (зокрема її цілі, перспективи, престижність членства в ній, спосіб дії та ін.) може слугувати мотиваційною основою для участі людей в її діяльності;  
·                   яким чином окремий член групи оцінює наслідки свого членства в даній групі (позитивні чи негативні очікування індивіда); 

·                   як люди оцінюють своє членство в цій групі порівняно з тим досвідом участі, який вони мали в інших групах [14; C.63]. 

Чинники, які сприяють досягненню групової згуртованості.  
·                   Рівень емоційної привабливості, взаємної симпатії в міжособистісних стосунках. Доведено, що чим більше членів групи подобаються одне одному, тим вища її згуртованість. Водночас варто підкреслити, що емоційна привабливість членів групи як така (сама по собі) не забезпечує продуктивності спільної діяльності, високої згуртованості групи. Однак без неї дуже важко створити стабільну, згуртовану групу.  
·                   Ступінь привабливості групи для її членів, особливості групових цілей. Вважається, що чим більша кількість людей, які задоволені своїм перебуванням у групі, тим вища згуртованість. Дослідники вказують на той факт, що саме цілі групи, пов'язані з діяльністю та її психологічними особливостями, визначають її властивості, динаміку розвитку, індивідуальну поведінку членів групи. 

·                   Спосіб взаємодії в групі і провідний соціальний мотив, тобто мотиваційна сфера згуртованості членів групи. Передусім мається на увазі той спосіб взаємодії, якому в групі надається перевага. Вважається, що найпривабливіша для індивідів і має більше переваг стати згуртованою та група, в якій діяльність заснована на кооперації і превалює мотив співробітництва.  
·                   Особливості та характеристики, які вказують на подібність членів групи між собою. Найголовнішим аспектом у даному контексті є ціннісний, тобто близькість поглядів, ціннісних орієнтацій членів групи. Доведено, що та людина більш за все тягнеться до групи, погляди й цінності якої вона поділяє і де знаходять підтримку її власні думки.  
·                   Спосіб прийняття рішення, характер керівництва в групі. Вважається, що колегіальний стиль керівництва, який надає можливість кожному членові групи брати участь у розв'язанні тієї чи іншої проблеми або у виробленні групового рішення, є найбільш ефективним. Водночас відома думка, згідно з якою згуртованості групи сприяє прийнятний у конкретній ситуації стиль керівництва. 

·                   Статевовікова структура групи. Практика показує, що згуртованість, здоровий соціально-психологічний клімат, як правило, спостерігаються там, де склад групи неоднорідний, де в наявності різновікові особливості членів групи, адже це сприяє різноманітнішому спектрові взаємин, спілкування, емоцій, прояву творчості молодих, зменшенню консерватизму ветеранів праці та ін. 

·                   Автономність, певний ступінь ізольованості групи. Оскільки повна ізольованість має негативний вплив на згуртованість групи, а зауваження кола спілкування знижує, вичерпує його цінність, то для поліпшення психологічного клімату доцільно виходити за власне групові стосунки, налагоджувати часті контакти з іншими спільнотами [3; C. 344].

Мала група  може налічувати від двох (або трьох) до шести осіб. Її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умовами життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку групи.

Взаємодія операторів у малій  групі може розглядатися на двох основних рівнях:

- офіційному, формальному,  в якому реалізуються ділові взаємовідносини;

- неофіційному, неформальному, для якого характерні  міжособистісні     стосунки.

Ділові взаємовідносини визначаються змістом завдання, тобто вирішуються, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямованими на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. За своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В останньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідношення між цими двома формами взаємодії залежить від вирішуваних задач, засобів та умов діяльності.

Міжособистісні стосунки виникають на основі суб'єктних відносин між членами групи і будуються на принципах моральних групових норм поведінки, суб'єктивних установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.

Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури групи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визначається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатіями і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній.

Основні форми  взаємодії:

- психомоторна  взаємодія;

- комунікативна взаємодія;

- взаємодія при вирішені  мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних  задач.

У процесі спільної діяльності люди спілкуються між  собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, то в ньому, перш за все, виявляються психологічні якості людей. Спілкування завжди пов’язане з практичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комунікативні функції.

  Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньо групових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва.

Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво - більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.

Клімат групи може визначатися через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник—підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у сумісності й спрацьованості.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілкуванням —головні ознаки сумісності.

Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами і змістом робіт.

Один і той  самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від  площини в якій розглядається. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і прояву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки.

Інтегральним показником виконання групою певної діяльності є її  ефективність, на яку впливає значна кількість факторів.

Спираючись на власні дослідження, а також на дані інших авторів нами була побудована модель регуляції групової діяльності операторів, яка складається із трьох основних контурів:

- предметно-інформаційного;

- емоційно-мотиваційного;

- організаційно-функціонального.

Вони забезпечують реалізацію трьох основних функцій взаємодії у групі; інформаційної, ефективно-комунікативної і регулятивної. 

