Банківська справа

ЗМІСТ:

1. Функції комерційних  банків.

2. Порядок реєстрації  комерційного банку.

3. Залучення ресурсів  на міжбанківському рівні. 

4. Принципи проведення  безготівкових розрахунків.

5. Способи захисту  від кредитного ризику.

6. Ризики фондового  ринку та методи управління ними.

7. Характеристика лізингових  послуг банку.

8. Тест.

Кредит видається на принципах:

А) безкоштовності

Б) строковості 

В) повернення

Г) платності;

Д) забезпеченості;

Е) цільового характеру  використання.

9. Тест.

Основне призначення  банку – це:

А) страховий захист своїх  майнових інтересів.

Б) посередництво у  переміщенні грошових коштів від  кредиторів до позичальників та від  продавців до покупців.

В) соціальне забезпечення юридичних та фізичних осіб

10. Задача.

Банк приймає депозити на 3 міс. по ставці 14 % річних, на 6 міс. - по ставці                17 % річних та на 1 рік - по ставці 19 % річних.

Визначити накопичену суму по закінченню періодів нарахувань, якщо розмір депозиту 4500 грн.? Відсотки прості.

 

 

 

1. Функції комерційних банків.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір  послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Виділяються такі основні  банківські функції: ощадну, трастову, страхування, брокерську, платежів та розрахунків, інвестиційного планування, кредитну, управління грошовими потоками та функцію андеррайтера.

Рис. 1. Функції  комерційних банків.

В основу платіжно-розрахункової  функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура  економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові  і безготівкові. У великому обороті  домінують безготівкові платежі  і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал.

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у  вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Тісно пов'язана зі попередньою  кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо.       

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

 

         2. Порядок реєстрації комерційного банку.

