Біоенергетичні ресурси

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Октября 2014 в 18:13, курсовая работа

Краткое описание

Основна перевага відновлюваних джерел енергії їх невичерпність і екологічна чистота. Це джерела на основі постійно існуючих або періодично виникаючих в довкіллі потоків енергії. Їх використання не змінює енергетичний баланс планети. Відновлювана енергія не є наслідком цілеспрямованої діяльності людини, і це є її відмінною ознакою.
Розвиток біоенергетики потребує законодавчого створення сприятливих умов інвестування та відповідної державної підтримки розробки та запровадження конкурентноспроможних технологій та зразків обладнання, впровадження їх у виробництво і на їх основі подальшого розширення масштабів використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, забезпечення вільного доступу до електромереж виробникам енергії з нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………….....3
1. Характеристика біоенергетичних ресурсів, їх плюси і мінуси……….......5
2. Енергетична ситуація та потенціал біоенергетичних ресурсів в Україні..9
3. Політична і законодавча база в сфері біоенергетичних ресурсів……….15
3.1. Політичні аспекти у сфері біоенергетичних ресурсів на державному рівні…………………………………………………………………………………15
3.2. Політичні аспекти у сфері біоенергетичних ресурсів на регіональному і місцевому рівні……………………………………………………………………23
3.3. Законодавчі аспекти у сфері біоенергетичних ресурсів……………..27
ВИСНОВКИ……………………….…………………………………………30
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..…………………………….32

Вложенные файлы: 1 файл

БЛАГО КУРСАЧ.docx

— 77.51 Кб (Скачать файл)

- здійснення заготівлі  ресурсів лісу.

Ведення лісового господарства на місцевому рівні здійснюють державні підприємства, які входять до сфери управління Державного комітету лісового господарства України та координуються його відповідним територіальним органом.  Державні підприємства лісового господарства відповідальні за весь комплекс лісогосподарських робіт – від посадки лісу до проведення рубок головного користування. Крім того окремі підприємства мають потужності з первинної обробки деревини.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і входить до сфери його управління.

Основними завданнями державного управління є:

- забезпечення охорони  навколишнього  природного середовища, раціонального використання, відтворення  та охорони природних ресурсів (землі,  лісів, тваринного і рослинного  світу) та поводження з відходами;

- здійснення управління  та регулювання у сферах охорони  навколишнього   природного середовища, раціонального використання, відтворення  та охорони   природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, у сфері поводження з відходами (крім поводження з  радіоактивними  відходами);

- приймати участь у  розробленні загальнодержавних  програм раціонального використання  відходів;

- організація розроблення  та здійснення регіональних і  місцевих програм поводження  з відходами;

- здійснення контролю  за використанням відходів з  урахуванням їх ресурсної цінності  та вимоги безпеки для з  доров'я людей і навколишнього  природного середовища;

- здійснення контролю  за діяльністю обєктів поводження  з відходами.

Районі сектори охорони навколишнього середовища мають такі обов’язки: здійснення управління та регулювання у сферах  охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, у сфері поводження з відходами.

Державна екологічна інспекція Полтавської області має такі основні завдання: здійснення контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства; визначення екологічної безпеки господарства та іншої діяльності; запобігання правопорушення.

Основними завданнями обласного управління з питань житлово-комунального господарства є:

- застосування технології  комбінованого виробництва  теплової  та  електричної енергії (когенерації) та використання вторинних енергетичних  ресурсів, нетрадиційних  і  поновлювальних  джерел енергії;

- виконання законодавчих  та нормативних актів України, постанов обласних органів влади  відносно поводження з ТПВ;

- організація розроблення  та прийняття регіональних та  місцевих програм поводження  з відходами, прийняття участі  у реалізації державних програм  поводження з відходами.

На долю ЖКГ припадає до 70 а то і більше відсотків споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).З метою зменшення споживання ПЕР та енергоощадного  використання необхідно: останнім  часом в області почалося впровадження альтернативних видів ПЕР- брикети, пелети, сонячна  і вітрова енергія, опалення стоками та інші. Необхідно зосередити більше уваги цим видам палива, що дозволять знизити споживання природного газу по області. Також  почалося впровадження комбінованого методу виробництва теплової енергії для опалення установ бюджетної сфери; виробництво біогазу за рахунок використання відходів на сміттєзвалищах шляхом встановлення сучасних технологій. Встановлення факельних установок з переробки біогазу надасть можливість виробництва електричної енергії, яку надавати в мережі. Крім того створення  сміттєпереробних заводів за сучасними технологіями при звалищах, дозволить виробляти теплову енергію.

