Фр при плевриті

1. Антибактеріальна терапія при  інфекційно-алергічних плевритах  і цілеспрямована хіміотерапія  при плевритах іншої етіології  (наприклад, пухлинної); антибіотики  і хіміопрепарати вводять парентерально,  при показаннях – внутріплеврально.

2. Санація плевральної порожнини шляхом евакуації ексудату, а при необхідності – промивання антисептичними розчинами. Показання до термінової евакуації: зміщення серця і великих судин в здорову сторону з вираженим порушенням функції серця, колапс легень (важка задишка, ціаноз, частий малий пульс, артеріальна гіпотензія). Нетермінові показання: млявий, затяжний перебіг плевриту, відсутність тенденції до розсмоктування ексудату.

3.  Включення засобів, направлених  на мобілізацію захисно-імунобіологічних реакцій організму: індивідуальний режим (в гострому періоді постільний), раціональна вітамінізована дієта з достатньою кількістю білка (1,5-2 г/кг), обмеженням води і кухонної солі, парентеральне введення аскорбінової кислоти, вітамінів групи В, внутрішньовенні краплинні введення плазмозамінних розчинів, індивідуально дозована лікувальна фізкультура, киснева терапія, в період вщухання плевриту – фізичні методи лікування.

4. Симптоматична терапія – зігрівальні компреси, гірчичники, іммобілізація хворої половини грудної клітки тугим бинтуванням (при болі). Надалі хворі підлягають диспансерному нагляду протягом 2-3 років. Виключаються професійні шкідливості, рекомендується висококалорійне харчування, багате вітамінами [9].

Емпієма плеври (гнійний плеврит, піоторакс) – скупчення гною в плевральній порожнині з вторинною компресією легеневої тканини. Прямий шлях проникнення інфекції; травма легені, поранення грудної стінки, розрив стравоходу (посттравматична емпієма), пневмонія, туберкульоз, абсцес або гангрена легені, бронхоектази, резекція легенів, пневмоторакс. Найбільш часті пара- і метапневмонічні емпієми. Непрямий шлях проникнення інфекції: піддіафрагмальний абсцес, гострий панкреатит, абсцеси печінки, запалення м'яких тканин і кісткового каркаса грудної стінки. Збудники: стафілококи, пневмококи, факультативні і облігатні анаероби (синьо-гнійна паличка). В результаті запалення виникає гіперемія і лейкоцитарна інфільтрація плевральних листків, далі відкладення фібрину, що клінічно виявляється появою шуму тертя плеври і болями, зникаючими при триваючому накопиченні рідини в плевральній порожнині. Поступово плевральні листки товстішають, утворюються шварти, сприяючи організації порожнини емпієми, одно- або двосторонньої, обмеженої або тотальної, частіше розташованій базально, рідше парамедіастинально [17].

Ускладнення. Перфорація всередину  з утворенням бронхоплевральних  свищів, рідше назовні, через міжреберні проміжки – скупчення гною в м'яких тканинах грудної стінки (empyema necessitatis), септикопіємія.

Симптоми, перебіг. Клінічна картина маскується симптомами пневмонії, тому при метапневмонічних емпіємах її ознаки після світлого проміжку розпізнаються легше, ніж при постпневмонічних емпіємах, затушованих поточною пневмонією. Визначають також укорочення перкуторного звуку, зникнення дихальних шумів, ослаблене голосове тремтіння. Рентгенологічне дослідження стоячи виявляє базальне затемнення з горизонтальним рівнем при гнильній інфекції або бронхоплевральному свищі – піопневмоторакс. Почервоніння шкіри спостерігається тільки при прориві гною з порожнини емпієми під шкіру. Загальний стан прогресивно погіршується в результаті виниклої гнойно-резорбтивної лихоманки: слабкість, втрата апетиту, схуднення, гектична температура, частий пульс, високий лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво, гіпо- і диспротеїнемія [11].

 Таким чином, Лікування комплексне, включає активну дію на основне захворювання і раннє енергійне лікування плевриту, при випотному плевриті проводиться в стаціонарі.

 

Висновки до  розділу 1

 

Аналіз літератури свідчить про те що, плеврит – запалення плеври з утворенням фібринозного нальоту на її поверхні або випоту в її порожнині. Завжди вторинний, є синдромом або ускладненням багатьох хвороб, але в певний період може висуватися в клінічній картині на перший план, маскуючи основне захворювання. 

