Мій перший день в університеті

Мій перший день в  університеті

• Дівчино, а де ви навчаєтесь?
• У Львівському національному університеті імені Івана Франка.
• Ого! Ви молодець! Оце класно!

Такі діалоги я чула неодноразово, ба більше, брала у  них участь. Щось на зразок останньої репліки, я чую завжди. Кожного разу це надзвичайно приємно, адже завдяки цьому ти ще глибше усвідомлюєш, що твоя Альма-матер – найкраща!

Чути відгуки – це одна справа, а стати частинкою великої  студентської родини – це зовсім інше.

Цьогоріч  46212 абітурієнтів забажали приєднатися до дружнього колективу ЛНУ ім. І.Франка, серед них була і я, тепер уже студентка першого курсу філологічного факультету.

Емоції, які я відчувала, коли дізналась, що вступила до омріяного  ВУЗу, не можна порівняти ні з чим: гордість переповняє груди, тобі бракує повітря, сльози радості котяться по обличчі,  руки тремтять, а перед очима мерехтить те солодке «зараховано до числа студентів».

Та коли ця так звана  «ейфорія» минає, ти починаєш усвідомлювати, що це тільки початок, що все ще попереду і емоції знову накривають тебе з головою. Це не тільки радість і щастя, це ще й страх перед невідомим, спочатку, навіть, страх перед, здавалось би, банальними речами: а яка у мене буде група? А раптом я не знайду там друзів? А які у мене будуть предмети? А що, як вони дуже важкі? І т.д.

Такі запитання ставить  собі кожен студент-першокурсник кожного року, просто хтось у більшій, а хтось у меншій мірі цим переймається.

Мій перший день у рідному  університеті був особливим, адже для мене відкрилася завіса дорослого, самостійного життя. Все відбувалось, наче уві сні, але натовп збентежених, розгублених першокурсників дав зрозуміти, що це все наяву і це моя реальність.

Найбільше захоплював і тішив око український колорит : хлопці у надзвичайно красивих вишиванках, дівчата у дивовижних вишитих сукнях і костюмах; ми стоїмо на площі поряд з патроном університету – Іваном Яковичем Франком, коло мене мої одногрупники, а напроти нас стоїть будівля, що стала другою домівкою – університет. Я почула безліч корисних, добрих, цікавих порад та привітань. У цей день я сповна зрозуміла, що таке слухати «роззявивши рота».

Ми, студенти першого курсу, очікували, що знайомство з стінами  університету і викладацьким складом  буде вкрай суворим і серйозним,  були налаштовані слухати бесіду про правила і обов’язки в університеті, та, окрім цього, викладачі давали нам дуже щирі настанови, які стосуються не лише навчання, а й життя загалом. Говорили про задоволення від власної справи, про дружбу й колектив, про важливість обрати близьку людину, гідне і добросовісне ставлення до людських цінностей. Розмова офіційного характеру набула художнього забарвлення, була наповнена теплими словами. І я одразу ж уявила, як я так само гарно навчусь  висловлювати свої думки.

Напевне, таке захоплення переповнювало  і переповнює студентів-першокурсників щорічно. Але я вирішила запитати про це людину, яка може провести паралель між студентським життям і роботою - колишнього студента філологічного факультету, екс-голову студентської ради філологічного факультету, аспіранта філологічного факультету Тараса Борисовича Косцьов’ята.

• Поділіться будь ласка враженнями, які у Вас виникли, коли Ви вперше зайшли до університету.
• Першим моїм враженням був шок, коли я дізнався, що навчатимусь на відділенні сербської мови, моїй «радості» не було меж. Були і позитивні емоції, до прикладу, знайомство з одногрупницею на практиці перед навчанням, зараз ми дуже хороші друзі.
• А як щодо Вашої думки про групу? Якою вона була?
• У моїй групі я був лише одним хлопцем, з жіночим колективом було цікаво, я їм в усьому допомагав, а вони мені. Погано тільки те, що коли пропускаєш пару, то твою відсутність одразу помічають: «А де ваш хлопець?»
• Скажіть, протягом п’яти років навчання ваше враження про університет загалом, про вашу групу змінилось?
• Враження змінювалось багато разів – від сесії до сесії, та можу впевнено сказати, що завдяки групі я отримав великий досвід у спілкуванні з прекрасною половиною людства і дуже їм за це вдячний.
• Щиро дякую Вам за інформацію, було приємно поспілкуватися.

Звичайно, я почула лише маленьку історію із студентського життя Тараса , але це був його початок, його старт на філологічному факультеті. Зараз він - успішна особистість, яка з кожним днем розвивається все більше і більше.

Я бажаю усім першокурсникам, щоб той перший день студентського  життя ніколи не забувався і став великим поштовхом у світле майбутнє!

                          Студентка першого курсу філологічного  факультету,

                                                        Іващишин Оксана (ФЛУ-17)