Шпаргалка по "Морфології"

1.морфологія як граматичне вчення про слово

морфологія - розділ граматики, у якому вивчається граматичне значення і властивості слів. це комплекс двох дисциплін: морфемології і парадигмології, у широкому розумінні сюди відносять і словотвір. (за лекцією)

З книги Вихованець, Городенська: морфологія - одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частин мови), граматичні (морфологічні) категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слово одиниці (власне-морфеми, аналітичні морфеми й слова-морфеми для вираження морфологічного і синтаксичного значень). морфологія як наука є вченням про граматику слова, про його граматичні класи (частини мови) і граматичні (морфологічні) категорії частин мови, про словозміну, про власне-морфеми, аналітичні морфеми і слова-морфеми. у сфері граматики слово поєднує 3 граматичні рівні: морфологічний, синтаксичний і словотвірний. саме причетністю до 3х граматичних сфер слово виділяється з-поміж інших одиниць граматичної будови. воно утворює неподільну єдність передусім із флексією, а також з іншими морфемами й у своїй взаємодії формує окрему сферу граматичної будови - морфологічну.

з інтернету: За В. Виноградовим морфологію часто називають "граматичним вченням про слово" (на відміну від синтаксису - вчення про граматичні властивості словосполучення і речення). у морфології вивчаються різні аспекти будови слова з погляду залежності його значення від тих морфем, що складають слово. Граматичні властивості слів: граматична форма, граматичне значення і граматична категорія, а також частини мови. Граматична форма слова — це конкретне слово як носій його граматичного змісту, тобто системи властивих йому граматичних значень. Важливим завданням М. є вивчення форм слів, уживаних у контексті в зв'язках з іншими словами, і змін, що в них відбуваються внаслідок функціонування їх у реченні, тобто словозміни. Словозміна — це система граматичних форм слів, виражених закінченнями. у морфології вивчається будова (морфемний склад) слів та утворення властивих мові їх типів — словотвір, об'єктом дослідження якого є способи утворення слів за допомогою поєднання морфем. Граматичні значення — це різноманітні значення граматичних форм, виражені різними мовними засобами. У них відображаються реально існуючі особливості предметів і явищ, позначених словами, напр. кількісні (у значенні числа), а також існуючі між ними різні відношення, напр. значення відмінкових форм. Граматична категорія — це узагальнене поняття, в змісті якого об'єднується ряд споріднених співвідносних граматичних значень. Напр., категорія числа об'єднує значення однини й множини, категорія часу дієслова — граматичні значення минулого, теперішнього і майбутнього часів тощо. Граматичні категорії і способи вираження їх у різних мовах неоднакові. На основі спільності в значенні і в характерних формальних ознаках у мові виділяються великі класи слів, які наз. частинами мови. У М. вивчаються особливості граматичних категорій, властивих частинам мови, способи їх вираження, особливості словозміни та словотвору частин мови.

2.структура дисципліни "морфологія" (гносеологічний аспект): морфемологія/словотвір/парадигмологія

гносеологія - вчення про процес пізнання, про джерела, можливості та засоби пізнання; теорія пізнання. при гносеологічному аспекті вивчення - аспект пізнання (вивчення) залежить від того, що хоче вивчити лінгвіст

(тип зображення  стрілок не має значення - то  просто, щоб було зрозуміліше,  що куди йде)

морфологія - розділ граматики, у якому вивчається граматичне значення і властивості слів. це комплекс двох дисциплін: морфемології і парадигмології, у широкому розумінні сюди відносять і словотвір. (за лекцією)

  граматикологія

синтаксис   морфологія

морфемологія парадигмологія

словотвір

морфемологія - розділ мовознавства, що вивчає зв’язки між фонологією та морфологією, тобто використання фонологічних засобів при словозміні й словотворі. інше визначення: розділ морфології, який вивчає систему морфем, морфемні структури слів, формальні та семантичні закономірності поєднання морфем у слові. (визначення з підручника І. Козленко)

у парадигмології слова розглядаються як члени семантико-граматичних класів частин мови. предмет вивчення - парадигми слів; п. вивчає типи відмінювання і дієвідмінювання класів слів, об’єднаних за принципом спільної парадигми. парадигма - будь-який пласт мовних одиниць, протиставлених одна одній і об’єднаних за спільною ознакою чи асоціацією. (інфа про парадигмологію-за лекцією)

