Загальна характеристика правопорушення

Таким чином, це свідомий акт поведінки, скоєний суб’єктом, який розуміє характер і значення свого діяння і може керувати своїми вчинками.

3. правопорушенням визнається тільки таке діяння, яке особа здійснює свідомо, винно та протиправно, завдаючи своїм вчинком шкоди суспільним інтересам [7].

Як висновок, правопорушення завжди завдає суспільству певної шкоди, а тому є суспільно небезпечним.

4. правопорушенням визнається діяння,вчинене осудною особою (якщо йдеться про індивідуального суб’єкта), тобто суб’єктом зданим цілком усвідомлювати і контролювати свою поведінку, нести за неї юридичну відповідальність.

У філософському словнику Шинкарука В.І. сказано, що осудність – здатність особи, що скоїла суспільно небезпечне діяння, усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) і керувати ними [1].

5. правопорушення – це протиправне у формально-юридичному розумінні діяння (не є правопорушенням діяння, прямо не передбачене як таке чинним правовим актом).
6. правопорушення завжди передбачає заподіяння суспільної шкоди (фактичної або можливої).

Як правило, правопорушення завдає фактичної шкоди інтересам особи,суспільства, держави. Але, водночас, діяння може і не заподіяти реальної шкоди, а лише поставити соціальні цінності під загрозу (наприклад, нетверезий стан водія, недотримання техніки безпеки та ін.) [9].

7. здійснення правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до юридичної відповідальності, що виражається в застосуванні до нього примусових заходів негативного характеру, адекватних заподіяній шкоді.
8. для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діянням (дія або бездіяльність) і суспільно небезпечними чи шкідливими наслідками, що наступили [8].
9. правопорушення – це винне діяння, тобто скоєне умисно або з необережності.(Рис.1)

 

 

 

 

Рис.1. Різновиди винного діяння правопорушника

 

Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення [9].

Треба відзначити, що через формальну визначеність права його норми чітко закріплюють не тільки саме правило поведінки (необхідної або забороненої), але й інші фактори,що дозволяють характеризувати діяння як правопорушення.

Правопорушення із самого початку посягає на те, що береться під захист. Саме в цьому сенсі протиправне невід’ємне від суспільно небезпечного, шкідливого.[5]

Тобто, у формально-логічному аспекті, це може бути виражене наступним чином: «Все, що суспільно шкідливо (небезпечно), те суперечить праву». І, відповідно,: «Суперечливими відносно права є тільки ті діяння, які суспільно шкідливі (або небезпечні)». В дійсності, від цієї конструкції можуть спостерігатися два відхилення: 1) «Не все, що заборонено законом у якості протиправного, в дійсності суспільно шкідливо або небезпечно»; 2) «Не все,що суспільно небезпечно, заборонено законом як протиправне». І перше і друге явище небажані і вказують на те, наскільки важливим є адекватне поєднання у діючому законодавстві суспільно шкідливого і протиправного у якості заборонних чи обмежуючих норм.

Таким чином, протиправність є властивістю, ознакою всіх відхилених від правопорядку діянь.[9]

Отже, усі аналізовані вище ознаки правопорушення можна подати у вигляді такого схематичного рисунка (Рис.2):

 

 

 

Рис.2. Ознаки правопорушення

 

 

 

 

 

 

 

3. СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ

3.1 Поняття складу правопорушення

 

В українській мові під складом розуміють сукупність частин або предметів, що утворюють складне ціле [10]. Сам термін «склад правопорушення» (corpus delicti) відомий ще римському праву, звідки він у наслідку перейшов у континентальні правові системи. Причому спочатку вираз «corpus delicti» мало процесуальне значення. Так, у XVI і XVII століття під ним розумілися всі ті сліди, які залишає кримінальне діяння у зовнішньому світі, як, наприклад, труп вбитого, знаряддя вбивства, сліди крові тощо, тобто сукупність тих ознак, за якими можна було упевнитися в дійсному скоєнні злочину. Тільки наприкінці XVIII століття у німецькій літературі поняття corpus delicti переноситься до кримінального права, причому у визначенні даного поняття довго проявляється його процесуальне походження. Тому із вчення про склад правопорушення звичайно вилучали вчення про суб’єктивні умови вини [11].

Як зазначає Ю.А. Денисов, поняття складу було внесено у науку українського кримінального права з германської кримінально-правової доктрини, яка відзначала, що по суті, «склад правопорушення» – чисте поняття без самостійного значення, а склад належить тільки закону, а не реальному життю. Тобто під складом правопорушення слід розуміти породження правової свідомості, абстракцію реального явища, а не саме явище. І у наші дні таке розуміння збереглося у німецькій кримінально-правовій доктрині [8].

