Припинення господарської діяльності

 Якщо розглядати в  широкому розумінні термін "реорганізація"  як узагальнююче поняття, то під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, Де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто в результаті реорганізації суб'єкта господарювання суб'єктивні права й обов'язки, які належали йому до цього (реорганізації), так би мовити "успадковуються" - настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов'язки суб'єктів, що припинили своє існування, стають правами й обов'язками нових чи оновлених (як у випадку з "приєднанням") утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі [12,с.532].

 Відповідно  до ч. 2 ст. 104 ЦК України, ст. 33 Закону  України "Про державну реєстрацію  юридичних осіб та фізичних  осіб - підприємців", ст. 22 Закону  України "Про господарські  товариства" юридичні особи вважаються  такими, що припинилися, з дати  внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, який здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

 Закон України "Про  державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб - підприємців" співвідносить реорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарювання лише щодо юридичних осіб (ст. 33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінні Закону відсутнє. Так, ст. 46 Закону не містить такого поняття, як "реорганізація". Звідси можна зробити висновок, що Закон чітко виділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (на відміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіх суб'єктів господарювання без застереження).

 Відповідно до ст. 59 ГК, ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України (хоча  останній і не містить самого  поняття "реорганізація"), ст. 33 Закону України "Про державну  реєстрацію юридичних осіб та  фізичних осіб - підприємців" рішення  про реорганізацію юридичної  особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним (ними) органом, іншими особами - засновником суб'єкта господарювання чи його правонаступниками, або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням, а у випадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися за рішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. Слід наголосити також на тому, що майнова база правонаступників як при злитті, так і при приєднанні суб'єктів господарювання змінюється на розмір активів і пасивів правопопередників. Активи і пасиви юридичних осіб, які припинили своє існування в процесі реорганізації, переходять до правонаступників за передаточним балансом у порядку саме універсального правонаступництва. Законодавчо такий порядок підтверджується тим, що будь-які форми реорганізації суб'єктів господарювання (пов'язані з їх припиненням: злиття, приєднання, поділ, перетворення) супроводжуються переходом усіх майнових прав і обов'язків. Звідси випливає, що правонаступник суб'єктів господарювання, який утворився внаслідок злиття або приєднання, вправі стягувати з усіх їх дебіторів заборгованість, вимагати виконання від контрагентів цих суб'єктів зобов'язань за договорами або іншими угодами. З іншого боку, той же правонаступник зобов'язаний цілком виконати всі зобов'язання за угодами, укладеними правопопередниками, розплатитися у повному обсязі за їх боргами з третіми особами, незалежно від того, чи досить для цього майна, що перейшло до нього, чи воно не покриває усіх вимог кредиторів [17,с.209].

 Щодо законодавчого  врегулювання порядку проведення  злиття і приєднання, то лише  для акціонерних товариств діє  Положення про порядок реєстрації  випуску акцій під час реорганізації  товариств, затв. рішенням Державної  комісії з цінних паперів та  фондового ринку від 30 грудня 1998 р. № 221, яким визначено порядок їх злиття та поділу. З урахуванням конкретних особливостей він може використовуватися (застосовуватись за аналогією) у випадках реорганізації шляхом злиття або припинення суб'єктів господарювання інших організаційно-правових форм. У той же час злиття, як і приєднання суб'єктів господарювання, є окремими випадками економічної концентрації, оскільки в результаті цього можуть збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, можливе укрупнення суб'єкта . підприємництва. У ринковій економіці "приєднання" може розцінюватися як одна із форм "поглинання конкурента". Тим самим не виключається вплив на монополізацію ринків конкретних товариств і послуг, територій, обмеження конкуренції [30,с.453].

 При поділі  припиняється один суб'єкт господарювання та на його майновій базі утворюються два чи кілька нових суб'єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов'язків суб'єкта, що реорганізується. Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквально йдеться про перехід прав і обов'язків поділеного суб'єкта до нових суб'єктів господарювання лише "у відповідних частинах", не слід думати, що тут передбачається обмежене, а не універсальне правонаступництво. Діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов'язань, що перейшли до нього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, які перейшли до нього разом з частиною зобов'язань. Обсяг прав та обов'язків кожного з новоутворених в результаті поділу суб'єктів господарювання фіксується в розподільчому акті (балансі). При цьому зовсім не обов'язково, що перехід обов'язків має відбутися пропорційно переданому майну. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такого співвідношення визначається власником майна або іншою особою, уповноваженою до затвердження розподільчого акта.

Чинні в Україні  законодавчі акти не регламентують  послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У даний час порядок поділу встановлено підзаконними нормативними актами лише для деяких видів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків, - Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів, затв. наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 р. № 43/79/5; для акціонерних товариств - Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств.

 При виділенні  юридична особа виділяється зі  складу іншої; при цьому продовжує  існувати і той суб'єкт, зі  складу якого відбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб'єкта (суб'єктів) переходять права та обов'язки відповідно до розподільчого балансу. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", виділення вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.

Чинним законодавством встановлені певні обмеження  щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Стаття 10 Закону України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР "Про благодійництво та благодійні організації" встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.

