Розвиток емоційно-почуттєвої сфери дитини дошкільного віку

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………..……………..  3

Розділ I. Динаміка розвитку емоцій та почуттів упродовж дошкільного дитинства……………………………………………………………6

1.1 Природа, сутність та  функції емоцій…………………………………….6

1.2 Емоційна сфера дитини-дошкільника,  її особливості………………...13

1.3 Розвиток почуттів у дошкільному віці…………………………………17

Розділ II. Емпіричне вивчення емоційно-почуттєвої сфери дітей дошкільного віку………………………………………………………………….20

2.1 Критерії, показники та рівні емоційно-почуттєвого розвитку дошкільників………………………………………………………………………..20

2.2 Опис процедури дослідження та інтерпретація отриманих даних…...22

Висновки…………………………………………………………………….31

Список використаних джерел………………………………………….....34

Додатки………………………………………………………………………37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сучасне суспільство висуває нові вимоги до розвитку особистості, зокрема її емоційної сфери – формування ініціативності, сміливості, вміння приймати самостійні рішення, швидко адаптуватися до різних умов. Вирішення цього загального завдання тісно пов’язане з реалізацією Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), «Діти України», Закону України «Про освіту», в яких визначено, що побудова демократичного суспільства, його розвиток значною мірою залежить від творчості, активності та емоційної стійкості його членів.

Емоції та почуття, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що віддзеркалюють навколишню дійсність у відчуттях, образах, уявленнях, поняттях, думках, емоції і почуття відображають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивне ставлення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші – засмучують або викликають відразу, треті – залишають байдужою. Таким чином, відображення в мозку людини її реальних переживань, тобто ставлення суб'єкта потреб до значимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями. Іншими словами, емоції – це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань приємний або неприємний процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб.

Проблема розвитку емоційної сфери  особистості, особливо на етапі її зародження та інтенсивного розвитку, є актуальною, як у теоретичному, так і суто прикладному аспектах. Емоції – це основний місток, який пов’язує внутрішнє життя дитини з навколишнім світом. Малюк, образно кажучи, є суцільним згустком емоцій та почуттів.

Базовий компонент дошкільної освіти « Я у Світі » націлює на те, що дитина повинна орієнтуватися у назвах та специфіці проявів основних емоцій, розрізняти прояви кожної з них, встановлювати причинно-наслідкові та смислові зв’язки між подіями життя, своїми переживаннями та виразом обличчя. Дошкільник повинен вміти передавати свої почуття мімікою, жестами, словами; адекватно реагувати на різні життєві ситуації, стримувати негативні емоції, співвідносити характер емоційної поведінки з її наслідками. Упродовж дошкільного дитинства підростаюча особистість має навчитися розрізняти моральні, інтелектуальні та естетичні почуття; виявляти почуття приязні, щирості, жалю, відповідальності, безкорисливості, вдячності, любові у взаєминах з іншими. Звертається увага на це питання і в інших державних освітніх програмах «Дитина», «Малятко», «Українське дошкілля».

Актуальність дослідження  на зазначену тему обумовлена посиленням уваги вчених і практиків до поліпшення освітньої роботи з дітьми  дошкільного віку, створення оптимальних умов для всебічного розвитку особистості.

Теоретико-прикладні аспекти проблеми розвитку емоцій та почуттів дітей дошкільного віку розкриваються у численних наукових дослідженнях. Зокрема, розв’язання окресленої проблеми на сьогодні пов’язують з іменами таких учених Н. Л.Білопольська, Л. І.Божович, Л. С.Виготський, О. В.Запорожець,  

К. Є.Ізард, О. Л.Кононко, Г. С.Костюк, С. Л Рубінштейн, Л. С Славіна.

Незважаючи на широкий  спектр досліджень, існує ще низка  питань, які потребують подальшого вивчення. Зокрема, недостатньо з’ясованим залишається вплив соціально-психологічних факторів, виховання на розвиток емоційної сфери дітей, чинників, які цей розвиток стимулюють або ж, навпаки, загальмовують. Вказані та інші аспекти зумовили вибір теми курсової роботи: «Розвиток емоційно-почуттєвої сфери дитини дошкільного віку».

Об’єкт дослідження – психічні процеси і стани, їх розвиток у дошкільному віці.

Предмет дослідження – розвиток емоцій та почуттів дошкільника.

Мета роботи полягає у виявленні теоретичних аспектів проблеми розвитку емоцій та почуттів у дошкільному віці, емпіричному дослідженні особливостей емоційно-почуттєвої сфери дошкільника.

Відповідно до мети, об’єкта та предмета дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Розкрити природу, сутність і функції емоцій.

2. Узагальнити особливості розвитку емоційної сфери дитини упродовж дошкільного віку.

3. Визначити особливості почуттів у дошкільному віці.

4. Організувати та провести емпіричне дослідження визначеної проблеми, проінтерпретувати отримані дані.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез даних у процесі вивчення джерельної бази дослідження, узагальнення; емпіричні: спостереження, експеримент (констатувальний етап). Діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій проводилася з допомогою медодики-гри «Абетка настрою» (Н. Л. Білопольської). З метою визначення емоційного ставлення старших дошкільників до себе та своїх ровесників була використана методика «Дві хатки» того ж автора. Визначення переважаючої модальності емоційно-почуттєвих станів дітей у сім’ї було здійснено за допомогою методики «Кінетичний малюнок сім’ї» (Р. Бернса, С. Кауфмана). Базою дослідження слугував ДНЗ №3 м. Кременця Тернопільської області. Вибірка склала 25 дітей старшого дошкільного віку.

