Фізичне виховання. Роль фізичного виховання у професійній підготовці студентів

Таким чином, більшість  прийнятих у системі фізичного  виховання і самовиховання форм занять може бути використано тією чи іншою мірою з метою ППФП. Разом з тим зміст їх визначається не тільки вимогами професійної діяльності і не замикається на ній. ППФП неодмінно потрібно розглядати в єдності з іншими складниками цілісної системи виховання й у залежності від їхнього характеру в індивідуально-конкретному вираженні знаходити найбільш виправдане на тім чи іншому етапі співвідношення різних форм занять, що дозволяють реалізувати личностно і соціально значимі цілі.

ПРАКТИКА ФІЗИЧНОГО  ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Фізична культура - невід'ємна частина життя людини. Вона займає досить важливе місце в навчанні, роботі людей. Заняттям фізичними вправами відіграє значну роль у працездатності членів суспільства, саме тому знання й уміння по фізичній культурі повинні закладатися в освітніх установах різних рівнів поетапно. Чималу роль у справу виховання і навчання фізичній культурі вкладають і вищі навчальні заклади, де в основу викладання повинні бути покладені чіткі методи, способи, що у сукупності вибудовуються в добре організовану і налагоджену методику навчання і виховання студентів.

Складовою частиною методики навчання фізичній культурі є система знань по проведенню занять фізичними вправами. Без знання методики занять фізкультурними вправами неможливо чітко і правильно виконувати їх, а отже ефект від виконання цих вправ зменшитися, якщо не зовсім пропаде. Неправильне виконання фізкультурних занять приводить лише до втрати зайвої енергії, а отже і життєвої активності, що могло б бути спрямоване на більш корисні заняття навіть тими ж фізичними вправами, але в правильному виконанні, чи іншими корисними справами.

 Розробка  методики занять фізичними вправами повинна вироблятися високопрофесійними фахівцями в області фізичної культури, тому що неправильна методика виконання може привести і до більш серйозних наслідків, навіть до травм. Тим більше у вищих навчальних закладах, де навантаження повинне бути більш ускладнена - методика занять фізкультурними вправами повинна бути більш чітко, правильно розроблена і деталізована.

 Крім розробки  самої методики занять фізкультурними  вправами важливою частиною методики  фізичного виховання і навчання студентів є передача викладачем і засвоєння студентами знань, навичок, умінь з метою розвитку й удосконалювання фізичних здібностей.

 Фізичне  виховання і навчання студентів  складається з теоретичних, практичних  і контрольних занять, що визначаються методикою і концепцією викладання, прийнятої в даному вищому навчальному закладі.

 Розкриваючи  всі ці розділи відзначимо, що  кожний має свою особливість,  виконує визначені цілі і спрямований  на конкретний результат. І  звичайно ж має свою особливу  методику.  Будь-яка навчальна програма по фізичній культурі припускає наявність обов'язкового теоретичного розділу. Ця частина фізичного виховання і навчання викладається студентам у формі лекцій у логічній послідовності. Тим самим формується теоретичний шар знань у студентів по фізичній культурі. Це буде бути основою для формування умінь у студентів по виконанню фізичних вправ і прокладе шлях для наступного розділу.

 Практичний  розділ складається з двох  підрозділів: практичний^-методико-практичного  і тренувальний^-учбово-тренувального.

 У кожнім  семестрі система практичний  занять, що має методичну й  учбово-тренувальну спрямованість,  будується як закінчений модуль, відповідний проходженню різних  розділів програми. Ці модулі  завершуються виконанням студентами  на заняттях відповідних контрольних завдань і тестів, що характеризують ступінь засвоєння навчального матеріалу.  Контрольні заняття забезпечують оперативну, поточну і підсумкову інформацію про ступінь засвоєння навчального матеріалу.  Наприкінці семестру і навчального року студенти, що виконали навчальну програму здають залік по фізичній культурі, що складається з трьох розділів:

· теоретичні і  методичні знання, оволодіння методичними

· . уміннями і  навичками;

· загальна фізична  і спортивно-технічна підготовка;

· необхідний^-життєво-необхідні уміння і навички по зміцненню здоров*я

· . і здоровому  способу життя.