словотвір - розділ граматики, що вивчає систему похідних слів в аспекті їх формально-змістової структури та способів творення. словотвір з’єднує морфологію з лексикою і є важливою ланкою структурування мови. словотвірні засоби слугують поповненню лексичного складу мови новими словами, формуванню лексичного значення похідних слів, групуванню їх у лексичні розряди і граматичні класи (напр., словотворчі суфікси іменників указують на належність похідного слова до певного граматичного роду і типу відмінювання). З книги Вихованець, Городенська

3. Слово як центральна  одиниця мовної системи

За «Теоретичною морфологією» і «Українська мова. Енциклопедія»:

СЛОВО — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремленооформлена значеннєва одиниця мови, яка співвідноситься  з пізнаним і вичленуваним окремим  елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якої є позначення, знакова репрезентація цього  елемента — його називання, вказування на нього або його вираження. С. —  основна одиниця лексики і  центральна структурно-семантична одиниця  мови в цілому, оскільки різними  своїми аспектами воно входить до різних структурних рівнів мови. Слово  як одиниця мови стосується кількох  рівнів мови – лексики, словотворення, морфології, синтаксису, а також  є об’єктом розділів науки про  мову -  лексикології, словотвору, морфології, синтаксису.

Слово з граматичного погляду  є основною  морфологічною одиницею, а в сукупності всіх його аспектів – основною одиницею мови.

У загальному плані слово  має двоїстий характер, який виявляється в тому, що у сфері мови воно співвідноситься часто з предметом або явищем позамовної дійсності, а у сфері мовлення слово звичайно може бути найменуванням одиничного предмета або явища у конкретній ситуації. Крім того, змістова сторона слова містить релятивні значення, які вказують на відношення між предметами або явищами позамовної дійсності, а в системі мови – на відношення між словами.

У сфері граматики слово  поєднує три граматичні рівні  – морфологічний, синтаксичний і  словотвірний. Слово утворює неподільну єдність передусім із флексією, а  також із окремими морфемами й  у своїй взаємодії формує окрему сферу граматичної будови – морфологічну. А похідне слово утворює завдяки  словотворчим формантам відмінну від  морфологічної граматичну сферу  – словотвірну. І нарешті, слово  тісно пов’язане з синтаксичними одиницями-конструкціями, формуючи у взаємодії з цими синтаксичними одиницями ще одну граматичну сферу – синтаксичну.

Структура С. складається  з двоярусної форми — фонетичної (певним чином організованої сукупності сегментних і суперсегментних елементів, що становлять його звук. оболонку) і  граматичної форми та двох принципово відмінних типів мовного значення — лексичного значення і граматичного значення. С. як сукупність усіх його форм і значень, як структур. елемент мови протиставляється як лексема його конкр. реалізаціям — словоформам, слововживанням і словозначенням. Сукупність словоформ  у С. структурується як осн. (вихідна) і похідні форми. С. поділяється  аналогічно, але в мові це виявляється  не завжди достатньо виразно. Як значеннєва одиниця мови С. входить в один ряд, з одного боку, з одиницею нижчого  рівня мови морфемою — своєю складовою  частиною, а з другого — з  одиницями вищого рівня — словосполученням і реченням, складовою частиною яких є воно саме.

У багатовіковій історії  вивчення С. (у лінгвістиці, філософії, логіці, семіотиці, теорії інформації та в деяких ін. галузях науки) висувалися десятки критеріїв його визначення, в основу яких клалися різні принципи — як єдині, так і комплексні. С. — як неодновимірна мовна одиниця, що своїми різними аспектами входить  до фонетики, морфології, лексики, синтаксису, — не може бути визначене за якимсь одним принципом.

4. Слово як об’єкт  морфології.

Слово з граматичного погляду  є основною морфологічною одиницею,  а в сукупності всіх його аспектів (лексичного, морфологічного, словотвірного, синтаксичного тощо) – основною одиницею мови.

