Стереотипи

34. Поршнев  Б.Ф. Противопоставление как компонент  этнического самосознания. М., 1973.

35. Психология  национальной терпимости. Хрестоматия.  Минск, 1998.

36. Психологія: словарь. М., 1990.

37. Пюимеж  Ж. де. Шовен, солдат-землепашец: Эпизод  из истории национализма. - М.: Языки  русской культуры, 1999, с. 9-11, 15-21, 362-367.

38. Романова Г.Е. Проективная методика “Чужие рисунки” // Психол. журн. 1993. № 5.

39. Романова Е.С., Потемкина О. Ф. Графические методы в психологической диагностике. М.: Дидакт, 1992.

40. Рыжова  С.В. Установки этнического самосознания  русских//Конфликтная этничность  и этнические конфликты. М., 1994.

41. Савада  К. Гончаров в Японии //Japanes Slavic and East European studies. 1983.- Vol.4.- P. 95-109.

42. Сикевич  З.В. Социология и психология  национальных отношений. СПб.: Издательство  Михайлова В.А., 1999.

43. Солдатова  Г.У. Этничность и конфликты  на Северном Кавказе//М.,1994.

44. Солдатова  Г.У. Психология межэтнической  напряженности. М., 1998.

45. Сорокин  П. Национальный вопрос как  проблема социального равенства// Психология национальной нетерпимости. Минск, 1998.

46.Старовойтова  Г.В. Этнические особенности поведения  и внешности в восприятии горожан//Этнические  стереотипы поведения. Ленинград, 1985.

47. Стефаненко  Т.Г. Этнопсихология. М., 2002. - 320c.

48. Стефаненко  Т.Г. Социально-психологические аспекты  изучения этнической идентичности. М., 1999.

49. Трусов  В.П., Филиппов А.С. Этническая  психология. М., 1984.

50. Франкл  Дж. Неизведанное Я. М., 1998.

51. Широканов Д.И., Алексеева Е.А. Стереотипы и динамика мышления. Минск, 1993.

52. Шихирев  П. Современная социальная психология. М., 1999.

53. Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию. М., 1997.

54. Хотинец В.Ю. Этническое самосознание. СПб.: Алетейя, 2000.

55. Этнические  стереотипы поведения. Л., 1985.

56. Япония и Россия. СПб., 1879. С.3.

57. www.e-psy.narod.ru

58. www.wikipedia.org

59. www.javot.net

60. www.bibliotekar.ru

2. Поняття соціального і ґендерного стереотипу

 

Початок формування теорії стереотипізації  заклали американські вчені. У 1922 році вийшла книга Уолтера Ліппмана «Суспільна думка». Саме ця книга і ввела  до наукового обігу поняття «стереотип». «Стереотипи, – писав Ліппман, - це упереджені думки, які рішуче керують усім процесом сприйняття. Вони маркують визначені об’єкти як знайомі або незнайомі, так що ледь знайомі здаються добре відомими, а незнайомі далекими. Вони збуджуються знаками, які можуть варіювати від точного індексу до невизначеної аналогії [7; с.285]. Будь-яке суспільство характеризується набором стереотипів як знаків, що полегшують і спрощують процес соціальної комунікації. Вони – «один з інструментів, що допомагає людині орієнтуватись у подіях, які виникають повсякденно» [2; с.9]

У найбільш загальному окресленні стереотип, як його визначає сучасна  соціальна психологія, - це уявлення про особисті риси групи людей [9; с.435].

Дещо  повніше визначення стереотипу знаходимо  у Т.О. Дороніної: «Соціальний стереотип – стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ. В основі соціального стереотипу лежать психологічний феномен генералізації, узагальнення, схематизації отриманого досвіду. Особливостями соціального стереотипу як регулятора соціальних відносин є феномен поляризації якостей людини (як головного соціального об’єкта і основного змісту стереотипу) і тверда фіксованість такої полярної дихотомії.» [7; с.294]

Стереотип – це судження про особистісні  якості групи людей, яке може бути занадто узагальнюючим і не точними [11; 154]. З допомогою стереотипів людина сприймає, «класифікує» інших людей за їх приналежністю до тієї чи іншої групи, соціально-економічного класу або ж за їх фізичними характеристиками (стать, колір шкіри, вік), наприклад підлітки, чоловіки/жінки, політики, безробітні і т.п. Стереотипи часто породжують помилкове і надто спрощене уявлення про людей, формують певні очікування щодо інших осіб, спрощують сприйняття інших.

Щодо  ґендерних стереотипів, то тлумачення цих понять різними дослідниками перегукуються: О. Вороніна та, Т. Кліменкова вважають, що їх слід розглядати як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси вдачі, що відповідають поняттям "чоловіче" та "жіноче" [4; с.57]. Дороніна визначає їх так: Ґендерні стереотипи – суспільні уявлення, що найбільш повно втілюють моделі поведінки та набір особистісних характеристик, обумовлених статтю. Іншими словами це розуміння того, що означає «бути чоловіком» чи «бути жінкою» у суспільстві. І.С.Кльоцина розуміє під ґендерним стереотипом спрощений, стійкий, емоційно забарвлений спосіб поведінки, рис характеру чоловіка і/або жінки [11; с.144] .

