Шпаргалка по "Морфології"

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ

Самостійні частини  мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.

Напр., основні ролі іменника такі:

• підмет (у називному відмінку);
• додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

• означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);
• обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);
• присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).

Службові  частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Синтаксичні ролі частин мови у реченні:

частина мови	синтаксичні ролі
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	Основна: підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі; додаток (у непрямих відмінках); Неосновна: обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку); неузгоджене означення; прикладка; іменна частина неузгодженого присудка
прикметник	Основна: узгоджене означення; Неосновна: - іменна частина складеного присудка
числівник	Основна: означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках); підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку); додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)
займенник	Основна: для тих, що вказують на предмети: підмет (у називному відмінку); додаток (у непрямих відмінках); для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі: означення
дієслово	Основна: присудок (особові форми всіх трьох способів); Неосновна: для неозначеної форми: підмет; присудок, означення; додаток; обставина; для дієприкметника: іменна форма складеного присудка; означення; для дієприслівника: - обставина
прислівник	Основна: обставина Неосновна: - неузгоджене означення
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник	оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
сполучник	- сурядний: виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень; підрядний: приєднує підрядне речення  до головного в складнопідрядному  реченні
частка	підсилює або виділяє якесь слово; служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук	служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.; відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику; може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.; вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення

РОЗРЯДИ ЧАСТИН МОВИ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.

Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:

• власні і загальні;
• конкретні і абстрактні;
• назви істот і неістот;
• збірні;
• речовинні.

Розряди слів за значенням  виділяються в усіх частинах мови:

частина мови	групи слів, на які  поділяється частина мови
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	власні і загальні; конкретні і абстрактні; назви істот і неістот; як окремі групи серез  загальних іменників: збірні речовинні
прикметник	якісні, відносні і присвійні; якісні, крім того, мають  форми вищого інайвищого ступенів порівняння;
числівник	порядкові та кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні); прості, складні і складені
займенник	особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні
дієслово	перехідні та неперехідні; серед неперехідних виділяється  також розряд зворотних дієслів
прислівник	- означальні і обставинні: означальні поділяються  на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії; обставинні- на обставинні часу, місця, мети і причини; первінні та вторинні
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ  МОВИ
прийменник	просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні; первинні (непохідні) і вторинні; (похідні) прості, складні і складені
сполучник	- первинні і похідні
частка	- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні; - частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні; формотворчі; - словотворчі
ОКРЕМА ЧАСТИНА  МОВИ
вигук	емоційні, волевиявлення, мовного етикету; звуконаслідувальні слова; - первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)

МОРФОЛОГІЧНІ  ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Морфологічна ознака- це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних  форм цих слів або слів, що від  них залежить.

До морфологічних ознак  належать:

ознака	у чому виражається
особливості словозміни	відмінюється частина мови чи не відмінюється; за якими ознаками
особливості словотворення	як створена частина мови
особливості морфологічної  будови	- з яких частин складається  (чи є у складі суфікси, префікси  та закінчення)

Пояснити це можна на прикладі будь-яких споріднених слів, напр., прикметникадобре (добре слово) та прислівника добре (як тут добре), які чітко відрізняються одне від одного:

прикметник	прислівник
- відмінюється; - первинне слово; - складається з кореня добр- і закінчення (е)	- незмінний; - похідне, утворене суфіксом -евід прикметникової основи; - складається з кореня добр- і суфікса -е

За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються  на змінювані інезмінювані.

До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.

До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Морфологічні ознаки всіх частин мови:

частини мови		морфологічні  ознаки
ЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
іменник	- відмінюване слово; змінюється  за відмінками і числами; має рід; початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);
прикметник	- відмінюване слово; змінюється  за родами, числами і відмінками; початкова форма- називний відмінок однини чоловічого роду; може мати форму ступеня  порівняння (в якісних прикметниках);
числівник	- відмінюване слово; змінюється  за відмінками; числівники один, двазмінюються також за родами; числівникодин- за числами; початкова форма- називний відмінок;
займенник	- відмінюване слово; початкова форма- називний відмінок однини; - той, що вказує на  предмети, змінюєтьсяза відмінками, може мати рід і число; - той, що вказує на  ознаки, змінюється за відмінками, родами і числами; - той, що вказує на  кількість- за відмінками; - той, що вказує на  порядок при лічбі- за родами, числами і відмінками
дієслово	дієслово утворює також  форми дієприкметника і дієприслівника: - дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами; має стан, вид і час; - дієприслівник- незмінювана  форма, має вид і час
НЕЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
прислівник	незмінюване слово
прийменник	незмінюване слово
сполучник	незмінюване слово
частка	незмінюване слово
вигук	незмінюване слово

 

 

 

 

35.Іменні частини мови

Частини мови, слова  яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник

Іменник (лат. substantivum) — самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду й істоти/неістоти, словозмінними категоріями числа і відмінка та власними словотвірними суфіксами, і виконує своєрідні синтаксичні функції.

майже всі іменники мають  числову і відмінкову  парадигму {підручники, підручників, підручникам, підручниками, у підручниках; мама, мами, мамі, маму, мамою, на мамі, мамо).  Категорії роду та істоти/неістоти є категоріями класифікаційними. Кожний іменник належить до одного з родів — чоловічого, жіночого, середнього. Це основний засіб маркування категоріального значення предметності. Іменників без значення категорії роду не буває. Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки.Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам. Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього-воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь); за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням. 
Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар). В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

У складі іменника виділяють такі лексико-граматичні розряди:— конкретні і абстрактні: парта, літак — якість,швидкість.

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини. 
У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони. 
Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині. 
За цією ознакою іменники діляться на три групи. 
Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. 
Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині. - власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко- збірні: студентство, листя, козацтво- назви абстрактних понять:геройство, добро, мир, завзяття - речовини: пісок, молоко, цукор 
Третю- що вживаються тільки в множині. - власні назви: Альпи, - назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори- назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі- речовини: вершки, дріжджі, духи- назви предметів парної чи симетричної будови:штани, кросовки, куранти

В українській мові сім  відмінків,;називний,родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний відмінки. 
Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:хто,що . є початковою формою іменника. Він називається прямим. 
Інші відмінки виступають формою вираження додатка і є непрямими  
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр.,Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?). 
Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. 
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни: 
Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота. 
Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням -о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя. 
Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати. 
Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені). 
Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота. 
Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи: 
До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.  вереда, кривда, плакса До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я. вишня, скриня, богиня. До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а. огорожа, святоша, межа. 
Синаксичною функцією іменника є основна- підмет, додаток.неузгоджене означення, обставина, іменна частина складеного присудку. 
Серед іменників виділяються такі групи слів: загальні назви - власні назви( ручка , перо. Дніпро , Марс), назви істот - назви неістот(хто?- гитарист, люди, окунь, зозуля,;що?- поле, вітер, посуд, клавіатура), конкретні – абстрактні(Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними. Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм. Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини. : корабель, шлях, Китай, Маргаріта, осел, ; прикрість, сум, убозтво, капіталізм, знання); Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.; та речовинні (називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).)