Інституційні перетворення в економіці України

Перехід до приватизації виключно за грошові кошти та великих стратегічних підприємств зумовив збільшення надходжень до Державного бюджету України у 2011-2012рр. майже у тричі у порівнянні з 2008-2010рр. (табл. 21.1).

 

Таблиця 2.1. Надходження в держбюджет України від приватизації майна з 2008 по 2013 рр. (в млн. грн.)   Рік Доходи держбюджету Надходження від приватизації % від доходів 2008 231686,3 482,3 +0.21% 2009 209700,3 777,6 +0.37% 2010 240615,2 1093,4 +0.45% 2011 314616,9 11480,3 +3.65% 2012 346025,5 6763,5 +1.95% 2013 339180,3 1480,0 +0.44%

Упродовж 2008-2011 pp. спостерігалась чітка тенденція зростання надходжень до Державного бюджету України від приватизації державного майна. Найбільше коштів від приватизації надійшло у 2011 p., коли було продано пакет акцій ВАТ "Криворіжсталь". Але тих коштів, що надійшли до Державного бюджету України у процесі приватизації державного майна є замало. Очевидно, що до Державного бюджету України від такої приватизації могли би надійти додаткові кошти, які б спрямувалися на проведення структурної перебудови вітчизняної економіки.

З динамікою надходжень коштів до Державного бюджету України у 2014 році розглянемо нижче (табл.2.2.)

 

Таблиця 2.2. Надходження в держбюджет України від

приватизації майна у 2014 році (млн.. грн.)

2014 рік	Доходи держбюджету	Надходження від приватизації	% від доходів
Січень	25298,7	44,9	+0.18%
Лютий	52342,6	45,7	+0.09%
Березень	88803,2	47,7	+0.05%
Квітень	120555,0	48,2	+0.04%
Травень	150645,0	50,8	+0.03%
Червень	175930,5	52,8	+0.03%
Липень	199063,6	53,6	+0.03%
Серпень	230574,0	55,9	+0.02%
Вересень	260865,5	58,5	+0.02%
Жовтень	-	-	-
Листопад	-	-	-
Грудень	-	-	-

 

 

Відповідно до кількості приватизованих підприємств та інституційного забезпечення процесу приватизації можна визначити її найважливіші етапи (рис. 2.1). При визначенні етапів приватизаційного процесу здебільшого виділяють 4 періоди.

Перший етап приватизації в Україні припадає на 1988-1992 pp., коли очевидним стало те, що адміністративно-командна система господарювання не спроможна забезпечити ефективність функціонування економіки. Економічна криза, в якій опинився колишній СРСР і зокрема Україна, зумовила потребу у зміні форм власності.

Однією з особливостей першого етапу приватизації в Україні є те, що вона відбувалася одночасно із творенням незалежності та формуванням основ економічної самостійності. Зокрема, у шостому розділі «Декларації про державний суверенітет України» проголошувалося, що УРСР забезпечує захист усіх форм власності, а у серпні 1990 р. у зв'язку з набуттям чинності Закону УРСР "Про економічну самостійність УРСР" визнано існування та рівноправність усіх форм власності, їх державний захист, необхідність децентралізації та роздержавлення економіки, самостійність та свобода підприємництва, тобто сформовано одні з найфундаментальніших принципів економічної самостійності.

Водночас відбувається формування державних інституцій, які займаються проблемами реформування відносин власності, та правового поля. У грудні 1991 р. в Україні було утворено відповідні адміністративні структури, введені нові посади Міністра у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва та Державного міністра з питань власності і підприємництва. Продовженням роботи у цьому напрямі стало прийняття таких важливих нормативних актів, що визначили умови формування недержавного сектора української економіки, як закони України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду майна державних підприємств та організацій, "Державна програма приватизації".

До особливостей приватизації у перший період можна зарахувати й надмірну політизацію цього процесу через намагання швидко створити найважливіші інститути ринкової економіки, ігноруючи колоніальну спадщину України та складність поставлених завдань. У цей період надзвичайно популярною стає ідея перетворення всього населення України у власників через широкомасштабну приватизацію. Приватизація у 1988-1992 pp. мала переважно стихійний характер та здійснювалася здебільшого в інтересах представників партійної, господарської та профспілкової еліт.