Зміст ґендерного стереотипу може варіюватися відповідно до соціокультурної специфіки, але залишається в межах розуміння чоловічого/жіночого (фемінності / маскулінності).

На даний  час ґендерні стереотипи вивчаються у кількох аспектах:

• процес формування, розвитку і поширення
• вплив стереотипів на структуру особистості
• форми історико-культурної модифікації стереотипів

Найбільш  впливові фактори, які формують ґендерні стереотипи – мова, школа, ігри, релігія, засоби масової інформації. Відповісти на питання, який фактор відіграє найважливішу роль досить важко. Для одних авторитетом є релігія, для інших – ЗМІ, але найзагальнішим, напевно є мова. Мова формує етнічну і національну ідентичність, але й у мові найбільш яскраво виявляються і ґендерні стереотипи.

3. Основні ґендерні стереотипи

 

Тупіцина  І.А. виділяє три групи ґендерних  стереотипів:

1. Стереотипи маскулінності –фемінності

Відповідно  до цих стереотипів чоловікам  притаманні активні творчі характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, агресивність, впевненість у собі, логічне мислення, здатність до лідерства.

Жінкам, навпаки, притаманні риси повністю протилежні. Жінки вважаються пасивно-репродуктивним началом, їм притаманна залежність від інших, турботливість, тривожність, низька самооцінка, емоційність [11; с144].

1. Уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей:

Жінка –  домогосподарка, мати, основним життєвим простором є приватна сфера життя. Іншими словами так зване правило 4 К: Kirche (церква), Küche (кухня), Kinder (діти), Kleid (одяг).

Чоловіки, відповідно створені для суспільного  життя. Їм притаманна професійна успішність, на їх плечах лежить відповідальність за забезпечення сім»ї.

2. Специфіка змісту праці.

Жінці притаманний виконавчий характер праці – прислужниця, часто експресивна сфера діяльності. Жіночі професії належать до сфери освіти, медицини, торгівлі.

Чоловікам притаманна творчість та схильність до лідерства, відповідно чоловічими професіями є професії інструментальної сфери діяльності. [11; с.145].

У підручнику з соціальної психології Д.Майєрса наведено результати соціально-психологічних досліджень західних вчених, які доводять, що на загал жінки менш агресивні за чоловіків, більше за них схильні до опіки (турботи) [9; с.229]; жінки більше взаємозалежні, аніж чоловіки, більше орієнтовані на стосунки з людьми, виказують вищі показники конформності [9; с.229-231, 301]; жінки - емоційно чутливіші, більше здатні на емпатію (співпереживання), краще декодують невербальні емоційні повідомлення (міміку, жести, пози) [9; с.231-232]; чоловіки більш домінантні [9; с.232]; чоловіки ініціативніші у статевих стосунках [9; с.235]; жінки частіше звертаються по допомогу і частіше за чоловіків отримують її [9; с.619]. Іншими словами, можна стверджувати, що загалом перераховані стереотипні уявлення відповідають дійсності.

7. Рефлексія ґендерних стереотипів у культурі

 

Гендерні стереотипи у  мистецтві.

Ми вже з’ясували, що ґендерні стереотипи є продуктом і невід’ємним  компонентом культури. У цьому  розділі ми спробуємо розглянути питання про те, яким чином стереотипи впливають на творення інших продуктів  культури: мистецтво, літературу і т.п. Вже неодноразово згадувалося про  те, що культуру, яка існувала до сьогодення творили чоловіки, відповідно і вплив  на творення і рефлексію ґендерних  стереотипів у культурі мали чоловіки.

Саме мистецтво було суто чоловічим. Ми не згадаємо жодної жінки, яка б прославилася на весь світ як художник, архітектор, скульптор. В  історії мистецтва переважають  лише чоловічі імена. Знову ж таки стикаємося із стереотипним уявленням  про те, що геніальність властива лише чоловікам. Саме це твердження утверджувало обмежене входження жінок у кола митців і робило їхню творчість несуттєвим надбанням в історії мистецьких практик.

Усманова розглядає тезу про «відсутність» жінки у  мистецтві, яка постає не «відсутністю згадки про жінку у ту або іншу добу розвитку мистецтва, а відсутністю  жінки як на рівні візуальної репрезентації (у розумінні відсутності простору для «жіночого» погляду), так і  на рівні рецепції»[7; с.312].

Споконвіків чоловік розглядався  як творець, що начебто був уклінним перед Жінкою як об’єктом шанування. У шануванні поета, його лицарському служінні містичному ореолу жінка втратила свою індивідуальність. Тобто знову ж таки маємо справу із певними стереотипними уявленнями про жіночий образ у мистецтві. Проте жінка не мала права виправити цей стереотип, бо всі «двері» перед нею зачинялися.

