Видтворення та впизнавання

Ця відмінність зумовила різку розбіжність результатів запам’ятовування. Це означає, що причиною високої продуктивності запам’ятовування картинок в першому досліді і чисел в другому – є діяльність респондентів по відношенню до них.

При виконанні даних завдань предмети і числа запам’ятовувалися мимовільно. Коли ці предмети і числа були об’єктом діяльності досліджуваних (класифікація предметів у першому досліді і складання числового ряду в другому), вони запам’ятовувалися краще, ніж, коли слугували фоновими подразниками. Однак, і в цьому випадку (коли об’єкти виступали як фоновий подразник) запам’ятовування було результатом прояву з боку респондентів якої-небудь активності стосовно цих об’єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтувальних реакцій.

Зробивши аналіз отриманих  результатів дослідження, можна  зробити висновок, що на ефективність мимовільного запам’ятовування впливає  значимість для особистості матеріалу, який запам’ятовується. Чим більш  цікавим і емоційно насиченим  буде матеріал для запам’ятовування, тим ефективнішою буде продуктивність його запам’ятовування. Адже мимовільне запам’ятовування відбувається саме по собі, проте строго детермінує особливості  діяльності, яку виконує людина. Також виявлена особливість, що мимовільно запам’ятовується краще той матеріал, який викликає активну розумову працю  над ним. 

 

 

2.3. Математична обробка результатів експериментального дослідження процесу відтворення у формі пригадуванні та впізнавання

Тепер після експериментальної  обробки отриманих результатів, аби впевнитись в їх достовірності  ми використаємо описову статистику.

Для підтвердження припущення про те, що рівень відтворення у  формі впізнавання вищий, ніж  у формі пригадування ми використали  Q – критерій Розенбаума [26]. Даний непараметричний критерій використовується для оцінки відмінностей між двома вибірками за рівнем певної ознаки.

Отриманні дані за методикою “Порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання” (див. табл. 2.1) ми впорядковуємо і заносимо в таблицю:

Відтворені слова у  формі впізнавання	Відтворені слова у  формі пригадування
19         S1 18 17 16 16 15 15 14 14 13 13 12 12 11 11	18   16 16     14   13 13 12 12   11   10 10 9 S2 9 8 7

 

В даній таблиці ми розмежували значення респондентів від найбільшого показника до найменшого, і таким чином визначили S1 і S2 (S1- зона значень першого ряду, які вищі максимального значення, і S2 – зона значень другого ряду, які менші максимального значення 1-го ряду).

Після цього нам потрібно сформулювати гіпотези. Отже:

H₀ – рівень відтворення у формі впізнавання не перевищує рівень відтворення у формі пригадування;

H₁ – рівень відтворення у формі впізнавання перевищує рівень відтворення у формі пригадування.

За даною впорядкованою  таблицею визначаємо кількість значень  відтворених слів у формі впізнавання, які більше максимального значення відтворених слів у формі пригадування: S1=1.

Тепер визначаємо кількість  значень відтворених слів у формі  пригадування, які менше мінімального значення відтворених слів у формі впізнавання: S2=6.

За цими показниками вираховуємо  Q_емп. = S1 + S2 = 1+6 = 7.

Далі за таблицею «Критичних значень Q–критерія для рівнів статистичної значущості p ≤0,05 і p≤0,01» визначаємо значення Q_кр. n₁, n₂ =15:

 

 

Тепер необхідно побудувати вісь значимості:

                          Q_0,05                  Q_0,01

    …                             Q_емп. !

  

                            6           7                   9

 

З даної вісі бачимо, що Q_емп. > Q_кр. (p˂0,05). Отже, гіпотеза H₀ відхиляється і приймається альтернативна гіпотеза Н₁ про те, що рівень відтворення у формі впізнавання перевищує рівень відтворення у формі пригадування.

