Фізична реабілітація при плевриті

Таким чином, плеврит – запальне захворювання плеври бактерійної, вірусної і алергічної природи. В деяких випадках воно виникає внаслідок травм або опромінення.

 

Розділ 2. Підстави для застосування лікувальної фізичної культури при захворюваннях органів дихання

2.1. Поняття про лікувальну фізичну культуру

Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

Лікувальна фізкультура у поєднанні з фізіотерапією та іншими методами лікування дає добрий ефект (М.І.Головін, М.В. Курик, 2001). Разом з тим вона – метод цілком самостійний, який має свої засоби, форми. У лікувальній фізкультурі широко використовуються такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнастика, ігри, загартовування сонцем, повітрям, водою, елементи спорту – плавання, дозоване веслування, лижі, екскурсії, туризм [22, 8].

Люди, які через особливості своєї роботи ведуть малорухоме життя, не компенсуючи недостачу рухів фізкультурою, прирікають свій організм на згасання. М'язи у них поступово атрофуються, серце працює кволо, тканини та органи недостатньо забезпечуються кров'ю, така людина дихає поверхнево. Недостатність рухів і загартування робить організм уразливим.

Будь-яке захворювання порушує звичайний спосіб життя, і, як правило, призводить до обмеження рухів. Поки хвороба має гострий перебіг, режим спокою себе виправдовує. Але коли хворий починає видужувати, спокій повинен поступитися місцем перед тонізуючим, тренувальним режимом рухів (Е.І.Сорокіна, 1989).

Особливо добрі результати дає лікувальна фізкультура в поєднанні з клінічним, бальнеологічним та курортним лікуванням (І.З.Самосюк, М.В.Чухраєв, В.П.Парамончик, М.І.Самосюк, 2001).

Основне діюче начало в лікувальній фізкультурі – це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.

Призначаючи комплекси фізичних вправ та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.

Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі [22, 9]. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття лікувальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав'язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.

Лікувальна фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомофізіологічних порушень в окремих органах, нормалізує патологічне змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.

Лікувальна фізкультура добре впливає на стан серцево-судинної і лікувальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужуванням. Так, клінічно можна вважати, що хворий з переломом кінцівок видужав, якщо настала консолідація уламків, але функціонально здоровим його вважають тільки після відновлення функції кінцівок і працездатності.

Лікувальна фізкультура вирішує також завдання виховного і профілактичного характеру. Для цього використовується весь комплекс засобів, які є в її розпорядженні.

Слід зазначити, що лікувальна фізкультура може принести користь тільки в тому разі, коли її призначають рано, а вірніше – своєчасно. Всяке прогаяння знижує лікувальний ефект. І навпаки, вчасне застосування скорочує лікувальний ефект і дає змогу досягти бажаних результатів.

В міру видужання хворого кількість і обсяг засобів лікувальної фізкультури збільшують. Добрий ефект від лікувальної фізкультури буває, коли її застосовують тривалий час, як повний курс лікування, в середньому 20-40 процедур, залежно від захворювання. Процедури призначають щодня. В ряді випадків їх треба виконувати два-три рази на день. Великою перевагою лікувальної фізкультури є те, що її можна застосовувати у домашній обстановці як самостійні заняття, що закріплюють результати лікування, сприяють швидкому відновленню працездатності.

Лікувальна фізична культура є методом неспецифічної функціональної терапії. Під впливом фізичних вправ у тканинах організму настають зміни білкового обміну з утворенням продуктів розпаду, які стимулюють тканинний обмін, і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий тонус. Разом з тим вона є засобом патогенетичної терапії, бо систематичне виконання фізичних вправ змінює реактивні властивості організму і позитивно впливає на прояви загальної і місцевої реактивності.

Лікувальна фізкультура сприяє відновленню фізіологічних функцій, порушених хворобливими процесами. Відомо, що хвороба тією чи іншою мірою призводить до зниження обміну речовин, функцій кровообігу, дихання та інших розладів загального і місцевого характеру. Знижується нормальна збудливість центральної нервової системи, зменшується опірність організму. Застосування дозованих фізичних вправ протидіє цим змінам, бо фізичні вправи посилюють діяльність серцево-судинної, дихальної, ендокринної та інших систем організму, підвищують загальний тонус його. Спеціально підібрані вправи допомагають усувати сформовані під час хвороби патологічні умовно-рефлекторні зв'язки і водночас відновлювати нормальні функції.

