Історія перепису населення в Україні

Ще одним прикладом  підтасування даних стали показники письменності населення СРСР. Ці відомості в радянських переписах — починаючи з 1939-го і до останнього — за 1989 рік, наводилися лише для населення віком від 15 до 49 років. Якщо нижня вікова межа тут цілком закономірна і загальноприйнята у світовій демографічній статистиці, то верхня в 49 років штучно відтинала старші вікові групи, серед яких неписьменних було значно більше, і давала сприятливішу картину. По Україні відсутність даних про письменність населення старшого віку призвела до того, що протягом кількох років ПРООН у «Доповідях про людський розвиток» наводила цифри, що письменність усіх жителів України, старших 15 років, досягає в нас лише 95,0%. Тобто виходило, що один з кожних двадцяти громадян був неписьменним. Хоча насправді в Україні, за переписом   1989 року, було 1,6% неписьменних.

агальна зміна чисельності  населення України в повоєнні роки наведена в табл. 3. Хоча в нас наводилися й офіційні дані до 1950 року, оперувати ними можна з багатьма застереженнями. Швидше за все, відразу після війни, у середині 1945-го, населення становило приблизно 33,5—34,0 млн. чол. Якби не було війни, 1945 року в Україні мешкало б 43,0—43,5 млн. чоловік. Тобто прямі й непрямі (через падіння народжуваності) втрати за п’ять воєнних років досягли, за орієнтовними оцінками, приблизно 10 млн. жителів.

повоєнний період населення  України збільшувалося. 1957 року його чисельність перевищила 40 млн., 1965-го — 45 млн. і 1981-го — 50 млн. Зростання  тривало до 1993 року, коли чисельність  населення досягла 52,2 млн. Після цього почався істотний спад. На середину 2001 року нас уже стало менш як 49 млн. Частка міських жителів зросла майже вдвічі — з 34,9% 1950 року до 67,7% 2000-го. Причому 50-відсотковий рубіж було пройдено 1965-го.

Нещодавно у ЗМІ з’явилася  інформація, що під час проведення в СРСР переписів населення, зокрема останнього, 1989 року, при централізованій розробці отриманих від України даних Москва проводила додаткове долічування. Тому справжню чисельність населення завищували, і величина цього завищення залишається досі невідомою. Такі долічування справді були. Річ у тому, що під час переписів потрібно було якось розподілити військових, які перебували за межами СРСР — у тодішній НДР, Чехословаччині, Польщі, інших країнах. Їхня загальна чисельність спільно з родинами становила щось між мільйоном і півтора мільйонами чоловік. Певний час під час виборів до Верховної Ради СРСР створювалися три-чотири виборчі округи поза територією країни. Процедура таких долічувань і чисельність цих контингентів вважалися таємними. Але, наскільки можна судити, військовослужбовці термінової служби враховувалися за місцем їхнього призову. А офіцери й надстроковики, які могли служити по десять-двадцять   років і разом із родинами досить часто змінювали місце служби, мабуть, додавалися (разом із сім’ями) до постійного населення на пропорційній чи якійсь іншій основі. Незрозумілим залишається питання і про те, як у переписах враховувалися особи, котрі перебували в місцях позбавлення волі на території інших союзних республік (приміром, жителі України у мордовських таборах).

 

Розділ 2: Результати перепису населення

 

січні активно дебатувалося повідомлення Державного комітету статистики України про кількість та склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

У цілому перепис виявив основні тенденції розподілу  населення України за соціальними та етнічними групами, хоча, за різними оцінками, поза переписом залишилося від 0,5 до 1 відсотка міського населення.

Крім того, перепис врахував до кількості населення України  тих громадян України, які працюють за кордоном. Водночас, велика кількість закордонних працівників (за деякими оцінками – до 30%) вже ніколи не повернуться в Україну на постійне проживання, а навпаки можуть вивезти за кордон своїх родичів з України.

З огляду на ці тенденції, демографічна ситуація в Україні виглядає ще більш загрозливою.

Згідно з даними перепису загальна кількість наявного населення  України станом на 5 грудня 2001 року за уточненими даними Всеукраїнського  перепису населення становила 48 млн. 457 тис. осіб, що на 3 млн. менше, аніж згідно з переписом 1989 року.