Початок вченню про склад правопорушення було покладено у науці кримінального права, а потім сприйнято теорією держави і галузевими юридичними науками, які також займаються дослідженням окремих видів правопорушень. Причому теорія держави і права не займалася сліпим копіюванням положень, розроблених у  кримінальному праві, а займалася виявленням сутнісних ознак складу правопорушення, застосовуваних у всіх галузевих юридичних науках і обґрунтуванням того, що будь-яка поведінка суб’єкта, яка є правовою, характеризується визначеним складом [12].

В.Н. Кудрявцев справедливо зазначив, що «состав является информационной моделью правонарушения определенного вида, закрепленного в законе. Эта модель образуется в результате обобщения признаков всех правонарушений данной разновидности. В результате мы получаем экономное, краткое и остаточно четкое описание их основных свойств» [13].

У теоретичній літературі дають різні визначення поняття складу правопорушення. На думку В.Л. Кулапова, «состав правонарушения – научная абстракция, отражающая систему наиболее общин, существенных и типичных признаков отдельных різновидностей правонарушений. Эта система признаков необходима и достаточна для привлечения правонарушителя к юридической ответственности» [14]. В.В. Лазарев вважає, що «конструкция юридического состава представляет собой совокупность необходимых и достаточных с точки зрения действующего законодательства условий и элементов (и их признаков) объективного и субъективного характера для квалификации противоправного деяния в качестве правонарушения» [15]. На думку А.С. Шабурова, «состав правонарушения – это система признаков правонарушения в единстве его объективной и субъективной сторон, необходимых и достаточных для возложения ответственности» [16]. А.Ф. Черданцев гадає, що «состав правонарушения – это идеальная структура правонарушения, показывающая, из каких частей, элементов оно состоит, складывается» [17]. В.С. Нересянц пише: «Юридический состав правонарушения – это система признаков протиправного поведения, необходимая для его юридической квалификации в качестве правонарушения» [18].

Схоже визначають поняття складу в галузевих юридичних науках. Наприклад: «Состав преступления – это совокупность установлених уголовным законом признаков, определяющих общественно опасное деяние как преступлени» [19], – вважає В.П. Мальков. Автори колективної монографії гадають, що склад правопорушення – це сукупність передбачених законом ознак, наявність яких дає можливість визнати дане суспільно небезпечне діяння злочином [20].  «Под составом должностного проступка государственного служащего предлагается понимать совокупность установленных законом признаков, характеризующих деяние служащего как должностной проступок» [21], вважає С.А. Шушпанов. І.Я. Гонтарь підкреслює: «Состав преступления – это совокупность признаков общественно опасного деяния, отраженных в уголовном законе» [22]. На думку С.Ю. Рипинського, «состав правонарушения следует понищать как совокупность его главных, определяющих признаков, выдиленных законодателем как типичные, необходимые и в  то же время достаточные для возложения юридической ответственности»  [23]. Представники науки фінансового права відмічають, що «состав налового правонарушения представляет собой совокупность юридических признаков, установленных законодательством о налогах и сборах, характеризующих совершенное лицом деяние  как конкретное налоговое правонарушение, наличие которых является необходимым и достаточным основанием для привлечения лица к ответственности, предусмотренной НК РФ» [24]. Аналогічно уявляють поняття складу правопорушення, злочинів й інші вчені [25].

Отже, проаналізувавши позиції різних вчених, науковців, можна розкрити квінтесенцію складу правопорушення.

Склад правопорушення – наукова абстракція, що відображає систему найбільш загальних, типових та істотних ознак окремих різновидів правопорушення. Ця система ознак необхідна і достатня для того, аби правопорушник поніс юридичну відповідальність. За відсутності хоча б одного з них суб’єкт не може нести юридичну відповідальність за скоєне.

Необхідно звернути увагу на те, що поняття «правопорушення» і «склад правопорушення» тісно пов’язані, але не тотожні. Стикаючись із різного роду шкідливими діяннями, люди першочергово фіксували у своїй свідомості, а потім, і у законі, їх безпосередньо емпіричні ознаки: риси суб’єкта діяння, саме діяння, відношення суб’єкта до скоєного, предмет посягання, а  також наслідки здійсненої антисоціальної поведінки. Таким чином, поступово виділялись елементи, що складали зміст будь-якого соціально значимого вчинку людини. Саме узагальнення таких емпіричних ознак призвело до появи загальнотеоретичної категорії складу правопорушення [9].

Зазначимо, що категорія «правопорушення» і «склад правопорушення» однаково є науковими абстракціями, що відображають реальну, життєву правову поведінку людини. Однак рівень і характер їх абстрагування значно різняться. Якщо, наприклад, склад правопорушення фіксує емпіричні ознаки, властиві будь-якому конкретному правопорушенню,то категорія «правопорушення» відображає його соціальну сутність, відношення до нього зі сторони суспільства і держави в цілому [18].

