Теоретична сутність комерційної таємниці як складової системи економічної безпеки

28

акустичного і віброакустичного зашумлення, пристрої швидкого знищення інформації, спеціальне програмне забезпечення  для захисту конфіденційної інформації тощо.

         Об’єктом дослідження під час написання курсової роботи стала організація безпеки на підприємстві ДП «Придніпровська залізиця», державної форми власності. Проведений аналіз системи правового захисту комерційної таємниці на досліджуваному підприємстві дозволяє зробити певні висновки щодо ефективності цієї системи. Досліджуване підприємство достатньо відповідально підійшло до розробки нормативних положень, які закріплюють право підприємства на комерційну таємницю та організацію роботи щодо її захисту. Позитивним проявом керівництва підприємства слід назвати впровадження окремого локального нормативного акта – «Положення про інформацію з обмеженим доступом» (конфіденційна інформація та комерційна таємниця). Крім того, важливого значення набуває наявність на підприємстві обов’язкової практики підписання працівником підприємства зобов’язання про непоширення інформації, що містить комерційну таємницю. Система правового захисту, впроваджена на підприємстві, спрямована на  забезпечення ефективності безпеки підприємства  в частині нерозповсюдження інформації, що становить комерційну таємницю. Правовий захист комерційної таємниці здійснюється шляхом закріплення на локальному рівні права на неї, визначення складу та обсягу; організації порядку допуску до цієї інформації; регулювання

збереження комерційної таємниці в господарській діяльності та у відносинах з органами державного управління. Закріплення такого права здійснюється у

правилах внутрішнього трудового розпорядку, установчих документах підприємства, колективному договорі, переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, та деяких інших.

 

 

       

29

  1.3.Міжнародний досвід виконання технологій в системі захисту                                                                    комерційної таємниці

 

         У процесі розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва з промислово розвинутими країнами питання, пов’язані з купівлею-продажем

         технології, що включає передачу знань, науково-технічного, комерційного і управлінського досвіду (ноу-хау), набувають актуальності і вимагають комплексного врегулювання, передусім на національному рівні.

   У ряді країн (наприклад США) діє спеціальне законодавство, що об’єднує правила поведінки зацікавлених осіб в галузі використання торгових або ділових секретів. У країнах прецедентного права (Великобританії, США) для вирішення суперечок сторін притягуються прецедентні судові й адміністративні рішення.

В країнах кодифікуючого права (ФРН) відношення регулюються правилами, включеними в закони, що відносяться до різних законодавчих галузей. У

країнах прецедентного права разом з традиційними для них формами регулювання відносин за допомогою прецедентних судових і адміністративних рішень, діють спеціальні закони [11].

В таблиці 1.1 Наведено перелік нормативних актів і прецедентних рішень, що використовуються для регулювання відносин з приводу вказаних об’єктів

                В Японії питання захисту службових ділових секретів наймача від незаконного привласнення їх службовцями після закінчення терміну служби регулюються наступним чином: наймач може за допомогою договору зобов’язати свого службовця не розкривати інформацію, яку він придбав протягом терміну служби.

Типова угода про службові винаходи, підготовлена патентним відомством, містить такий пункт: “Винахідники і службовці відділу по винаходах повинні зберігати таємницю змісту винаходів і інших матеріалів, що відносяться до інтересу компанії, на необхідний період часу”.[11]

 

30 

Таблиця 1.1

Нормативні акти і прецедентні рішеня, що використовуються для регулювання відносин

Країна	Джерела права
США	Уніфікований закон про ділові секрети. §§ 757-759 першого Зведення деліктного права 1939 р. Зведення законів США, ч. 35 § 284. Закон США про економічне шпигунство 1996 р.
ЯПОНІЯ	Цивільний кодекс. Цивільно-процесуальний кодекс. Кримінальний кодекс про припинення недобросовісної конкуренції. Комерційний кодекс. Патентний закон Японії.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ	Основним джерелом є прецедентне право. Закон про обмеження торгової практики. Закон про арбітраж. Закон про порушення конфіденційності.
ШВЕЙЦАРІЯ	Федеральний Закон “Про недобросовісну конкуренцію”
ПОЛЬЩА	Закон про боротьбу з недобросовісною конкуренцією

 

 

  Належна увага надається також захисту ділових секретів у процесі конфіденційних відносин. Відповідні норми законів накладають на певних осіб, згідно з займаним ними положенням або професією, обов’язок щодо збереження

конфіденційності. Так, у Цивільному кодексі передбачається обов’язок уважно відноситися до справ, у Комерційному кодексі передбачається обов’язок лояльності директора корпорацій, що також включає обов’язок збереження

 

31

конфіденційності, а також визначаються обов’язки директора корпорації не конкурувати зі своїми корпораціями.

   Кримінальний кодекс передбачає покарання для осіб окремих професій, які розкривають секрети клієнтів або споживачів: особа, яка є або була лікарем, фармацевтом, аптекарем, акушеркою, юристом, адвокатом або нотаріусом і яка без відповідної підстави розкрила секрет, що став їй відомий завдяки професійній

діяльності, підлягає покаранню у вигляді ув’язнення строком до шести місяців або штрафу до 20000 тис. єн. 

