3.1..Орендна плата
за землю.
В умовах
ринкової економіки рентні відносини
(відносини з приводу виплати
і привласнення земельної ренти)
виникають між власниками землі,
з одного боку, і користувачами
землею, з іншого. Найбільш поширеною
формою таких відносин у всіх
зарубіжних країнах є оренда
землі селянами- фермерами або
підприємцями в земельних власників.
У найзагальнішому
плані під орендою розуміється
передача права користування
й розпорядження власністю (у
нашому випадку землею) однією
юридичною особою- власником іншій-
користувачу на принципах повернення
й платності та умовах, передбачених
договором.
Характерними
рисами орендних відносин є:
по-перше, наявність двох суб’єктів
цих відносин- власника й користувача.
В ролі того, хто надає оренду
може бути лише власник землі.
По-друге, орендні відносини за
своєю природою вторинні, похідні.
Вони передбачають лише право
користування, розпорядження власністю.
Сама ж власність залишається
за первинним власником. Тому
дані відносини будуються на
принципі повернення. По-третє, власник
передає орендарю право продуктивно
використовувати землю. Обов’язковою
умовою орендних відносин є
платіжність, яка виступає у
формі орендної плати. По-четверте,
орендні відносини мають договірний
характер.
Орендна
плата- це заздалегідь визначена
певна величина доходу орендаря,
яка встановлюється у абсолютній
величині (на весь строк орендного
договору), й виплачується власнику
землі щорічно або щоквартально,
залежно від умов договору.
Основним
джерелом орендної плати є
додатковий продукт, який одержує
орендар у процесі використання
землі. Причому не весь додатковий
продукт, а лише його певна
частина. Одна частина у формі
підприємницького доходу залишається
орендарю (середній прибуток), а інша
(земельна рента)- у формі орендної
плати, виплачується власнику
за право користування його
землею. Отже, в даному випадку
орендна плата виступає формою
прояву земельної ренти. А земельна
рента, в свою чергу, є джерелом
орендної плати [5.с.355-356].
3.2. Ціна землі
З рентними відносинами пов’язана
й така категорія ринкової економіки,
як ціна землі. В суспільстві, де панує
приватна власність на землю, остання
стає об’єктом купівлі- продажу. Земля
купується як для виробництва
сільськогосподарських продуктів,
так і для видобутку корисних
копалин, для забудови, спорудження
транспортних магістралей, аеропортів,
спортивних споруд і так далі (5.ст.363).
Земля- особливий товар. Ця
особливість полягає в тому, що
вона є продуктом природи і
на неї початково не затрачена
праця. Згодом витрати праці на поліпшення
якості землі постійно зростають. Якщо
абстрагуватися від таких витрат,
то ціна землі базується не на вартості,
а на величині доходу, який вона приносить
своєму власникові,- ренті. Власник
може продати землю за умови, що отримана
сума буде не меншою, ніж дохід у
формі відсотка, одержаний від
вкладання цієї суми в банк. Розраховується
ціна землі за такою формулою:
Ц = R / S (100%
Де, Ц- ціна землі, R- рента, S-
банківський відсоток [7.c.331].
Ціна має тенденцію
до зростання. Особливо швидко підвищуються
ціни на земельні ділянки у містах.
Цьому сприяє зростання ренти, попиту
на будівельні ділянки.
4.Форми земельної
ренти
4.1. Диференціальна
рента
Диференціальна
земельна рента- одна з форм
доходу сільськогосподарських підприємств,
пов’язана з використанням середніх
та кращих за родючістю та
місцерозташуванням земель [7.с.327].
Незалежно від форм власності
на землю утворюється диференціальна
рента. ЇЇ причиною є монополія на
землю як на об’єкт господарювання.
Виникнення цієї монополії означає
існування відособлених виробників
у системі товарно- грошових відносин,
а також своєрідний синтез існуючих
і економічних умов для утворення
диференціальної ренти.
Першою
природною умовою існування диференціальної
ренти є відмінності у природній
родючості землі, а також місцезнаходження
земельних ділянок по відношенню
до ринку (місць реалізації
продукції). Розвиток науки і техніки,
широке використання їхніх досягненнь
у сільському господарстві змінюють
ці відмінності, але повністю
усунути їх не можуть.
Другою природною умовою
утворення диференціальної ренти
є те, що земля у просторі обмежена,
тим більше кращі за родючістю
землі. Продукція що виробляється на
кращих і середніх ділянках землі, не
може задовільнити потреби суспільства.