В курсовій роботі ми виявили, що у більшості студентів пізнього юнацького віку відтворення та впізнавання пам’яті знаходиться на завершальному етапі свого розвитку, а їх рівень – вище середнього. А також, за допомогою Q – критерія Розенбаума встановили, що у студентів-психологів І курсу рівень відтворення у формі впізнавання вищий, ніж у формі пригадування.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В результаті аналізу наукової літератури з даної проблематики, спостереження, проведеного експериментального дослідження та теоретичного узагальнення отриманих результатів ми можемо зробити наступні висновки:

1. Відтворення – один із головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Відтворення поділяється на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування і спогади. Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.
2. Результати дослідження засвідчують, що психологічний феномен пам’яті віку пізньої юності характеризується рядом  визначальних особливостей, а саме: опосередкованим характером мнемічних процесів. Б. Г. Ананьєв зазначав, що розвиток функції пам’яті дорослої людини є результатом взаємозв’язку біологічного і соціального.           Л. С. Виготський підкреслював, що основною характеристикою пам’яті віку пізньої юності є її логічна природа, що опосередкована мисленням. А. О. Смирнов вказує на таку особливість пам’яті віку пізньої юності як використання смислових та раціональних способів запам’ятовування. За даними В. Я. Ляудіс та П. І. Зінченка, виявлено ще одну рису пам’яті цього періоду – саморегулюючу форму запам’ятовування.
3. В сучасній психології  всі окремі дослідження з пам’яттю людини зводяться, в основному, до того, що досліджуваний тим чи іншим способом засвоює матеріал, а потім після деякого проміжку часу, його відтворює, впізнає засвоєне. У нашому дослідженні процесів відтворення та впізнавання були використані такі методи: спостереження, класифікація зображень предметів, складання числового ряду, утриманих членів ряду, тотожних рядків.
4. Функціонування  пам’яті в період пізньої юності   характеризується  своїми особливостями, які необхідно враховувати з метою покращення успішності вивчення того чи іншого предмету та забезпечення ефективності розв’язування завдань, які ставляться перед студентами,  опановуючими нову дисципліну. Важливою рисою пам’яті віку пізньої юності є  довільний характер її діяльності. Адже у цей період особистість переважно свідомо ставиться до процесу запам’ятовування, висуваючи перед собою конкретну мету – завдання. Окрім цього, слід зазначити збільшення швидкості запам’ятовування та збільшення об’єму пам’яті. При необхідності запам’ятати один і той самий матеріал дорослий витрачає значно менше часу. Перехід репродуктивних форм пам’яті в реконструктивні слід теж вважати ознакою  мнемічних процесів віку пізньої юності. На  етапі  пізнього юнацького віку пам’ять виконує функцію внутрішньої самоорганізації суб’єктивного досвіду стосовно готовності людини до майбутнього. Це визначає перспективи як формування і подальшого використання досвіду і дає нам підстави говорити про таку рису пам’яті віку пізньої юності як прогностична спрямованість.
5. Виходячи з результатів проведеної експериментальної роботи видно, що наша гіпотеза підтвердилась – рівень розвитку пам’яті  студентів пізнього юнацького віку вище середнього. Студенти охоче включилися в експериментальну ситуацію, показавши хороші результати. Як і інші розумові здібності й уміння, пам’ять характеризується значними індивідуальними відмінностями. У деяких видах мнемічної діяльності їхній діапазон сягає співвідношення 1:15. Це означає: якщо показники найслабшого (щодо пам’яті) студента прийняти за одиницю, то мнемічну потужність найсильнішого треба оцінити в 15 одиниць. Проте, важливо усвідомлювати, що й після багаторічних досліджень процеси пам’яті усе ще недостатньо вивчені, що навіть ті закономірності, які вдалося вивести, не завжди застосовні до абсолютної більшості людей. Врахування результатів дослідження допоможе   визначити перспективи  розвитку пам’яті студентів в контексті підвищення  навчальної успішності особистості.

 

 

 

 

 

 

