Технологія вирощування ячменю ярого в умовах лісостепу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОНИ ВИРОЩУВАННЯ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО

2.1. Основні типи ґрунтів та  їх характеристика 

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти.

Будова профілю чорнозему в найтиповішому вигляді така:  
Не –степова повсть;

Н – гумусовий, темно-сірий горизонт, зернистий, пухкий, перехід поступовий;  
Нр – верхній перехідний, темно-сірий, дещо світліший за попередній, з плямами, кротовинами, грудкувато-зернистий, перехід поступовий;  
Рhк – нижній перехідний, сірувато-бурий до палевого, язики і затікання гумусу, кротовини, грудкуватий, переважно карбонатний, перехід поступовий;  
Рк – материнська порода, переважно палевий пухкий карбонатний лес.

Типові чорноземи. Зустрічаються в південній частині Лісостепу. Мають найхарактерніші морфологічні ознаки чорноземів: потужний гумусований профіль (>80 см), неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті або в його нижній частині), Е-І перерозподіл відсутній, СаСО3 у вигляді псевдоміцелію або трубочок.

За гранулометричним складом чорноземи  переважно суглинкові, у більшості  підтипів відсутні помітні зміни  мулистої фракції за профілем, лише в опідзолених існує невеликий  її перерозподіл. Хімічний склад чорноземів характеризується рівномірним розподілом SiО2 та R2О3 за профілем, за винятком опідзолених. У Н-горизонті акумулюються N, P, S та інші біофільні елементи, більшістю  грунти вилугувані від водорозчинних  сполук. Гумусу в чорноземах багато, до 12%, гумусовий профіль прогресивно-акумулятивний, склад гумусу гуматний, гумусові кислоти  високо конденсовані, переважають їх фракції, пов'язані з Са, майже  цілком відсутні вільні фульвокислоти. Максимальний вміст гумусу в чорноземах типових, на північ та на південь від зони їх розповсюдження кількість гумусу зменшується 

Опідзолені чорноземи особливо часто зустрічаються в західному Лісостепу на високих добре дренованих вододілах. Головна морфологічна ознака – наявність білястої присипки в нижній частині Н, де виділяється самостійний опідзо-лений горизонт Н(е), під яким залягає буруватий Нр(і) із зачатками горіхуватої структури, незначним лакуванням граней структурних відмін, гумусовими примазками, присипкою SiO2 Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків, часто грунт взагалі не закипає у зв'язку з сильною вилугуваністю.

Темно-сірі опідзолені грунти залягають на широких вододільних просторах, а використовують їх переважно як орні землі. Сформувались на лесовидних суглинках під покривом лісової та трав'янистої лучно-степової рослинності в умовах достатнього атмосферного зволоження. їх загальна площа в колгоспах і радгоспах становить 42 340 га, з них 37 245 ріллі. 
За механічним складом ці грунти легко- та середньосуглинисті. З аналізів видно, що верхні горизонти збагачені фракціями пилу. Перерозподіл мулу по профілю не простежується так різко, як у світло-сірих грунтів.

Темно-сірі опідзолені грунти в орному шарі містять у середньому 2,6—2,8% гумусу, кількість якого поступово  зменшується з глибиною. Ці грунти менш кислі, ніж попередні. Сольове  рН в середньому становить 5,5. Гідролітична кислотність ще досить висока — 4,5 мг-екв. на 100 г грунту, насичення основами становить 74,4%. Рухомих форм фосфору  в орному шарі в середньому є 7,0, калію  — 7,25 мг на 100 г грунту[1].

 

2.2. Температурний режим,  режим вологості та інші особливості для сорту ячменю ярого Козак.

Вимоги до температури.

Сорт – невимогливий до тепла. Мінімальна температура проростання насіння 1-2°С, оптимальна- 15-20°С. Сходи витримують приморозки -3-4°С, а іноді й до -6°С. Біологічний мінімум для з’явлення сходів 4-5°С. Мінімальна температура для формування генеративних органів 10-12°С. Для швидкого розвитку кореневої системи, кущіння і формування колоса (від з’явлення сходів до виходу в трубку) необхідна помірна температура в межах 12-20°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С.

