Банківська система України

ЗМІСТ

Загальні характеристики роботи………………………………………        

1.Історія розвитку банківської  системи України…………………….

2.Банківська система України………………………………………....

3.Формування та структура  банківської системи України………….          

4.Недоліки сучасної банківської  системи……………………………

5.Ключові фактори розвитку  банківської системи………………….

6.Шляхи розвитку банківської  системи ……………………………..

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОТИ

          Банківська система є основна  складова кредитної системи країни. Під нею розуміють сукупність  різних видів банків і небанківських  інститутів в їх взаємозв’язку, що існує в тій або іншій  країні в певний історичний  період. Банки складають невід’ємну межу сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов’язана з потребами відтворення. У сучасному товаристві банки не лише організовують грошовий зворот і кредитні стосунки. Через них здійснюється фінансування народного  господарства, страхові операції, купівля-продаж коштовних паперів і др. Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської системи як частина економічної системи є результатом історичного розвитку. Однак банківська система не перебуває в статичному стані – вона постійно розвивається, як і економічні відносини у суспільстві. На зразок побудови банківської системи високо розвинутих країн світу, Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено створення та функціонування дворівневої банківської системи України. Перший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Другий рівень представлений комерційними банками проблемі оптимізації світової грошової-кредитної системи як взагалі, так і в умовах України, було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів та спеціалістів з країн СНД. Так, багато питань стратегічного та прикладного змісту знайшли відображення в численних працях О.Васюренка , А.Вожжова, А.Гальчинського, А.Дроб’язка, О.Дзюблюка, В.Козюка, В.Міщенка, В.Новицького, Ю.Пахомова, О.Петрика, О.Плотнікова, А.Поручника, Ю.Прозорова, М.Савлука, Н.Савченка, В.Стельмаха, В.Усоскіна та інших авторів.

          Мета роботи є пошук шляхів  розвитку сучасної банківської  системи України   та з’ясувати  основні риси банківської системи  в Україні. Для досягнення цієї  мети у роботі вирішується  ряд задач:

• визначити суть і структуру банківської системи;
• дослідити структуру сучасної банківської системи України;
• проаналізувати розвиток банківської системи України;
• визначити недоліки сучасної банківської системи України.

          Наукова новизна роботи полягає  в тому, що на основі аналізу  різнопланових джерел розглядається  проблема банківської системи  України.

          Об’єктом дослідження є основи  та загальні риси розвитку  банківської системи України.

          Предметом  дослідження є шляхи  розвитку банківської системи.

          В ході дослідження методологічних  засад функціонування сучасної  банківської системи застосувався  критичний синтез класичних теорій  і новітніх поглядів на місце  і роль банківської системи  в контексті економічного розвитку, діалектичний метод, насамперед  такі його елементи, як принцип  суперечності, системно-структурний  підхід , принцип історизму, кількісно-якісний  аналіз, методи індукції та дедукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Розвиток банківської  системи України

 

          Досить важко відзначити, як і коли виникли перші банки.Річ у тому, що сьогодні банки - це універсальні фінансові установи, які виконують до 300 видів всіляких послуг. Оскільки ці операції і послуги виникли не в один час і не в одному місці, то стає важко відзначити, коли виникла банківська справа. Найдавнішими вважаються операції по збереженню грошей. Цим займалися або церковні заклади, або приватні особи. Слід зазначити, що в деяких випадках вже на давньому світі налічувалися відсотки за внесені гроші або власність. Окремо виникла потреба в обігу грошей. В середині століття торгівля велася монетами різних країн, міст і навіть приватних осіб. Всі монети мали різну вагу, форму і номінал. Тому потрібні були фахівці, які повинні б вести облік. Ці фахівці розміщувалися зі своїми конторами там, де була найбільш розвинена торгівля. Люди, які займалися операціями збереження і переміщенням грошей, розуміли, що зібрані багатства не використовуються. Якщо хоч би деяку частину від цих засобів віддавати в тимчасове використання, тоді можна було б отримувати з цього вигоду. Таким чином, виникли позикові (кредитові) операції, в основі яких лежала видача грошей на термін з обов'язковим поверненням і сплаті відсотка.    Заставою при цьому були удома, кораблі, дороге і коштовне майно і так далі Всі ці операції спочатку існували окремо, а лише поступово вони об'єднувалися в організації, які ми звиклися називати банками. Слово "банк" в переведенні з італійського "banco" означає стіл. У Великобританії капіталістична банківська система виникла в ХVII столітті, до речі банкіри вийшли з середовища майстрів золотих справ або купців.У нашому суспільстві банки виконують всілякі види операцій. Вони не лише організовують грошове звернення і кредитні стосунки. Через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля, продаж коштовних паперів, а в деяких випадках управління власністю і посередницькі послуги.

