Суть, види і особливості операторської праці

1. Суть, види і  особливості операторської праці

1.1 Типи систем «людина—машина» та місце в них людини

Характерною особливістю  науково-технічного прогресу на сучасному  етапі є створення автоматизованих  систем управління на основі впровадження електронно-обчислювальної техніки, наслідками чого є:

• збільшення кількості об’єктів і їх параметрів, якими необхідно управляти;
• розвиток системи дистанційного управління об’єктами, про динаміку яких судять на основі сприйнятих сигналів від засобів відображення інформації;
• ускладнення і збільшення швидкості перебігу виробничих процесів;
• зміни в умовах праці;
• зміни в структурі і характері трудової діяльності, поява професії оператора, основними функціями якого є управління, налагодження і контроль роботи різноманітних автоматизованих систем;
• створення різних типів систем «людина-машина», функціонування яких залежить від взаємодії технічних пристроїв і діяльності людини в єдиному контурі регулювання.

Під системою «людина—машина»  розуміють систему, яка включає  людину-оператора (групу операторів) і сукупність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється трудова  діяльність. За структурою машинного  компонента системи «людина-машина»  можуть бути різного рівня складності:

• інструментальні системи «людина—машина», в яких тех-нічними пристроями є інструменти і прилади;
• прості системи «людина—машина», які включають стаціонарні і нестаціонарні технічні пристрої і людину, що використовує ці пристрої;
• складні системи «людина—машина», в яких людина управляє сукупністю технологічно взаємопов’язаних, але різних за функціональним призначенням апаратів, пристроїв і машин. Керування технологічним процесом забезпечується локальними системами автоматичного управління;
• система «людина—машина» у вигляді системотехнічних комплексів. Це складні системи, в яких людина взаємодіє не тільки з технічними пристроями, але й іншими людьми. Системотехнічні комплекси можна подати як ієрархію більш простих людино-машинних систем.

За типом взаємодії  людини і машини виділяються системи  неперервної та епізодичної взаємодії.

Незалежно від рівня автоматизації  системи «людина—машина» основною ланкою є людина, яка ставить мету, планує, направляє і контролює  весь процес її функціонування.

Особливості діяльності оператора  такі:

• керування великою кількістю об’єктів і параметрів, що зумовлює значні навантаження на нервово-психічні функції;
• сприймання, переробка інформації і прийняття рішень є суттю діяльності;
• необхідність декодування інформації, отриманої в закодованому вигляді від приладів, і співвіднесення її зі станом реального процесу або об’єкта;
• висока точність дій і швидкість прийняття рішень та здійснення управлінських функцій;
• висока відповідальність за дії і прийняті рішення;
• висока готовність до екстрених дій;
• обмежена рухова активність, незначні м’язові навантаження;
• сенсорна монотонія або політонія;
• сенсорні, емоційні та інтелектуальні перенавантаження.

Ефективність роботи оператора, як і всієї системи в цілому, залежить від раціонального розподілу  функцій між людиною і машиною, виходячи з врахування їх переваг  і обмежень.

В одних випадках можливості людини набагато більші, ніж у машини, в інших, навпаки, машина має переваги над людиною. Так, людина здатна працювати  в несподіваних ситуаціях, їй властива висока гнучкість і адаптивність до мінливих зовнішніх впливів, може працювати по багатьох програмах. Для  машини неможливо запрограмувати всі  випадковості; їй властиві мала гнучкість  і висока ціна багатоваріантної роботи. Людина здатна створити повне уявлення про події, явища за неповної інформації. У машини така можливість обмежена. Людина має великі можливості для  вибору способів дії, може швидко використовувати  резерви, виправляти помилки. У машини ці можливості обмежені. В той же час у людини обмежена «пропускна здатність» щодо сприймання і переробки  інформації. У машини — навпаки. У людини зменшується працездатність внаслідок розвитку втоми, розсіюється  увага, з’являються різні емоційні стани і переживання. Машина має  практично постійну роботоздатність. Людина порівняно повільно і неточно  виконує обчислювальні операції, в той час як для машини характерні висока швидкість і точність обчислень. У зв’язку з цим необхідна  автоматизація тих функцій, які  можуть бути виконані без участі людини. За людиною залишаються функції  щодо прийняття рішень, що і зумовлює більшу ефективність праці людини порівняно  з роботою автоматичних пристроїв. Мислячий оператор посідає центральне місце у великих системах управління.

До взаємодії людини і технічних засобів ставляться підвищені вимоги, що вимагає пристосування техніки до людини (конструювання машин з врахуванням людських можливостей) і людини до машини (відбір і підготовка спеціалістів).

Зазначені особливості операторської  праці дозволяють виділити її в специфічний  вид професійної діяльності.

1.2 Етапи, види і режими операторської  праці.

Основними етапами операторської діяльності є:

• сприймання інформації щодо об’єктів керування та навколишнього середовища, яка важлива для розв’язання завдань, поставлених перед системою «людина—машина». Для цього оператор повинен помітити сигнали, виділити з їх сукупності найбільш важливі та розшифрувати. Внаслідок цих дій у оператора формується попереднє уявлення про стан керованого об’єкта. Якість сприймання інформації залежить від типу і кількості індикаторів, організації інформаційного поля, характеристик інформації.
• оцінка і переробка інформації. На цьому етапі порівнюються задані і реальні режими роботи системи, здійснюється аналіз та узагальнення інформації, виділяються критичні об’єкти і ситуації. На основі вже відомих критеріїв важливості і терміновості встановлюється черговість обробки інформації. На оцінку і переробку інформації впливають спосіб кодування, обсяг і динаміка змін в системі, а також відповідність обсягів інформації можливостям пам’яті і мислення оператора.
• прийняття рішення про необхідні дії на основі проведеного аналізу та оцінки інформації, а також на основі інших відомостей про мету і умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних і неправильних рішень. Ефективність прийнятого рішення залежить від типу задачі, складності логічних умов, алгоритму та кількості можливих варіантів рішення.
• реалізація прийнятого рішення шляхом виконання певних дій або видачі відповідних розпоряджень. На цьому етапі окремими діями є перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук потрібного органу керування і маніпуляції з ним тощо. Виконання рухів залежить від кількості органів керування, їх типу і способів розміщення.

