Звільнення від покарання та його відбування

Заміна не відбутої частини покарання більш м'яким

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким полягає в тому, що засудженому, який звільняється від подальшого відбування покарання, не відбута частина такого покарання замінюється судом більш м'яким видом покарання. Регламентується цей правовий захід ст. 82 КК. Відповідно до чинного законодавства:

- застосування  даного різновиду звільнення  поширюється лише на два види  покарання - обмеження волі або  позбавлення волі на певний  строк;

- більш м'яке  покарання має призначатися в  межах строків, установлених у  Загальній частині КК для даного  виду покарання, і не перевищувати  невідбутого строку покарання, призначеного  вироком.

- у разі заміни  невідбутої частини основного  покарання більш м'яким допускається  також звільнення від додаткового  покарання у виді позбавлення  права обіймати певні посади  чи займатися певною діяльністю.

Підставами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є:

1) засуджений став на шлях виправлення. Означає це те, що в особі засудженого у процесі відбування призначеного йому покарання виникають ті властивості, які згодом, при заміні цього покарання більш м'яким, свідчитимуть про його готовність до самокерованої правослухняної поведінки.. При цьому в майбутньому за такої заміни у засудженого можуть з'явитись властивості, що утримають його від вчинення нового злочину. Зазначену підставу слід відмежовувати від сумлінних поведінки і ставлення засудженого до праці, чим засуджений довів своє виправлення, що є відповідною підставою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Адже доведення засудженим свого виправлення при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким ст. 82 КК не вимагає.

2) фактичне відбуття засудженим частини призначеного йому покарання. Частина покарання, яка має бути відбута до заміни його більш м'яким, визначається з урахуванням тих самих обставин, що і при застосуванні умовно-дострокового звільнення.

До застосування заміни покарання більш м'яким треба відбути від третини строку призначеного покарання до двох третин.

Орієнтирами, які дозволяють визначити правильність і обґрунтованість здійсненої заміни покарання більш м'яким, можуть виступати:

а) послідовність розташування у ст. 51 КК визначень видів покарань, які є строковими (тобто обмеження воді та позбавлення волі, замінені на певний строк, можуть бути лише більш м'якими видами строкових покарань, визначених залежно від їх розташування у ст. 51 КК);

б) строк більш м'якого покарання, яке призначається замість невідбутої частини іншого покарання, має визначатися судом у межах строків, установлених у нормах Загальної частини КК для конкретного виду більш м'якого покарання;

в) строк більш м'якого покарання не повинен перевищувати максимальної межі строку невідбутої частини покарання, призначеного вироком суду. Наприклад, при заміні невідбутих двох років позбавлення волі обмеженням волі слід враховувати, що строк такого обмеження волі як більш м якого покарання у даному разі не може бути більшим за строк невідбутого покарання у виді позбавлення волі (тобто більшим, ніж два роки), і, водночас, бути меншим за один рік (це мінімальний строк обмеження волі, встановлений у ч. 2 ст. 61 КК). В іншому випадку, при заміні невідбутих шести місяців обмеження волі більш м'яким покаранням, зокрема у виді арешту, строк останнього не повинен перевищувати цих шести місяців (оскільки це строк невідбутої частини покарання, яке в даному разі замінюється арештом) і, відповідно, бути меншим за один місяць (це мінімальний строк покарання у виді арешту, визначений у ч. 1 ст. 60 КК).

Правові наслідки заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, як і за умовно-дострокового звільнення від покарання, можуть бути сприятливими і несприятливими для засудженого. Перші пов'язуються з остаточним звільненням особи від відбування більш м'якого покарання. У такому випадку строки погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового) (ч. 4 ст. 90 КК). Ще однією сприятливою "обставиною" є можливість умовно-дострокового звільнення осіб, яким покарання замінене більш м'яким. У даному разі застосовуються положення ст. 81 КК.

Несприятливі правові наслідки настають у результаті вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, нового злочину. В такому випадку суд на підставі ч. 6 ст. 82 КК до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК).

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Цей різновид звільнення віл відбування покарання передбачений у ст. 83 КК. Згідно з частинами 1 і 2 цієї статті цей різновид звільнення поширюється на засуджених до обмеження або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей у період відбування покарання, мають сім'ю або родичів, котрі дали згоду на спільне з нею проживання, або мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Виняток становлять засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини - до них різновид звільнення на підставі ч. 1 ст. 83 КК застосований бути не може.

Застосовувати зазначений різновид звільнення від подальшого відбування покарання можна лише за наявності встановлених у ст. 83 КК обов'язкових підстав, якими є:

1) вагітність жінки  під час відбування покарання  або народження нею протягом  цього часу дитини (цю підставу  слід відрізняти від відповідної  підстави звільнення від відбування  покарання з випробуванням вагітних  жінок і жінок, які мають дітей  віком до семи років (ст. 79 КК), коли вагітність жінки або  народження нею дитини має  місце на момент її засудження);

2) засуджена має  сім'ю або родичів, які дали  згоду на спільне з нею проживання, або має можливість самостійно  забезпечити належні умови для  виховання дитини (ч. 2 ст. 83 КК).

При цьому слід враховувати, що ст. 83 КК встановлює право, а не обов'язок суду застосовувати таке звільнення.

Протягом періоду, що триває з дня звільнення жінки від покарання й до кінця терміну, на який її може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною, яку вона народила, трирічного віку, жінка зобов'язана забезпечувати належні умови для виховання дитини. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання (ч. 3 ст. 83 КК).