          У Україні початок банківської  діяльності був покладений в  середині XVIII ст. Вона розвивалася  разом із становленням банківської  системи Росії. В ті часи торгівля  велася за готівку, а промисловість  розвивалася в основному коштом  держави. У Україну поширення  комерційного кредиту істотно  запізнювалося в порівнянні із  Західною Європою. Першими позичальниками  були уряд і землевласники, а  в ролі кредиторів виступали  одноосібні підприємці-лихварі. При  натурального поміщицького господарства  така діяльність давала можливість  безконтрольно підвищувати відсоток  за кредит. Крім того, упродовж 1769-1774 гг Росія випустила в звернення  паперових грошей-асигнацій на  суму 20 млн. крб. Усе це і сприяло створенню казенних банків і банківських контор в провінції, які мали намір удосконалити грошовий обіг в імперії і надавали позики. Кредитна система в Україні була розпочата в 1781 р., коли Російський Асигнаційний банк відкрив свої банківські контори в Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 р. - в Херсоні. У 1839 р. в Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 був створений Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював ряд комерційних операцій, а в Україні діяли його контори в Києві, Харкові і Одесі). Крім того, в цей період в Україні почали функціонувати комерційні банки(Дворянський, Селянський), налагоджувалася мережа ощадних установ, акумулювали заощадження населення. Після реформи 1861 р. в Україні було створено ряд місцевих банків : 20 травня 1864 - Херсонський земський банк, який діяв на основі принципу взаємного кредитування для надання довгострокових позик під заставу поземельної власності, 4 травня 1871 - Харківський земельний банк, видавав позики під заставу нерухомості в українських і російських губерніях. У 1868 р. начал операції Київський приватний комерційний банк. Трохи пізніше засновується Київський промисловий банк і Екатеринославский комерційний банк, а в Одесі формується Бессарабско-таврийский земельний банк, в 1879 р. відкрито Одеський облікову банк, який здійснював облік векселів. Така ситуація сприяла розвитку товарно-грошових стосунків і виникнення промислового капіталу в Україну. Стрімкий розвиток економіки і накопичення капіталів в країні у кінці XIX ст. забезпечили умови розвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема. На початку XX ст. у Україні фактично діяли три контори Державного банку Росії і 19 його філій, існувала розгалужена система акціонерних банків, значне поширення отримали суспільства взаємного кредиту(26), міські громадські банки(38), селянські банки(148), казначейства(112), позикові каси(66). Крім того, функціонували приватні банківські контори, які здійснювали значну кількість чисто банківських операцій. Розвиток банківської системи в Україні під час Першої світової війни переживає серйозну кризу. Внаслідок падіння виробництва і загальної економічної розрухи господарський оборот знизився, банківські операції різко скорочуються, а грошовий обіг був украй розладжений. Незважаючи на це, напередодні Жовтневої революції в Росії на території України була створена розгалужена мережа банківських установ по багатоярусною структурою, пристосованою для обслуговуванню ринкових стосунків, яка забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів. За незначний час існування незалежної держави Україна здійснювалися певні заходи по формуванню національної кредитної системи створенням відповідної банківської мережі. Представляє певний інтерес досвід побудови банківської системи України в період державності(1917-1919 рр.) Після проголошення 20 листопада 1917 Третім Універсалом утворення Української Народної Республіки важливим завданням Центральної Ради було Центральна Рада ухвалила закон про утворення Українського державного банку. Цим же законом на території України була при січена діяльність відділень російського Державного дворянського земельного банку і Селянського поземельного банку. 10 серпня 1918г. Рада Міністрів прийняла статут Українського державного банку, в якому були визначені його призначення : "Український державний банк має на меті полегшення грошового обігу, допомога шляхом короткострокового кредиту державному торгу, промисловості і сільському господарству в Україну, а також забезпечення грошової системи". Для задоволення потреб землевласників в наданні позик 23 серпня 1918 заснований Державний земельний банк, метою якого було сприяння зміцненню дрібного землеволодіння і поліпшення справ в сільському господарстві. Завдяки прийнятим УНР заходам певній мірі вдалося в цей період стабілізувати фінансову і грошову систему України, добитися задовільного обслуговування державних і господарських потреб країни. У радянський період правове положення банків неодноразово мінялося. Декретами ВЦИК від 14 грудня 1917 і тимчасового робітника селянського уряду України від 22 січня 1919 усіх банок і приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа проголошена державною монополією. У 1920 м. Україна залишилася без власної грошової одиниці і без банківської системи. Проте в зв'язку з переходом до непу і пожвавленням товарно-грошових стосунків виникла потреба у відновленні банківської системи для організації торгового обігу і фінансування народного господарства. Після заснування в Харкові Всеукраїнської контори Держбанку(жовтень 1921) в Україні було створено контори і філії інших банків(кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального). У 1927 р. відкрита Київська філія Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі і Київський місцевий комунальний банк. В період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає придбавати ринкового характеру, функціонує порівняно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації і акції в системі дозволеної частки сектора, используется иностранный капитал, однако такой период длился недолго. Серьезные изменения в правовом положении банков произошли вследствие кредитной реформы 1930-1932 гг Было ликвидировано банки, основанные на негосударственной форме собственности. Банковская система была перестроена по функциональному признаку и состояла из Государственного банка СССР, который стал единственным расчетным центром и занимался концентрацией краткосрочного кредитования и платежного оборота, и четырех специализированных банков (Промбанк, Сельхозбанка, Торгбанк, Цекомбанк). Кроме того, функционировал Внешнеторговый банк, который имел широкую сеть корреспондентских отношений с иностранными банками и систему сберегательных касс, которые представляли собой единую общегосударственную кредита учреждение, которое обслуживало широкие слои населения привлечением свободных средств, оплатой услуг, размещением облигаций  державних позик. У роки Другої світової війни зберігалося централізоване державне управління кредитною системою і усіма її ланками і аж до другої половини 60-х років Україна не мала автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку, Будбанку, відділення зовнішньоекономічного банку, державні ощадні каси, кредитні кооперативи і державні ломбарди. Отже, довгий час в СРСР банківська система підкорялася адміністративній системі, була занадто обмеженою і неефективною. Діяла державна монополія на банківські грошові операції, був відсутній фінансово-комерційний бізнес, не існувало ринку цінних паперів, що відбилося на існуванні банківської системи, яка була нездатна платити і мобілізовувати великі грошові кошти. Існування в соціалістичній державі монобанкивськои системи привело до створення високого рівня монопольного положення Держбанку країни. Крім того, Держбанк СРСР, функціонуючи як орган уряду, був залежний від нього, що привело до створення безконтрольної фінансово-банківської олігархії, яка тримала в таємниці дані об золотий запас країни, стан випуску грошей в зверненні, розподілі і використанні засобів державного боргу.

