Управління фінансовою стійкістю підприємства

Державна підтримка  інноваційних процесів У США здійснюється у такому порядку: з одного боку держава активно бере участь у формуванні інноваційного потенціалу через субсидії, контракти і закупки, а з іншого боку – основною функцією держави у розвитку інноваційно-промислового потенціалу є непряме стимулювання нововведень інноваційного підприємництва створення для них відповідного середовища.

В Японії роль держави  у стимулюванні інноваційних процесів розвитку виражена в синтезі двох підходів: державного програмування, характерного для західноєвропейських країн  і військово-космічних програм США, а також створення за допомогою системи непрямих заходів особливо економічного, соціального і політичного клімату, що стимулює процес інновацій. З іншого боку, в Японії держава відіграє провідну роль у формуванні загальної стратегії інноваційного розвитку і вибору пріоритетних напрямків.

Модель Західної Європи – це приклад державної  політики, за якої максимальна увага  приділяється фінансування широкомасштабних інноваційних промислових програм  і проектів, створенню сприятливого економічного клімату для нововведень і технологічних змін. Результатом цих зусиль  є домінування на ринках високотехнологічної продукції високорозвинених країн: США, Японії, Німеччини, Великобританії, Франції.

Як стержень соціально-економічної політики та один із напрямків промислової політики держави інноваційна політика передбачає державне регулювання у сфері інноваційної діяльності, а також управління інноваційними процесами, не підміняючи при цьому ринкових механізмів регулювання.

Державна політика розвинутих країн світу в інноваційно-інвестиційній сфері охоплює методи прямого і непрямого стимулювання. До них належать: надання кредитів на пільгових умовах підприємствам і організаціям, що ведуть наукові розробки; безоплатна передача або надання на пільгових умовах державного майна та земельних ділянок для організації інноваційних підприємств; створення наукової інфраструктури в регіонах; існування різноманітних програм у межах більшості урядових відомств, спрямованих на підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДР, забезпечення початкового попиту на багато нововведень, що потім широко використовуються в економіці країни; створення науково-технічних зон зі спеціальним режимом інноваційної діяльності.

            До непрямих методів належать: податкові пільги на інвестиції, що здійснюються в інноваційній  сфері; розвиток нових напрямків науки: біотехнології, генної інженерії та нанотехнології; законодавчі норми, які стимулюють науково-дослідну активність. [18]

           Система заходів, що одержала назву інноваційної політики США, була законодавчо закріплена серією законів, в яких акцент зроблено на захисті національних науково-технічних інтересів США, перевагах американської технології і стимулювання передачі її в промисловість.

У державній  інноваційній політиці Японії домінуючим є правило: на ринку виграє не той, хто є піонером нововведення, а  той, хто запропонує продукт із максимальним рівнем якості і за мінімальною ціною. Прискорене промислове зростання Японії відбулося за рахунок імпорту технологій і приросту об’ємів праці та капіталу. Економічна і науково-технічна стратегія Японії упродовж багатьох років базувалась на концепції прогнозування. Оцінка динаміки галузевої структури економіки із врахуванням науково-технічних факторів і пріоритетів, вибір і стимулювання тих варіантів технологій, які будуть необхідні промисловості через 10-20 років, інформаційно-аналітична робота з оцінки майбутніх світових тенденцій світової конкуренції та змін у структурах ринків, оцінка залежності від ресурсів і розробка зовнішньоекономічної стратегії – це вектори державної інноваційної політики Японії. [19, c.71].

ЄС дуже багато уваги, сил  і засобів приділив розвитку фундаментальності  науки, зате недостатньо – таким елементам інноваційного циклу як організація сучасного виробництва і маркетингу, а також матеріалізації блискучих ідей у комерційні продукти. Політика технологічного протекціонізму, яку проводили уряди Західної Європи, захищаючи «своїх» технологічних лідерів від американських і японських конкурентів, призвела до сповільнення темпів інноваційних процесів, до збільшення розриву відставання. Неефективне втручання держави в процеси розвитку малого бізнесу не сприяло інноваційним ініціативам. Подоланню технологічного розриву слугував Болонський процес, що презентував Європейський освітній простір, а також пропозиція щодо «зеленої карти», в центрі якої приваблення так званих «мізків» з різних країн світу. [22]