Клінічна картина маскується симптомами пневмонії, тому при метапневмонічних емпіємах її ознаки після світлого проміжку розпізнаються легше, ніж  при постпневмонічних емпіємах, затушованих  поточною пневмонією. Визначають також  укорочення перкуторного звуку, зникнення дихальних шумів, ослаблене голосове тремтіння.

Основний симптом – біль у  боку, що посилюється при вдиху, кашлі. Больові відчуття зменшуються в  положенні на ураженому боку. Помітне  обмеження дихальної рухливості відповідної половини грудної клітки; при незміненому перкуторному звуці може вислуховуватися ослаблене дихання внаслідок щадіння хворим ураженої сторони, шум тертя плеври.

Лікування комплексне, включає активну  дію на основне захворювання і  раннє енергійне лікування плевриту, при випотному плевриті проводиться в стаціонарі.

РОЗДІЛ 2

 

МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ  ДОСЛІДЖЕНЬ

 

2.1. Методи досліджень

 

На основі вичення літературніх джерел ми визначили основні категорії  та поняття з теми «Фізична реабілітація при плевриті».Так як наше дослідження полягало в аналізі науково –методичної літератури, мною було проаналізовано 26 літературніх джерел, з них 12-відчизняних.

При изначені понять, що таке «плеврит», я посилалась на медичну літературу, зверталася до таких дисциплін як анатомія, фізіологія; для глибшого розуміння питань с поданної теми користувалась літературніми джерелами  із області «Фізична реабілітаці» Мухіна В.М., Амосов Н. М.

Під час написання курсової роботи я працювала с підручниками, посібниками, словниками-довідниками, опрацьовувала матеріали з конференцій,переглядала автореферати дисертацій, користуалася періодичною літературою.

Під час  дослідження використовувала  наступні методи:

1.Аналіз літературних джерел

2.Спостереження

3.Узагальнення даних

4.Вивчення першоджерел

5.Узагальнення досліду.

 

2.2. Організація досліджень

 

Дослідження прошло такі стадії:

І етап - грудень: на цьому етапі було обрано тему курсової роботи, розроблено зміст, обгрунтовано актуальність, сформована мета та завдання, визначено предмет, обьєм та методи дослідження, побудовано структуру роботи.

ІІ етап - січень: проаналізовано науково-методичну літератури з теми «Фізична реабілітація при плевриті» на основі чого було складено вступ та  написано перший розділ курсової роботи.

ІІІ етап -  лютий: за даними літературних джерел визначено та обгрунтовано використання засобів і методів фізичної реабілітаціїї при  плевриті.

ІV етап - березень-кітень: написаний третій розділ курсової роботи та розроблені практичні рекомендації.

V етап - травень: підедення підсумків і захист курсової роботи з мультимедійною презентацією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1. Клініко-фізіологічне обґрунтування засобів фізичної реабілітації при плевриті

 

Фізична реабілітація при захворюваннях дихального апарата грунтується насамперед на можливості довільного регулювання глибини і частоти дихання, його затримки іфорсування. За допомогою спеціальних статистичних і динамічних дихальних вправ можна переводити поверхневе дихання на більш глибоке, подовжувати або скорочувати фази вдиху і видиху, покращувати ритм дихання, збільшувати вентиляцію легенів. Заняття лікувальною гімнастикою при раціональному поєднанні загальнозміцнюючих фізичних вправ з спеціальними дихальними вправами та різними фазами дихання підсилюють лімфо-і, кровообіг в легенях і цим сприяють більш швидкому іповного розсмоктування інфільтратів і ексудату в легенях і в плевральній порожнині, запобігання утворенню в ній спайок та інших. Включення лікувальної гімнастики в комплексне лікування гострих захворювань органів дихання значно збільшує його ефективність і зберігає у хворих надалі працездатність. При хронічних захворюваннях легенів за допомогою фізичних вправ можна домогтися нормалізації порушеною дихальної функції. [20].

           Завдання ЛФК:

1) поліпшення дихальної функції;

2) зміцнення дихальної мускулатури;

3) збільшення екскурсії грудної клітки і діафрагми;

4) сприяти розтягуванню плевральних  спайок та очищенню 

 дихальних шляхів від патологічногосекрету.

 Протипоказання до призначення лікувальної гімнастики:

1) гостра стадія хвороби (висока  температура, астматичний напад);

2) злоякісні новоутворення легенів; 

3) гострі гнійні запалення; 

4) небезпека виникнення кровотечі.