Проте перший етап приватизації в Україні мав і позитивні наслідки. Зокрема, було створено політичні, економічні, правові та організаційні засади забезпечення приватизаційного процесу в Україні з метою формування потужного недержавного сектора вітчизняної економіки.

Другий етап припадає на 1993-1994 pp., коли розпочинається широкомасштабна передача державної власності у приватні руки (рис. 5.1.2) і це має стати потужним стимулом подальшої лібералізації та забезпечення стабілізації економіки України. У ці роки домінував змішаний грошово-сертифікатний спосіб приватизації. Проте найбільшої популярності набула передача майна державних підприємств та їх структурних підрозділів в оренду трудовим колективам і створення на їх базі організацій орендарів та орендних підприємств, хоча чинні нормативні акти розглядали оренду з викупом як один з можливих механізмів приватизації. Викуп державного майна, зданого в оренду, давав можливість взяти участь у процесі приватизації того чи іншого об'єкта лише тим громадянам України, які були працівниками реформованого підприємства, і обмежував права інших суб'єктів.

Використання приватизації за грошові кошти у 1993-1994 pp. було унеможливлене через недостатню кількість грошей у переважної кількості громадян України для викупу державного майна. Не останню роль у цьому відіграло поглиблення економічної кризи та розгортання інфляційних процесів в Україні на початку 1990-х pp., що зумовило знецінення заощаджень більшості населення та різко обмежило їх можливості викуповувати державне майно за грошові кошти. До того ж за підрахунками відомих вчених-економістів усіх заощаджень громадян України, які у 1991 р. були на особових рахунках в Ощадному банку вистачило би для викупу 15 % майна державних підприємств.

Згідно з Державною програмою приватизації у 1993 р. планувалося розпочати масову сертифікатну приватизацію. Зокрема, у 1993 р. не менш як 10 % від загальної кількості об'єктів, запланованих до продажу на аукціонах, продавати виключно за приватизаційні сертифікати. Запровадження моделі сертифікатної приватизації в Україні передбачало надання кожному громадянину однакової кількості "приватизаційних грошей" та залучення широких верств населення до участі у приватизації державного майна. Проте випуск приватизаційних цінних паперів у 1993 р. не відбувся через певні технічні та технологічні проблеми, і приватизаційні майнові сертифікати було замінено депозитними приватизаційними рахунками. До того ж для активізації процесу масової сертифікатної приватизації в Україні необхідно було створити розгалужену Національну мережу сертифікатних аукціонів, яка у 1993-1994 pp. лише формувалася. Гальмувало масову сертифікатну приватизацію неготовність чи небажання більшості населення України відчути себе реальними власниками державних підприємств і недостатня інформованість про правила використання майнових приватизаційних сертифікатів. У 1992-1994 pp. депозитні приватизаційні рахунки відкрили лише 8,1 млн. громадян України, а до початку 1995 р. населенням було отримано 15,6 % приватизаційних майнових сертифікатів. Така невизначеність із запровадженням і використанням приватизаційних сертифікатів загальмувала формування фондового ринку України.

Третій етап (1995-1999 pp.) - це етап масової сертифікатної приватизації (рис. 5.1.2). Населення отримало 45722181 приватизаційних майнових сертифікатів, що становить 87,98 % від загальної кількості випущених, основна маса сертифікатів була інвестована юридичними особами, а 36,1 % - фізичними особами. Проте "трансформація власності в Україні здійснювалася з порушенням чинних законів, причому їх недосконалість дозволяла створити механізми для швидкого збагачення окремих груп людей, які або створювали "правила гри", або впливали на їх створення завдяки тому, що мали певну політичну вагу чи фінансові ресурси. Такі механізми привласнення державного майна слугували своєрідною компенсацією за підтримку владних структур і високих посадових осіб".