В Україні впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки потребує ефективної державної інноваційної політики. Її мета – утвердження України як високотехнологічної держави та входження її до провідних технологічно розвинених країн світу. [23]

Таким чином, аналіз основних здобутків, прорахунків і проблем зарубіжних країн підводить до розробки певних рекомендацій:

• скоординувати діяльність органів державної влади щодо впровадження системного комплексу заходів з метою опанування світового досвіду з підтримки та стимулювання розвитку інноваційних процесів в усіх галузях економіки з урахуванням факторів глобалізації та інтеграції;
• створити державну систему стимулювання інноваційного розвитку національної економіки на основі методів, які використовуються у світовій практиці;
• сприяти створенню інноваційних фондів при академіях наук, науково-дослідних установах, підприємствах за рахунок як державного бюджету, так і пільгового кредитування інноваційної діяльності, спонсорських надходжень від юридичних і фізичних осіб;
• розробити і впроваджувати наукоємні інноваційні програми із залученням малого та середнього бізнесу;
• на основі світового досвіду розробити механізм комерціалізації результатів науково-технічних а інноваційних розробок.

При формуванні інвестиційної політики України необхідно вивчати й адаптувати позитивний досвід інших країн світу в даній сфері, а також враховувати їх недоліки та помилки. Адже залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) здійснює багато країн світу – як тих, що розвиваються або стали на шлях трансформації економіки, так і розвинутих.

Модернізація та інтенсивний  розвиток пріоритетних галузей виробництва  у США зумовили потребу активізації  міжгалузевого переливання капіталу, відносне збільшення промислового капіталу у грошовій формі. У таких умовах залучення іноземного капіталу у США сприяло подоланню подальших негативних факторів розвитку економіки. Порівняно із законодавством інших розвинених країн законодавство США щодо іноземних інвестицій вважається м'яким. На приплив іноземного капіталу у 80-ті роки істотно вплинули результати перебудови системи загальноекономічного регулювання: відсутність обмежень на розмір експорту-імпорту; уведення нової податково-амортизаційної політики; зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного бізнесу та створення сприятливих умов для функціонування останнього тільки методами економічного регулювання системи господарювання.

Процес лібералізації  американської економіки привернув  увагу іноземних інвесторів високою  ефективністю вкладання капіталу. Виняткову  роль у залученні іноземних інвестицій у США відіграло підвищення ставок за позикою. Причиною припливу капіталу може бути також девальвація валюти. Так, унаслідок девальвації американського долара, західнонімецької марки, швейцарського франка та японської ієни іноземним компаніям стало вигідніше перенести виробництво у США.

У 90-х роках було схвалено закон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банківські відділення та здійснювати міжнародні операції з території США на тих самих  умовах, що й їх філії за кордоном. Унаслідок цього США отримали додаткові джерела нагромадження капіталу. Високі рівні ставок за позикою разом з низькими показниками інфляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовили значний приплив іноземних інвестицій в американську економіку. Скасування податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяло розповсюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іноземних інвесторів філій у цій країні. [25]

Система заходів федерального уряду доповнюється спеціальними програмами із залучення іноземного капіталу урядами  штатів. Ці програми передбачають різні  системи пільгового кредитування та страхування іноземних інвестицій, надання земельних ділянок для будівництва промислових підприємств.

Великий інтерес становить  англійська система залучення іноземних  інвестицій. Великобританія є лідером  у Європі з імпорту капіталу. Сьогодні у країні функціонують дочірні компанії майже всіх 100 найбільших американських корпорацій, філій провідних європейських транснаціональних корпорацій, а також японські заводи з виробництва електронних товарів.

Великобританія практично  захопила значну частку інвестицій, що надходять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. Тут сконцентровано понад 40 % усіх американських активів у країнах ЄС. Не менше половини японських вкладень в Європі так само припадає на Великобританію. Цьому найбільше сприяли такі фактори: ефективна структурна перебудова і поліпшення внутрішньо економічної ситуації у країні; бажання іноземних фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів; зменшення транспортних витрат; висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу (за рівнем заробітної плати Великобританія посідає 15-те місце серед розвинених країн світу).

