Шпаргалка по "Макроэкономике"

 

 

     41.Фіскальна  політика в моделях AD-AS і «доходи-витрати».

Фіскальна політика в моделі AD – AS

Аналізуємо вплив стимулюючої  державної політики (збільш. держ. витрат).

Зміна держ витрат – це зміна  загального рівня цін – це неціновий  чинник, отже крива АD рухається праворуч.

  - стимулююча фін. політика

впливає на збільш.

Фіскальна політика у моделі доходів і витрат

1) Усі витрати поділ.  на приватні (С) і державні (G)

2)Спочатку аналіз. приватну  замкнену ек-ку тобто G=0,  X_n=0

3)По мірі розгортання  моделі вводяться  чисті податки,  при чому враховують індивідуальні  податки (ті, що вплив на використовуваний  доход) 

4)Ціни передбач-ся незмінними

5)Фіскальна політика впливає  на сукупний попит і сукупн  витрати

 

- величина автономних витрат (за  нульового доходу)

Е1 переміщ Е2 і приріст  випуску  вияв-вся приросту держ закупівель ∆G завдяки дії ефекту мультиплікатора держ витрат.

- мультиплыкатор інвестицій

- мул-ор  держ витрат 

- мул-ор інвестицій

Для здійснення держ. витрат необхідно сформувати доходну частину  держ бюджету за рахунок податків Т.

При введенні податків лінія  АЕ2 переміщ вниз в стан АЕ3

: АЕ2 не повертається в  положення АЕ1, то мул-ор податків  менший за абсолютним значенням  мультик-ора держ витрат

Рівноважний випуск зменш  від У2 до У3 мульт-ора податків

(у скільки разів зміна  реального доходу перевищує зміну  податків, але мул-ор податковий  визнач таким чином:

Домноження на МРС означ, що в результаті ↑ податків скороч як споживання так і заощадження, але у потоці сукупн витрат АЕ бере участь тільки споживання С, що залежить від МРС (гранична схильність до спожив)

Знак «-« вказує що МULTt  завжди буде відємним тому що зміна  і

 завжди будуть протилежно  направленними 

При введені однакових  сум державних витрат і податків матимемо доданий приріст реального  доходу:

При фіскальному  регулюванні з однаковими приростами бюджетних видатків і податків бюджет залишається збалансованим, а його мультиплікатор дорівнює одиниці:

     

,де MULT_b – мультиплікатор бюджету T – чисті податки G – державні витрати

Відсутні державні витрати. Оскільки економіка замкнена , то Х_n  = 0. По мірі розгортання моделі вводяться чисті податки, причому враховуються тільки індивідуальні податки, тобто ті , що впливають на використовуваний дохід. ( D_i = Y – T). В даній моделі фіскальна політика впливає лише на сукупний попит і на сукупні витрати. Отже, на початковому етапі моделі сукупні витрати становлять AE₁. При введенні в модель кейнсіанського хреста лінія AE₁ переміщується вгору в стан AE_2. Реальний обсяг виробництва зростає від Y₁  доY₂ ( ефект мультиплікації). Ця відстань  ∆Y = Y₂ -   Y₁. Зміну державних витрат викликає значно більший приріст реального доходу – спрацьовує ефект мультиплікатора державних витрат.

MULT _G = ∆Y / ∆ G = k.

MULT _G показує у скільки разів приріст випуску буде більшим приросту державних витрат на одиницю.

При введені податків лінія AE₂ переміщується в стан AE_3., рівноважний обсяг вир-ва  зменшиться від Y₂  доY_{3 .} При цьому AE₂ зменшується до AE₃ і навіть при рівності

∆ G = ∆ T за абсолютними  значеннями лінія AE₂ не повертається в стан AE_1, бо мультиплікатор податків є меншим замультиплікатор державних витрат.

Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію.Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з АD₁ до АD₂. Це падіння сукупного попиту супроводжуватиметься згортанням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду  бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки або 3) застосувати певну комбінацію першого та другого. Зрозуміло, що стимулювальна фіскальна політика веде до виникнення дефіциту державного бюджету.