Службову роль по відношенню до правопорушення поняття складу виконує в силу того, що воно необхідне для правозастосовного процесу, процесу кваліфікації діяння як правопорушення [8].

Треба погодитись  з тим, що поняття «правопорушення» дозволяє більш глибоко пізнати дане соціальне явище. Суспільство зацікавлене не тільки у нормативній фіксації небезпечних явищ, але й у пізнанні їхньої соціальної природи. При цьому слід відзначити, що саме пізнання соціальної сутності протиправної поведінки не вільне від різного роду  ідеологічних спотворень [13].

Таким чином, можна вважати, що ці принципи достатні тому, що для залучення особи до відповідальності не потрібно встановлювати яких-небудь інших, додаткових ознак.

До числа обов’язкових елементів будь-якого складу правопорушення відносяться:

1. об’єкт правопорушення;
2. об’єктивна сторона правопорушення;
3. суб’єкт правопорушення;
4. суб’єктивна сторона правопорушення.

У свою чергу, кожен із елементів характеризується рядом ознак. Так, об’єкт складу правопорушення представлений такими ознаками, як суспільні відносини, предмет правопорушення і потерпілий від правопорушення. У змісті об’єктивної сторони складу правопорушення входить діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок, а також час, місце, обстановка, знаряддя і засоби скоєння правопорушення. Суб’єктивна сторона включає в себе такі ознаки, як вина, мотив, мета і емоційний стан суб’єкта, що скоїв правопорушення. У науках кримінального і адміністративного права отримала розвиток ідея про поділ ознак, що характеризують той чи інший елемент складу правопорушення, на обов’язкові і факультативні. Так, діяння, причинний зв'язок і суспільно небезпечні наслідки називають обов’язковими ознаками, а час, місце, обстановку, знаряддя і засоби скоєння – факультативними. У свою чергу в суб’єктивній стороні вина – обов’язкова ознака, а мотив і мета – факультативні ознаки. Деліктоздатність виступає обов’язковою ознакою суб’єкта, а його посадове положення, стать, громадянство тощо є факультативними ознаками. В об’єкті суспільні відносини вважають обов’язковою ознакою, а всі інші факультативними [14].

 

3.2 Об’экт правопорушення

 

Для початку звернемося до етимології  слова «об’єкт». Об’єкт (від лат. objectus — предмет) – це те, на що направлена певна діяльність (напротивагу суб'єктові, який здійснює таку діяльність). Тепер звернемо увагу на те, що ж означає «об’єкт» у праві. Об’єкт права – це явище, на яке спрямовується дія права; це конкретні майнові і немайнові блага та інтереси, відносини з приводу яких регламентовані законодавством. Тобто те, з чим закон повязує певні права та обов’язки учасників правовідносин і заради чого виникають самі правовідносини. Обєктом права можуть виступати речі, гроші та інше майно, дії зобов’язаних осіб або дії осіб, що мають парва і т.д. [1].

Проаналізувавши позиції і думки різних вчених щодо поняття об’єкту складу правопорушення, можна зробити висновок, що найбільш прийнятною є така дефініція даного поняття: об’єктом правопорушення є суспільні відносини, що регулюються і охороняються правом.

 Безо’бєктних правопорушень не існує. правопорушник своєю дією або бездіяльністю руйнує правопорядок, який забезпечується правовими нормами [5].

Ми знаємо, що суспільні відносини є важким явищем соціальної дійсності, вони складаються із різноманітних елементів. До них належать суб’єкти, що виступають сторонами відносин, і об’єкти, з приводу яких встановлюються регульовані правом зв’язки, і діяння сторін, і сама правова норма як форма реального відношення. Саме на них і направлене конкретне посягання.

Також поруч із загальним можна виділити і безпосередній об’єкт правопорушення. Наскільки багатообразні відносини, настільки багатообразні і безпосередні об’єкти правопорушень. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні та інші права, інтереси суб’єктів права, державний і суспільний устрій, екологічний стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність і здоров’я людини [25].

Гонтаря І.Я. зазначає, що у теорії кримінального права виокремлюють загальний, родовий і безпосередній об’єкти злочинів, що співвідносяться як філософські категорії «загальне», «особливе», «одиничне». Ця класифікація характерна об’єктам у всіх правопорушень і цілком може бути сприйнята загальною теорією права.

Загальний об’єкт правопорушення – це врегульовані й охоронювані правом однорідні суспільні відносини, на які спрямована протиправна поведінка суб’єкта.

Родовий об’єкт правопорушення – це певна сторона однорідних суспільних відносин, на які спрямована протиправна поведінка суб’єкта.

Безпосередній об’єкт правопорушення (предмет) – це конкретні блага, інтереси особи, її здоров’я, честь, гідність, майно та ін.., на які посягає правопорушник [22].

 

 

 

3.3. Об’єктивна сторона правопорушення