Політика "відчинених дверей" надала іноземним банкам практично  вільний доступ на внутрішній ринок  капіталу, і тепер понад 500 іноземних  банків мають у Лондоні свої відділення.

На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій впливає також існуюча у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвестиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в обладнання та НДДКР, а також їх зниження на 79 % на інвестиції в будівництво споруд.

У Великобританії існує система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів, вартість яких щонайменше 0,5 млн фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги може становити половину вартості проекту. Можна також отримувати субсидії за "списком інноваційної допомоги", суть якої полягає в дотуванні НДДКР під час створення нових видів продукції та розробки технології виробництва у високотехнологічних галузях. Крім того, місцеві урядові органи можуть надати на сприятливих умовах кредити, які покривають до 90 % вартості будівництва, а також знижку на вартість земельних ділянок. До того ж вони частково відшкодовують витрати, пов'язані з необхідністю переміщення кадрів.

Створення "нових зон  підприємництва", "зон вільних  портів", "нових міст" також  сприяло залученню іноземного капіталу. Для подібних зон характерні пільгові режими оподаткування та можливість безмитного експорту виробленої продукції. [26]

Залученню іноземних інвестицій в економіку Франції сприяли  роздержавлення власності, зростання  валового прибутку господарюючих фірм, податкові та кредитні пільги, невисокий рівень процентної ставки за кредити. Одним із чинників припливу іноземного капіталу у Францію була монетаристська політика уряду в 90-х роках, у якій важливу роль відіграло вигідне для країни регулювання процентної ставки. Одним з пріоритетних завдань уряду стало підтримання стабільного курсу франка щодо американського долара та німецької марки шляхом жорсткого контролю над інфляцією. Уряд Франції здійснює жорстку політику регулювання іноземних інвестицій у країні стосовно держав, які не є членами ЄС. Франція має розвинений фінансовий ринок, що за потужністю й активністю поступається тільки подібній інституції США та Великобританії. У цій країні існує ефективна система заохочення як власних, так і іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток пріоритетних і провідних галузей промисловості. [27]

Для активізації  інвестиційного процесу в Україні  також необхідна структурно-інноваційна  перебудова економіки держави, яка  потребує створення сприятливого інвестиційного клімату; становлення фондового ринку; удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності; прискорення процесу приватизації.  [28, с.65]

На основі світового  досвіду основними принципами інвестиційної  політики України мають стати:

• дотримання норм інвестування по відношенню до ВВП;
• раціоналізація процесів переливання капіталу;
• принцип ланцюгової капіталізації галузі національної економіки;
• забезпечення дисперсного розподілу інвестицій у територіальному розрізі;
• принцип оптимального розміщення і використання інвестицій в регіонах;
• принцип поєднання інвестицій з інноваціями;
• забезпечення синергетичного ефекту інвестицій;
• комплексне використання інвестиційного потенціалу в межах кластер них утворень та інших інвестиційно-орієнтованих форм підприємництва;
• забезпечення інвестиційної безпеки при залученні іноземних інвестицій. [29, с.10-29]

              Загалом, найбільш сприятливі  умови мають створюватися тим  інвесторам, які здійснюють інноваційні  інвестиції, спрямовані на удосконалення процесів виробництва, поліпшення соціально-економічного добробуту населення, формування інтеграційних зв’язків товаровиробників, поліпшення економічної ситуації.

Розділ № 3. Проблеми формування та заходи покращення інноваційно-інвестиційного потенціалу в Україні.

           3.1  Ключові проблеми розвитку інноваційної діяльності.

Важливою складовою  частиною державної соціально-економічної  політики являється інноваційна  політика, яка визначає цілі інноваційної стратегії та механізми підтримки  пріоритетних інноваційних програм  і проектів. Головними і найбільш важливими проблемами в Україні є проблеми підвищення ефективності використання наукових розробок та впровадження результатів фундаментальних та прикладних досліджень в виробництво.

Останнім часом  в Україні стрімке скорочення виробничого потенціалу і зменшення витрат на його оновлення призвело до великих змін стану виробничого комплексу. Більшою мірою він фізично і морально застарілий. В галузях промисловості спостерігається зниження обсягів виробництва наукоємної продукції, які визначають технічний і технологічний рівень держави.