Проблема щастя у філософії Г.С. Сковороди

Григорiй Савич Сковорода посiдає унiкальне мiсце в iсторії української культури. Вiн, у повному розумiннi слова, — учитель життя, який на особистому викладi показав сучасникам гiдний його зразок. Водночас, багатогранна творча натура мислителя втiлює квiнтесенцiю і найвищий злiт української бароково-просвiтницької культури XVII-XVIII cтолiть.
Звернення до фiлософської спадщини Г. Сковороди – це обʼєктивна проблема часу, що вимагає повноти у її висвiтленнi. Фiлософiя Г. Сковороди особливо на сьогоднi набуває актуальностi, адже це не лише оригiнальний тип фiлософського мислення, це спроба дати вiдповiдi на реальнi питання, що пронизують життя людини.

Вступ……………………………………………………………3 – 6

Життєвий шлях фiлософа Г.Сковороди………………...4 – 9
Вчення Сковороди про загальне щастя………………..10 – 14
«Сроднiсть» («сродна» праця) як джерело щастя…….15 – 16
Теорiя себепiзнання – основа щастя……………….......17 – 18
Фiлософiя радостi як складова щастя.............................19 – 20

Висновок……………………………………………………….21 – 22

Список використаної лiтератури……………………………..23 – 24