  Комерційні банки в Україні створюються на акціонерних та пайових засадах з дозволу Національного банку України. Вони мають бути зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” суб’єкти підприємницької діяльності без їх реєстрації в НБУ не мають права використовувати у своїх назвах термін “банк” та похідні від нього. 
   Засновниками комерційного банку можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів та їхніх виконавчих органів, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів, а також окремих категорій громадян. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про підприємництво” у створенні банку не можуть брати участь військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутрішніх справ,  держнотаріату, а також посадові особи органів державної влади та управління. 
   Статутний фонд комерційного банку згідно зі ст. 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та положенням Національного банку України (НБУ) “Про порядок створення і реєстрації комерційних банків” формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі. Забороняється використання для формування статутного фонду бюджетних коштів та коштів, отриманих у кредит. Внески засновників банку до статутного фонду робляться тільки в національній валюті. Внески іноземних засновників конвертуються у національну валюту України за офіційним курсом НБУ на дату підписання установчого договору. 
   Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги Національного банку України.  
   Для формування статутного фонду в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку відкривається поточний рахунок, на який кожен засновник вкладає визначену установчими документами частку статутного фонду.  
     Заява про реєстрацію банку подається за підписом особи, уповноваженої установчими зборами укладати угоди і здійснювати інші дії від імені засновників.  
   Установчий договір має містити інформацію про вид товариства та мету його діяльності; про склад засновників і особу, уповноважену підписувати документи і здійснювати інші дії від їхнього імені; про розмір, порядок і термін формування статутного фонду; про порядок розподілу прибутку та покриття збитків банку. Крім того, цей документ має передбачати відповідальність сторін за взяті на себе зобов’язання і порядок вирішення спорів, що між ними виникають, а також порядок внесення змін до установчих документів і порядок реорганізації та ліквідації банку. 
   Установчий договір підписується засновниками банку. При цьому, якщо засновником є юридична особа, то підпис керівника — суб’єкта господарювання засвідчується печаткою. Підпис фізичної особи — засновника банку засвідчується нотаріально. 
   Статут банку має відповідати вимогам Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”. У ньому визначаються: 
· повна та скорочена назви банку, його місцезнаходження; 
·  положення про те, що банк є юридичною особою, набуває цей статус з моменту реєстрації в НБУ, виконує вимоги нормативних актів НБУ, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп’ютеризації, подає в НБУ звітність та іншу інформацію в установлених ним формах, обсягах та у визначені строки; 
·  відомості про засновників банку та їхню частку в статутному фонді банку; 
·  положення про органи управління банком, їх структуру, порядок утворення, повноваження та порядок прийняття рішень; 
·  розмір, порядок та термін формування статутного фонду банку, порядок його збільшення чи зменшення; 
·  розмір і порядок утворення резервного і страхового фондів банку; 
·  перелік і порядок утворення інших фондів банку; 
·  перелік операцій, що здійснюються банком на підставі ліцензії НБУ; 
· порядок розподілу прибутків і покриття збитків; 
· положення про внутрішній та зовнішній аудит; 
· положення про органи контролю за діяльністю банку та порядок їх діяльності; 
· порядок внесення змін і доповнень до статуту; 
· порядок реорганізації та ліквідації банку. 
   Статут комерційного банку може містити й інші положення, які не суперечать чинному законодавству України. Статут підписується уповноваженою особою і затверджується установчими зборами. 
   Протокол установчих зборів має містити рішення про створення банку, ухвалення статуту, обрання членів органів управління банку та органів контролю, призначення голови правління, головного бухгалтера та особи, уповноваженої від імені засновників відповідати за реєстрацію банку. Протокол підписується головою та секретарем зборів. 
   Економічне обгрунтування та мета створення банку являють собою бізнес-план на перший рік діяльності і включають розрахунковий баланс, розрахунок доходів, витрат та прибутку на кінець першого року діяльності. 
   Кандидатури перших керівних осіб банку висуваються і затверджуються установчими зборами, але обов’язково повинні відповідати вимогам НБУ: 
·  наявність вищої фінансово-економічної або юридичної освіти — для голови правління та економічної або бухгалтерської освіти — для головного бухгалтера; 
·  досвід практичної роботи за фахом не менше п’яти років, а також стаж роботи на керівній посаді не менше трьох років; 
·  відсутність на їх попередньому місці роботи порушень чинного законодавства та нормативних актів НБУ. 
   Установчі документи надаються засновниками — юридичними особами, які за організаційною формою діяльності є акціонерними або пайовими товариствами. Це можуть бути як нотаріально засвідчені копії, так і оригінали статутів, установчих договорів та протоколів установчих зборів акціонерних товариств. 
   Пакет документів передається на розгляд у регіональне управління НБУ за місцем створення комерційного банку, де протягом двох тижнів мають бути підготовлені висновки щодо фінансового стану, платоспроможності, репутації акціонерів; наявності приміщення, придатного для розміщення банку; професійної придатності і репутації перших посадових осіб майбутнього банку. 
   Висновки РУ НБУ разом із пакетом документів передаються в центральний апарат НБУ, де розглядаються управлінням реєстрації і ліцензування комерційних банків, департаментом валютного регулювання, юридичним департаментом, а в разі необхідності й іншими департаментами. 
   Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом приймає Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Для банків, що створюються з участю іноземного капіталу таке рішення ухвалюється Правлінням НБУ. Реєстрація банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису в Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний строк з дня отримання документів НБУ.  
   Комерційні банки можуть створювати свої філії та представництва як на території України, так і за її межами. Філії та представництва банку є його відособленими підрозділами, розташованими поза межами банку, і функціонують на підставі положень про філію чи представництво. На відміну від представництв, які фінансуються банком і діють від його імені без права виконувати банківські операції, філії виконують усі або деякі його функції. Представництвам відкриваються поточні рахунки в регіональних управліннях НБУ за місцем їх створення, а філії проводять усі операції за субкореспондентськими рахунками. 
   Філії банку відкриваються за погодженням з РУ НБУ за місцезнаходженням філії.  
   Філії банку можуть розташовуватись як у приміщеннях, що є власністю банку, так і в орендованих.

 

 

3. Залучення  ресурсів на міжбанківському  рівні. 

  Міжбанківський ринок - частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою. Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на плато-спроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ.

  Рефінансування - це процес здійснення банком активних операцій за рахунок позик, одержаних в інших банках. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Брак ліквідних коштів і підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку.

Міжбанківський ринок  відіграє важливу роль у забезпеченні умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних  органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому. Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів у ін. банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. Учасниками ринку кредитних ресурсів є національний, комерційні банки, міжбанківські об'єднання, фінансові компанії, біржі та ін. Кожний учасник міжбанківського ринку кредитних ресурсів є водночас кредитором і позичальником. Основним об'єктом взаємного кредитування є розриви у платіжному обороті. Кожен банк самостійно визначає умови видачі і погашення міжбанківського кредиту.

    Найпоширенішою  формою міжбанківського кредиту  є кредит, що надається банками  один одному на основі кредитних договорів і генеральної угоди про співробітництво на ринку міжбанківського кредиту (короткі гроші).

  Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є НБУ, його регіональне управління, комерційні банки, їхні філії та відділення. Розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банкові вигідно передусім з двох причин:

- комерційні банки,  на відміну від суб'єктів господарської  діяльності, вирізняються вищою  надійністю;

- процентна ставка  за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.