Правові наслідки звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, можуть бути сприятливими і несприятливими. Сприятливі - це остаточне звільнення судом засудженої від відбування покарання після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті останньої (ч. 4 ст. 83 КК). У таких випадках строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення від відбування покарання.

Несприятливі правові наслідки охоплюють три випадки:

1) суд, після досягнення  дитиною трирічного віку або  в разі смерті дитини, беручи  до уваги поведінку засудженої, заміняє їй невідбуту частину  покарання більш м'яким покаранням  або направляє засуджену для  відбування покарання, призначеного  за вироком суду (ч. 4 ст. 83 КК). У  таких випадках суд може повністю  або частково зарахувати у  строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не  відбувала покарання;

2) суд на підставі  ч. 5 ст. 83 КК за поданням контролюючого  органу, направляє засуджену для  відбування покарання, призначеного  за вироком, якщо засуджена відмовилася  від дитини, передала її в дитячий  будинок, зникла з місця проживання, або ухиляється від виховання  дитини, догляду за нею, або систематично  вчинює правопорушення, що потягли  адміністративні стягнення і  свідчать про небажання стати  на шлях виправлення;

3) суд призначає  покарання засудженій за правилами  сукупності вироків, якщо вона  у період звільнення від відбування  покарання вчинила новий злочин (ч. 6 ст. 83 КК).

Звільнення від відбування покарання за хворобою

Стаття 84 КК передбачає три самостійних різновиди звільнення від відбування покарання за хворобою. Перший встановлений у ч. 1 цієї статті і стосується особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Другий різновид застосовується до особи, яка після вчинення злочину, але до постановлення судом вироку або після постановлення судом вироку захворіла на іншу тяжку хворобу (яка не є психічною), що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК). Третій різновид закріплений у ч. 3 ст. 84 КК і застосовується до військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я і засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні. При застосуванні названих різновидів звільнення від відбування покарання за хворобою можуть використовуватися положення постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу" від 28 вересня 1973 р. № 8 - звичайно, у тих межах, що не суперечать вимогам чинного КК.

Згідно зі ст. 84 КК застосовуватись вказані різновиди звільнення від відбування покарання за хворобою можуть щодо відповідних осіб, якщо: а) при першому різновиді - вони відбувають будь-яке покарання; б) при другому різновиді - їм призначено судом або вони відбувають таке покарання, відбуванню якого перешкоджає певна тяжка хвороба засудженої особи (будь-яка, окрім психічної); вказана тяжка хвороба не може перешкоджати відбуванню позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; в) у межах третього різновиду - вони відбувають таке покарання, як службове обмеження для військовослужбовців, арешт або тримання у дисциплінарному батальйоні.

Застосовування судом перелічених різновидів звільнення від відбування покарання за хворобою можливе лише з урахуванням визначених ст. 84 КК обов'язкових підстав, якими є:

1) щодо першого  з цих різновидів звільнення - захворювання засудженої особи під час відбування покарання на психічну хворобу, яка неминуче позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Оскільки неможливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними певною мірою пов'язана з поняттям неосудності, законодавець цілком правильно вказує у ч. 1 ст. 84 КК, що до такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК;

2) стосовно другого  різновиду звільнення від відбування  покарання за хворобою - захворювання особи після вчинення злочину або під час відбування покарання на певну тяжку хворобу (окрім психічної), що перешкоджає відбуванню призначеного судом покарання. У даному разі для визначення таких хвороб слід звертатися до спеціального Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань і наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. № 3/6. З цього приводу доречно підкреслити, що не будь-яка тяжка хвороба є підставою для звільнення особи від відбування покарання. Згідно з ч. 2 ст. 84 КК при вирішенні питання звільнення від подальшого покарання через захворювання засудженого на тяжку хворобу суд зобов'язаний враховувати тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. Щодо характеру захворювання в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу" вказується на те, що це має бути хвороба, яка при подальшому утриманні особи в місцях позбавлення волі загрожуватиме її життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків;

3) щодо третього  з вказаних різновидів звільнення  від відбування покарання за  хворобою - визнання військовослужбовців непридатними до військової служби за станом здоров'я наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 р. № 2 було затверджено Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України. У даному положенні міститься окремий Додаток № 1, в якому перелічені хвороби, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України.

Правові наслідки вказаних різновидів звільнення від відбування покарання характеризуються у ст. 84 КК як остаточне звільнення особи від подальшого відбування покарання за винятком випадків, передбачених у ч. 4 цієї статті.

Частиною 4 ст. 84 КК встановлено, що в разі одужання осіб, які звільняються від покарання згідно з першим і другим різновидами такого звільнення, вони мають направлятися для відбування (подальшого відбування) призначеного їм судом покарання. Підставами направлення вказаних осіб для відбування (подальшого відбування) призначеного покарання називаються незакінчення строків давності, визначених ст. 49 або ст. 80 КК, або відсутність інших підстав для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувались примусові заходи медичного характеру, зараховується до строку покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Вказані підстави направлення для відбування покарання стосуються лише тих осіб, які звільняються від покарання (подальшого його відбування) згідно з першим, другим і третім різновидами такого звільнення. Що стосується засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, то при їх одужанні вони не можуть бути направлені для подальшого відбування призначеного судом покарання (ч. 4 ст. 84 КК на них не поширюється).

Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. N 3/6 затверждено перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого перебування покарання .

Це такі захворювання як туберкульоз, Інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД), лепра, новоутворення, хвороби ендокринної системи, психічні розлади, хвороби нервової системи та органів чуття, хвороби органів кровообігу, хвороби органів дихання, хвороби органів травлення, хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії, хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини, Ххвороби обміну, анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання, променева хвороба.