         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Основи психології та педагогіки: Конспект лекцій / В. П. Гоцуляк,             Н. І. Демченко, М. П. Тішин. – К.: НАУ, 2001. – 164 с.
2. Введение в психологию / П. Я. Гальперин. – М. : МГУ, 1976. – 150 с.
3. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська,        З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – 608 с.
4. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л. Трофімова – 6-те вид., стереотип. – К. : Либідь, 2008. – 560 с.
5. Загальна психологія: Видання 3-є, перероблене та доповнене. Навчальний посібник / С. Д. Максименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.
6. Общая психология: Серия «Учебник нового века» / А. Г. Маклаков – СПб.: Питер, 2001. – 592с.  
7. Лекции по общей психологи / А. Р. Лурия. – СПб.: Питер, 2006. – 320с.
8. Психология памяти / Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. – М.: “ЧеРо”, 2002. – 816 с.
9. Проблемы психологии памяти / А. А. Смирнов. — М.: Просвещение, 1966. — 275 с.
10. Человеческая память и процесс обучения / Р. Аткинсон; пер. с англ. – М.: Прогресс, 1980. – 321 с.
11. Память и мышление: Избранные психологические произведения /            П. П. Блонский. – М.: «Просвещение», 1964. – 502 с.
12. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – М.: Учпедгиз, 1946. – 704с.
13. Введение в психологию / П. Я. Гальперин. – М.: МГУ, 1976. – 150 с.
14. Память в процессе развития / В. Я. Ляудис. – М.: МГУ, 1976. – 256 с.
15. Развитие психофизиологических функций взрослых людей /                    Б. Г. Ананьев, Е. И. Степанова. – М.: Педагогика, 1977. – 198 с.
16. Исследование памяти / В. Я. Ляудис, П. И. Зинченко. – М.: Наука, 1990. – 216 с.
17. Нейрофизиология памяти и обучение // Руководство по физиологии. «Механизмы памяти» / Т. Н. Граченко, Е. Н. Соколов. – Л.: Наука, 1986. – 132 с.
18. Принципи организации памяти человека / А. Г. Асмолов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. – 103 с.
19. Розвиток професійної спрямованості особистості: Навчальний посібник / Н. Б. Іванцова. – Миколаїв: Вид-во «Ілон», 2007. – 164 с.  
20. Нейропсихология памяти / А. Р. Лурия. – М.: Педагогика, 1976. – 192 с.
21. Память: Практикум по общей психологи / Н. Н. Мельникова. – Челябинск: Изд-во ЮУрГУ, 2001. – 43 с. 
22. Основы психологии и педагогіки: Учебно-методиский комплекс. /        І.С. Гічан. – К.:НАУ, 2006. – 93 с.
23. Практикум по психологии / Под. ред. А. Н. Леонтьева,                                Ю. Б. Гиппенрейтер. – М.: МГУ, 1972. – 139 с.
24. Психология / Р. С. Немов – В 3. т. – М.: Просвещение, 1995. – 496 с.
25. Психологія: Підручник. Кн.1. Загальні основи психології / Р. С. Нємов. – М.: ВЛАДОС, 1997. – 688 с.
26. Методы математической обработки в психологии / Сидоренко Е. В. – Спб.: ООО «Речь», 2002. – 350 с. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

Стимульний матеріал до методики №1 “Порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання”

Ряд 1	Ряд 2 (перевірочний)
1. Мышление. 2. Конфликт. 3. Наблюдение. 4. Тревожность. 5. Внимание. 6. Навык. 7. Адаптация. 8. Мимика. 9. Гипноз. 10. Сплочённость. 11. Темперамент. 12. Забывание. 13. Эмоция. 14. Эксперимент. 15. Медитация. 16. Стресс. 17. Способности. 18. Поведение. 19. Обучаемость. 20. Интерес.	1. Внушение. 2. Коммуникация. 3. Навык. 4. Общение. 5. Адаптация. 6. Жест. 7. Эксперимент. 8. Образ. 9. Сплочённость. 10. Мишление. 11. Одарённость. 12. Воспоминание. 13. Конфликт. 14. Интерес. 15. Авторитет. 16. Совместимость. 17. Эмоция. 18. Ощущение. 19. Подражание. 20. Восприятие.	21. Медитация. 22. Стресс. 23. Личность. 24. Способности. 25. Понимание. 26. Развитие. 27. Поведение. 28. Гипноз. 29. Обучаемость. 30. Наблюдение. 31. Аффект. 32. Тревожность. 33. Внимание. 34. Творчество. 35. Темперамент. 36. Забывание. 37. Движение. 38. Иллюзия. 39. Мимика. 40. Установка.

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Стимульний матеріал для дослідження мимовільного запам’ятовування і умов його продуктивності (методика П.І. Зінченко)

 

39

 

17

 

26 92   23

72 38 54 99 14   65 51 62 47 89