У ході Всеукраїнського перепису населення, крім наявного, було обліковане також і постійне населення, за кількістю якого здійснюються розрахунки показників, що характеризують соціально-економічну структуру населення. Загальна кількість постійного населення України станом на 5 грудня 2001 року складала 48 млн. 241 тис. осіб. З числа постійного населення кількість громадян України становила 47 млн. 950 тис. осіб, громадян інших країн – 168 тис. осіб, в тому числі громадян країн СНД – 151 тис. осіб. Осіб без громадянства в Україні налічувалося близько 83 тис., а тих,   хто не вказав громадянство – 40 тис. осіб. Найбільші частки громадян інших країн, які постійно проживали в Україні, були в складі населення південних реґіонів: м. Севастополя (3,4%), Автономної Республіки Крим (0,8%), Одеської області (0,7%), у двох останніх була також зафіксована найбільша питома вага осіб без громадянства (по 0,5%).

Зменшення кількості населення  мало місце у переважній більшості  реґіонів країни, за виключенням Криму, Волинської, Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва, де цей показний залишився практично на   рівні 1989 року. Найбільше зменшилося населення Чернігівської і Луганської областей – відповідно на 11 і 12%. Населення областей Центральної та Східної України зменшилося в середньому на 5-9%, Південної – на 5-7%.

Кількість міського населення  за результатами Всеукраїнського перепису складала 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2%, сільського – 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8%. Порівняно із 1989 роком міське населення зменшилося на 2,0 млн. осіб, сільське – на 1,2 млн. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по країні упродовж останніх двох переписів залишалося практично незмінним.

Частка міського населення  зросла в 11 областях України, зменшилася – у 5, в інших 11 залишилася без  змін. Зміни відбулися переважно  у центральних, а також у деяких західних та південних реґіонах. Особливо високий рівень урбанізації в Донецькій (90%), Луганській (86%) та Дніпропетровській (83%) областях, низький рівень (менше 50%) характерний для Вінницької, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.

За результатами Всеукраїнського  перепису населення кількість чоловіків  становила 22 млн. 441 тис. осіб (46,3%), жінок – 26 млн. 16 тис. осіб (53,7%).

За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст в Україні збільшилась на 20 і на дату Всеукраїнського перепису населення склала 454 міста. Серед загального числа міст 37 – міста із кількістю населення від 100 до 500 тис. осіб, 9 міст налічували понад півмільйона жителів, у 5 з них кількість населення перевищувала мільйон осіб, в тому числі в столиці України м. Києві кількість населення становила понад 2,6 млн.

У національному складі населення  України переважна більшість  українців, чисельність яких становить 37541,7 тис. осіб, або 77,8% від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зросла на 0,3%, а їх питома вага серед жителів України – на 5,1 відсоткових пункта.

Друге місце за чисельністю  посідали росіяни. Їх кількість порівняно з переписом 1989 року зменшилася на 26,6% і нараховувала на дату перепису 8334,1 тис. осіб. Питома вага росіян у загальній кількості населення зменшилась на 4,8 відсоткових пункти і складала 17,3%.

З часу перепису 1989 року в Україні істотно зросла кількість лише кримських татар, румунів, вірмен, грузинів та азербайджанців. Кількість вірмен, грузинів та азербайджанців різко зросла в областях Півдня і Сходу України. Кількість румунів зросла в місцевостях їх етнічного розселення.

Кількість українців, угорців, ромів (циган) і гагаузів фактично залишилася такою ж.

Тоді як зростання кількості  кримських татар, вірмен, грузинів та азербайджанців пояснюється, насамперед, міграційними процесами, то зростання кількості румун пояснюється зміною національної самоідентифікації частини молдаван України, які почали вважати себе румунами.

Цим же чинником зумовлений і факт незмінності кількості  тих, хто записався українцем  під   час перепису 2001 року у порівнянні з переписом 1989 року, попри те, що населення України за цей час зменшилося на 3 мільйони, і цілковито виключається, що цей процес зменшення населення не міг не заторкнути українців.

З огляду на те, що за останні десятиліття не було значних міграційних потоків, які б могли радикально зменшити кількість росіян в Україні, зменшення їхньої «переписної» кількості зумовлюється, насамперед, зміною самоідентифікації тих, кого під час перепису 1989 року записали етнічними росіянами.

Найбільше зменшилася кількість  таких етнічних груп, як євреї, білоруси та поляки. Якщо у євреїв цей процес зумовлений еміграцією, то у білорусів та поляків – насамперед швидкою асиміляцією, яка пояснюється слабкістю етнічної самоідентифікації цих груп та спорідненістюоточуючого етнічного середовища.

За етнічним складом можна  виділити кілька груп областей в Україні:

Фактично моноетнічні  області (кількість українців від 90% до 98%):

Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, а також Сумська область, де українців близько 89%.