Лікувальна фізкультура є засобом відновної і компенсаторної терапії. За допомогою фізичних вправ можна посилити компенсаторно-пристосувальні функції і спрямувати їх на відновлення здоров'я хворого [22, 10].

З усього цього випливає, що лікувальна фізкультура є невід'ємною частиною комплексного лікування хворих. Вона набуває дедалі більшого застосування в усій системі лікувально-профілактичних закладів, причому її з успіхом використовують в поєднанні з медикаментозним лікуванням, хірургічним втручанням, фізіотерапією, лікувальним харчуванням та іншими лікувальними заходами. Вона вирішує відповідальні завдання в лікувально-відновній, лікувально-профілактичній та соціальній галузях. Універсальність впливу фізичних вправ на організм дає можливість ефективно застосовувати їх при багатьох захворюваннях.

 

2.2. Засоби лікувальної  фізкультури

Засоби лікувальної фізкультури є такі: фізичні вправи, природні фактори, руховий гігієнічний режим.

Фізичні вправи – основний засіб лікувальної фізкультури. Вона використовує спеціально підібрані, методично-оформлені вправи. Будь-яку фізичну вправу можна застосувати в лікувальній фізкультурі, якщо її підібрано для хворого з врахуванням завдань лікування, рівня його сил.

Фізичні вправи поділяються на такі види:

1. Гімнастичні, які можуть бути активними (без снарядів, із снарядами, на снарядах) і пасивними.

2. Прикладні. Це ходьба, біг, стрибки, метання.

3. Ігри. Вони формують кмітливість, уважність, швидкість, силу, спритність, колективізм, дисциплінованість. Своєю емоційністю вони поліпшують настрій хворих, виховують бадьорість духу, життєрадісність. Ігри, як один з елементів комплексної терапії, можна широко застосовувати при травмах верхніх і нижніх кінцівок. Цей різновид фізичних вправ має зайняти почесне місце в лікувальних закладах, бо, організовуючи дозвілля хворих, ігри разом з тим є могутнім засобом відновлення функцій ушкодженої частини тіла. Ігри можна широко використовувати в лікувальній фізкультурі завдяки позитивному впливові їх на організм. Розрізняють кілька видів ігор.

Настільні ігри дають незначне навантаження на організм і їх призначають переважно для розвитку ініціативи, волі, витримки, кмітливості, наполегливості, піднесення емоційного стану, дисципліни. Це такі ігри, як шашки, шахи, настільні кеглі, загадки, шаради.

Ігри малорухливі, що не супроводжуються швидкими рухами, дають мале навантаження на організм, наприклад, крокет.

Ігри рухливі, пов'язані з швидкими рухами (бігом, стрибками). Вони дають навантаження на організм, виховують колективізм, товариську солідарність, підносять настрій, підвищують життєвий тонус [22, 11-12].

Ігри рухливі і малорухливі в свою чергу поділяються на ігри з переважним впливом на нижні кінцівки, ігри, що впливають на весь організм.

Ігри спортивні. Із них у лікувальній фізкультурі використовують волейбол, теніс, городки, елементи баскетболу та деякі інші. Такі ігри створюють велике навантаження, тому їх призначають індивідуально. Як і рухливі ігри, вони виховують у хворих ряд позитивних моральних якостей, а також зміцнюють організм [22, 13].

При проведенні лікувальної фізкультури з дітьми ігри є основним засобом. Вони вносять в заняття позитивні емоції, підвищують інтерес до занять. Але порівняно з вправами ігри важче піддаються дозуванню. Під час ігор непомітно може настати втома, тому до регулювання навантаження треба підходити дуже обережно й уважно.

Гімнастичні вправи – один із основних засобів лікувальної фізичної культури. Особливо широко використовують вправи для різних м'язових груп, ходьбу, вправи в рівновазі, з палицями, булавами, гантелями. Гімнастичні вправи характеризуються різнобічним впливом на людину, різноманітністю рухів, точним регулюванням навантаження і регламентацією процесу. Із багатьох гімнастичних вправ треба підбирати такі, які найбільше потрібні саме цьому хворому.

Прикладні.

Ходьба – добре дозований засіб лікувальної фізкультури. Вона може бути допоміжним або лікувальним засобом, що ставить перед собою спеціальну мету (відновлення рухів у суглобах і функції м'язів кінцівок, стимуляція моторної функції шлунково-кишкового тракту). Вплив ходьби на здоров'я людини дуже різноманітний і залежить від темпу виконання, величини навантаження, умов пересування тощо. Ходьба не тільки розвиває і зміцнює м'язи ніг, живота, спини, а насамперед поліпшує діяльність усіх органів і систем організму.