Таким чином, фізична реабілітація при захворюваннях дихального апарата грунтується насамперед на можливості довільного регулювання глибини і частоти дихання, його затримки іфорсування.

 

3.2. ЛФК при плевриті

 

Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів  фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

Лікувальна фізкультура у поєднанні  з фізіотерапією та іншими методами лікування дає добрий ефект (М.І.Головін, М.В. Курик, 2001). Разом з тим вона – метод цілком самостійний, який має свої засоби, форми. У лікувальній фізкультурі широко використовуються такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнастика, ігри, загартовування сонцем, повітрям, водою, елементи спорту – плавання, дозоване веслування, лижі, екскурсії, туризм [22].

Люди, які через особливості своєї роботи ведуть малорухоме життя, не компенсуючи недостачу рухів фізкультурою, прирікають свій організм на згасання. М'язи у них поступово атрофуються, серце працює кволо, тканини та органи недостатньо забезпечуються кров'ю, така людина дихає поверхнево. Недостатність рухів і загартування робить організм уразливим.

Будь-яке захворювання порушує  звичайний спосіб життя, і, як правило, призводить до обмеження рухів. Поки хвороба має гострий перебіг, режим спокою себе виправдовує. Але  коли хворий починає видужувати, спокій повинен поступитися місцем перед тонізуючим, тренувальним режимом рухів (Е.І.Сорокіна, 1999).

Особливо добрі результати дає  лікувальна фізкультура в поєднанні  з клінічним, бальнеологічним та курортним лікуванням (І.З.Самосюк, М.В.Чухраєв, В.П.Парамончик, М.І.Самосюк, 2001).

Основне діюче начало в лікувальній  фізкультурі – це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.

Призначаючи комплекси фізичних вправ  та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.

Особливістю методу лікувальної фізкультури  є активна участь хворого в  лікувально-відновному процесі [22]. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття лікувальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав'язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.

Лікувальна фізкультура має  загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомофізіологічних порушень в окремих  органах, нормалізує патологічне змінені  і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.

Лікувальна фізкультура добре  впливає на стан серцево-судинної і  лікувальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює  кісткову і м'язову системи, посилює  збудливі і гальмівні процеси. Разом  з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужуванням. Так, клінічно можна вважати, що хворий з переломом кінцівок видужав, якщо настала консолідація уламків, але функціонально здоровим його вважають тільки після відновлення функції кінцівок і працездатності.

Лікувальна фізкультура вирішує  також завдання виховного і профілактичного  характеру. Для цього використовується весь комплекс засобів, які є в  її розпорядженні.

Слід зазначити, що лікувальна фізкультура може принести користь тільки в тому разі, коли її призначають рано, а вірніше – своєчасно. Всяке прогаяння знижує лікувальний ефект. І навпаки, вчасне застосування скорочує лікувальний ефект і дає змогу досягти бажаних результатів.

В міру видужання хворого кількість  і обсяг засобів лікувальної  фізкультури збільшують. Добрий ефект  від лікувальної фізкультури  буває, коли її застосовують тривалий час, як повний курс лікування, в середньому 20-40 процедур, залежно від захворювання. Процедури призначають щодня. В ряді випадків їх треба виконувати два-три рази на день. Великою перевагою лікувальної фізкультури є те, що її можна застосовувати у домашній обстановці як самостійні заняття, що закріплюють результати лікування, сприяють швидкому відновленню працездатності.

Лікувальна фізична культура є  методом неспецифічної функціональної терапії. Під впливом фізичних вправ  у тканинах організму настають зміни  білкового обміну з утворенням продуктів  розпаду, які стимулюють тканинний  обмін, і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий тонус. Разом з тим вона є засобом патогенетичної терапії, бо систематичне виконання фізичних вправ змінює реактивні властивості організму і позитивно впливає на прояви загальної і місцевої реактивності [11].

Лікувальна фізкультура сприяє відновленню фізіологічних функцій, порушених хворобливими процесами. Відомо, що хвороба тією чи іншою мірою призводить до зниження обміну речовин, функцій кровообігу, дихання та інших розладів загального і місцевого характеру. Знижується нормальна збудливість центральної нервової системи, зменшується опірність організму. Застосування дозованих фізичних вправ протидіє цим змінам, бо фізичні вправи посилюють діяльність серцево-судинної, дихальної, ендокринної та інших систем організму, підвищують загальний тонус його. Спеціально підібрані вправи допомагають усувати сформовані під час хвороби патологічні умовно-рефлекторні зв'язки і водночас відновлювати нормальні функції.