Система финансового контроля

Як суб'єкти фінансового  контролю, так і об'єкти не є раз  і назавжди визначеними й незмінними. Вони можуть змінюватися відповідно до трансформаційних процесів в економіці. Так, побудова ринкової моделі економіки  зумовила зменшення надмірної централізації  фінансового контролю, скасування декоративних форм контролю і насамперед партійного та народного. Нині відбувається утворення  поряд із державним фінансовим контролем  інститутів незалежного фінансового  контролю.

Відповідно до чинного  законодавства в більшості країн  світу сформовані й розвиваються три незалежні одна від одної  гілки фінансового контролю, що містять  усі належні їм елементи, а саме:

• державна сфера, в якій функціонує система державного фінансового контролю;
• муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого самоврядування;
• сфера громадянського суспільства з незалежною системою фінансового контролю [4, 384-393].

Провідне місце серед  цих систем фінансового контролю належить системі державного фінансового  контролю, що зумовлюється роллю держави  в процесах ринкової трансформації.

Важливим з огляду на це є зміцнення й удосконалення  системи державного фінансового  контролю. Суб'єктами державного фінансового  контролю є органи державної влади, яка відповідно до конституційних положень поділяється на законодавчу, виконавчу  й судову. Зазначені суб'єкти утворюють  .контрольні органи, сукупність яких становить інфраструктуру державного фінансового контролю. Визначальне місце серед гілок влади як контролюючих суб'єктів належить законодавчій владі – ініціаторові та виконавцеві державного фінансового контролю.

Об'єктом фінансового контролю завжди є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансових інститутів, що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів [4, 384-393].

Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо ґрунтуватиметься на певних принципах. До їх числа належать:

• принцип законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;
• принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами;
• принцип повноти охоплення об'єктів контролем, який досягається завдяки суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментів підконтрольних об'єктів;
• принцип достовірності фактичної інформації, дотримання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, які відображає ця інформація;
• принцип збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженість їхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу фінансового контролю;
• принцип превентивності контрольних дій, завдяки якому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених норм;
• принцип самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування й розвитку;
• принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб'єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог:

а) контроль має здійснюватися  безперервно, регулярно й систематично;

б) бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодо охоплення об'єктів контролю;

в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;

• принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування системи фінансового контролю та господарюючих суб'єктів за наслідки контрольних дій [4, 384-393].

Рис. 1.2. Види й методи фінансового контролю [4, 384-393]

 

 

Розділ 2. Види фінансового  контролю

В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, слід відокремлювати наступні види: державний, відомчий, громадський фінансовий контроль і аудит [8, 64].

2.1. Державний,  відомчий і громадський фінансовий  контроль

До державних органів, які здійснюють функції економічного контролю, належать Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова  адміністрація України, Державна контрольно-ревізійна  служба України, Державне казначейство України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці  та соціальної політики України, Державний  комітет статистики України, Антимонопольний  комітет України, Національний банк України.

Спеціалізовані органи контролю – Державний комітет стандартизації, сертифікації і метрології України, Державний митний комітет України, Державний комітет у справах  захисту прав споживачів, Державна пожежна інспекція та інші.

Рахункова палата Верховної  Ради України створена відповідно до Конституції України і є постійно діючим органом державного фінансово-економічного контролю. Основне завдання – організація  і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частин Державного бюджету, витрачанням бюджетних  коштів, в тому числі здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу  України, визначення ефективності та доцільності  витрачання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів, контроль за фінансуванням загальнодержавних  програм економічного, соціального  та національного розвитку [10, 6-12].

Державна податкова адміністрація та її органи контролюють додержання законодавства про податки, правильність обчислення та своєчасність внесення до бюджету податків та інших платежів, а також вживають заходи щодо запобігання ухиленню від сплати податків фізичними та юридичними особами [10, 6-12].

Державна фінансова інспекція України та її органи контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів. Вони також здійснюють контроль за виконанням державних контрактів, використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів. Крім того, до компетенції даних органів також належить контроль за веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, зокрема валютних [10, 6-12].

Державне казначейство і його підрозділи контролюють витрачання коштів Державного бюджету установами і організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно в момент їх витрачання. Так, установи та організації, що фінансуються з бюджету, не можуть одержувати або переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків без попереднього контролю органів Державного казначейства [10, 6-12].

Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю [10, 6-12].

Міністерство економіки України контролює виконання планів економічного і соціального розвитку держави, затверджених Верховною Радою України, виявляє відхилення від заданих параметрів розвитку окремих галузей народного господарства та вживає заходів щодо запобігання їм, тобто здійснює контроль економіки на макрорівні [10, 6-12].

Міністерство фінансів України та його місцеві органи здійснюють контроль за складанням і виконанням Державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, надходженням коштів і цільовим витрачанням.