Регіони Центральної і  Південної України відносної етнічної однорідності:

Місто Київ (82% українців, 13% росіян); Миколаївська (82% українців  і 14% росіян); Херсонська (82% українців  і 14% росіян) та Дніпропетровська області (українців 79,3%; росіян 17,6%).

Області Південної і Східної України, де частка росіян становить близько 25%:

Запорізька (71% українців, 25% росіян) та Харківська області (70,7% українців, 25,6% росіян).

Області Сходу України, де частка росіян більша за третину населення:

Донецька (58% українців, 38% росіян) та Луганська області (58% українців, 39% росіян).

Крим і Севастополь, де чисельно домінують росіяни:

Крим (58,3% росіян; 24,3% українців; 12% кримських татар); місто Севастополь (71,6% росіян; 22,4% українців).

Поліетнічні області Західного  регіону:

Чернівецька (75% українців, 20% румунів і молдаван) та Закарпатська області (80% українців і 12 угорців).

Поліетнічна область Півдня України:

Одеська (63% українців, 21% росіян, 6% болгар, 5% молдаван).

Мовний склад населення  України – це показник, у   реальному стані якого можливі значні відхилення у порівнянні з даними перепису. Так, зокрема, можливе заниження кількості громадян, які вважають російську мову рідною на Заході України і заниження кількості громадян, які вважають українську мову рідною на Сході України і в Криму. Це зумовлено, насамперед, установками інтерв’юерів, які проводили перепис у цих регіонах України. Мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення характеризувався такими даними: українську мову вважали рідною 67,5% населення України, що на 2,8 відсоткових пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2 відсоткових пункта. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, за міжпереписний період збільшилася на 0,4 відсоткових пункта і становила 2,9%. Мову своєї національності вважали рідною 85,2% українців і 95,9% росіян. Найбільш схильні вважати рідною мовою мову своєї національності росіяни, угорці, кримські татари і румуни. Найменш схильні вважати рідною мовою мову своєї національності євреї, греки, поляки і білоруси.

Зменшення частки дітей у  загальній кількості населення  поряд із суттєвим підвищенням долі осіб у віці старшому за працездатний значно ускладнюють сучасну демографічну ситуацію в країні і зумовлюють наростаюче старіння населення.

 

Вік Кількість постійного населення,тис. осіб У % до підсумку

2001 р. 1989 р.

Молодший за працездатний 8743,7 18,1 23,0

Працездатний 27984,7 58,0 55,8

Старший за працездатний 11492,8 23,9 21,2

Результати Всеукраїнського  перепису населення засвідчили тенденцію  до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке має вищу та повну загальну середню освіту, склала 28,9 млн. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 17,6%. Підвищення рівня освіти в цілому характерне як для міського, так і для сільського населення. Кількість осіб, які мають   повну вищу освіту у розрахунку на 1000 осіб населення у вказаному віці, збільшилася у порівнянні з даними перепису 1989 року у містах на 30,7%, у селах – на 68,8%. Відповідну динаміку має й показник кількості осіб із повною загальною середньою освітою, підвищення склало у містах 17,2%, у селах – 33,1%. Такі тенденції зумовлені демографічними змінами, а також збільшенням кількості недержавних навчальних закладів. Ці тенденції не характеризують зростання якості освіти в Україні.

За етнічним складом можна  виділити кілька груп областей в України

Фактично моноетнічні  області (кількість українців від 90% до 98%):

Регіони Центральної і  Південної України відносної етнічної однорідності:

Місто Київ (82% українців, 13% росіян); Миколаївська (82% українців  і 14% росіян); Херсонська (82% українців  і 14% росіян) та Дніпропетровська області (українців 79,3%; росіян 17,6%).

Області Південної і Східної України, де частка росіян становить близько 25%:

Запорізька (71% українців, 25% росіян) та Харківська області (70,7% українців, 25,6% росіян).

Донецька (58% українців, 38% росіян) та Луганська області (58% українців, 39% росіян).

Крим і Севастополь, де чисельно домінують росіяни:

Крим (58,3% росіян; 24,3% українців; 12% кримських татар); місто Севастополь (71,6% росіян; 22,4% українців).

Поліетнічні області Західного  регіону:

Чернівецька (75% українців, 20% румунів і молдаван) та Закарпатська області (80% українців і 12 угорців).

Поліетнічна область Півдня України:

деська (63% українців, 21% росіян, 6% болгар, 5% молдаван).