Біоенергетичні ресурси

Енергетична стратегія України на період до 2030 року  зазначає, що забезпечення зростаючих потреб в паливно - енергетичних ресурсах до 2030 року планується здійснити за умов:

• зменшення енергоємності ВВП та збільшення рівня енергозабезпеченості країни;
• збільшення власного видобутку вугілля, нафти, газу та урану;
• виробництва електричної енергії на атомних електростанціях на власному ядерному паливі;
• збільшення експорту нафтопродуктів за рахунок збільшення обсягів переробки нафти;
• реалізації програм енергозбереження в галузях економіки і в соціальній сфері;
• збільшення використання нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії;
• зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива та збільшення обсягів споживання власних енергетичних продуктів.

Освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) слід розглядати як важливий фактор підвищення рівня енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на довкілля. Масштабне використання потенціалу НВДЕ в Україні має не тільки внутрішнє, а й значне міжнародне значення як вагомий чинник протидії глобальним змінам клімату планети, покращання загального стану енергетичної безпеки Європи. Тому шляхи та напрями стратегічного розвитку НВДЕ в країні повинні сприяти солідарним зусиллям Європейської спільноти у галузі енергетики та відповідати основним принципам Зеленої книги «Європейська стратегія сталої, конкурентоздатної та безпечної енергетики» (Брюссель, 8.3.2006. COM(2006) 105).

В Україні частка відновлюваних джерел енергії у власному енергопостачанні є незначною, але Енергетична стратегія до 2030 р. прогнозує, що вона зростатиме. Найбільш поширене використання джерел відновлюваної енергії в гідроенергетиці та в опалювальних котельнях, що працюють на біомасі. В Україні розроблено технології відновлюваної енергії, але їхня якість та надійність потребують удосконалення. Основними проблемами, що перешкоджають збільшенню використання відновлюваних джерел енергії є цінова конкурентоспроможність і фінансування технологій та проектів. Існуючі субсидії для традиційних джерел енергії та інші викривлення ринкових механізмів збільшують ці проблеми. В Україні запроваджено низку стимулів для розширення виробництва та використання відновлюваних джерел енергії, але більша їх частина ще має бути впроваджена. Необхідна ефективніша політика та дієвіші законодавчі акти, які б заохочували використання відновлюваних джерел енергії та забезпечували отримання в повному обсязі екологічних, економічних і соціальних вигод.

Технічно досяжний річний енергетичний потенціал НВДЕ України в перерахунку на умовне паливо становить біля 79 млн. т у.п. Економічно досяжний потенціал цих джерел за базовим сценарієм складає 57,7 млн. т у.п., в тому числі відновлювальних природних джерел енергії - 35,5 млн. т у.п., позабалансових (нетрадиційних) – 22,2 млн. т у.п.

На даний час цей потенціал використовується недостатньо. Частка НВДЕ в енергетичному балансі країни становить 7,2% (6,4% − позабалансові джерела енергії; 0,8% − відновлювальні джерела енергії).

В Україні використовується в основному біомаса, що пропонує цікаві можливості для українського сільського та лісового господарства; інші технології відновлюваної енергії перебувають на стадії науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР ), і їхня частка у структурі постачання енергії є незначною (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Технології відновлюваної енергії в Україні.

Біоенергія є, напевно, найбільш перспективним відновлюваним джерелом енергії в Україні. У 2001 р. використання деревини, відходів деревообробки та відходів сільського господарства (солома, стебла і початки кукурудзи, стебла та шкаралупа соняшника) для виробництва енергії становило еквівалент 8,1 TВт·год/рік (Гелетуха та ін., 2005). Більша частина існуючих установок для біомаси призначені для виробництва теплоенергії. Розглядаються додаткові проекти для біогазової енергогенерації, а також для спалювання соломи та деревини для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (когенерації). Виробництво теплоенергії, скоріше за все, залишиться ключовим для використання біомаси. Україна має різні джерела біомаси, в тому числі відходи сільського господарства, цільове виробництво енергетичних сільськогосподарських культур (табл. 2.3).

