Зайнятість і безробіття

4) організувати роботу  інформаційних та тендерних центрів, комп’ютерних класів, інтернет-центрів;

5) впровадити нові  технології пошуку безробітними  роботи, у тому числі технологій, які сприятимуть безробітним  у самостійному пошуку роботи.

Для забезпечення додаткових гарантій зайнятості та розширення можливостей працевлаштування незайнятих працездатних громадян, особливо тих, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, передбачається:

1) бронювання робочих  місць на діючих підприємствах  відповідно до законодавства;

2) надання дотацій  роботодавцям для працевлаштування  безробітних за рахунок коштів  Фонду загальнообов'язкового державного  соціального страхування на випадок  безробіття.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних відповідно до потреб ринку  праці і вимог роботодавців у 2005-2008 роках передбачається:

1) удосконалення профорієнтаційної  роботи та професійного навчання  безробітних громадян за професіям  та спеціальностям з урахуванням  потреб ринку праці та вимог  роботодавців;

2) надання професійної інформації про стан ринку праці та перспективи його розвитку, особливості та вимоги до професій і спеціальностей, можливості працевлаштування, навчання новим професіям, підвищення кваліфікації тощо;

3) проведення профконсультацій  з питань вибору сфери діяльності, прийнятної роботи, семінарів, тренінгів з пошуку роботи, зокрема з орієнтації до зайняття підприємницькою діяльністю безробітних, визначення напрямів професійної підготовки;

4) розширення практики  підготовки кадрів з числа  незайнятого населення за індивідуальними планами і програмами на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця та стажування безпосередньо на робочих місцях;

5) розширення мережі  навчальних центрів державної  служби зайнятості при регіональних  центрах зайнятості [21; с. 74-78].

Вдосконалення форм і  методів сприяння та підтримка підприємницької  ініціативи безробітних шляхом:

1) посилення координації  і взаємодії державної служби  зайнятості та інших заінтересованих  органів виконавчої влади за  всіма програмами і видами  діяльності, спрямованими на сприяння безробітним у започаткуванні власної справи;

2) проведення професійної  діагностики та консультування  безробітних щодо визначення  можливостей їх діяльності в  сфері підприємництва, самостійної  зайнятості, навчання безробітних  основам підприємницької діяльності, надання правової, фінансової та організаційної підтримки під час започаткування ними власної справи.

У 2005-2008 роках передбачалось розширення видів та обсягів громадських робіт з урахуванням соціально-економічних потреб регіонів та професійного складу безробітних.

З метою забезпечення широкого інформування незайнятого  населення щодо можливостей служби зайнятості у надані соціальних послуг та матеріального забезпечення, забезпечення потреби роботодавців у робочій  силі у 2005-2008 роках передбачалось:

1) вдосконалення системи  інформаційної підтримки державної  політики зайнятості, збору та  аналізу інформації про стан  ринку праці та діяльність  державної служби зайнятості;

2) інформування населення  та роботодавців через електронні та друковані засоби масової інформації, телебачення, радіо, в тому числі спеціалізовані періодичні видання державної служби зайнятості, про стан ринку праці; гарантії соціального захисту тощо;

3) реалізація Програми  „Створення та утримання єдиної  інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості України на 2004-2008 роки” та програм щодо створення умов для обслуговування безробітних громадян;

4) координація проведення  наукових досліджень з найбільш  актуальних проблем ринку праці.

 

3.3 Громадські роботи

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове, важливим засобом активної політики держави на ринку праці  є подальше розширювання оплачуваних  громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати  тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40% рівень безробіття. Але,  на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації  громадських робіт і довгострокові  регіональні програми тимчасової  зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу [3; с. 14].

Громадські роботи необхідно  розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові  робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють  попит на робочу силу і пом’якшують  гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських  робіт є засобом кращим порівняно  з виплатою допомоги у зв’язку  з безробіттям з позиції як окремої особи, так і держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовуються громадські роботи, робить доцільним використання останніх для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів економічного зростання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.

Оскільки серед безробітних  високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських  робіт можна здійснювати через  розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру, організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.

В наш час організація громадських робіт має особливо велике значення для безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. Антисоціальна поведінка молоді деструктивно впливає на її підготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну молодь, а також учнів і студентів у вільний від навчання час до громадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.

Але в Україні широкому використанню громадських робіт  заважають, з одного боку, відсутність  коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість  підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятість. Тому необхідно вживати невідкладних заходів щодо поліпшення становища відносно вирішення проблеми громадських робіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Законодавча та виконавча  влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Офіційний процент безробіття в Україні (7-8 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною невідпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі.

Політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі – надання кожному  працездатному члену суспільства  не роботи взагалі, а можливості в  найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу, по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку  являє деградація структури робочих  місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої  якості, і збільшення зайнятості в  торгівлі та посередницької  діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих проблемах  і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка  по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають  величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе  лише в районах осередкового безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів  такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (доріг, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіону, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості.

Країни, що рішуче пішли  шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, К.: 1996.
2. Кодекс законів про працю України.
3. Закон України від 01.03.91 р. № 803-XII „Про зайнятість населення”.
4. Закон України від 18.12.91р.  № 1993-XII „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" та до Житлового кодексу Української РСР”.
5. Закон України від 14.10.94 р.  № 206/94-ВР „Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про зайнятість населення".
6. Постанова Верховної Ради від 01.03.91р.  № 804-XII „Про порядок введення в дію Закону Української РСР " Про зайнятість населення ".
7. Постанова КМ від 24.06.91 р. № 47 „Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення".
8. Постанова КМ від 29.04.93 р. № 315  „Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення".
9. Постанова Верховної Ради від 12.12.96 р. № 603/96-ВР „Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України  "Про зайнятість населення".
10. Постанова КМ, від 29.04.93, № 315,  Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення".
11. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, № 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".
12. Лист від 10.07.92, № 01-8/811 „Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення" .
13. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е.  Економіка і соціологія праці : Підручник  для вузів. – Москва : ЮНИТИ, 1999. – С.49-51.
14. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. — Київ Знання Прес, 2000.- С. 115-140.
15. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л.Брю  Економік. -  К, 1993.-С. 86.
16. Ковальчук Т., Коваль М.  Інфляції в Україні, «Фінанси України», №10 1998.-С.200-231.
17. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. — Київ : МАУП, 1997.-С.28-30.
18. Лібанова Е. М. Подолання бідності: погляд науковця // Україна: аспекти праці - 2003. - №7.- С. 26-33.
19. Степура Т. Удосконалення нормативно-правового забезпечення та механізмів реалізації державного регулювання ринку праці // Вісник ЛДАУ: Економіка АПК. - 2004. - №11(2). -С. 153-158.
20. Нижник Н, Дубенко С., Пашко Л. Соціальне партнерство як виклик сьогодення // Політичний менеджмент. - 2О05. - №2. - С. 50-51.
21. Бойко М.Д. Порівняльне трудове право. - К.: «Олан», 2006. -381 с.
22. Економічна активність населення України 2006 (Міжнародні співставлення): Статистичний збірник / Держкомстат України, 2007.
23. Сайт Державної служби зайнятості - п(±р://\лллм/.а'с2.доу.иа
24. Праця України 2006: Статистичний збірник / Держкомстат України, 2007.
25. Регіони України 2006: Статистичний збірник / Держкомстат України, 2006.
26. Статистичний щорічник України за 2О06 рік // Дєржком-стат України, 2007. 27.Соціальні індикатори рівня життя населення: Статистичний збірник / Держкомстат України, 2007.