Тому в господарський оборот залучаються
ділянки землі відносно гірші
за родючістю і місцезнаходженням.
Слід розрізняти дві диференціальні
ренти- першу і другу. Перша (I) диференціальна
рента являє собою додатковий
чистий доход, одержуваний в результаті
більш продуктивної праці на кращих
за родючістю та місцезнаходженням
землях [8.с.321-323].
Отже, диференціальна рента
I- це додатковий чистий доход, який утворюється
у господарствах, що користуються кращими
землями, а також ближче розташовані
до ринків збуту продукції, шляхів сполучення.
Господарства, що користуються кращими
землями, витрачають на одиницю продукції
менше праці порівняно з господарствами,
що розташовані на гірших ділянках.
Тому індивідуальна вартість одиниці
продукції нижча у господарствах,
де кращі умови виробництва. Різниця
між суспільною й індивідуальною
вартістю продукції і є диференціальною
рентою I.
Друга (II) диференціальна рента
виникає в результаті підвищення
продуктивності землі завдяки використанню
більш ефективних засобів виробництва,
тобто за рахунок додаткових вкладень
у землю. Диференціальну ренту II одержують
не всі господарства, а лише ті , які
інтенсифікують виробництво за більш
сприятливих умов виробництва (тобто
використовують кращі землі). Господарства
які здійснюють додаткові вкладення на
гірших землях, отримують не диференціальну
ренту II, а раціоналізаторський доход.
Якщо ж правильно використовувати додаткові
кошти для комплексного поліпшення обробітку
грунтів, то вони забезпечують такий приріст
продукції, який не лише закуповує ці затрати,
а й дає надлишловий додатковий доход,
який за умов товарно- грошових відносин
перетворюється на диференціальну ренту
II.
За умов
капіталізму диференціальна рента
I привласнюється землевласником
у формі орендної плати. Право
привласнення обумовлюється при
укладанні орендного договору
між власником землі й орендарем.
Щодо диференціальной ренти II,
яка є наслідком додаткових
капіталовкладень, інтенсифікації
виробництва, то протягом всього
строку дії орендного договору
її одержує капіталіст- орендатор,
фермер. Коли закінчується строк
дії орендного договору, землевласник
врахує, що земельна ділянка внаслідок
додаткових затрат має підвищену
родючість, приносить збільшений
доход. Він примусить орендаря
у новому договорі погодитися
на підвищену орендну плату
за рахунок диференціальної ренти
II. Тому для орендаря вигідно
договір про оренду землі укладати
на тривалий строк.
На сучасному
етапі диференціальна рента в
Україні повинна вилучатися через
механізм рентних платежів, плати
за землю, розмір яких залежатиме
від якості землі. Оцінка якості
землі (її родючість, забезпеченість
вологою, теплом а також місцерозсташування
ділянок, їх конфігурація тощо)
міститься в державнолму земельному
кадастрі [9.с.348-351].
4.2.Абсолютна рента
Крім диференціальної
ренти, власник землі може отримувати
ще й абсолютну ренту, яка зумовлена
приватною власністю на землю. Абсолютна
земельна рента виникає за тієї умови,
що приватний власник землі здає
її для обробітку товаровиробникові
в оренду [4.c.191].
Абсолютна
рента за капіталізму- форма
земельної ренти, яку сплачують
власникові за будь-яку ділянку
землі незалежно від її родючості
й місцерозташування (звідси й
назва- абсолютна) [7.с.329]. Тобто, це
надлишок вартості сільськогосподарського
продукту над його ціною виробництва.
У країнах,
де панує приватна власність
на землю і діє міжгалузева
конкуренція, існує ще й абсолютна
рента, яка утворюється на всіх
використаних землях, у тому числі
на гірших. Причиною її є монополія
на приватну власність на землю,
яка закріплює високу норму
прибутку в сільському господарстві
понад середню норму прибутку.
Отже, абсолютна рента- це надлишок
вартості сільськогосподарського
продукту над його ціною виробництва
[10.с.309].
Слід
відмітити, що визначаючи абсолютну
ренту [11], як прибуток, що створюється
понад середню норму прибутку
в народному господарстві, в умовах
збиткового виробництва сільськогосподарської
продукції, дуже складно знайти
місце абсолютній ренті у структурі
прибутків виробників цієї продукції.