Загалом, результати масової сертифікатної приватизації оцінюються неоднозначно, можна визначити як позитивні, так і негативні її аспекти (табл. 1.3). Водночас у цей період створювалося підґрунтя для переходу на наступний етап приватизації - продаж державного майна за гроші.

 

Таблиця 2.3. Оцінка результатів масової сертифікатної

приватизації в Україні

 

Позитивні наслідки	Негативні наслідки
Підготувала передумови для лібералізації роботи підприємств, звільнення їх від тиску держави.	Сертифікатна приватизація не вирішила проблеми інвестицій, фактично не вплинула на реструктуризацію виробництва.
Створено корпоративний сектор економіки України та критичну масу приватних суб'єктів господарювання, необхідну для повноцінного функціонування ринкової економіки.	Участь мільйонів громадян у приватизації привела до розпорошення акцій, утворення маси дрібних акціонерів і до концентрації корпоративного управління в руках директорату.
Сертифікатна приватизація виступила як засіб для того, щоб розпочати трансформацію системи господарювання в Україні.	Жодною мірою не забезпечила «соціальну справедливість» та рівний доступ до об'єктів приватизації.
Широкі верстви населення отримали перші уроки економічної грамоти і ринкової економіки.	Розвиток спекуляції цінними паперами та швидка концентрації власності при мінімальних затратах фінансових ресурсів.
Сертифікатна приватизація виступила стимулюючим фактором створення ринкового законодавства в Україні.	Зроблено значний внесок у формування "тіньової економіки" через неефективний контроль за перетворенням власності.
Було створено первинний ринок цінних паперів та велику кількість компаній фінансових посередників.	Не з'явився ефективний власник.
Створення позитивного іміджу України як держави, що рішуче взяла курс на відмову від колишніх суспільних цінностей.	Перерозподіл державного майна в інтересах вузького кола осіб.

 

 

Четвертий етап (від 2000 р.) приватизації в Україні - це індивідуальна грошова приватизація або "велика" приватизація. В основі її проведення є положення, закріплені у "Державній програмі приватизації на 2000-2002 рік", які є чинними і дотепер. Згідно з цією програмою можна визначити такі особливості четвертого етапу приватизації державного майна в Україні:

• державна програма приватизації розрахована на тривалий строк;

• виставляються на продаж за гроші контрольні пакети акцій стратегічних підприємств;

• враховуються індивідуальні характеристики кожного підприємства, що виставляється на продаж (фінансовий стан, ринкова цінність, значення для національної безпеки тощо);

• забезпечується публічність і прозорість продажу підприємств групи Г у розмірі 25 % або 50 % плюс 1 акція;

• у конкурсі може брати участь лише «промисловий інвестор», до якого висувається ряд вимог. Зокрема, промисловими інвесторами не можуть бути компанії, зареєстровані в офшорній зоні, він зацікавлений у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту, повинен не менш як три роки виробляти продукцію аналогічну основній продукції підприємства, що приватизується, або використовувати в основному виробництві як основну сировину продукцію, як це робило підприємство, що приватизується тощо;

• здійснюється перед приватизаційна підготовка підприємств, що приватизуються.

Проте в окремих випадках під час приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або займають монопольне становище на ринку, зміна власника відбувалася з врахуванням внутрішніх та зовнішніх обставин, особистих інтересів, що не завжди забезпечувало прозорість цього процесу. Нагальним для України є прийняття Закону України "Про повернення приватизованого майна у державну та комунальну власність", проект якого є у Верховній Раді України від лютого 2003 p., з метою забезпечення правових, економічних, організаційних засад реприватизації майна та визначення механізму повернення приватизованого майна.

В Україні цілі, пріоритети та завдання приватизації на наступний середньостроковий період визначено у проекті Державної програми приватизації на 2007-2009 pp. Згідно з цим проектом стрижнем процесу приватизації в Україні має стати підвищення ефективності державного сектора економіки через оптимізацію структури його активів і забезпечення надходження грошових коштів до державного бюджету від приватизації згідно із завданнями, встановленими Законом України "Про Державний бюджет " на відповідний рік.