Легко витримуючи підвищення температури до 38-40°С. За такої температури продихи не паралізуються впродовж 25-35 год., тоді як у ярої пшениці вже через 10-17, а у вівса - навіть через 5 год., настає їх параліч.

Вимоги до вологи.

Козак – посухостійкий сорт і відзначається високопродуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. Проте на початку вегетації в недостатньо розвинена коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне з’явлення сходів і сповільнення розвитку рослин на пізніших фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і початку формування зерна сорт вимогливий до вологи, але надлишок опадів за високих температур на багатих на поживні речовини ґрунтах викликає надмірне кущіння, інтенсивне наростання біомаси, що спричинює вилягання. Сорт ячменю ярого має високу повітряну посухостійкість, порівняно з пшеницею та вівсом, і більшу стійкість до високих температур і запалів. Вищі урожаї формуються на ґрунтах з високою водо утримуючою здатністю, нижчі - на ґрунтах, що погано зв’язують вологу.

Вимоги до світла.

Сорт належить до групи культур довгого дня, тому в північних районах вегетаційний період менше, ніж на півдні, де світловий день коротший. Тривалість вегетаційного періоду у сорту ячменю Козак – 87 днів. 

Вимоги до ґрунту.

Має слаборозвинену кореневу систему, тому краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами ґрунтах. Урожайність його різко знижується на заболочених ґрунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Разом з тим погано росте на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) сходи не з’являються. При рН < 4,5 частина рослин гине після сходів. На кислих ґрунтах навіть за високого рівня удобрення рослина не здатна засвоїти елементи живлення з ґрунту. Оптимальне рН ґрунту для ячменю ярого сорту Козак – 6,0-7,3[6].

Рис.3. Загальний вигляд ячменю ярого  сорту Козак

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ

3.1. Попередники, їх характеристика  та обґрунтування

Ярий ячмінь внаслідок недостатнього  розвитку кореневої системи, короткого  вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий серед зернових до попередника. У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих, чистих від бур’янів ґрунтах.

У зоні Степу основним критерієм цінності попередника є запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Найбільший урожай ячменю одержують при розміщенні ячменю після кукурудзи, пшениці, вівса. Менший урожай формується при сівбі ячменю після цукрового буряка, соняшника, які дуже висушують ґрунт. Лише в роки з великими запасами вологи в ґрунті не спостерігається негативного впливу цукрового буряка на врожай та якість зерна ячменю.

У Лісостепу високу якість і врожайність має кормове і продовольче зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бобових трав, зернових бобових культур, ріпаку та однорічних трав. Проте ця група культур є також найкращими попередниками для озимих зернових. Тому за наявності у сівозміні озимих зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є просапні культури (цукровий буряк, картопля, кукурудза), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур’янів і нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється ґрунт (ячмінь погано переносить щільні ґрунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням озимих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових культур, однорічних трав, ріпаку та ін., а ярих зернових після просапних культур, створюються найкращі умови росту для більшості культур сівозміни.

У випадку сильного насичення сівозміни  зерновими культурами допускається на родючих ґрунтах вирощування ярого ячменю після озимої пшениці, але тільки з використанням сидератів і проміжних культур як фітосанітарів. Інакше таке розміщення буде економічно проблемним, оскільки вимагатиме великих затрат на агрохімікати.

Не рекомендується сіяти ярий ячмінь після озимого ячменю і вівса, в першу чергу через фітосанітарні  причини. Між озимим і ярим ячменем необхідно дотримуватися також просторової ізоляції, оскільки озимий ячмінь є небезпечним джерелом збудників хвороб ярого ячменю – борошнистої роси, жовтої іржі та ін.

У Поліссі  ярий ячмінь розміщують після  картоплі, люпину, кукурудзи. Гіршими попередниками є озимі зернові.

Ячмінь відносно скоростиглий та низькорослий, тому це одна з найкращих покривних культур для підсіву багаторічних трав[1].