 Отже розкривши  всі розділи фізичного виховання  і навчання студентів ми можемо  помітити, що без чітко сформованої  й відпрацьованої системи викладання  і навчання важко буде дотримати методики занять фізичними вправами. Іншими словами правильне, чітке виконання послідовності проходження всіх трьох розділів обумовлює якість виховання і навчання і є основою для застосування методики занять фізкультурними вправами.

 Складаючи  основу методики фізичного навчання і виховання всі перераховані вище розділи тим самим виконують функцію факторів, що впливають на якість навчання і виховання студентів, тому що тільки послідовне проходження всіх етапів фізичного навчання може гарантувати правильність засвоєння і контроль за засвоєнням матеріалу по фізичній культурі.  Однак такий категоричний підхід до послідовності навчання і виховання студентів може бути обійдений. Можна чи скоротити, якщо точніше сказати, по іншому організувати процес навчання і виховання, наприклад, теоретичний курс може бути сполучений із практичним розділом і пройдений під час конкретних практичних занять фізкультурними вправами. Це може здійснюватися шляхом попереднього усного пояснення викладачем фізкультурної вправи, правильності його виконання, його значення для зміцнення і розвитку фізичного стану організму. Потім викладач може продемонструвати виконання цієї фізкультурної вправи. Наступним етапом буде виконання цієї вправи студентами і контроль викладачем правильності, точності і чисельності виконання фізкультурної вправи.

Крім послідовності  проходження етапів навчання і виховання  в методиці занять фізкультурними вправами важливе значення мають способи  навчання і вправам. Способи навчання - це шляху і методи, за допомогою  яких викладач передає студентам знання, формує в них відповідні рухові навички і спеціальні фізичні якості. Способи навчання вправам засновані на використанні слова, почуттєвого сприйняття, взаємоконтакту викладача з тим, якого навчають, у процесі навчально-виховної діяльності. У практиці навчання і виховання мають місце різноманітні словесні, наочні і практичні методи, що застосовуються у взаємозв'язку на всіх етапах навчання. Хоча їх можна використовувати диференційоване на визначених етапах. Вибір того чи іншого способу буде зависить від змісту навчального матеріалу, від задач навчання, практичної підготовленості керівника і його методичної майстерності.

 словесні  способи засновані на використанні  слова як засобу впливу на  що займаються і включає пояснення, розповідь, бесіду, подачу команд, указівок, зауваження.  Наочні способи навчання - це показ, демонстрація відеофільмів, кінограм, фотографій, плакатів, схем, що створюють у студентів образні представлення про досліджувані вправи. Їхній показ повинний бути чітким, зразковим, інакше він негативно впливає на психіку того, якого навчають,, веде до неправильного виконання прийомів і дій. Він важливий на первісному етапі навчання, коли пояснення не дає повного представлення про вправу. У разі потреби застосовується "дзеркальний" спосіб показу. Одна з форм використання цього способу навчання - показні заняття.

 Практичні  способи відіграють вирішальну  роль у формуванні рухових  навичок, розвитку й удосконалювання  фізичних і спеціальних якостей  у студентів. Це, як правило, повторення вправ цілеспрямовано і багатократно з поступовим ускладненням умов і підвищенням навантаження.

Важливим у  навчанні і такі методичні прийоми, як випробування, виконання вправ  по командах викладача, самостійне виконання  вправ, оцінка і заохочення, надання допомоги і страховка, ігри, естафети, змагання, підготовчі вправи. Усе це застосовують у тісному взаємозв'язку щоб домогтися високої ефективності від кожного навчального заняття.

 Перелічивши  різні способи навчання фізичним  вправам, перейдемо до висвітлення принципів, що лежать в основі методики занять фізкультурними вправами.

 Навчання здійснюється  відповідно до основних педагогічних  принципів: активності, свідомості, систематичності, наочності, поступовості  і приступності, міцності оволодіння.