  В Великобританії нині охорона «комерційної таємниці» і торгових секретів в рамках кримінального права не регулюється. В основному вона будується на базі прецедентного права. Це відноситься навіть до таких протиправних діянь, як крадіжка секретних документів, матеріалів і т. ін., не дивлячись на те, що теоретично ці діяння можуть підпадати під дію Закону про крадіжки 1968 р. Таке положення в корені відрізняється від законодавства країн континентального права (Франції, Італії та ін.), де кримінальними кодексами передбачені спеціальні статті, що містять санкції за неправомірне розкриття і використання промислових секретів. [11]

   Згідно з англійським правом відносно «комерційної таємниці» і торгових секретів можливе застосування норм, під які підпадає таке злочинне діяння, як злочинна змова. Під ним мається на увазі угода двох або більше осіб про

здійснення протиправного діяння або здійснення правомірного діяння злочинними засобами. Підбурювання до таких дій також вважається злочином.

   В Польщі в «Законі про боротьбу з недобросовісною конкуренцією» 1993 р. передбачена охорона виробничих секретів підприємства. Відповідно до Закону під виробничим секретом розуміється необнародувана технічна, технологічна,

комерційна або організаційна інформація підприємства, відносно якої підприємець вжив заходів щодо охорони конфіденційності.

     При цьому недобросовісною конкуренцією є передача, обнародування або використання інформації, що є виробничим секретом, або її отримання від не

32

уповноваженої особи, якщо це загрожує істотним інтересам підприємства. Дана норма застосовується також до особи, що виконувала роботу на основі трудових або інших правовідносин, протягом трьох років з моменту її звільнення, якщо договір не передбачає іншого, або виробничий секрет відмінений. [11]

     Разом з тим дана норма не застосовується до тих осіб, які отримали таку інформацію сумлінно, на відшкодувальній основі. Проте і в цьому випадку суд

може зобов’язати одержувача інформації виплатити відповідну винагороду за її використання.

    За здійснення недобросовісних конкурентних дій польський Закон передбачає адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність.

    Інститут комерційної таємниці добре розвинутий і захищений в сучасному російському законодавстві. Законодавство Російської Федерації про комерційну таємницю складається з Цивільного кодексу РФ, Федерального закону РФ від 29 липня 2004 р. “Про комерційну таємницю”, інших федеральних законів.

   Нормативне визначення поняття “комерційна таємниця” міститься в ст. З Федерального закону “Про комерційну таємницю”, згідно з якою комерційна таємниця — конфіденційність інформації, що дозволяє її власнику за наявних

або можливих обставин збільшити доходи, уникнути невиправданих витрат, зберегти становище на ринку товарів, робіт, послуг або отримати іншу

комерційну вигоду. Дія даного Закону не поширюється на відомості, що становлять державну таємницю, по відношенню до якої застосовується законодавство РФ про державну таємницю.

Права власника інформації, що складає комерційну таємницю, виникають з моменту встановлення ним відносно такої інформації режиму комерційної таємниці, тобто правових, організаційних, технічних та інших заходів по охороні

її конфіденційності. Режим комерційної таємниці не може бути встановлений суб’єктами підприємництва, згідно зі ст. 5 даного Федерального закону, щодо відомостей:

 

33

1) які містяться в установчих  документах, а також документах, що підтверджують внесення записів  про юридичних та фізичних осіб підприємців до відповідних державних реєстрів;

2) які містяться в дозвільних  документах на здійснення підприємницької  діяльності;

3) про склад майна державних  чи муніципальних унітарних підприємств, державних установ і щодо використання ними коштів відповідних бюджетів;

4) про забруднення навколишнього  середовища, стан протипожежної  безпеки, санітарно-епідеміологічну  і радіаційну ситуацію, безпеку  харчових продуктів та інші  фактори, які негативно впливають  на безпечне функціонування виробничих об’єктів, безпеки кожного громадянина і населення в цілому;

5) про чисельність, склад працівників, системи оплати праці, умови праці, охорону праці, показники виробничого  травматизму та професійної захворюваності, про наявність вакансій;

6) про заборгованість по заробітній платі або інших соціальних виплатах;

7) про порушення законодавства РФ і факти притягнення до відповідальності за скоєння правопорушень;

8) про умови конкурсів або  аукціонів по приватизації державної  чи муніципальної (комунальної) власності;

9) про розмір та структуру  доходів некомерційних організацій, розмір і склад їх майна, про  їх витрати, про чисельність і  оплату праці їх працівників, про використання безоплатної  праці громадян в діяльності  некомерційних організацій;

10) про перелік осіб, які мають право діяти без довіреності від імені юридичних осіб;

11) обов’язковість на розголошення  яких або недопустимість обмеженого  доступу до яких встановлена  іншими федеральними законами.

     Федеральний закон “Про комерційну таємницю” регулює питання комерційної таємниці в межах трудових відносин, цивільно-правових відносин,

34

відносин з органами державної влади, місцевого самоврядування, при виконанні державних контрактів для державних потреб, встановлює перелік заходів по охороні конфіденційності інформації, що повинні бути застосовані її власником, а також передбачає відповідальність за порушення даного Федерального закону.

     Власник інформації, що складає комерційну таємницю, має не лише права, визначені законом, а й обов’язок надавати дану інформацію державним органам влади, органам місцевого самоврядування, а у випадку ненадання або

перешкоджання в отриманні такої інформації несе відповідальність відповідно до ст. 15 Федерального закону.

      Новим положенням у даному Законі є також обов’язок працівника, що перебував у трудових відносинах з власником комерційної таємниці і якому така інформація стала відома у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків, не розголошувати і не використовувати жодним протиправним чином дану інформацію протягом трьох років з моменту припинення трудових відносин.

     Органи державної влади, місцевого самоврядування, інші державні органи зобов’язані створити умови, які забезпечують охорону конфіденційності

інформації, що надається їм юридичними особами та індивідуальними підприємцями, а посадові особи даних органів не мають права розголошувати