Припустімо, що для  подолання спаду уряд збільшує сукупні видатки. Якщо гранична схильність до заощадження становить 0,25, то простий мультиплікатор видатків дорівнює 4. Крива сукупного попиту переміститься вправо на віддаль учетверо більшу, ніж та, що відповідає приростові сукупних видатків. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може також знизити податки. Припустімо, що уряд зменшує особисті прибуткові податки. Розмір мультиплікатора податків менший, ніж мультиплікатора видатків. Мультиплікатор податків, як нам відомо, дорівнює мультиплікаторові видатків, помноженому на граничну схильність до споживання. Для збільшення видатків на споживання на величину ∆AE уряд має зменшити податки на величину (∆АЕ/МРС), де МРС < 1. Що вища у країні гранична схильність до заощадження, то більше зниження податків потрібне для підвищення особистого споживання на певну величину і для переміщення кривої сукупного попиту вправо.

Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти  бажаного початку зростання споживання та збільшення сукупного попиту і  реального ВВП.

Вплив стимулювальної фіскальної політики на національну  економіку залежить від обраного способу фінансування дефіциту бюджету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів). Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів, то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення процентних ставок. Вищі процентні ставки витісняють, тобто зменшують, інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Це знижує стимулювальний потенціал фіскальної політики.

Фінансування  дефіциту бюджету за рахунок створення нових грошей дає змогу уникнути витіснення приватних видатків. Інакше кажучи, створення нових грошей є сильнішим стимулювальним знаряддям порівняно з отриманням позик. Проте створення нових грошей індукує сильніші інфляційні імпульси порівняно з отриманням позик.

Нехай унаслідок певних обставин національна економіка вийшла за межі природного обсягу виробництва і розвинулась інфляція попиту. У цьому разі макроекономічна рівновага досягається на майже вертикальному відрізкові кривої сукупної пропозиції — у точці перетину кривої АS і кривої АD₂. На цьому відрізкові, як відомо, збільшення сукупного попиту головно індукує зростання цін, а обсяг національного виробництва зростає дуже повільно. Аби знизити темпи інфляції, уряд удається до стримувальної фіскальної політики.

Для її проведення він може: 1) зменшити власні видатки; 2) підвищити податки або 3) поєднати певним чином обидва заходи. У разі інфляції попиту стримувальна фіскальна політика діятиме в напрямі створення надлишку державного бюджету — перевищення податкових надходжень над державними видатками.

Припустімо, що для уповільнення темпів інфляції уряд зменшив свої. Унаслідок того, що мультиплікатор видатків діє в обох напрямах, сукупний попит, а отже й обсяг національного виробництва, зменшиться на величину (∆АЕ* к), де к — мультиплікатор видатків. Сукупний попит повернеться до рівня АD_1. У другій половині XX ст. ціни втратили гнучкість у напрямі зниження, їх не можна повернути до попереднього рівня, але можна пригальмувати темпи їхнього зростання. У нашому прикладі темп зростання цін знизиться з Р₂ до Р₁. Отже, інфляцію попиту приборкано.

Для проведення стримувальної фіскальної політики уряд може підвищити податки, наприклад особистий прибутковий податок. Оскільки мультиплікатор податків менший за мультиплікатор видатків, уряд мусить збільшити податки на більшу величину порівняно зі зменшенням видатків. Крім того, проводячи стримувальну фіскальну політику, уряд може поєднувати зменшення державних видатків із підвищенням податків.

Обмеження сукупного попиту в періоди інфляції варто досягати через підвищення податків. В обох випадках втручання уряду в національну економіку або зростає, або зберігається на певному рівні.Прихильники класичної філософії економіки, які вважають державний сектор неефективним, рекомендують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукупний попит у роки інфляції через зменшення державних видатків.

 

 

42.Бюджетний дефіцит   та джерела його фінансування.

Державний бюджет – це баланс доходів і  витрат держави. Загальний обсяг  доходів і видатків в країні іменується – консолідованим або зведеним бюджетом.

За рівнями господарювання зведений бюджет складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

За цільовим призначенням бюджет поділяється  на загальний та спеціальний фонди (згідно з Бюджетним Кодексом).

Перевищення видатків над доходами бюджету утворює бюджетний дефіцит. Для збалансування бюджету існує  три підходи :

1) Збалансування  бюджету на щорічній основі, коли  кожного фінансового року доходи  бюджету дорівнюють видаткам. Цей  підхід характерний для командно-адміністративної  економіки;

2) Збалансування  бюджету на циклічній основі, коли в періоди циклічних спадів  і застосування фіскальної експансії  з’являються дефіцити, які покриваються  бюджетними профіцитами, що виникають  в період економічного піднесення (кейнсіанській підхід).

