Управління фінансовою стійкістю підприємства

          При цьому надалі, за незмінних умов, немає підстав прогнозувати помітне збільшення припливу ПІІ в Україну. По-перше, традиційно значна частка ПІІ в країни регіону надходить в енергетичний сектор (який є найбільш інвестиційно привабливим в Азербайджані, Росії, Казахстані), в якому Україна об’єктивно не має значних переваг. По-друге, в Україні скорочуватиметься потенціал такого джерела залучення ПІІ як приватизація. А якість бізнес середовища є несприятливою для реалізації проектів щодо створення нерезидентами нових підприємств в Україні (“greenfield investments”). Відтак потенційні обсяги ПІІ в Україну, за нашими оцінками, знаходитимуться у найближчі 5 років на рівні 6-8 млрд дол. на рік, що не відповідає інвестиційним потребам національної економіки.

           Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

            1.   Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.

Зосередження  заходів державних стратегій  і програм на розподілі державних  коштів чи наданні преференцій окремим  групам господарюючих суб’єктів  призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку  та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому підсумку і формує інвестиційний клімат, привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади.

             Зміни, які сталися внаслідок політичної реформи, не сприяли підвищенню впевненості суспільства в наступності економічного курсу, зокрема – ключових його складових – політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів  ПДВ, стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічної інтеграції тощо.

            Україна потребує нових механізмів залучення ПІІ та суттєвого поліпшення інвестиційного клімату. Натомість в Україні дедалі більше даються взнаки нечіткості інвестиційної стратегії, а непрозорість процесу обговорення та формування інвестиційних та інноваційних пріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає виробленню об’єктивних цілей та напрямків цієї політики, послаблює суспільну легітимність урядової політики у цій сфері. В суспільстві, а також серед економічної еліти, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.

              2.   Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІ в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низькотехнологічні сектори економіки.

                3.   Суттєве податкове навантаження. Ставка податку на прибуток в Україні (25 %) є вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи (табл. 3.1), проте, зважаючи на високу порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу, ця різниця не є значною перепоною для інвестицій.

Таблиця 3.1

Рівень оподаткування прибутків  підприємств в країнах

ЦСЄ та СНД, % за 2005-2011рр.

Країна	Ставка податку на прибуток підприємств, %	Країна	Ставка податку на прибуток підприємств, %
Азербайджан	22	Росія	24
Білорусь	24	Румунія	16
Болгарія	10	Словаччина	19
Вірменія	20	Словенія	23
Грузія	20	Таджикистан	25
Естонія	22	Туреччина	20
Казахстан	30	Угорщина	16
Киргизія	10	Узбекистан	10
Латвія	15	Україна	25
Литва	15	Хорватія	20
Македонія	12	Чехія	24
Польща	19

За даними [33].

            Водночас стримуючим чинником для поліпшення інвестиційного клімату є механізм адміністрування податків, зборів та обов’язкових платежів, а також непрогнозованість дій уряду щодо встановлення та адміністрування інших податків та податкових платежів (див. додаток табл. 3.2).

            4.   Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 139 місце з 178 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Грузія (18), Вірменія (39), Казахстан (71), Молдова (92), Киргизстан (94), Азербайджан (96), Росія (106), Білорусь (110).

             5. Посилення дії негативних фінансових чинників. Активізація висхідної інфляційної динаміки 2007 – початку 2008 рр. зумовлює зростання нестабільності для реалізації інвестиційних проектів, з одного боку, обумовлюючи зростання вартості проектів, а з іншого посилюючи ризики для їх здійснення.

             6. Недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів. Значним є відставання за цими показниками України від «країн-еталонів» ОЕСР (табл. 3.3), з розвиненим корпоративним законодавством та менеджментом. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

Таблиця 3.3

Оцінка бізнес-середовища в Україні  за критерієм захисту інвесторів у 2010 р.

Показник	Україна	ЦСЄ та СНД	ОЕСР
Індекс розкриття  інформації	1	4,9	6,4
Індекс відповідальності директора	3	3,8	5,1
Індекс судових позовів акціонерів	7	6,3	6,5
Індекс захисту  інвесторів	3,7	5	6

             Джерело: Doing Business 2010 / World Bank

             Попри наявність важливих передумов, зокрема макроекономічної стабільності, значного прориву у лібералізації підприємницької діяльності, лібералізації зовнішньої торгівлі, міжнародного руху капіталу та оздоровленні фінансового сектору, в Україні зберігаються такі системні загрози для інвесторів як: політична нестабільність, нестабільне й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та загрозливого поширення «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки. Негативну роль відіграє пасивність держави у забезпеченні інституційного поля для поліпшення інвестиційного клімату через моніторинг та контроль за дотриманням прийнятих норм законодавства. За рейтингом захищеності прав власності, складеним Property Rights Alliance, Україна серед 115 найбільших країн світу посіла 83 місце і поступається всім країнам Центрально-Східної Європи, зокрема, за такими критеріями, як незалежність судів, довіра населення до судів, політична стабільність, корупція, захист права власності, захист прав інтелектуальної власності, авторських прав тощо (табл.3.4). Недосконалість судової системи України де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення її у позаекономічну сферу.