 Принцип активності  означає цілеспрямована участь  учнів в навчальному процесі,  що досягається наступними умовами:

 а) чіткістю процесу  навчання, живим і цікавим проведенням  занять, підвищенням уваги студентів,  зацікавленості в успішному виконанні  вправ;

 б) застосуванням змагальності  і доданню навчанню захопливості, емоційного підйому, прояву значних  вольових зусиль.

 Змагальність викликає  в студентів прагнення до максимального  ефективного виконання вправ.  Однак треба враховувати, що  в початковому періоді навчання змагальний метод застосовувати не доцільно, тому що при слабкій підготовленості можуть виникати помилки, що потім буде складно виправляти. Об'єктивна оцінка і заохочення стимулюють студентів до активності впевненості у своїх силах. Не можна необґрунтовано знижувати чи оцінки навпаки перебільшувати.

 Самостійне виконання  вправ закріплює успіх у зацікавленості  навчання і виховання студентів.

 Принцип свідомості  означає, що учень ясно розуміє  необхідність розучування вправ  і свідомо відноситися до їхнього оволодіння.

 Реалізація даного  принципу залежить від роз'яснення  студентам наступних умов:

  а) значення фізичної  культури в підвищенні і поліпшенні  якості навчання і фізичного  стану;

 б) цілей, задач і  програми навчання, конкретні вимоги, необхідні для виконання кожної вправи;

 в) сутності досліджуваних  вправ і їхній вплив на організм, ясне розуміння техніки виконання  вправ;

 г) необхідності формування  навичок аналізу й узагальнення  своїх успіхів і невдач.

 Принцип систематичності  означає послідовне і регулярне проходження навчальної програми з таким розрахунком, щоб попередні прості вправи були вступними  для більш складних, із закріпленням і розвитком досягнутих результатів, Регулярність навчання забезпечується використанням усіх форм фізичної культури.

 Систематичність при  вивченні вправ досягається методично  правильному розподілі матеріалу  в процесі навчання. Регулярність  використання усіх форм фізичної  культури забезпечується багаторазовим  повторенням вправ. Перерви між  заняттями і тренуваннями не повинні перевищувати 2-3 днів. Інакше заняття не дадуть ефекту і знизять рівень фізичної підготовленості студентів.

 Принцип наочності  припускає зразковий показ викладачем  досліджуваних вправ у сполученні  з дохідливим і зразковим поясненням. Цілісне, ясне і правильне представлення в студентів про прийоми, що розучуються, і діях при їхньому зразковому показі дозволяє швидше засвоїти техніку виконання вправ.

Для цього необхідно уміло  використовувати наочні приладдя, навчальні  кінограми, відеофільми, плакати, схеми, макети.  Принцип поступовості і приступності означає безупинне ускладнення вправ і їхня можливість виконання кожним студентом. Треба дотримувати послідовність у переході від легких вправ до більш складним і важким. Спочатку вивчають їх по елементах із простій обстановці, потім удосконалювання в більш складних умовах.

 Поступове підвищення  навантаження в процесі навчання  досягається її відповідністю  рівню функціонального стану  організму і приступності для  учнів. У противному випадку  це може привести до різних травм. При гарній підготовленості можна застосовувати і підвищені навантаження.

 Принцип міцності означає  закріплення сформованих рухових  навичок, збереження високого  рівня розвитку фізичних і  спеціальних якостей у плині  тривалого часу. Умовами забезпечення міцності досягається багаторазовим повторенням вправ у різних сполученнях і різноманітній обстановці, а також систематичною перевіркою й оцінкою досягнутих результатів.