 

3.2. Типові сівозміни  в даній зоні

Сівозміна – це науково обгрунтоване чергування с/г культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

І. За розміщення ячменю в десятипільній зерно-буряковій сівозміні після цукрових буряків чергування культур може бути таким:

1- багаторічні трави на один укіс;

2- озима пшениця;

3- цукрові буряки;

4- горох;

5- озима пшениця;

6- кукурудза на зерно;

7- кукурудза на силос;

8- озима пшениця;

9- цукрові буряки;

10- ячмінь+багаторічні трави.

 

ІІ. Короткоротаційних сівозмінах:

1. Зернобобові;
2. Озима пшениця;
3. Цукровий буряк;
4. Кукурудза на зерно, силос;
5. Ячмінь.

 

ІІІ. Короткоротаційна сівозміна:

1. 0,5 поля — чистий пар; 0,5 поля — зернобобові;
2. озима пшениця;
3. 0,5 поля — цукрові буряки; 0,5 — кукурудза на зерно;
4. : 0,5 поля — ячмінь ярий; 0,5 поля — олійні.

 

ІV. Короткоротаційна сівозміна:

1. Горох;
2. Озима пшениця;
3. Ячмінь.

 

3.3. Система удобрення культури

Система удобрення ярого ячменю визначається в першу чергу попередниками. Він має цінну здатність якнайкраще використовувати післядію органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню культуру. Якщо ярий ячмінь висівається після добре удобрених просапних культур (цукровий буряк, картопля), під які внесено 40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах N₈₀P₈₀K₈₀ - N₁₂₀P₁₂₀K₁₂₀, то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На такому фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати 40-50 ц/га зерна.

Зрозуміло, що у випадку неповного  забезпечення цукрових буряків чи картоплі добривами, ячмінь потребуватиме додаткового  внесення макроелементів.

Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умовах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінеральних добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рослин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних елементів - азоту, фосфору та калію.

Внесення фосфору збільшує кущистість рослин, запобігає виляганню, прискорює достигання, підвищує якість зерна. Норма внесення фосфору коливається в межах від 40 до 100 кг/га д.р.

Внесення калію сприяє формуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до ураження хворобами, підвищується стійкість соломини до вилягання, ячмінь краще витримує посуху. Норма внесення калію коливається від 60 до 120 кг/га д.р.

Повну норму фосфорних і калійних добрив у зоні Степу, Лісостепу, Полісся  вносять під основний обробіток  ґрунту.

Азотні добрива у зоні Степу пропонується вносити одноразово. Переваги роздрібненого внесення азоту у цій зоні не виявлено. У роки з тривалою посухою, особливо в першій половині вегетації, підживлення азотом не приводить до збільшення врожаю зерна ячменю. Азот, що внесений восени, не вимивається на важких зв’язних ґрунтах зони Степу і ефективно використовується рослинами у весняно-літній період вегетації. Азотні добрива у зоні Лісостепу і Поліссі розпочинають застосовувати під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.

При удобренні ячменю необхідно  дотримуватися таких правил:

1). На родючих ґрунтах (чорноземи,  темно-сірі та ін.) для одержання  40-50 ц/га зерна ячменю після  добрих попередників необхідно  вносити N_45-60P_45-60К_45-60

2). На бідніших ґрунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.) норму добрив збільшують до N_60-90P_60-90K_60-90.

3). При вирощуванні ячменю після  гірших чи малоудобрених попередників  норму добрив підвищують на 25-30%.

4). Норма добрив для сортів  ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N₆₀P₆₀K₆₀. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N₉₀P₉₀K₉₀- N₁₂₀P₉₀K₉₀

5). Після добре удобрених органічними  і мінеральними добривами просапних  культур під ярий ячмінь добрива  можна не вносити.

6). На меліорованих торфових  землях калію вносять 80-100 кг/га, фосфору 30-50 кг/га д.р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот в невеликій кількості(N_15-20) вносять тільки на сильно мінералізованих торфовищах.