Наведені дані свідчать, що найбільшим потенціалом біоенергетичних ресурсів володіють Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Львівська та Полтавська області. З них саме Полтавський регіон займає провідне місце серед інших регіонів України у можливостях використання біомас як альтернативного джерела палива та енергії.

Деякі промислові підприємства та компанії централізованого теплопостачання спалюють біомасу в своїх котлах для одержання тепла та пари. Деякі господарства у сільській місцевості також використовують деревину та відходи деревообробки для опалення. Агентство з відновлюваної енергетики та Науково-технічний центр «Біомаса» оцінюють, що існує потенційний ринок для різних типів котлів, що працюють на біомасі, загальним прогнозованим попитом 9 000 MВт. Використання цих котлів може заощадити 5 млрд м3 природного газу на рік. Загальні інвестиції, необхідні для їхнього виробництва – 2,4 млрд грн (0,48 млрд дол. США), що нижче, ніж ринкова вартість 5 млрд м3 газу.

Міністерство сільського господарства України підтримує культивацію рапсу та розвиток використання біопалива. Міністерство і кілька регіональних адміністрацій та приватних компаній нещодавно оголосили про плани побудувати заводи для виробництва біопалива з рапсу у Житомирській, Сумській, Вінницькій, Хмельницькій та інших областях. Кожний завод коштуватиме, за оцінками, близько 35 млн дол. США і вироблятиме 100 000 т біопалива на рік. Вирощування рапсу зросло з 100 000 т кілька років тому до близько 300 000 т у 2005 р. (Олеарчук, 2005). До цього часу більша частина вирощеного рапсу експортується до Європи. Міністерство сільського господарства планує надалі збільшувати площі полів рапсу, з 234 000 га у 2005 р. до 1,3–1,5 млн га до 2011 р., щоб забезпечити ним запроектовані заводи з виробництва біопалива.

Загальне використання біогазу становило еквівалент 0,02 TВт · год у 2000 р. (Гелетуха та ін., 2003a). Сучасний біогазовий завод було споруджено у Дніпропетровській області та введено в експлуатацію у грудні 2003 р.; демонстраційний проект з використання біогазу з органічних відходів працює у Луганську. За оцінками українських експертів, існує потенційний ринок для набагато більшого числа заводів. В українських містах існує 700 звалищ, які щороку отримують приблизно 9 млн т твердих муніципальних відходів. Близько 140 цих звалищ є великими і можуть використовуватися для збирання газу з органічних відходів. За інформацією Науково-технічного центру «Біомаса», можна теоретично збирати та використовувати для виробництва енергії до 400 млн м3 газу з органічних відходів (Матвєєв та ін., 2004).

Агентство з відновлюваної енергетики припускає, що технічний потенціал біогазу становить 2,3 млрд м3 від органічного добрива, 0,33 млрд м3 від осадків стічних вод, 2,3 млрд м3 від газу з органічних відходів – що відповідає загальній кількості 28,2 TВт·год/рік. Однак, оскільки немає детального аналізу витрат на використання цього потенціалу, неясно, яку кількість газу з органічних відходів можна отримувати економічно вигідно. Україна також планує розвивати власне виробництво синтезованого газу (сингазу) з біомаси, відходів, вугілля і торфу.

3. ПОЛІТИЧНА І ЗАКОНОДАВЧА  БАЗА У СФЕРІ БІОЕНЕРГЕТИЧНИХ  РЕСУРСІВ

3.1. Політичні аспекти  у сфері біоенергетичних ресурсів  на державному рівні

Органи виконавчої влади, які мають справу з різними аспектами паливно-енергетичного сектору, включають кілька міністерств та державних комітетів.