Основними завданнями органів місцевого самоврядування є:

- освоєння економічно  досяжних регіональних (місцевих) покладів  горючих копалин, вторинних енергетичних  ресурсів, нетрадиційних і поновлюваних  джерел енергії;

- регулювання діяльності  суб'єктів  відносин  у  сфері  теплопостачання в межах, віднесених  до відання відповідних рад;

- виконання вимог законодавства  про відходи;

- затвердження місцевих  і регіональних програм поводження  з відходами та контроль за  їх виконанням;

- здійснення  контролю  за  раціональним  використанням  та безпечним поводженням з  відходами на своїй території;

- вирішення питань і  організація збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових  відходів, створення полігонів для  їх захоронення.

 

 

 

 

3.3. Законодавчі аспекти  у сфері біоенергетичних ресурсів

 

За останні роки Україна прийняла значну кількість програм, законів і положень, пов’язаних з відновлюваною енергією. Однак вплив цих заходів був певною мірою обмеженим через відсутність комплексного підходу та механізмів впливу. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» (Верховна Рада, 2003б), прийнятий у 2003 р., визначає законодавчу, економічну, екологічну та організаційну базу для використання відновлюваної та нетрадиційної енергії. Більш ранні проекти цього закону пропонували механізми надання фінансової, економічної та регуляторної підтримки для виробників і споживачів відновлюваних джерел енергії. Однак після двох накладених Президентом України вето всі фінансові стимули та заходи підтримки були вилучені з кінцевої редакції. Тим не менш, закон є важливим документом, оскільки забезпечує офіційну підтримку урядом розвитку відновлюваних джерел енергії в Україні.

Українські законодавці намагалися стимулювати виробництво біопалива, починаючи з середини 90-х років минулого століття, але досі результати були скромними. Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» (Верховна Рада, 2000), прийнятий у 2000 р., запровадив основу для фінансових механізмів стимулювання використання біопалива та інших альтернативних видів палива, які не обов’язково є відновлюваними. Державну програму з етанолу було прийнято в 2000 р., але не було впроваджено у повному обсязі. У вересні 2003 р. було оголошено про нові заходи, спрямовані на стимулювання виробництва паливного етанолу, біодизеля та біогазу. У грудні 2005 р. Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року, яка передбачає, що Україна вироблятиме та споживатиме близько 520 000 т біопалива у 2010 р. Для досягнення цієї мети слід інвестувати приблизно 170 млн євро (1 млрд грн, або 213 млн дол. США) в обладнання заводів з виробництва біопалива та культивування полів для вирощування енергетичних культур.

За останні роки Верховна Рада України розглянула кілька пропозицій до законів про відновлювані джерела енергії. Наприклад, у 2005 р. вона ухвалила в першому читанні проект закону про біоетанол. Проект закону вводить пільговий акцизний збір для бензино-спиртових моторних видів палива та нульовий акцизний збір для біоетанолу, який використовується для виробництва таких видів палива. На початку 2006 р. Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону про зелені тарифи (тарифи із спеціальною надбавкою) для енергії, що виробляється з відновлюваних джерел.

Досьогодні законодавство з відновлюваної енергії не отримало широкої та ефективної підтримки Верховної Ради України. Це дуже відчутно контрастує з країнами, де широко застосовуються відновлювані джерела енергії. Якщо Україна серйозно планує скоротити свою залежність від імпорту енергії шляхом розвитку власних джерел, вона має запровадити більш серйозні політичні та законодавчі заходи для підтримки виробництва та використання відновлюваних джерел енергії. Такі заходи не обов’язково потребують великих витрат з державного бюджету, якщо вони концентруються на відновлюваних джерелах енергії, які вже мають конкурентну перевагу. У зв’язку з цим важливо порівняти витрати та вигоди від підтримки відновлюваних джерел енергії з іншими варіантами енергопостачання та енергоефективності.

На  даний  момент  вже  є  ряд  важливих  документів, що висвітлюють позицію Уряду щодо питань заміщення природного газу альтернативними та відновлюваними джерелами енергії:

-  Розпорядженні Кабінету  Міністрів України від 04.02.2009 № 102-р  «Про  заходи  з використання  альтернативних джерел енергії».

-  Розпорядженні Кабінету  Міністрів України від 11.02.2009 № 159-р  «Деякі питання реалізації  державної  політики  в  сфері  ефективного  використання  паливно-енергетичних  ресурсів».

-  Розпорядження  Кабінету  Міністрів  України  від 12.02.09  № 217-р «Питання організації виробництва  та використання біогазу».

