Міжетнічний конфлікт як соціально-політичне явище

У суб’єктно-функціональному відношенні всі перераховані види конфліктів є міжетнічними, але далі їх типологізація здійснюється вже за вертикальним критерієм. Отже, відповідно до суб’єктів участі, міжетнічні конфлікти поділяються на:

• конфлікт між регіональними сегментами одного й того ж великомасивного народу-етносу з приводу якогось історико-ментального або ж етно-ідентифікаційного питання (наприклад, у Франції кінця 18 ст. — конфлікт між консервативними «вандейцями» та прибічниками республіканського «нового порядку», а в сьогоденній Україні — між «українськими західниками» та російськомовними українцями Центру, Сходу та Півдня з приводу надання / ненадання російській мові офіційного статусу);
• конфлікт між титульним народом-етносом та одним (або двома) меншинським народом-етносом. Наприклад, між офіційним Києвом і русинською меншиною Закарпаття з приводу адміністративно-територіальної автономії регіону та надання русинам окремого етнонаціонального статусу;
• конфлікт між титульним та екс-титульним /субтитульними народами-етносами (зокрема, між суверенними українцями та консервативно налаштованими «великороссами на Украине», а також між екс-титульними, а нині субтитульними татарами в Автономній Республіці Крим);
• конфлікт між регіональними та міждержавними сегментами однієї і тієї ж етнічної та національної меншини, але у рамках одного й того ж історико-генетичного народу-етносу між крінтійськими «славонами» і сусідніми титульними словенами; між українськими буджацькими «циганами-лінгураріями» та молдовськими сороківськими «циганами-келдераріями»; між угорськими балатонськими «циганами-сінті» та українськими закарпатськими «циганами-ромами»);
• конфлікт між двома і більше меншинськими народами-етносами. Свідченням такого роду конфліктів можуть слугувати постійні зіткнення щодо надання землі між росіянами та кримськими татарами на території АРК. Згадаймо хоча б останні події в Криму восени 2007 р. − ліквідація будівель кримських татар на горі Ай-Петрі, масштабні мітинги протесту та загрози припинити репатріацію на півострів. Земельна проблема містить не лише економічний, а й політичний аспект. Проросійські шовіністичні організації, що діють в Криму, — додатково до цього всього — намагаються розповсюджувати міф про «неповноцінність» кримських татар;
• конфлікт між титульним народом-етносом даної країни і сусіднім народом-етносом, що має іншу політико-державну приналежність. Наприклад, між українцями та поляками через історичний «спадок» 1943-1944 рр. (взаємна різанина на Волині: ОУН-УПА з українського, «Армія Крайова» − з польського боку). Польща та Україна мають виступити за примирення історії щодо подій років Другої світової війни, а не визначати винуватця, котрий напав першим. Конфлікт можна вважати «певно замороженим» (але доконечно нерозв’язаним) після підписання 1996 року екс-президентами України та Польщі відомої «Декларації про примирення і взаємопрощу».

До цього списку слід додати і новий різновид етноконфлікту, що може виникнути між представниками етнічних і національних меншин. Такий  поділ суб'єктів етнополітики зумовлений соціоцивілізаційними стадіями розвитку народу-етносу. На перших трьох (роду, племені і народності) можна вести мову про формування етнічної меншини, на останній (нація) − національної. Виокремлення етнічних і національних меншин з гарантією забезпечення їх основних прав можна зустріти, зокрема, в Конституції Угорщини 1989 р..

Також конфлікти можна  класифікувати за принципом геополітичної  території розташування (наприклад, карабаський конфлікт), а також  за історико-політичним (подійним) принципом. В останньому випадку конфлікти можуть виникати внаслідок процесів нового державотворення (облаштування Криму в 1991 р.), коригування кордонів (вже згадуваний українсько-польський конфлікт 1943-1944 рр. на Волині), або природних катаклізмів. Зокрема, Чорнобильська трагедія 1986 р. призвела до розселення білорусів, поляків, росіян у місця, які через кілька років стали «державно-українськими» і «державно-російськими», що й призвело до численних мікроконфліктів кінця 80-х - початку 90-х рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, в процесі теоретичного прояснення феномену міжетнічного конфлікту  ми торкнулися декількох блоків проблемних завдань: намагалися виявити логіку та глибинні джерела започаткування етноконфлікту, запропонували нові підходи до їх класифікації.

Більшість країн сучасності є багатонародними (поліетнічними) соціумами, в межах яких взаємодіють між собою та з державою різноманітні народи-етноси (як етноісторичні спільноти). Дисбаланс у відносинах між ними зумовлений прагненням кожного з усіх народів-етносів реалізовувати найсуттєвішу в політичній історії місію − виступати свідомим джерелом політичної влади і носієм політичного суверенітету своєї країни. І коли будь-якому з них чинять бодай якийсь спротив у реалізації зазначеної політичної місії, − неминучі різноманітні етно- і міжетноконфліктні колізії. Це об’єктивне прагнення, що зафіксоване у ст. 5 Конституції України, й зумовлює ситуативне створення своєрідної етнополітичної тріади:

1. комплекс політолого-етнологічних проблем, які конституюються навколо явища етнічного конфлікту;
2. розмаїття самих етноконфліктів;
3. політолого-етнологічний плюралізм, який здатний детально висвітлювати це явище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.П. Корецького; [Упоряд. Ю.І. Римаренко] - К.: Генеза: Довіра, 1996. - 942 с.

2. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Ін-т держави і права АН України. Ін-т мовознавства АН України та ін.; Редкол. Ю.І. Римаренко та ін.. - К., 1993. - 807 с.

3. Гришина Н.В. Психология конфликта. / [Сост. Н.В. Гришина; Гл. ред. В. Усманов] и др.: "Питер", 2001. - 441 с.

4. Майборода О. Етнополітична ситуація в Україні: регіональний вимір // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. / Майборода О., Чілачава Р., Пилипенко Т. та ін.; Ред. Н. Лицюк - [К.: Фонд "Європа ХХІ"], 2002. - С.13-33.

5. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. - К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во "Право", 1996. - 544с.