До кожного  контуру належать по дві групи  факторів: суб'єктні, що зумовлюють діяльність людей, і об'єктні, які відображають специфіку функціонування технічних засобівдіяльності операторів.

Контур предметно-інформаційного регулювання налагоджує інформаційні потоки в системі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що потребує врахування особливостей приймання, оцінки і переробки інформації людиною, а також специфіки опису, пошуку і представлення цієї інформації завдяки технічним системам.

Особливості пізнавальної організації  і функціонування людини відображаються у характеристиках її мисленнєвої діяльності, у параметрах когнітивних стилів, гармонійне поєднання яких визначає ефективність процесу пошуку необхідного рішення.

Завдяки поєднанню  різних способів отримання і переробки інформації з'являється можливість оцінити ситуацію з різних точок зору, що, безперечно, сприяє розкриттю нових властивостей об'єкта і, відповідно, прийняттю нових, оригінальних рішень.

Крім цього, при  вирішенні проблемних ситуацій варто  змінювати домінуючі рівні творчої  поведінки людини. Це досягається цілеспрямованою комплектацією групи, створенням її «композиції» через спеціальний підбір її членів.

В інфраструктурі групи діють один чи два лідери. Один із них може бути компетентним фахівцем і виконувати роль ділового лідера, а інший — роль емоційного лідера, який підтримує певні взаємовідносини в групі. На продуктивність групової діяльності впливають і фактори, які характеризують ціннісно-орієнтаційну єдність її членів, статевий і віковий склад. На формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи впливають рівень єдності ціннісно-нормативних систем і критеріїв їхньої оцінки, а також мотивація особистості. Схожість позицій, єдність поглядів на розвиток проблемних ситуацій забезпечують між членами групи краще взаєморозуміння і нормальні стосунки між ними, що гарантує їх взаємодоповнюваність. Найбільша ефективність спільної діяльності спостерігається у так званих спрацьованих групах, де формальна і неформальна структури діалектично поєднані. Досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Контур організаційно-функціонального  регулювання забезпечує річні види взаємозв'язків у групі, підтримуючи і задаючи тим самим спрямованість і форму предметно-інформаційної взаємодії, у процесі якої реалізуються різні види міжособистісних стосунків.

Одним із провідних  факторів цього контуру є взаємопов'язаність. Це внутрішньо групові взаємовпливи, які регулюють характер взаємодії, а через взаємодію — і ефективність групової діяльності [26; C.102-103].

У дослідженнях із порівняльного аналізу психічних  процесів (сенсорно-перцептивних та мовленнєво-мисленнєвих), за умов індивідуальної та спільної діяльності, виділяють триу мовні рівні взаємопов'язаності суб'єктів.

Умовні  рівні взаємопов’язаності суб’єктів:

Перший  рівень — «мовчазної співприсутності» — має фактично умовне значення, але вже тут виявляється ефект соціального впливу, згідно з Н. М. Бехтерєвим, «соціального збудження» та «соціального гальмування». Навіть мовчазна співприсутність групи людей оцінює стан людини, змушує її поводити себе інакше, ніж за умов ізоляції. Цей ефект посилюється за умови співприсутності референтної (значущої) групи. До цього типу взаємопов'язаності належать усі різновиди індивідуальних робіт, які зводяться в єдине ціле тільки на певних етапах діяльності. По суті, це паралельні індивідуальні діяльності.

Другий  рівень має умовну назву «взаємовпливу». Тут взаємопов'язаність діє на психічні процеси вже більшою мірою: в регуляцію включаються такі механізми, як наслідування, навіювання і конформність. Вони, своєю чергою, визначають одноманітність у групі щодо спільних норм, оцінок, поглядів, поведінки і діяльності.

Третій  рівень — рівень дійової взаємопов'язаності, на якому дії кожною члена групи неможливі без одночасних або попередніх дій інших. Це вже спільна діяльність у повному розумінні цього слова. Взаємозв'язок тут визначається не тільки закликами до співробітництва (в тому числі наказами Й інструкціями), а й метою, результатом і засобами діяльності [17; C.64].

В групі  операторів взаємини  специфічні особливості, суть яких зводиться до наступного:

1) оператори  часто просторово ізольовані  один від одного,

2) в процесі  рішення групової задачі велика  роль належить взаєминам, опосередкованим  різного роду технічними пристроями, що в ряді випадків ускладнює  або послаблює можливість безпосереднього  спілкування і спостереження  за діями інших операторів,

3) в процесі  рішення групової задачі зростає  роль імовірнісного прогнозування:  оператор повинен вміти передбачати  дії своїх партнерів, причому  часто це потрібно робити при  відсутності безпосереднього контакту  з ними;

4) результат  виконання завдання залежить  не тільки від рівня індивідуальної підготовки операторів, а й від їхньої здатності до спільного вирішення завдання в рамках функціонально єдиного, але часто просторово рознесеного, сенсомоторного поля.