Економічна ефективність виробництва зерна

Проби для визначення біологічного врожаю і його структури відбирають в період воскової стиглості зерна. Було підраховано усі рослини, стебла, окремо стебла з продуктивним колосом. По них визначають загальну і продуктивну кущистість. На 25 рослинах вимірюють висоту стебла, визначають довжину колоса, кількість колосків у колосі та масу зерна з колоса і виводять середні дані по цих показниках.

При розрахунку біологічного урожаю озимого жита було відібрано 25 рослин сорту Пуховчанка. По них розраховані наступні середні дані: висота рослин - 125 см, довжина колоса - 10 см, кількість колосків в колосі - 26 штук, кількість зерен в колосі - 49 г, маса зерна з колоса -1,8 г. На час розрахунку біологічного урожаю на 1 м2 налічувалося 340 рослини по 1м2, продуктивна кущистість при цьому склала 3 стебла на 1 рослину.

Тоді біологічний урожай дорівнюватиме:

1,8 г ×3×352 = 1900,8 г =1,84 кг/м2

Значить при переводі на гектари цей показник дорівнює:

1,84 кг/м2 + 1000 м2 = 18400 кг/га =184 ц/га

Тобто біологічний урожай виявився значно більшим від запланованого фактичного.

Озиме жито, на відміну від озимої пшениці, більш стійке проти забур'янення. Маючи більшу висоту рослин, озиме жито затінює бур'яни, пригнічуючи їх розвиток. На полі, де вирощується озиме жито, найбільшої шкоди завдають такі бур'яни, як талабан польовий та осот рожевий.

Догляд за посівами озимого жита зведено в таблицю3.1.

Таблиця 3.1. Основні заходи по догляду за рослинами Культура - озиме жито, сорт - Пуховчанка; рік 2013

Види робіт	Фази рослин	Строки проведення	Гербіциди (доза, назва), кг/га	Склад агрегату	Вимоги до якості робіт
Коткування	-	Відразу після посіву	-	МТЗ- 82 ЗККПІ-6	Кращий контакт насіння з грунтом
Боронування	-	Через 4-5 днів після посіву	-	МТЗ-82 ЗБП-6А	Руйнування ґрунтової кірки
Підживлення	Кущення	По мерзлоталому грунту	Аміачна селітра, 0,86 ц/га	МТЗ-82 + СЗ-3,6	Рівномірне розкид-я добрив
Обприскування гербіцидами	Кущення	І декада квітня	Пріма 0,6 л/га	Авіація	Дотримуватися рекомен. по застосуванню препарату
Підживлення	Вихід у трубку	II декада квітня	Аміачна селітра-0,86 ц/га	МТЗ-82 + СЗ-3,6	Внесення добрива в зону живлення рослини
Підживлення	Колосіння	І декада травня	Розчин карбаміду	Авіація	Концентрація розчину 30,%
Обприскування інсектицидами	Колосіння		Сумітіон, 1,0 л/га	Авіація

 

Питання економіки є дуже важливим. Тому що для одержання прибутку від вирощування рослин необхідно визначити всі затрати та рівень рентабельності даної культури.

 

Таблиця 3.2. Економічна оцінка вирощування озимого жита в СФГ «Роксолана»

Показники	по існуючій технології	По проектованій технології	Проектована +/- до існуючої
Урожайність, ц/га	24,4	42	17,60
Затрати праці, люд.-год.:			0,00
на 1 га	22,85	21,63	-1,22
Виробничі затрати на 1 га, грн	2100,00	2898,32	798,32
Собівартість 1ц продукції, грн	86,07	69,46	-16,61
Реалізаційна ціна 1ц продукції, грн	100,00	100,00	0,00
Вартість валової продукції на 1 га, грн	2440,00	4200,00	1760,00
Чистий дохід на 1 га, грн	340,00	1501,50	1161,5
Рівень рентабельності, %	16,19	50,15	33,96

 

За вище наведеними розрахунками, видно, що рівень рентабельності проектованої технології порівняно з існуючою технологією вирощування озимого жита в господарстві підвищився на 33,96 %.