Таблиця 3.4

Рейтинг захищеності прав власності (IPRI) країн ЦСЄ в 2010 р.

Місце	Країна	IPRI
27	Естонія	6,6
31-34	Словаччина	6,4
35	Угорщина	6,3
40-44	Словенія	5,9
45-48	Литва	5,7
45-48	Чеська Республіка	5,7
54-57	Польща	5,3
54-57	Латвія	5,3
62-69	Румунія	5
70-72	Хорватія	4,9
70-72	Болгарія	4,9
83-84	Україна	4,3
92	Росія	4

 

Джерело: Property Rights Alliance.

                 7.   Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості. Зокрема, найгострішими проблемами є непрозорість системи реєстрації та можливість викривлення відомостей про акціонерів, розмивання капіталу внаслідок додаткових емісій акцій, блокування проведення зборів акціонерів. Неврегульованим залишається питання прав міноритарних акціонерів, що знижує гарантії захисту прав власників та значно підвищує ризики для інвестицій в економіку України.

                8. Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктури.

                Виходячи з вищезазначеного, необхідними завданнями державної політики є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання інвестиційного клімату України, стратегічний аналіз пріоритетів розвитку національної економіки, а також ідентифікація чинників, які обумовлюють неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання сприятливого інвестиційного клімату України.

   

3.3  Заходи покращення інноваційно-інвестиційного  потенціалу в Україні.

Україною обрано інноваційно-інвестиційну модель розбудови економіки, шлях до реалізації якої включає низкою етапів: від факторного до інвестиційного, а вже потім до інноваційної економіки (рис. 3.1) [36].

 

Рис. 3.1 Стадії конкурентного  розвитку країни.

За оцінками міжнародних експертів, українська економіка знаходиться на етапі переходу від 1-ї до 2-ї стадії конкурентного розвитку економіки, що базується на інвестиціях [37]. Саме їх кількісні та якісні параметри обумовлюють характер відтворювальних процесів в економіці, впливають на напрям і характер структурних змін. Активізація інноваційної діяльності значною мірою визначається розвитком

інвестиційних процесів, їх зорієнтованістю, і має  ключове значення для зміцнення  конкурентоспроможності вітчизняного виробництва [38].

Вважається, що розвиток країни в ринковій економіці базується на 12 основних “опорах”: чотири повинні бути створені на першому етапі, шість на другому і дві на останньому (рис. 3.2) [39].

 

 

Рис. 3.2 12 основ конкурентоспроможності національної економіки.

Аналіз основних показників соціально-економічного розвитку економіки України з точки зору відповідності базисним умовам відповідного етапу її конкурентного розвитку засвідчує, що за сучасних умов не виконано всі базисні умови першого етапу, не говорячи вже про вимоги другого етапу розвитку. Однак Україна має значний потенціал для переходу до другого етапу – високий освітній рівень населення та ємність ринків.

Задля розбудови  сучасної інноваційної системи уряд, наука, освіта, промисловість фінансові  та нефінансові корпорації мають  об’єднатися у стратегічний союз нового типу. Системним ядром цього стратегічного союзу, ініціатором має стати держава з подальшим делегуванням цієї функції науці

нового типу.

Дослідження розподілу обсягів  фінансування наукових і науково-технічних  робіт по Україні за останні роки засвідчує, що частка фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету країни впродовж 1998 – 2005 рр. становила в середньому близько 30 %. Лише за останніх 5 років цей показник став повільно зростати. За даними Держкомстату України, у 2006 р. обсяг фінансування витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок державного бюджету збільшився до 37,7 %, у 2008 р. склав 40,5 % їх загального обсягу, у 2010 близько 50%. Разом з тим, питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у структурі ВВП має стійку тенденцію до зниження: якщо у 1999 р. цей показник становив 1,38%, то у 2008 р. обсяг фінансування зменшився до попереднього на 0,4% .