Екологічна культура як складова загальної культури особистості дошкільників

План

Вступ

1. Поняття «екологічна культура»
2. Екологічна культура особистості
3. Екологічна культура як складова загальної культури особистості дошкільників

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Важливою умовою розвитку сучасного суспільства є необхідність формування екологічної свідомості, екологічної культури громадян України, що дозволить здійснювати практичну діяльність людей, співвідносячи її з законами природи, змінити утилітарно - споживацький підхід до природи на визнання її самоцінності і встати на позицію науково - збалансованого взаємодії з нею. Дана позиція дозволить уникнути проблем глобальної кризи екології, кліматичних катаклізм і світових проблем екології. 

Екологічній освіті приділяється все більше уваги на всіх рівнях освіти. Людини, наділеною екологічною культурою, відрізняє уміння досягти гармонії як зі своїм внутрішнім, так і з зовнішнім світом. У дитячі роки це вміння формується за рахунок спеціальних знань, розвитку емоційної сфери та практичних навичок екологічної діяльності, формування моральних цінностей. До цих цінностей відносяться почуття відповідальності за природу і життя у всіх її проявах, внутрішня переконаність у необхідності захисту природи.

Екологічна культура виступає як культура єднання людини з природою, гармонійного злиття соціальних потреб і потреб людей з нормальним існуванням і розвитком самої природи. Її формування, становлення несвідомих до простого засвоєння екологічних знань і норм. У зв'язку з життєво важливою необхідністю усвідомлення людиною своєї соціальної і моральної відповідальності за стан навколишнього середовища, в сучасних дослідженнях все виразніше простежується моральний аспект в розумінні сутності екологічної культури як частини загальної культури особистості. В її основі лежить, перш за все, ціннісне ставлення людини до явищ навколишнього світу. Інакше кажучи, екологічна культура - це такий рівень свідомості особистості, який управляє і мисленням, і всією діяльністю людини на основі особистісного прийняття ним абсолютної цінності життя.

 

 

 

 

1. Поняття «екологічна культура»

Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності соціального та природного в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого - гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура виражає міру освоєння суб'єктом природо перетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи і формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

Важливим принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього, «наївного», антропоцентризму та перехід до системи поглядів, яка будується біосфероцентристськи. В той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відповідальність за підтримання її основних функціональних характеристик, за, врешті-решт, збереження природи придатною для життя і здоров'я людини.

Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи можливе лише в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи «суспільство-природа». Основним критерієм її виділення є види діяльності, що відповідають основним підсистемам культури - природно-перетворюючої, соціально-перетворюючої та духовно-перетворюючої.

Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Специфіка функціонування екологічної діяльності обумовлюється тим, що вона пронизує всі компоненти культури і спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин. Екологічна культура є, за своєю суттю, своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. Вона включає в себе певний зріз суспільно виробленого способу самореалізації людиною себе в природі, культурні традиції, життєвий досвід, моральні почуття та моральну оцінку ставлення людини до природи.

Екологічна культура, за своїм змістом, є сукупністю, знань, норм, стереотипів та «правил поведінки» людини в оточуючому її природному світі. І хоча феномен екологічної культури є надбанням XX ст., про екологічну компоненту культури можна твердити від самих початків появи людини. Ця компонента проявлялась як сукупність певних екокультурних норм, «заборон» та «дозволів».

Екокультурні норми не є чимось сталим та незмінним. Вони трансформуються, розвиваються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення природного простору. На кожному етапі свого розвитку вони включають найсуттєвіші надбання способів організації людської діяльності, накопичених суспільством протягом всієї історії його розвитку. Екокультурні стереотипи поведінки виступають як транслятор досвіду екологічної діяльності людей від покоління до покоління, збереження певної константної складової. В той же час екологічна культура виконує і функцію подолання віджилого, того, що гальмує подальший розвиток відносин між суспільством та природою і не відповідає новим умовам, сприяння створенню нового, адаптації до дійсного. На сучасному етапі ця функція виступає як основоположна і направлена на створення якісно нової системи засобів та механізмів, що сприяють розв'язанню проблеми глобальної екологічної кризи.

До функцій екологічної культури можна також віднести:

1) виховну - формування певних  стереотипів поведінки щодо природи  як окремих індивідів, так і  суспільства в цілому;

2) прогностичну - створення  можливості передбачення наслідків  людської діяльності, результатів  перетворення природи;

3) регулятивну - управління  ставленням суспільства до природи  в процесі господарської діяльності.

Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.

Структура екологічної культури, крім аналізу консервативного та творчого компонентів, може бути розглянута за аналогією з структурою екологічної свідомості: індивідуальна та масова, побутова та теоретична. В екологічній культурі особистості відображається процес особистісного вияву екологічної свідомості епохи, тобто формується екологічний світогляд особистості в процесі оволодіння навичками практичної діяльності щодо природи. Екологічна культура суб'єкта перетворення природи існує у вигляді культури соціальної групи та культури особистості. Злиття цих двох типів культур - групи та особистості - відбувається при утворенні цілісної екологічної культури історичної епохи.

Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.

 

2. Екологічна культура особистості

Людина культури – екологічно свідома особистість, виховання якої передбачає єдність людини й природи, потребу в глобальному захисті середовища існування людства. Виховання такої людини вимагає розуміння себе як частки природи, як її активного захисника. Будучи часткою природи ( Я – Всесвіт ), людина мусить ставитись до неї як до себе, якщо вона бажає бути людиною культурною. Стан навколишнього середовища, який формується під впливом техногенної діяльності людства, характеризується нестійкістю, неврівноваженістю, тривожністю. Драматизм ситуації поглиблюється ще й тим, що глобальні екологічні процеси мають величезну інерційність: для припинення або переорієнтації руйнівних тенденцій, що намітилися в екосфері, потрібна багаторічна мобілізація величезних ресурсів усього людства. 

Цій меті покликана слугувати система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики. (Необхідність виховання екологічної культури як складової загальної культури особистості зафіксовано в Державній національній програмі “Освіта. Україна ХХІ століття”, в Концепції національного виховання).

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток  людини культури, взаємодії з природою. 

Завдання екологічного виховання полягає в накопиченні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії.

Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання завдання збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

Екологія внутрішнього світу людини пов’язана з вихованням високоморальної особистості, екологічної свідомості, екологічної культури, екологічного мислення. Екологічну свідомість можна визначити як сукупність знань, уявлень людини про його взаємини, взаємозв’язки, взаємозалежності, взаємодії зі світом природи. На цій основі формуються відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини.

Б.Т. Лихачов виокремив найважливіші функції екологічної свідомості: просвітню, розвивальну, виховну, організуючу, прогностичну. Ефективна реалізація в навчально-виховному процесі функцій екологічної свідомості веде до формування в людини екологічної культури, яка включає екологічні знання, зацікавленість у природоохоронній діяльності, компетентне її здійснення, багатство морально-естетичних почуттів, емоцій, переживань.

Формування екологічної свідомості – тривалий і поступовий процес, що припускає добре організовану систему поетапно проведених заходів для засвоєння екологічних знань і виховання екологічно правильної поведінки.

Провідними елементами формування екологічної свідомості є такі: знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічних проблем); усвідомлення (виховання свідомого ставлення до довкілля); ставлення (розуміння природи як унікальної цінності і джерела матеріальних і духовних сил людини); навички (здатність практичного засвоєння довкілля і його охорони); діяльність (участь у вирішенні екологічних проблем). 

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

- національного та регіонального  підходів до вибору навчального  матеріалу екологічного спрямування;

- гуманістичну спрямованість  і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

- збереження фізичного  і духовного здоров'я людини;

- об'єктивності у розкритті  основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

- зв'язку між набутими  екологічними знаннями і життям, розкриття їхньої цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

 

3. Екологічна культура - частина загальної культури особистості дошкільнят

Екологічна культура - це рівень сприйняття людьми природи, навколишнього світу і оцінка свого становища у всесвіті, ставлення людини до світу.

Екологічне виховання - новий напрямок у дошкільній педагогіці, яке останнім часом стало актуально у зв'язку із збільшеною діяльністю людини в світі природи.

У 30-ті рр.. ХХ ст. біолог і селекціонер І. В. Мічурін сказав: «Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наше завдання ». На жаль, довгий час люди в усьому світі так і робили. Тепер вчені гірко жартують: «Ми так багато взяли у природи, що не можемо чекати від неї милості». Тому «настав час усвідомити кожному, що ми живемо в озоновому кульбабі, що наша Земля - самотній небесний квітка, розташований на вдалому відстані від Сонця. А ми висаджуємо в кульбабі бомби! Ми прогризають його вразливу оболонку, стираємо пилок, змахуємо ніжні тичинки лісів. Птахи і звірі, квіти і дерева волають до людини: збережи і сохрани, де стоїш, де живеш!».

«Потрібно, щоб дитина, починаючи з раннього віку, звик оцінювати свої вчинки не тільки з безпосереднього ефекту, але і за їх наслідків, тобто оцінювати сьогодення у світлі майбутнього. Тільки при такому вихованні підростаючого покоління ... майбутнє людства опиниться в серйозних руках», - писав професор М. М. Камшилов.

Слово «культура» походить від латинського дієслова colo, Colui, cultum, colere, що спочатку означало «обробіток грунту». Пізніше воно стало розумітися як «шанування богів», що підтверджує що дісталося нам у спадок слово «культ». І дійсно, протягом усього середньовіччя, та й пізньої античності, «культура» була нерозривно пов'язана з релігією, духовними цінностями і т.д. Спочатку під «культурою» розумілася сукупність матеріальних і духовних цінностей, накопичених людством за весь період його існування, тобто живопис, архітектура, мова, писемність, обряди, ставлення до світу, але потім, з відкриттям інших цивілізацій, виникла потреба в розширенні цього поняття.