Тут складаються своєрідні
конкурентні відносини між промисловістю
і сільським господарством. В
промисловості існує вільний
перелив капіталу, а в сільському
господарстві приватна власність на
землю певною мірою перешкоджає
вільному переливу капіталу з промисловості
в землеробство. Тому ринкові ціни
на продукцію землеробства формуються
не на основі середніх затрат, в результаті
надлишок додаткової вартості над середнім
прибутком не потрапляє в розділ
між підприємцями різних галузей, а
реалізується в цінах на продукцію
землеробства у вигляді абсолютної
ренти.
Основною формою вилучення
абсолютної ренти виступає арендна плата,
хоча в наших сучасних умовах держава
може вилучати її і за допомогою податку
на землю [5.с.360-361].
4.3.Монопольна
рента
Серед великої
різноманітності земель виділяються
такі, що розташовані у винятково-
сприятливих грунтово- кліматичних
умовах. Господарства, розташовані
в таких районах, завдяки виключним
умовам, створеним природою, мають
можливість вирощувати рідкісні
продукти: цитрусові, виноград особливих
сортів, чай, екзотичні фрукти, овочі. Попит
на цю продукцію, як правило, вищий за пропозицією,
що створює умови для реалізації її за
цінами, що стабільно перевищують витрати
по вирощуванню такої продукції (вартість).
Такі ціни називаються монопольними.
У результаті
виникає різниця між монопольною
ціною, верхня межа якої визначається
лише платоспроможним попитом,
і вартістю рідкісного землеробського
продукту у вигляді надприбутку.
Цей надлишок і є монопольною
рентою, яка привласнюється власником
землі, що знаходиться у виняткових
умовах. Джерелом існування такої
ренти є доходи тієї частини
населення, яка купує на ринку
ці дефіцитні землеробські продукти.
А джерелом названих доходів,
як правило, є додаткова вартість,
створена в інших галузях матеріального
виробництва. Користувачі такою
землею (орендарі) сплачують монопольну
ренту в формі вищої орендної
плати або вищого земельного
податку [5.с.361].
5. Розвиток рентних
відносин в Україні
Рентний
доход розподіляється між державою
і тими, хто користується землею.
Використання землі
в Україні є платним. Власники
землі та землекористувачі щорічно
вносять плату за землю у
вигляді земельного податку або
орендної плати, що визначається
залежно від якості та місцезнаходження
земельної ділянки. У земельному
податку й орендній платі міститься
частина рентного доходу. Якщо
його одержує власник землі,
то рентний доход перетворюється
в ренту.
Порядок оподаткування і
середні ставки земельного податку
та граничні розміри орендної плати
за землю встановлює Верховна Рада
України.
Рентний
доход, як правило, використовується
на фінансування заходів щодо
раціонального використання та
охорони земель, підвищеної родючості
грунтів, виконання робіт з
землеустрою, відшкодування витрат
власникам землі і землекористувачам,
пов’язаних з господарюванням
на землях гіршої якості, економічного
стимулювання власників землі
і землекористувачів, у тому
числі й орендарів [10.с.310-311].
У випадку
приватизації землі в Україні,
перетворення її на товар, істотний
вплив на процес ціноутворення
матиме орендна плата. Це призведе
до значного зростання цін
на сільськогосподарську продукцію,
якщо не відбудеться зниження
її собівартості, а також радикального
підвищення врожайності рослин
та продуктивності тваринництва.
Загалом
процес перетворення землі на
товар має позитивні та негативні
риси. Позитивним є формування
повноцінного господаря землі,
реальної приватної власності
на землю (у такому разі фермер
не боятиметься споруджувати
сільськогосподарські будівлі на
землі; намагатиметься поліпшувати
якість землі, не маючи спадкоємців,
зможе продати її, вийшовши на
пенсію, й забезпечити собі належний
рівень життя), створення додаткових
стимулів для іноземних інвестицій
в економіку України тощо. Ці
позитивні риси значною мірою
зберігаються за наявності довготерміновоі
оренди.
Негативними наслідками
перетворення землі на товар
в Україні є, по-перше, можливість
концентрації значної частини
землі в руках мафіозно- тіньових
структур і навіть іноземного
капіталу (через підставних осіб),
які спекулюватимуть земельними
ділянками (середня ціна 1 га землі
в Україні- майже 15 тисяч долларів).
По-друге, такий шлях не сприятиме
формуванню реального власника
і господаря, який працюватиме
на землі. Іншими словами, він
сприятиме капіталізації аграрних
відносин, що суперечить прогресивній
тенденції у цій сфері- подоланню
відчуження працівників від власності
(на землю, інші засоби виробництва
і створений продукт) [9.с.331].