Здоров’я — безцінне надбання не тільки кожної людини, але  і всього суспільства. При зустрічах, розставаннях із близькими і дорогими людьми ми бажаємо їм доброго і міцного здоров’я, тому що це — основна умова і застава повноцінного і щасливого життя. Здоров’я допомагає нам виконувати наші плани, успішно вирішувати основні життєві задачі, переборювати труднощі, а якщо прийдеться, то й значне перевантаження. Добре здоров’я, що розумно зберігається і зміцнюється самою людиною, забезпечує їй довге й активне життя. 
Наукові дані свідчать про те, що більшість людей при дотриманні ними гігієнічних правил має можливість жити до 100 років і більш. 
На жаль, багато людей не дотримують самого найпростішого, обґрунтованою наукою здорового способу життя. Одні стають жертвами малорухомості (гіподинамії), що викликає передчасне старіння, інші зайвою їжею йдуть до неминучого у цих випадках розвитку ожиріння, склерозу судин, а в деяких — цукрового діабету, треті не уміють відпочивати, відволікатися від виробничих і побутових турбот, вічно неспокійні, нервові, страждають безсонням, що в остаточному підсумку приводить до численних захворювань внутрішніх органів. Деякі люди, піддаючись пагубній звичці до паління й алкоголю, активно укорочують своє життя. 
Охорона власного здоров’я — це безпосередній обов’язок кожного, і ніхто не вправі перекладати це на навколишніх. Адже нерідко буває і так, що людина неправильним способом життя, шкідливими звичками вже до 20-30 років доводить себе до катастрофічного стану і лише тоді згадує про медицину. 
Якою би досконалою ні була медицина, вона не може позбавити кожного від усіх хвороб. Сама людина — творець свого здоров’я, за яке треба боротися. З раннього віку необхідно вести активний спосіб життя, гартуватися, займатися фізкультурою і спортом, дотримувати правила особистої гігієни, — словом, домагатися розумними шляхами справжньої гармонії здоров’я. 
Здоров’я — це перша і найважливіша потреба людини, яка визначає здатність його до праці та забезпечує її гармонійний розвиток. Воно є найважливішою передумовою пізнання навколишнього світу, самоствердження і щастя людини. Активне довге життя — це важливе доповнення людського фактора. 
Здоровий спосіб життя — це спосіб життя, заснований на принципах моральності, раціонально організований, активний, трудовий, який гартує і, у той же час, захищає від несприятливих впливів навколишнього середовища, що дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне і фізичне здоров’я. 
По визначенню Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) ”здоров’я — це стан фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів”. 
Взагалі, можна говорити про три види здоров’я: про здоров’я фізичне, психічне і моральне (соціальне): 
1. Фізичне здоров’я — це природний стан організму, обумовлений нормальним функціонуванням всіх його органів і систем. Якщо добре працюють всі органи і системи, то і весь організм людини (саморегулююча система) правильно функціонує і розвивається. 
2. Психічне здоров’я залежить від стану головного мозку, воно характеризується рівнем і якістю мислення, розвитком уваги і пам’яті, ступенем емоційної стійкості, розвитком вольових якостей. 
3. Моральне здоров’я визначається тими моральними принципами, які є основою соціального життя людини, тобто життя у людському суспільстві. Відмітними ознаками морального здоров’я людини є, насамперед, свідоме відношення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова людина може бути моральним виродком, якщо вона зневажає нормами моралі. Тому соціальне здоров’я вважається вищою мірою людського здоров’я. Морально здоровим людям присутній ряд загальнолюдських якостей, які й роблять їх дійсними громадянами. 
Цілісність людської особистості виявляється, насамперед, у взаємозв’язку і взаємодії психічних і фізичних сил організму. Гармонія психофізичних сил організму підвищує резерви здоров’я, створює умови для творчого самовираження в різних областях нашого життя. Активна і здорова людина надовго зберігає молодість, продовжуючи творчу діяльність та не дозволяючи ”душі лінуватися”. 
Здоровий спосіб життя містить у собі наступні основні елементи: плідна праця, раціональний режим праці і відпочинку, викорінювання шкідливих звичок, оптимальний руховий режим, особисту гігієну, загартовування, раціональне харчування і т.п. 
Плідна праця — важливий елемент здорового способу життя. На здоров’я людини впливають біологічні і соціальні фактори, головним з який є праця.