Банківська система України

          Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

3. Формування та  структура банківської системи  України

         Формування банківської системи  України розпочалося з проголошенням  незалежності і виходом зі  складу СРСР у 1991 р. До цього  часу в Україні не було необхідних  передумов для існування самостійної  банківської системи. Більшість  банківських установ, що діяли  на її території наприкінці 80-х  років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони  входили до складу банківської  системи СРСР й управлялися  з союзного центру. Сама союзна  банківська система була далеко  не ринковою, і тому після проголошення  курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося  активне її реформування, у тому  числі і на території України. Проте завдання створення закінчених  банківських систем у кожній  союзній республіці за часів  існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування  центральних банків у кожній  з республік. Зокрема, уже в 1990р. розпочалося  розроблення проекту Закону України "Про банки і банківську  діяльність". Але найімовірніше  малося на увазі реорганізувати  сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), щось на зразок  Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці.

Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом "Про банки і банківську діяльність", ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:

-    дворівнева побудова;

-    чітке функціональне  розмежування між банками першого  і другого рівнів;

-   функціонування банків  другого рівня на комерційних  засадах та на договірних відносинах  з клієнтурою;

-  ліквідація монополії  держави на банківську справу, можливість створення комерційних  банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;

-   організація державного  контролю і нагляду за банківською  діяльністю і покладення цього  завдання на центральний банк;

-    незалежність  центрального банку від державних  органів виконавчої влади;

- формування загальносистемної  інфраструктури забезпечення банківської  діяльності та ін.

          На сформованій цим Законом  правовій та концептуальній основі  банківська система України за  короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях  розвитку. Найвагомішими є результати  в інституційно-структурному її  розвитку. Кількість банків за  період 1992-2000 рр. зросла майже втричі, хоч починаючи з 1996 р. кількість  їх поступово скорочується. Помітно  зростає кількість банків з  іноземним капіталом - з 12 на кінець 1994р. до 28 на кінець 2001 р. Сплачений  статутний фонд комерційних банків  за період 1994-2000рр. зріс більше  ніж у 40 разів. Досить високими  темпами здійснювалася капіталізація  банків: кількість банків зі сплаченим  статутним фондом в 10 і більше  млн. грн. зросла з одного на  кінець 1994 р. до 113 на кінець 2000 р. Що  стосується інфраструктури банківської  системи, то помітних успіхів  досягнуто у формуванні механізму  міжбанківських розрахунків, міжбанківського - валютного ринку, ринку міжбанківського  кредитування та рефінансування  комерційних банків, у створенні  системи банківського регулювання  і контролю.

          Певні успіхи досягнуті і в  функціональному розвиткові банківської  системи. НБУ як центральний банк  в основному опанував досить  складний механізм монетарного  регулювання і досяг помітних  успіхів у стабілізації національних  грошей, організовано провів у  вересні 1996 р. завершення грошової  реформи. Позитивний досвід НБУ  накопичив і в інших напрямах  діяльності - у регулюванні валютних  відносин, обслуговуванні державного  боргу, організації банківського  обліку відповідно до світових  стандартів, у нормативно-правовому  та методичному забезпеченні  діяльності комерційних банків  тощо. Значно розширилася сфера  функціонування комерційних банків, і вони накопичили цінний досвід роботи не тільки на традиційних напрямах, а й у нових для них сферах діяльності - на фондовому та валютному ринках, у сфері міжнародних відносин, на ринку міжбанківських кредитів, у взаємовідносинах з центральним банком, у банківському менеджменті  тощо.

          Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

          Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

    Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.

          До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:

1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;

2) внесення змін та доповнень до статуту банку;

3) зміни розміру статутного капіталу банку;

4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;

5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;

6) розподілу прибутку;

7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

          Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

          Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.

          Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.

          Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

           Спостережна рада банку здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4)встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо покриття збитків;

6)приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

7)затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;

9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

          Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

          Правління (рада директорів) банку  є виконавчим органом банку, здійснює  управління поточною діяльністю  банку, формування фондів, необхідних  для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за  ефективність його роботи згідно  з принципами та порядком, встановленими  статутом банку, рішеннями загальних  зборів учасників і спостережної  ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.

          Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.

 Ревізійна комісія:

1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;

3) вносить на загальні  збори учасників або спостережній  раді банку пропозиції щодо  будь-яких питань, віднесених до  компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки  і стабільності банку та захисту  інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.

Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.

          Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.

Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.

          Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

          Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради директорів) банку.

Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

          Позачергові засідання ревізійної  комісії можуть скликатися спостережною  радою банку чи за ініціативою  акціонерів, які володіють більше  ніж 10 відсотками голосів.

           Рішення приймається більшістю  голосів членів ревізійної комісії.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи - положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку.

           Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

           Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:

1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);

3) бездоганна ділова репутація.

           Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.

           Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.

 

4. Недоліки сучасної банківської системи

          Слід зазначити, що в даний  момент існують проблеми в  діяльності комерційних банків  в умовах кримінальної економіки  України. Передусім, це пов'язано  з об’єктивними  причинами фінансових  труднощів у банківській системі, які виникають із загального  джерела економіки країни нестачі  відповідного досвіду і відповідно  підготовки фахівців для функціонування  в умовах ринкових реформ. Разом  з цим, значною мірою фінансові  проблеми банків пов'язані чинниками, у тому числі занадто ризикованою кредитною політикою їх керівників в гонитві за високими доходами, не вирахуваними витратами на розвиток фінансів без підйому її потенційної доходності і інші. Ключовим чинником стійкості і конкурентоздатності банківської системи в ринковій економіці, є наявність власного капіталу, банки, статутні фонди, які формуються в грошовій формі, зазнають максимальні збитки від знецінення національної валюти. Так в період масового створення нових комбанків (1992р. – 1993рр. ) загальний статутний фонд банківської системи виріс в 350 разів тоді, коли в доларовому численню(за ринковим курсом) ці 2 роки впав: 42.000.000 $ - на початок 1992р., 75.000.000 $ - нарешті 1992р;36.500.000 $ - на кінець 1993р. За останні 1,5 року статутні фонди комерційних банків в доларовому численні збільшилися в 54 рази, як свідчить аналітична інформація, на період максимальної інфляції потрапляють значні витрати банківського капіталу. Другим серйозним чинником впливу на ліквідність і платоспроможність банків, є проблема несвоєчасного повернення позик, збільшення бюджетного, кредитного боргу. Без введення кардинальних змін, що стосується виправлення цієї ситуації з поверненням кредитів, збільшується загроза втрати ліквідності банківської системи України. На кінець 1996г. загальна сума боргу за простроченими кредитами, яка підлягає поверненню комерційним банкам НБУ складає 24млн. гр. що складає 11 - %% від загальної суму боргу за кредитами НБУ. Як відомо існує дві групи банків : державні(ощадбанк, эксимбанк ), колишні державні, спеціалізовані, зараз корпоратизіровані (Промінвестбанк, Укрсоцбанк " Україна" ) і банки нової хвилі зареєстровані в період 1989-1997гг. Сім років тому державні банки займали 100%% банківського сектора, і сьогодні вони пов'язані з державою( 4 з них є уповноваженими по обслуговуванню бюджету), що приносить їм не стільки доходів, а стільки збитків, у зв'язку з необхідністю кредитувати нерентабельні проекти уряду по його соціально - політичним, а не економічним причинам. Не приховуючи ні від кого можна сказати, що сьогодні на ринку важко всім, у тому числі і банкам, прибутковість яких в середньому 1996г. впала більш ніж на 25%%, а прибутковість капіталу більш ніж на 36%%. У 1996г. гроші заробляти було важче, навіть порівняно з 1995г. Існує ще одна проблема сплати дивідендів. Чим нижче доходність капіталу, тим нижче дивіденди акціонерів - закон ринку. У теж час, чим більше статутний фонд, тим на загальну кількість акцій ділиться прибуток, тим нижче дивіденди акціонерів. З одного боку банки упродовж декількох років знаходяться в лещатах вимог Верховної Ради і НБУ. По формуванню статутного фонду(норматив - 500.000 екю або 1,184млн. гр.) на 01.01.97, а з іншого боку мають складні проблеми, з акціонерами які постійно вкладають кошти.