Слід зважати на двобічну природу слова – його зміст  і форму. Відносна самостійність  слова може мати два ступені: ступінь  позиційної рухливості і ступінь  функціонально-синтаксичної самістійності. Адекватне визначення слова можливе  за зіставлення його з нижчою, що безпосередньо прилягає до нього, одиницею – морфемою і вищою, яка безпосередньо  розташована над ним, граматичною  одиницею – реченням. Морфема оформляє слова, вказуючи на відношення між предметами і явищами, тоді як слово позначає предмети і явища. Окрім ознак  функціонально-синтаксичної (і позиційної) автономності й наявності лексичного значення – слово в мовах типу української має таку граматичну ознаку, як морфологічна членованість. Слово як значуща одиниця завжди характеризується формальною і семантичною, тобто складається принаймні  з двох морфем. Слово можна назвати  морфологічною одиницею-конструкцією. З функціонального погляду у структурі будь-якого слова наявний службовий – сегментний або супрасегментний (тину наголосу, закріпленого порядку розташування тощо) – засіб, що виражає граматичні значення.

Слово – найменша відносно самостійна знакова мовна одиниця, здатна виконувати функцію члена  речення або мінімального (однослівного) речення, і найбільша морфологічна одиниця (морфологічна одиниця-конструкція  щодо мінімальної морфологічної  одиниці – морфеми).

Як сукупність варіантів (словоформ) об’єднується у відповідний  інваріант (слово), так і ряд слів об’єднуються в семантико-граматичний  клас – частину мови. Об'єднання  слів у частини мови найповніше реалізується за семантичними, морфологічними і  синтаксичними ознаками. Слово як лексична одиниця належить до «відкритих»  класів, і слово як граматична одиниця  належить до «закритих» граматичних  класів – частин мови – у тому розумінні, що нові частини мови у  граматичній структурі української  мови не утворюються. Слова формують словниковий склад мови, постійно поповнюваний, а отже, найрухливіший  і найсильніший до змін.

Як і морфема, слово - двостороння  мовна одиниця, оскільки володіє  єдністю внутрішньої та зовнішньої сторони, єдністю граматичного змісту та її вираження.

Внутрішня сторона, граматичні значення слів, і зовнішня сторона, тобто способи вираження граматичних  значень, є предметом морфології. Іноді морфологію ділять відповідно до предмету розгляду на "внутрішню" - дослідження граматичних значень  і "зовнішню" - розгляд способів вираження граматичних значень.  

5. Структура морфологічної  підсистеми мови ( онтологічний аспект): морфеміка/ словотворення/ парадигмологія.

Структура морфологічної  підсистеми мови в онтологічному  аспекті визначається як об’єктивна мовна реальність що пов’язана з  устроєм мовної системи. Вона не залежить від людської свідомості, а існує  незалежно від неї.

Морфологія – це розділ граматики, в якому вивчається граматичні значення та граматичні властивості  слів.( з лекції)

Морфологія (за Вихованцем) – це одна з частин граматичної  будови мови, яка охоплює граматичні класи слів(частини мови), граматичні(морфологічні) категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слова  одиниці ( власне морфеми, аналітичні морфеми  й слова морфеми для вираження  морфологічних і синтаксичних значень). 

Морфологічна підсистема мови складається з:

1. Морфеміки – це розділ морфології, який вивчає будову, варіювання і значення морфем в системах словозміни та словотворення
2. Словотворення (дериватодогія) – це розділ мовознавства, який вивчає структуру і семантику похідних, способи їх творення та об’єднання
3. Парадигматики – це розділ у граматиці, що вивчає типи відмінювання і дієвідмінювання, тобто усю словозміну класів слів, об’єднаних у ці класи за принципом спільності парадигми.  З лекції: парадигматика-це система словозміни, яка реалізується у частиномовних парадигмах.

6. Основа слова  як значуща одиниця

Основа слова –це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова. До складу основи входять усі службові морфеми-суфікси, префікси та ін. семантика слова  розпадається на лексичну і граматичну семантику. Лексична семантика формується на базі кореня за допомог. словотвірних і формотвірних морфем і асемантичних відрізків (інтерфіксів). Лексична основа відмінюваного слова-це його частина  без закінчення. 2 групи лексичних  основ: похідні та непохідні.