На кожному етапі необхідний контроль власних дій, який може бути інструментальним або візуальним, що забезпечує надійність роботи оператора.

Перші два етапи називають  отриманням інформації, інші два — її реалізацією.

Отримання інформації відбувається через сприймання оператором інформаційної  моделі об’єкта керування, тобто  різних носіїв інформації. Після декодування  сприйнятих сигналів формується логічне  знання про керований процес, яке  називають концептуальною моделлю. Концептуальна модель дає можливість операторові поєднувати в єдине  ціле окремі частини керованого процесу  і на основі прийнятого рішення здійснити  ефективні керівні дії, тобто  реалізувати отриману інформацію.

Незважаючи на загальні риси діяльності оператора, виділяють окремі види операторської праці, для яких характерні свої особливості.

Оператор-технолог безпосередньо включений в технологічний процес. Працює переважно в режимі негайного обслуговування, тобто відстежує, контролює і регулює технологічний процес з метою підтримання його в заданих межах. Переважаючими є керівні дії, виконання яких регламентується інструкціями. Останні містять повний набір ситуацій і рішень. До цього типу відносяться оператори технологічних ліній, оператори по прийняттю і переробці інформації.

Оператор-спостерігач (контролер, диспетчер). В його діяльності важливе значення мають інформаційні та концептуальні моделі, а також процеси прийняття рішень. Керівні дії дещо простіші. Може працювати в режимі відкладеного обслуговування. Сюди належать оператори радіолокаційних станцій, диспетчери на різних видах транспорту.

Оператор-дослідник значно більшою мірою використовує понятійний апарат мислення і досвід, закладені в концептуальну модель. Органи керування мають менше значення, а інформаційні моделі, навпаки, велике. Сюди належать користувачі обчислювальних систем, дешифрувальники різних об’єктів.

Оператор-маніпулятор, в  діяльності якого велике значення має  сенсомоторна координація і моторні (рухові) навички. Механізми моторної діяльності основні, хоча використовується і апарат понятійного та образного  мислення. Функціями оператора-маніпулятора є керування роботами, машинами, транспортними засобами і т. ін.;

Оператор-керівник. Головну  роль у діяльності відіграють інтелектуальні процеси. Належать організатори, керівники  різних рівнів, особи, які приймають  відповідальні рішення в людино-машинних комплексах і володіють знаннями, досвідом, інтуїцією.

Залежно від переважання  того чи іншого психічного процесу  в роботі оператора можна виділити такі види діяльності:

• сенсорно-перцептивну;
• моторну;
• інтелектуальну.

У сенсорно-перцептивній діяльності центр ваги припадає на отримання  інформації і її первинну оцінку. Основне  завдання вирішується в сфері  сприймання, а виконавські дії  прості.

Для моторної діяльності характерна висока питома вага виконавських дій, у той час як сприймання інформації і прийняття рішення підпорядковані цій основній задачі.

Діяльність інтелектуального типу характеризується тим, що на перший план виступають функції прийняття  рішень, логічної переробки інформації, обчислення.

Ефективність роботи оператора  залежить від режиму, в якому вона протікає. Розрізняють мінімальний, оптимальний і екстремальний  режими роботи:

Мінімальний режим роботи оператора має місце при керуванні  нормально працюючою високоавтоматизованою  системою. Недовантаженість інформацією, комфортні умови, монотонність призводять до втрати пильності, гіпнотичних станів оператора, що може бути причиною несвоєчасних дій на аварійні сигнали, виникнення аварій, катастроф.

Оптимальний режим роботи характеризується комфортними умовами  і нормальною роботою автоматичних пристроїв. Людина слідкує за станом системи, коригує ті параметри, які  виходять за межі норми. Основне значення мають набуті навички, звичний темп. Робота виконується без значних  нервово-психічних затрат.

Екстремальний режим роботи відзначається різко підвищеними  вимогами до інтелектуальної та емоційно-вольової сфери людини. Робота в складних, відповідальних і несподіваних ситуаціях  вимагає вміння швидко аналізувати  обстановку і за короткий час прийняти та реалізувати рішення. Оператору  часто потрібна мужність, заснована  на почуттях обов’язку і відповідальності за свої дії. У цьому режимі має  місце дискомфорт, а нервові перенавантаження можуть призвести до перевтоми, нервового  виснаження і зриву діяльності.

1.3 Показники діяльності оператора

В інженерній психології використовується система показників для оцінки діяльності оператора. Особливо велике значення для ефективного функціонування системи «людина—машина» має така властивість оператора, як надійність. Під надійністю розуміють здатність людини виконувати задані функції своєчасно і з необхідною точністю за умови можливих перешкод. Надійність оператора залежить:

• від конструктивних характеристик технічних засобів;
• професійної підготовки;
• індивідуальних особливостей працівника.

Так, з основними властивостями  нервової системи пов’язані такі показники надійності оператора, як витривалість, у тому числі витривалість до екстреного напруження і перенапруження, стійкість до перешкод, реакція на непередбачені сигнали, стійкість  до факторів зовнішнього середовища.

Причиною зниження надійності оператора є перевантаження інформацією, що може призвести до її пропусків, помилок в обробці, затримки відповіді  тощо.