Міністерство праці та соціальної політики України контролює додержання законодавства з питань праці та заробітної плати в галузях народного господарства, тарифних угод з оплати праці, механізму регулювання фонду оплати праці, а також розробляє і затверджує нормативні документи з питань регулювання зайнятості населення, використання праці та її оплати.

Державний комітет статистики України контролює за достовірністю звітності насичення ринку товарами, виконання програм економічного і соціального розвитку держави, наявність товарних, матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для населення і розвитку народного господарства, здійснює вибірково контрольні переписи (ресурсів). Урядом України надано Держкомстату право контролю за поданням звітності, перевірки даних обліку.

Антимонопольний комітет України запобігає створенню монопольного становища на ринку підприємств, що обмежують конкуренцію певного товару, оскільки це призводить до порушення ринкових відносин у виробництві та реалізації окремих видів товарів, до недобросовісної конкуренції на ринку.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни, правил розрахунків в народному господарстві та інших операцій, покладених на банки в умовах ринкових відносин, а також витрачання коштів з Державного бюджету; здійснює емісію грошей та регулює грошові відносини в державі [10, 6-12].

Крім того, Національний банк контролює діяльність комерційних  банків, реєструє та одержує від  них баланси, розрахунки економічних  відносин та іншу звітність, проводить  ревізії, вносить пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності або про закриття.

Муніципальний економічний контроль здійснюється відповідно до законодавства про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування. До компетенції місцевих Рад народних депутатів віднесено здійснення контролю за станом обліку та звітності на підприємствах, організаціях, які є комунальною власністю, за додержанням зобов'язань щодо платежів до бюджету місцевого самоврядування підприємствами і організаціями [10, 6-12].

Отже, державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно Велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать темпи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів.

Відомчий фінансовий контроль застосовується лише по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації) [8, 64].

2.2. Незалежний  фінансовий контроль (аудит)

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють аудитори (фірми) на госпрозрахункових засадах за договорами з державними і акціонерними підприємствами. При цьому перевіряють стан обліку зазначених організацій і підприємств, відповідність звітності даним обліку, своєчасність розрахунків з бюджетом, підтверджують правильність складання фінансової звітності, декларацій, які підприємства подають податковим органам.

Правові засади здійснення незалежної аудиторської діяльності в Україні  базуються на Законі України "Про  аудиторську діяльність". Основне  завдання цього закону – "створення  системи незалежного фінансового  контролю з метою захисту інтересів  власника".

Організаційна структура  незалежного фінансового контролю (аудиту) в Україні представлена на рис. 2.1.

Рис. 2. 1. Система незалежного фінансового контролю (аудиту)  
в Україні [5, 16-27]

Основним базовим елементом  системи незалежного фінансового  контролю є сертифіковані аудитори, які на підставі ліцензії від свого  імені чи від імені аудиторської фірми здійснюють аудиторську діяльність.

Організаційне і методологічне  керівництво аудиторською діяльністю в Україні здійснює Аудиторська  палата України (АПУ). АПУ є незалежним самостійним органом, головним завданням  якого є:

• сприяння розвитку аудиту в державі;
• вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній основі;
• сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів;
• ліцензування (дозвіл) на право займатися аудиторською діяльністю [5, 16-27].

АПУ діє відповідно до Статуту, має регіональні відділення, повноваження яких визначаються "Положенням про  регіональні відділення".

АПУ створюється шляхом делегування  до її складу п'яти представників  від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів, Головної державної податкової адміністрації, Міністерства статистики. Національного банку, Міністерства юстиції та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій.

Крім цього, з метою  захисту своїх інтересів аудитори України об'єднані у професійну громадську організацію – Спілку аудиторів  України, яка діє на місцях через  свої осередки за наявності у них  не менше п'яти аудиторів.

Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність" ст. 3, поняття "аудиторська діяльність" містить в собі організаційне  і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших  аудиторських послуг. Аудиторські послуги  можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ним  експертиз, консультацій з питань бухгалтерського  обліку, звітності, оподаткування, аналізу  фінансово-господарської діяльності та інших видів економічно-правового  забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб [5, 16-27].

Разом з цими видами послуг аудиторські підприємства в Україні  проводять роботи з приватизації майна державних підприємств, комерціалізації  торгівлі, акціонування підприємств, готують  матеріали для розгляду справ  клієнтів в арбітражних судах. Завдяки  аудитові здійснюються посередницькі  контакти.

У кінцевому підсумку аудит  являє собою досить високу форму  організації і реалізації економічних  ідей.

Особливу увагу треба  зосередити на понятті "аудит". Аудит  – це незалежна перевірка публічної  бухгалтерської звітності, обліку, первинних  документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою  визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності  чинному законодавству та встановленим нормативам.

Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється. Основні завдання аудиту – збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків [5, 16-27].