 

 

3.2. Резерви зниження собівартості продукції рослинництва та підвищення ефективності виробництва зерна

 

У даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції.

Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва. Жива праця, витрачена підприємствами на виробництво сільськогосподарської продукції в даному році, за даними поточної статистичної звітності обліковується повністю, а уречевлена сільського-подарська і несільськогосподарська праця, що обліковується в собівартості тільки у вартісному виразі, переводиться у трудовий вираз таким чином.

Витрати на предмети праці сільськогосподарського походження (насіння, корми та ін.), які обліковуються за собівартістю їх виробництва без обліку оцінки праці на суспільство, підрозділяються за структурою витрат попереднього року на дві складові - оплату живої праці та матеріальні витрати.

Перелік чинників впливу на собівартість товарної продукції у масштабах галузі показано на рис.3.1.   

Рис. 3.1. Перелік резервів зниження собівартості продукції 

 

Основними джерелами резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є: збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства; скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

Резерви збільшення виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма оплата праці робітників, прямі матеріальні витрати), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, внаслідок чого знижується собівартість виробів. Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо.

Економію витрат з оплати праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю продукції до впровадження і після впровадження відповідних заходів на планований рівень середньогодинної оплати праці і на кількість планової до випуску продукції. Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції. Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації.

При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами проявляється в тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже, на її собівартість.

Існує інша класифікація резервів зниження собівартості. Резерви зниження собівартості продукції можна поділити на три групи:   

1) які можуть бути використані  у виробництві без додаткових витрат;

2) потребують незначних додаткових  витрат і можуть бути використані протягом календарного або господарського року;

3) потребують значних капітальних вкладень і можуть бути використані в перспективі.

До першої групи резервів належать: невиправдані перевитрати, пов'язані з недотриманням лімітів і нормативів окремих видів витрат, оскільки ліквідація їх знижує собівартість продукції. Резерви другої групи пов'язані з вдосконаленням використання наявного потенціалу, а саме впровадження передових методів праці, поліпшення структури посівних площ, правильним комплектуванням агрегатів, вибором найкращих режимів їх роботи, внесенням в оптимальних співвідношеннях добрив тощо. Резерви третьої групи пов'язані із зміною технології виробництва: доведенням до оптимальної норми внесення добрив, проведенням меліоративних робіт, підвищенням природної родючості ґрунтів, впровадженням нової системи машин, сортозаміною та ін.

Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його  виробничих ресурсів. Основним напрямом дальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці ;і урахуванням кінцевого результату. Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природно-економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенціальних. можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Важливим фактором збільшення виробництва зерна має зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо. На поливних землях одержують високі і сталі врожаї всіх зернових культур, особливо кукурудзи.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв'язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарств надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

За даними наукових досліджень, при збиранні врожаю зернових культур на п'ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3—4%. На десятий день вони зростають до 17—20%, а на п'ятнадцятий досягають вже 25%. Отже, господарства, що завершують жнива за 10 днів, одержують практично весь вирощений урожай, а подовження строків збирання зернових культур призводить до значних втрат зерна. Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15—17%) і клейковини (28—43 %). Зерно сильної пшениці добавляють до зерна з низьким вмістом клейковини для одержання стандартного борошна. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню доходності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Одним із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, широке використання колективного підряду і орендних відносин у зерновому господарстві.

Таким чином, тільки системний підхід до аналізу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.

 

ВИСНОВКИ

 

Збільшення розвитку сільського господарства відіграє дуже важливу роль в народному господарстві країни. Зокрема розвиток окремих галузей таких як рослинництво та тваринництво сприяє покращенню ситуації в цілому. Україна вважається країною з найбільш привабливими умовами для вирощування продукції рослинництва. Саме тому, на мою думку, потрібно використовувати потенціал України і спрямувати усі ресурси на підтримку сільського господарства.