Екологічне і природоресурсне право

Головним напрямком вирішення  проблеми забруднення довкілля відходами  є їх утилізація. Під утилізацією  відходів розуміється їх (відходів) використання як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. При цьому утилізація відходів має не тільки велике екологічне значення (сприяє захисту довкілля від негативного впливу відходів), а й економічне та забезпечує ощадливе використання матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів.

З метою забезпечення утилізації відходів законодавство покладає на суб’єктів господарської діяльності певні обов’язки. Вони, зокрема, зобов’язані: забезпечувати приймання й утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, у яких знаходилася продукція  цих підприємств, установ та організацій-суб’єктів  господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями  на їх збирання й утилізацію; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва  виявляти та вести первинний поточний облік кількості, типу й складу відходів, що утилізуються, і подавати щодо них  статистичну звітність у встановленому  порядку; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення  знищення й псування відходів, для  утилізації яких в Україні існує  відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; здійснювати  організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим  споживачам або підприємствам, установам  та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів; мати ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження  діяльності, пов’язаної із збиранням  і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних  відходів; передбачати при укладанні  угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення  з України використаних пакувальних  матеріалів і тари; виконувати обов’язки, передбачені законодавством, щодо запобігання  забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження й аналізу  інформації про об’єкти утворення, оброблення й утилізації відходів ведеться їх реєстр, у якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні  та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки. Реєстр об’єктів утворення, оброблення й утилізації відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Порядок ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення й утилізації відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів, визначені законодавством, передбачають:

• надання суб’єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів і впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг;
• надання в установленому законодавством порядку податкових, кредитних та інших пільг суб’єктам підприємницької діяльності, які здають відходи як вторинну сировину та займаються збиранням і заготівлею таких відходів;
• визначення пріоритетів щодо фінансування за державним контрактом підприємств, що впроваджують маловідходні технології, обробляють і утилізують відходи;
• цільове фінансування науково-дослідних робіт з конкретних проблем утилізації відходів і зменшення їх утворення;
• надання можливості залишати частину коштів від платежів за розміщення відходів на фінансування заходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення відповідно до обґрунтованих інвестиційних проектів і програм;
• створення фондів для цільового фінансування заходів щодо утилізації відходів за рахунок добровільних внесків виробників відходів, їх власників, вітчизняних та іноземних суб’єктів господарської діяльності, окремих громадян, екологічного страхування тощо.

З метою стимулювання заходів  щодо утилізації відходів суб’єктам  господарської діяльності, які утилізують відходи в процесі виробництва  продукції (виконання робіт, надання  послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво  устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів і  зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до законодавства  України: а) пільги щодо оподаткування  прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; б) пріоритетне державне кредитування; в) спеціальні державні субсидії на зменшення  відсотків за банківські кредити, пов’язані  з інвестиціями, що спрямовуються  на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; г) дотації  з Державного бюджету України, республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів для перевезення  відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; ґ) інформація щодо технологічних можливостей  утилізації відходів; д) дотації з  фондів охорони навколишнього природного середовища й інших джерел; є) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій – суб’єктів  господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної  сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки  таких відходів. Місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх  повноважень додаткові заходи, пов’язані  із стимулюванням утилізації відходів і зменшенням обсягів їх утворення.

Для фінансування цих заходів  можуть залучатися кошти місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян та їх об’єднань, а також кошти Державного бюджету  України, передбачені на проведення заходів, що включаються в Державну програму соціального й економічного розвитку України.[2]

3. Загальна характеристика законодавства про надзвичайні екологічні ситуації та права потерпілих громадян

Правову основу регулювання  надзвичайних екологічних ситуацій складають положення Конституції  України, приписи Законів України  «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 65-66), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про правовий режим надзвичайного  стану», «Про захист населення і  територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та інші нормативні акти.

Надзвичайна екологічна ситуація (далі НЕС) – надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. До таких змін належать втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та проведення господарської діяльності в цих умовах.

Основними принципами регулювання  правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації є:

— пріоритет захисту життя  та здоров'я людей;

— непорушність конституційних прав і свобод людини та громадянина;

— комплексність заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;

— забезпечення населення  достовірною інформацією про  стан довкілля, можливу загрозу для  життя та здоров'я людей і про  виконання заходів, спрямованих  на нормалізацію екологічного стану;

— невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні або ускладненні  надзвичайної екологічної ситуації.

Екологічні надзвичайні  ситуації тісно пов'язані з такими чинниками, як національна безпека та надзвичайний стан. Проте за своїм змістом вони більш широкі, ніж НЕС, оскільки охоплюють не лише екологічну, але й інші сфери людської діяльності. Їх регламентація здійснюється спеціальними нормативними актами: Законами України «Про надзвичайний стан», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про основи національної безпеки України», «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та ін. Водночас ці акти містять також приписи, що стосуються надзвичайних екологічних ситуацій.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

— значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього  природного середовища, визначених законодавством;

— виникнення реальної загрози  життю та здоров'ю великої кількості  людей або заподіяння значної  матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи довкіллю внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних  сил чи інших факторів;

— негативні зміни, що сталися  в навколишньому природному середовищі на значній території, які неможливо  усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

— негативні зміни, що сталися  в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або  виключають можливість проживання населення  і проведення господарської діяльності на відповідній території;

— значне збільшення рівня  захворюваності населення внаслідок  негативних змін у навколишньому  природному середовищі.

Окрема місцевість України  оголошується зоною надзвичайної екологічної  ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки  і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Відповідний  Указ Президента України затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Кабінет Міністрів України  вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою.

Указ Президента України  про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної  ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової  інформації та систему оповіщення цивільної  оборони.

Зона надзвичайної екологічної  ситуації – окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація. Правовий режим зазначеної зони – це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виділення  державою та/або органами місцевого  самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх  для нормалізації екологічного стану  та відшкодування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних  потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт.

За наявності достатніх  підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено  правовий режим надзвичайного стану  в порядку, встановленому Законом  України «Про правовий режим надзвичайного  стану».

Відповідно до Закону України  «Про захист населення і територій  від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» за характером походження, масштабами поширення та наслідками визначаються: аварії, катастрофи.

Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа – велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків. На відміну від аварії, катастрофа може бути техногенного, природного або іншого характеру.

Зони НЕС – офіційно оголошені території, на яких вони склалися. У рішенні компетентного державного органу про оголошення відповідної зони екологічно небезпечною має бути зазначено ступінь небезпеки й показаний вид зони.

Класифікація цих зон, їх статус і правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій  до встановлених категорій, у тому числі  стосовно компенсацій і пільг  громадянам, що мешкають або перебувають  тимчасово в їх межах, визначається законодавством України. Така класифікація проводиться за різноманітними ознаками: джерелами виникнення, наслідками, масштабами, ступенем небезпеки, залежно  від причин виникнення тощо. До класифікаційних  ознак надзвичайних ситуацій законодавець відносить: опис ознаки (короткий опис ситуації, випадку, події, пригоди, аварії, явища); одиницю виміру показника  ознаки; порогове значення показника  ознаки тощо.

Залежно від місцезнаходження джерела виникнення НЕС можна  поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні НЕС – джерело безпосередньо розташоване на території України, зовнішні – за її межами.

Залежно від причин виникнення можна виділити чотири групи НЕС: техногенного, природного, соціально-політичного  й військового характеру.