Біг – один із природних видів руху. Він зміцнює здоров'я, підвищує працездатність людини. Фізичне навантаження під час бігу можна дозувати, цим і пояснюється широке застосування його в лікувальній фізкультурі [22, 13].

Стрибки також є засобом лікувальної фізичної культури. В основному використовують стрибки у висоту і в довжину. Навантаження під час стрибків дозується і кількість стрибків є результатом цього дозування. Стрибки добре впливають на організм. Вони поліпшують роботу внутрішніх органів, розвивають м'язи, сприяють виробленню точності, координації рухів, вносять емоційний елемент у навантаження.

Метання. Лікувальна фізкультура з різних видів метання використовує метання списа, гранати, м'яча. Метання дозволяє розвивати силу, точність, швидкість рухів, розробляє ушкоджені суглоби верхніх кінцівок, розвиває і точність рухів. Ці вправи легко дозувати. Вони вносять у навантаження емоційність.

Заняття з використанням лиж і ковзанів мають велике загартовуюче і лікувальне значення. Вони виховують швидкість, спритність, м'язову силу, витривалість, поліпшують координацію рухів.

Природні фактори. Сонце, повітря, воду використовують для оздоровлення організму в основному в умовах санаторно-курортного лікування. Природні фактори допомагають загартовуванню, і в поєднанні з ним лікувальна фізкультура дає найкращий ефект.

Руховий режим має велике значення і є обов'язковою частиною загального режиму хворого. Він раціонально регулює поєднання спокою і руху. У лікувальних закладах застосовують такі режими: суворий ліжковий, ліжковий, напівліжковий і загальнотренувальний або вільний [22, 14].

При суворому ліжковому режимі лікувальна фізкультура, як правило, протипоказана. При ліжковому режимі фізичні вправи хворі виконують лежачи або сидячи в ліжку. При напівліжковому режимі, крім лікувальної гімнастики в ліжку, можна включати індивідуальні і мало групові заняття в кабінеті лікувальної фізкультури, загартовування (В.П.Зотов, Ю.Г. Антонов, Ю.Г.Котов, В.М.Белов, 1995).

Загальнотренувальний режим дає змогу використовувати всі засоби лікувальної фізкультури. У гострій стадії хвороби рухи хворого обмежують, а в міру покращення здоров'я рухи в режимах розширюють. При цьому послідовно включають різні форми лікувальної фізкультури: гігієнічну і лікувальну гімнастику, прогулянки, трудотерапію тощо.

Гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом розуміють організацію здорового навколишнього середовища: широке використання свіжого повітря, раціональний режим дня, чистота, відповідна температура в приміщенні, боротьба з шкідливими звичками в побуті (вживання алкоголю, куріння).

2.3. Форми лікувальної  фізкультури

Лікувальну фізкультуру застосовують у формі різних процедур. Основні з них такі: лікувальна гімнастика, гігієнічна гімнастика, індивідуальні заняття (самостійне заняття), прогулянки, екскурсії, туризм, елементи спортивних вправ, теренкур, трудотерапія.

Лікувальна гімнастика – основна, найдоступніша і найпоширеніша форма лікувальної фізкультури. Вона передбачає розв'язання спеціальних, конкретних лікувальних завдань. Для цього спеціальні фізичні вправи підбирають відповідно до завдань лікування, стану хворих, особливостей хвороби. Залежно від типу лікувального закладу (лікарня, поліклініка, санаторій, фізкультурний диспансер тощо), характеру захворювань, заняття будують за тим чи іншим методом (гімнастичним, спортивним, ігровим або комбінацією з них). Заняття можуть бути індивідуальні, малогрупові, групові.

Індивідуальні заняття проводять окремо з кожним хворим. Вправи можна виконувати біля ліжка хворого в палаті, в кабінеті лікувальної фізкультури або на повітрі. Малогрупові заняття передбачають об'єднання хворих у невеликі групи (3 -5 чоловік) за принципом тотожного характеру захворювань. Їх можна виконувати в палаті, в кабінеті лікувальної фізкультури, а влітку – на спеціально обладнаному майданчику. Найчастіше такі заняття проводять з санаторно-курортними хворими, у госпіталях і у великих лікарнях. Ця форма характеризується великим вибором фізичних вправ, з допомогою яких можна різнобічне впливати на окремі м'язові групи і точно дозувати загальне та місцеве навантаження, що дуже важливо [22, 15].