3)Збалансування  бюджету на довгостроковій основі, коли після різкого зниження  податків економіка поступово  збільшує темпи економічного  зростання і початковий дефіцит  згодом змінюється профіцитом  бюджету (теорія функціональних  фінансів економіки пропозиції).

Розрізняють циклічний та структурний  дефіцити бюджету. Циклічний виникає  при спаді економіки, а структурний  існує навіть при піднесенні та повній зайнятості, його причинами служать:

1. Різке зниження податків;
2. Перевитрати бюджетних коштів на інвестування, оборону, соціальні потреби;

Світовою практикою гранична межа дефіциту встановлюється у розмірі 3% до ВВП.

Управління  державним боргом і дефіцитом

На проблему управління бюджетним дефіцитом  і державним боргом існує дві  основні точки зору. За кейнсіанським  підходом необхідно:

1. Проводити чисту фіскальну політику для покриття бюджетного дефіциту, тобто використовувати поточні надходження від податків;
2. Чисту фіскальну політику можна доповнити грошово-кредитною таким чином, щоб дефіцит покривався за рахунок додаткової емісії ОВДП, а основним їх покупцем був центральний банк.

Монетаристи виступають за використання комбінованої фіскально-монетарної політики:

1. Бюджетний дефіцит слід покривати переважно шляхом емісії облігацій державної позики;
2. Випущені облігації реалізуються на відкритому ринку цінних паперів. Їх купують комерційні банки та інші господарюючи суб’єкти. центральний банк держави при цьому виступає лише посередником між міністерством фінансів, як продавцем, та суб’єктами економіки, як покупцями ОВДП.

Щоб уникнути ефекту витіснення центральний банк надає ліквідність  у банківську систему через інші канали, наприклад через рефінансуваня  комерційних банків. Він використовує також ОВДП для регулювання грошової пропозиції на внутрішньому грошовому  ринку, проводячи час від часу продаж або купівлю ОВДП.

 

43.Державний борг: причини виникнення та збільшення; обслуговування; вплив на економіку.

Держборг – загальний  обсяг накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, що дорівнює сумі минулих бюджетних  дефіцитів за мінусом бюджетних  надлишків. Він поділяється на внутрішній та зовнішній. 

Внутрішній борг утворюється через :

1)Запозичення коштів для  покриття дефіциту у центрального  банку (грошова емісія);

2)Запозичення коштів на  внутрішньому грошовому ринку  у суб’єктів господарювання шляхом  емісії ОВДП та короткострокових  ОВДП (КОВДП);

3)Запозичення на міжнародних  фінансових ринках, шляхом емісії  та розміщення облігацій зовнішньої  державної позики (ОЗДП).

Причини виникнення державного боргу:

1. війни та високі оборонні видатки з бюджету
2. стихійне лихо з покриттям збитків з державного бюджету
3. навмисні структурні дефіцити під час реформування економіки
4. глибокі економічні спади

Величина державного боргу не повинна перевищувати 30% від ВВП.

За роки проведення активної фіскальної політики, незбалансованості  бюджету, в країнах зросли державні борги. Основні причини їхньої появи  – війни та економічні спади. У  період воєн зростають видатки уряду  на озброєння та утримання армії. Під час економічних спадів у  результаті дії вмонтованих стабілізаторів у разі зменшення національного  доходу податкові платежі автоматично  зменшуються, що викликає бюджетний  дефіцит. Таким чином, держборг зростає  в періоди значних економічних  спадів. Отже, значна частина держборгу  зумовлена видатками воєнних  часів, циклічними спадами та скороченням  податків в останні роки.

Обслуговування по боргу  – це виплата % по боргу і поступова  сплата основної суми.

Коли в економіці зростають  доходи, то відповідно зростають і S, які повинні бути використані  домогосподарствами, фірмами і урядом.

Створення боргу - механізм, за допомогою якого S передаються  економічним агентам, які здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми  не схильні до запозичень, то приватна заборгованість буде зростати недостатньо  швидко, щоб поглинути зростаючий обсяг S.

Отже, щоб економіка не відійшла від рівноважного стану, ці S повинні бути використані державою шляхом приросту держборгу.

 

 

44. Монетарна політика: цілі,  види.

Монетарна політика – інструмент екон. політики, який виконує регулювання  макроекономічної рівноваги за допомогою  грошово-кредитних інструментів, тобто  впливає на обсяг і структуру  виробництва, загальний рівень цін, на рівень зайнятості, рівень інвестицій, на стан зовнішньоекономічної рівноваги  за допомогою зміни пропозиції грошей.