-  Розпорядженні Кабінету  Міністрів України від 12.02.2009 № 276-р  «Про схвалення Концепції Державної  цільової  науково-технічної  програми  розвитку  виробництва та використання  біологічних видів палива».

-  Розпорядження Кабінету  Міністрів України  від 19.02.09 № 126 «Про  особливості приєднання  до  електричних  мереж  об’єктів  електроенергетики,  що  виробляють  електричну енергію з використанням  альтернативних джерел».

-  Розпорядження  Кабінету  Міністрів  України  від 19.02.09  № 256-р «Про першочергові  заходи  щодо  скорочення  обсягів  споживання  природного  газу  у період  до 2010 року».

Державна  політика  та  політична  воля  щодо  розвитку  сектору  біоенергетики  в Україні також відображається у нещодавно прийнятих двох нових законах:

-  стосовно «зеленого»  тарифу –  Закон  України «Про  внесення  змін  до  Закону України  «Про  електроенергетику»  щодо  стимулювання  використання альтернативних  джерел енергії» (№ 1220-VI від 01.04.2009);

-  стосовно  біомаси  та  біопалив –  Закон  України  «Про  внесення  змін  до  деяких  законів України щодо  сприяння  виробництву  та  використанню  біологічних  видів палива» (№ 1391- VI від 21.05.2009).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, розвиток біоенергетики в Україні та її регіонів й поширення використання біопалива, безумовно, буде сприяти стабільному гарантованому забезпеченню теплового господарства первинними та кінцевими енергоресурсами. При цьому з'являється можливість:

  • здобуття ними енергонезалежності, нехай, на першому етапі, не такої, як того би бажалось, але досить реальної;
  • розвитку місцевої економії фінансових ресурсів (гроші будуть залишатися у регіонах, а не спрямовуватись на рахунок країн-експортів нафти та газу);
  • зниження викидів вуглекислога газу, згідно Кіотського Протоколо, і можливість отримання кредитів;
  • зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць.

З урахуванням цього необхідні конкретні кроки в напряму практичної реалізації того великого потенціалу, який втілює в собі «біомаса» України.

Також, розвиток біоенергетики потребує законодавчого створення сприятливих умов інвестування та відповідної державної підтримки розробки та запровадження конкурентноспроможних технологій та зразків обладнання, впровадження їх у виробництво і на їх основі подальшого розширення масштабів використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, забезпечення вільного доступу до електромереж виробникам енергії з нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Прогнозується значне зростання частки й абсолютних показників використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії із додержанням принципових засад Зеленої книги «Європейська стратегія стабільної, конкурентоздатної та безпечної енергетики». На рівні 2030 року розвиток НВДЕ забезпечить заміщення 57,73 млн.т у.п., що складає 19% сумарного рівня споживання первинної енергії.

Щодо, існуючого механізму надання державних пільг потребує спрощення для забезпечення прозорості ринку. Необхідно:

– спростити процедуру реєстрації енергокомпаній, що працюють на альтернативних джерелах енергії, у спеціальному Державному реєстрі,  згідно з яким компанія може отримати пільги у вигляді звільнення від податку на прибуток;

– сформувати реєстр імпортованої продукції для альтернативної енергетики, що виробляться за межами України, на яку поширюється пільга у вигляді скасування ввізного мита;

– визначити процедуру досягнення домовленостей з обленерго, які знаходяться у приватній власності, стосовно підключення виробників енергії з альтернативних джерел до загальної електромережі;

– урегулювати питання компенсації витрат енергокомпаній, що  працюють на альтернативних джерелах, за підключення до єдиної електромережі.

Потрібно забезпечити пріоритетний доступ до пільгових кредитів для компаній-виробників обладнання, що виробляє енергію з відновлювальних джерел, а також енергокомпаній, працюючих на альтернативних джерелах енергії. На сьогодні пільги для отримувача кредиту на розвиток альтернативної енергетики відсутні, тому відсоток по кредитам є занадто високий, що не сприяє розвитку української альтернативної енергетики.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Енергетична стратегія України на період до 2030 року. Кабінет Міністрів України від 15 березня 2006 р. N 145.

2. Огляд енергетичної  політики України. Міжнародне енергетичне  агентство. – К., 2006 р.

3. План дій по біомасі  для України. – К., 2009 р.

4. Постанова «Про затвердження  Положення про Міністерство  палива  та енергетики України» (2 листопада 2006 р. N 1540) –К., 2006.

Информация о работе Біоенергетичні ресурси