Гендерні стратегії у  мовленні

Ми вже згадували про  те, що ґендерні стереотипи найповніше відображаються у мові та мовленні. І справді ґендерні стереотипи зумовлюють відмінності мовленнєвої поведінки  чоловіків і жінок. Проводячи  різні соціологічні, лінгвістичні, культурологічні, а також феміністичні та ґендерні дослідження було встановлено, що чоловікам важко сприймати темп, швидкість, емоційність та експресивність жіночої мови. Поряд з цим, жінкам не завжди зрозуміла повільність, занадто обміркованість та однобічність чоловічих думок. Ґендеристи вважають, що жіночій мові властива статичність, нейтральність, у її лексиці частіше зустрічаються застарілі слова та звороти. На відміну від жінок, чоловіки ліпше сприймають нове в мові, вони більше вживають неологізмів (нові слова), термінів. При цьому було встановлено, що з підвищенням рівня освіти відмінності у мові стираються.

Чоловіча стратегія у  спілкуванні напориста, агресивна, орієнтована на монолог. О.Е.Пчеліцева  пояснює це тим, що для чоловіка розмова  – завжди змагання, він націлений  на індивідуальний успіх [9; с.118].

Автори "Вступу до лінгвістичної  гендерології" слушно зауважують, що жінки - тонкі комуніканти, вони винахідливі  й мобільні у застосуванні контактовстановлювальних засобів, легше "перемикаються", вловлюючи  бажання й настрій співрозмовника, простіше входять у світ інтересів  іншої людини, здатні виявити співчуття  у найрізноманітніших вербальних і  невербальних формах. Налагодження стосунків  за допомогою розмови - пріоритет  жіночого розуму. Жінка легко читає  між рядків і формує на тлі тексту підтекст [17] .

Розмірковуючи про специфіку  вербальної поведінки жінки, слід вказати  на певні суттєві моменти. Жінки  легко відволікаються на ситуативні деталі, культивують побічні теми - тобто мають здатність до "асоціативного  зісковзування": починаючи розповідь, жінка довільно хапається за логічно  необхідне в даному тематичному  полі розмови слово, а воно може дати імпульс для принципово іншої  теми. До речі, неуважність до деталей, байдужість до вербального плану, властиву чоловікам, жінки схильні сприймати  як "психологічну глухоту"[13] .

Жінка, на відміну від  чоловіка, здатна взяти на себе кілька психологічних ролей водночас. Жіночі "маневри у спілкуванні" набагато витонченіші: психологічні виверти, розмова  у режимі "побічних асоціацій", "макіяж" аргументів тощо. Особливо не люблять чоловіки жіночу звичку говорити натяками. Однак натяки на непрямі форми мови у деяких ситуаціях допомагають уникнути конфронтації, знизити мовну агресію

Ще Ніцше  зауважив, що щастя чоловіка зветься  „Я хочу!", а щастя жінки - „Він хоче!". Ніби під цим девізом будуються речові стратегії чоловіків та жінок. Чоловіча культура вчить акцентувати увагу на дії, а не на стані, на результаті, а не на його процесі. Прикладом тут можуть слугувати сентенції, структуровані з маскулінних позицій: „Прийшов, побачив, переміг!", „Пан або пропав" тощо.

Якщо порівняти основні  стереотипні уявлення стосовно маскулінності / фемінності із способами комунікації чоловіків і жінок, то можна помітити певний збіг: чоловік, агресивний, цілеспрямований, прагне до влади, перемоги, результату, використовує і відповідні мовні стратегії – агресивне цілеспрямоване мовлення; жінка, якій притаманна чуттєвість, емоційність і в мовленні чуттєва і емоційна, гнучка, здатна на компроміс.

Якщо стереотипні жіночі риси протягом багатьох століть сприймалися  негативно, то аналіз мовних стратегій  показує, що жіноча мовна поведінка  є позитивною в лані встановлення та підтримання контактів. Проте О. Пчелінцева підкреслює, що жінці для досягнення кар’єрного успіху у чоловічому суспільстві варто використовувати чоловічі мовні стратегії.

8. Висновки

 

Ґендерні  стереотипи у культурі – тема строката і глибока, охопити всі аспекти, які вона включає, досить важко. У даному рефераті основна увага була зосереджена на формуванні стереотипів у культурі, передовсім чоловічій, оскільки жіноча культура лише в кінці минулого століття заявила про себе на повен голос і пройде чимало часу поки дана культура витворить свої власні стереотипи. Крім того розглядалися основні ґендерні стереотипи характерні для сучасного суспільства і формування цих стереотипів впродовж століть. Підводячи підсумок, можна сказати, що ґендерні стереотипи найсильніше вкорінені в культурі. З одного боку – вони є продуктом культури, з іншого боку певним чином впливають на творення культури.