Міністерство палива та енергетики України  (Мінпаливенерго)– ключовий адміністративний орган українського паливно-енергетичного комплексу. Він займається створенням стратегії цього комплексу та регулятивної бази, а також бере участь у розробці державного бюджету, розвитку економіки та соціальних програм, а також розвитку місцевих джерел відновлюваної енергії. Мінпаливенерго – важливий економічний учасник паливно-енергетичного комплексу. Йому підпорядковується державне підприємство НАК «Нафтогаз України» і НАК «Енергетична компанія України», таким чином воно контролює основні енергетичні активи у нафтовому, газовому, електричному секторі та секторі централізованого теплопостачання. Міністерство було засновано згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. Воно стало правонаступником Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства енергетики України, Державного департаменту з питань електроенергетики України, Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України і Державного департаменту з питань ядерної енергетики України.

Основними завданнями Міністерство палива та енергетики України  є:

- сприяння нарощуванню  обсягів виробництва альтернативних  видів  палива та енергії з  альтернативних джерел;

- розробляє і здійснює  заходи щодо виконання державних  програм,  спрямованих на ефективне  використання запасів нафти, природного  газу, альтернативних видів палива, збільшення обсягів їх видобування  та забезпечення ефективної переробки;

- розробляє баланси електроенергії  об’єднаної енергосистеми України, природного газу, нафти, нетрадиційних  джерел і продуктів їх переробки, проводить моніторинг ринку цих  енергоресурсів;

- узагальнює результати  геологорозвідувальних робіт та  введення в дослідно-промислову  експлуатацію нафтових, газових, газоконденсатних  родовищ, нетрадиційних джерел енергетичної  сировини добувними підприємствами;

- координує роботи з  дослідно-промислової та промислової  розробки нафтових, газових і  газоконденсатних родовищ, нетрадиційних  джерел енергетичної сировини;

- забезпечує в межах  своїх повноважень реалізацію  основних принципів державної  політики у сфері альтернативних  видів палива, здійснення державного  управління, регулювання та нагляд  у сфері альтернативних джерел  енергії.

Указом Президента від 31 грудня 2005 р. було засновано  Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів  (НАЕР). Воно було створено замість Державного комітету України з енергозбереження, який працював з 1995 р. та офіційно припинив роботу в квітні 2005 р., з наміром передати частину своїх функцій Міністерству палива та енергетики України. Щодо цього рішення розгорілися дискусії, багато закладів та окремих експертів підтримали ідею створення незалежного органу з енергоефективності в Україні. Ця полеміка призвела до створення нової установи із ширшими повноваженнями, ніж у попереднього комітету.

Основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів  є:

   - проведення єдиної державної  політики  у  сфері  використання енергетичних ресурсів та енергозбереження;

- забезпечення збільшення      частки      нетрадиційних     та альтернативних видів  палива  у  балансі  попиту  та  пропонування енергоносіїв;

- створення державної    системи    моніторингу    виробництва, споживання,  експорту  та  імпорту   енергоносіїв,   удосконалення системи обліку  та контролю за споживанням  енергетичних ресурсів;

- забезпечення функціонування  єдиної системи нормування питомих  витрат енергетичних ресурсів  у суспільному виробництві.

НАЕР у сфері біоенергетики з метою скорочення використання природного газу, мазуту та вугілля, підвищення рівня енергетичної безпеки країни впроваджують біомасові технології шляхом:

- впровадження технологій та встановлення обладнання для виробництва біогазу;

- впровадження технологій та встановлення обладнання для виробництва рідких біопалив;

- комерціалізації ринку вітчизняного біоенергетичного обладнання, зокрема, в частині виготовлення вітчизняних парових деревноспалюючих котлів та вітчизняних біогазових установок;

- створення інфраструктури індустріальних технологічних потужностей із заготівлі і переробки деревного біопалива, транспортної доступності до цього ресурсу, будівництва мережі нових лісових доріг, освоєння вітчизняного виробництва обладнання для всіх стадій технологічного циклу його виробництва та використання;