Практична значущість отриманих результатів полягає у тому, що зібрані та модифіковані у курсовій роботі матеріали можуть бути використані вихователями дошкільних освітніх установ у навчально-виховній роботі з дітьми, а також свідомими батьками, які відповідально ставляться до справи виховання власних дітей.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, відповідно теоретичного та практичного характеру, висновків, списку використаних джерел і додатків. У списку використаних джерел міститься 38 найменувань. Обсяг роботи становить 37 сторінок.

 

 

Розділ I. Динаміка розвитку емоцій та почуттів упродовж дошкільного дитинства

1. Природа, сутність та функції емоцій

 

Емоції відіграють у житті людини надзвичайно важливу роль, особливо в дитячі роки. Останні дослідження американських вчених свідчать про те, що навіть розумові здібності людини не так важливі, як рівень її емоційного розвитку. Люди, які здатні контролювати свої почуття, добре розуміються в тому, що почувають інші, мають перевагу в умінні діяти за так званими неписаними законами, які ведуть до успіху в особистому і суспільному житті. Адже люди з добре розвиненою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайти вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Тобто, мова йде про високий коефіцієнт емоційного розвитку EQ (термін введений Д. Гоулменом). В це поняття входять такі чинники, як уміння розуміти й керувати своїми емоціями, цілеспрямованістю, здатністю до співчуття та вміння допомогти людям у налагодженні стосунків [8 ; 12]. 

Емоції – це особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображають у формі безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху та ін.) значимість предметів, явищ, ситуацій, що впливають на індивіда в процесі його життєдіяльності.

Почуття – стійкі емоційні ставлення людини до явищ навколишньої дійсності, які відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами і мотивами; вищий продукт розвитку емоційних процесів в суспільних умовах.

У сучасній психологічній думці обґрунтовано два підходи до розуміння емоцій, згідно з одним «емоції» та «почуття» розглядаються як синоніми; згідно  з іншим – як поняття, різні за значенням. Суперечності при визначенні емоцій виникають ще й з тієї причини, що вони (емоції) можуть розглядатись як властивості психіки, як процеси, як стани [9; 31].  

 

 Головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям люди краще розуміють один одного, можуть, не користуючись мовою, оцінювати стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Так, люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вирази людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив [8; 12]. 

Виходячи зі змісту розглянутих  ознак, обраних для визначення сутності емоцій, як атрибутивні, умовно їх можна  розглядати як складне явище психіки, пов’язане з різними властивостями  та процесами, що характеризують суб’єктивне  відношення, виражене у специфічний  оцінці. Емоції дуже тісно переплітаються з іншими особливостями психіки, а також характеризуються відсутністю  чітких уявлень, що спричинило диференціювання  їх видів.  Існує більше 20 функцій емоцій у психічній діяльності людини. Ось подані деякі з них:

– сигнальна функція – завдяки емоціям ми дізнаємось про значущі для нас події, про те, що відбувається навколо;

– регулятивна функція – забезпечує напрямок і інтенсивність поведінки людини;

– експресивна функція – виражає внутрішні переживання індивіда в зовнішній формі – міміці, жестах, особливостях мовлення та ін.;

  – комунікативна функція – за допомогою емоцій ми спілкуємось один з одним.

У цьому аспекті особливе значення функції емоцій набувають у процесі розвитку дитини. Умовно можна виділити дві групи функцій: ті, що наперед визначені біологічним розвитком психіки дитини та здебільшого пов’язані із захисними психофізіологічними особливостями організму, та функції, пов’язані із соціально-психологічними якостями характеру, яких набувають у навчально-виховному процесі та у процесі діяльності дитини [13].

Емоції хоча й чуттєві у своїй основі, але не наочні, відображають не предмет чи явище предметного світу, а внутрішній світ суб’єкта. Тому вони надзвичайно інтимні, лабільні. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілесні зміни або переживання – емоції змінюються. Суб’єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Два переживання не можуть існувати точно в один і той самий момент, вони – послідовні. Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації.

Існує кілька класифікацій емоцій. Однією з них є класифікація К. Є. Ізарда, що виділяє десять базових емоцій, кожна з яких веде до різних внутрішніх переживань і різного зовнішнього вираження цих переживань: 

1. Інтерес – позитивна емоція, вона переживається дитиною частіше, ніж інші емоції. Інтерес відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні і розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень; забезпечує працездатність.  
2. Радість – переживання активного внутрішнього задоволення, впевненості в собі, власної значимості, успіху своєї діяльності. Якщо ця емоція переважає в емоційному житті, то дитина перебуває в стані комфорту .  
3. Подив – переживання, пов'язане зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного.  
4. Сум – переживання печалі, зневіри, ізоляції. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність дитини. 

5. Гнів – переживання обурення, незадоволення чимось. Ця емоція є одним з компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку дитини. 

6. Відраза – украй неприємне переживання, викликане чимось огидним, потворним. 

7. Презирство – переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство приводить до роздування почуття власної значимості і до знецінювання об'єкта презирства. Ситуації, що активізують гнів, одночасно активують емоції відрази і презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості. 

8. Страх – переживання сильного переляку, остраху когось (чогось). Переживання страху відчувається і сприймається як погроза особистої безпеки; супроводжується почуттям непевності, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію. 

9. Сором – переживання незадоволеності собою. Сором мотивує бажання дитини сховатися, утекти. 

10. Провина – переживання, пов'язані з порушенням моральної й етичної норми [12, с.58-62].