 Моментом  переходу прав та обов'язків  до суб'єктів господарювання - правонаступників  у результаті реорганізації вважається  дата підписання передаточного  чи розподільчого балансу, якщо  інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

 Стаття 107 ЦК  України регламентує порядок  припинення юридичної особи шляхом  реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так,  дана стаття закріпила правило,  відповідно до якого кредитор  юридичних осіб, що припиняються шляхом реорганізації, має право припинення або дострокового виконання зобов'язань.

 Що ж стосується  реорганізації окремих суб'єктів  господарювання, то слід звернути  увагу на таке:

 Порядок  реорганізації казенного підприємства  регламентується ч. 2 ст. 76 ГК України. Оскільки особливістю створення зазначеного суб'єкта є те, що він створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, реорганізація його проводиться відповідно до вимог даного Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

 Частина  10 ст. 81 ГК України та ст. 25 Закону  України "Про господарські  товариства" встановлюють можливість  акціонерного товариства перетворюватись  шляхом реорганізації в передбаченому  законом порядку із закритого  на відкрите та навпаки. Відбувається це шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства. Перетворення акціонерного товариства з відкритого на закрите вимагає застосування спеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, які не згодні з подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в руках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї.

 Відповідно  до ч. 1 ст. 109 ГК України виробничі  кооперативи (у випадку добровільної реорганізації) за рішенням загальних зборів членів кооперативу можуть бути реорганізовані у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу та відповідно до загальних вимог ст. 59 ГК України.

 Що стосується реорганізації об'єднань підприємств, то це питання регламентується частинами 3, 4 ст. 124 ГК України, зокрема, реорганізація зазначеного суб'єкта здійснюється за рішенням підприємств-учасників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених на добровільних засадах, визначаються їх установчими документами. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію таких об'єднань визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству.

Рішення про  реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, якщо установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття  рішення загальними зборами учасників  з питання реорганізації простою  або кваліфікованою більшістю голосів. Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Розділ IV. Ліквідація суб´єкта господарювання,підстави і порядок.

 Згідно зі ст. 37 ЦК припинення юридичних осіб можливо шляхом ліквідації або реорганізації. Це так звані форми припинення діяльності юридичних осіб, які тягнуть за собою виключення окремих видів юридичних осіб із відповідного реєстру, наприклад, Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. З цієї дати підприємство вважається ліквідованим або реорганізованим. Ліквідація — це така форма припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає перехід прав і обов 'язків у порядку правонаступництва. Незважаючи на те що юридичні особи різних видів мають особливі підстави ліквідації, можна виділити загальні підстави, притаманні більш-менш усім юридичним особам. Законодавець розрізняє добровільний і примусовий порядок ліквідації юридичної особи [20,с.421].

Добровільний  порядок ліквідації— це такий  порядок, коли юридична особа припиняє свою діяльність з ініціативи власника, засновника (засновників), органу, уповноваженого на створення такої юридичної  особи. Мотиви ініціативи власника (засновників) можуть бути різноманітними і закон їх не регулює. Наприклад, якщо юридична особа створювалась на певний строк, то підставою ліквідації буде закінчення строку; якщо юридична особа створювалась з певною метою, то досягнення цієї мети буде підставою її ліквідації.

 Підстави  припинення діяльності юридичних  осіб можуть бути додатково  закріплені в статутах. Між тим  спеціальні закони, які визначають  правове становище того чи  іншого виду юридичних осіб, мають  особливі підстави ліквідації  юридичних осіб. Наприклад, Закон України «Про господарські товариства» визначає, що командит-не товариство припиняється, крім загальних підстав, припиненням діяльності господарських товариств, а також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю (ст. 19).

Примусова ліквідація юридичної особи провадиться на підставі рішень суду.Стосовно підприємства — це визнання його банкрутом; прийняття рішення про заборону діяльності підприємства, якщо не виконуються умови, встановлені законодавством, і в передбачений рішенням суду строк не забезпечено додержання цих умов або не змінюється вид діяльності; якщо будуть визнані недійсними установчі документи підприємства (невідповідність їх чинному законодавству тощо).

Для ліквідації юридичної особи органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію, створюється ліквідаційна комісія, встановлюються порядок і строки ліквідації. Якщо ліквідація здійснюється у примусовому порядку (за рішенням суду), ліквідаційна комісія створюється судом.

Ліквідаційна  комісія повідомляє про ліквідацію юридичної особи в пресі за місцем знаходження юридичної особи, порядок і строки ліквідації, вживає необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, виявлення її кредиторів та претензії останніх, провадить інвентаризацію і оцінку майна, його реалізацію, розрахунки з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику. Для окремих видів юридичних осіб закон встановлює додаткові підстави ліквідації. Наприклад, згідно із Законом України «Про банкрутство»1 юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності можуть бути ліквідовані, якщо вони неспроможні задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до них вимоги кредиторів і задовольнити обов'язки стосовно бюджету. З 1 січня 2000 р. вступив в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство», яким останній викладений в новій редакції і змінив назву на Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [25,с.288].

Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без  правонаступництва інших юридичних  чи фізичних осіб. Загальні положення  щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство - відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.).