Міжбанківські кредити  за складом поділяються на взаємні  кредити між комерційними банками  та кредитування НБУ комерційних  банків. У загальній структурі  міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків. Виокремлюють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів.

Міжбанківський кредит є основним джерелом запозичених коштів комерційного банку і слугує для підтримки кредитного потенціалу, поточної ліквідності банку або забезпечення рентабельного вкладення коштів. Міжбанківський кредит має короткостроковий характер, вирізняється оперативністю надання коштів та вищими порівняно з депозитами процентними ставками. Він здійснюється в рамках кореспондентських відносин банків і є дорожчим порівняно з іншими джерелами ресурсного потенціалу банку.

Структура фінансових послуг на міжбанківському ринку як підсистема

Суб'єктами міжбанківського кредиту є міжбанківські об'єднання, комерційні банки або інші кредитні інститути, фінансові компанії та Національний банк України. Ці суб'єкти можуть одночасно бути і в ролі кредитора, і в ролі позичальника. Специфіка міжбанківського кредиту визначається тим, що кошти використовуються не для власних господарських потреб банку, а для надання кредиту клієнтам. Тому міжбанківський кредит є формою купівлі-продажу кредитних ресурсів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами.

   Міжбанківський  кредит - це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку. Причини продажу одним комерційним банком іншому банківських ресурсів різноманітні: відсутність належного попиту і вигідного розміщення ресурсів серед своїх клієнтів; необхідність установлення тісніших взаємовідносин між банками; прибутковість цієї операції.

Міжбанківські кредити  використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу  банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.

Міжбанківський кредит має такі форми:

- міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

- залишки коштів на  кореспондентських рахунках, заброньовані  на термін під узгоджений банківський  процент;

- платіжний кредит  у формі овердрафта за кореспондентським рахунком;

- централізовані кредити,  що надаються для підтримки  певних галузей народного господарства  через комерційні банки. Вони  найменш вигідні для комерційного  банку, тому що маржа за ними  регулюється НБУ;

- переоблік та перезастава цінних паперів у НБУ;

- централізовані кредити,  що розподіляються на аукціонній  основі.

Основна частина міжбанківських договорів має строковий характер, але деяка їх частина укладається  в безстроковій формі. Це передбачає надання міжбанківського кредиту на мінімальний строк, установлений договором, після закінчення якого кредит переходить у безстроковий, тобто може бути стягнений банком у будь-який час за попереднім повідомленням. За будь-якої форми договору процентна ставка встановлюється виходячи з рівня, що склався на ринку в день його підписання.

Формально забезпеченням  за міжбанківськими кредитами є  майно позичальника, а також кошти  на кореспондентському рахунку позичальника. Фактично забезпечення своєчасного  повернення кредиту досягається насамперед надійністю, кредитоспроможністю банку-позичальника. Для забезпечення повернення коштів гарантом стає третій банк.

Важливе місце в джерелах кредитних ресурсів комерційного банку  посідають кредити НБУ, які надаються  банкам у порядку рефінансування. Кредитні ресурси надаються, як правило, на цілі короткострокового кредитування за додержання комерційним банком економічних нормативів та резервних вимог. Механізм рефінансування буде розглянутий у наступному підрозділі.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження довірливих відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладанням тимчасово вільних коштів одних банків в інші кредитні установи, у тому числі центральний банк. Унесення депозитів комерційними банками в центральний банк у межах обов'язкових резервів є одним з методів регулювання сукупного грошового обігу країни.

Найбільш поширені строки депозитів - один, три і шість місяців; граничні - від одного дня до двох років.

Засоби міжбанківського  ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центрального банку.

Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, узятий ними кредитний  ризик, співвідношення попиту та пропонування та інші фактори.

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку, є об'єктом державного регулювання, механізмом впливу державних органів  на діяльність комерційних банків, на стан грошово-кредитної і валютної сфери та на економіку в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
       4. Принципи  проведення безготівкових розрахунків.

    Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками. 
Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи: 
- розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; 
- розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо. 
Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. 
Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: 
- внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту); 
- міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав). 
Принципи організації безготівкових розрахунків: 
1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків. 
2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів. 
3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата. 
4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. 
5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку. 
6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника. 
7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків. 
8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів. 
9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку. 
Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. 
Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. 
У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: 
- платіжними дорученнями; 
- платіжними вимогами-дорученнями; 
- чеками; 
- акредитивами; 
- векселями; 
- платіжними вимогами; 
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями). 
Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ. 
Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників. 
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу: 
1. Перерахування грошових коштів з поточного рахунку платника. 
2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника. 
3. Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми. 
4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.