2. Банківська система України

          Після прийняття Декларації про державний суверенітет України в 1991 році постало питання щодо створення власної фінансово-кредитної системи.

          Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями.

За час свого існування банківська система пройшла два етапи:

І етап - (1991-1993 рр.) - етап активного становлення та розвитку банківської системи;

II етап - (1993-1998 рр.) - етап стагнації та зростання банківської кризи.

          Негативні наслідки 1-го етапу.

• реформування банківської системи випереджало реформування економіки і як наслідок - тіньові обороти капіталу, відплив капіталу за кордон;

• призупинено створення законодавчої бази щодо банківської системи;

• Національний банк України не створив системи страхування депозитів і кредитів.

          Негативні наслідки ІІ-го етапу  — етапу стагнації і кризи.

• скорочення кількості банків;

• гальмування зростання банківського капіталу;

• погіршення фінансового стану банків.

  Причини кризових явищ банківської системи.

• криза реальної економіки;

• грошово-кредитна політика Національного банку України;

• внутрішньобанківські фактори.

          Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

           Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система.

           Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

          Такий принцип побудови банківської  системи характерний для економічно  слаборозвинених країн, а також  для країн з тоталітарним, адміністративно-командним  режимом управління.

          Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

          Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

          Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

          Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

          Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.

 Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

          Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

          Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

          Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.

          Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

          Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

 Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

          Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.